Впродовж трьох днів у Мельниках, що на Чигиринщині, митці, народні умільці, творчі колективи з усієї Черкащини фестивалили на «Крутому Замісі». Тут варили круті борщі, малювали картини та ліпили горщики, билися в глині та мазали хату, випалювали вогняну скульптуру, танцювали з вогнем, а ще співали автентичні пісні та заряджалися особливою атмосферою та енергією. Фестиваль «Крутий Заміс», який організовує ТОВ «НВФ «Урожай» Групи МХП за підтримки Благодійного фонду «МХП – Громаді» та ГО «Холодний Яр- Україна», на холодноярській землі відбувається вже вчетверте, і організатори цього дійства переконані, що пандемія не здатна перемогти духовно багатих людей, атмосферу та настрій, тому все тільки починається.

Цьогоріч фестиваль розширив локації – тут збільшилася кількість колоритних атракціонів для дітей, з’явилася копанка, добудовується Музей ремесел Холодного Яру, де наразі функціонує виставка малюнків дітей для учасників АТО, встановлена одна з найбільших стаціонарних сцен на Черкащині.

-                 Для мене мистецький фестиваль «Крутий заміс» – це особиста гордість. Це як один із етапів, коли ти хочеш жити в кращій країні. Я хочу жити в кращій країні і хочу, щоб мої діти та внуки теж жили в кращій країні. Для досягнення цього потрібно плідно працювати та докладати власні зусилля, а ще допомагати людям. Я і моя команда дотримуємося цього простого правила. І починаємо з малої батьківщини – Черкащини. Внесок в цей фестиваль буде одним із елементів змін на краще нашого регіону, створення майбутнього України – чистої, популярної, привабливої й цікавої країни для світу. Я щасливий мати безпосереднє відношення до організації такого крутого фесту і розвитку Черкащини в цілому, – зазначив директор ТОВ «НВФ «Урожай» Олександр Воскобойнік.

Цьогоріч організатори мистецького фесту взяли курс на екопросвітницьку роботу. Почати вирішили з малого – замість пластикового посуду пропонували гостям та учасникам фестивалю придбати акційні глиняні миски ручної роботи у гончарів з Черкащини. Кожна така покупка брала участь у лотереї, де розігрувався смартфон.

Підтримали екопропозицію організаторів фестивалю і гончарі із села Сердюківка, що на Смілянщині– Рустам та Таня Полукові. Родина вже більше семи років займається гончарством – чоловік працює на гончарному крузі, а дружина – займається художньою ліпниною. Продукують вироби з червоної кераміки. Полукові - постійні учасники мистецького фестивалю «Крутий заміс» від часу його заснування, а торік навіть брали участь в толоці та мазали хату. Приїздять сюди з дітьми, оскільки локація дозволяє комфортно розміститися всім.

-                 До пандемії коронавірусу ми зі смілянськими гончарами брали участь в різноманітних акціях, виставках та ярмарках по всій Україні. Нині ж через коронавірус наш колектив розпався, а гончарство залишилося лише як хобі, - розповідає пані Тетяна. – Тому нам одразу припала до душі ідея Юрія Романчі виготовити акційні миски для участі в екопроєкті. Європейські країни вже давно взяли курс на сортування сміття та відмову від пластику. Звісно, що за три дні ми не зможемо кардинально змінити підхід, щоб люди надавали перевагу ековиробам, проте вода і камінь точить. І починати потрібно з себе. Приміром, ми вдома вже переважно користуємося власноруч виготовленим посудом.

Також вперше цього року на мистецькому фестивалі у Мельниках відбувся мистецький симпозіум художників з Черкащини – це творчий проєкт, який підтвердив, що мистецтво не знає кордонів, віку, національностей та поділів. Художники зізнаються, що в Мельниках від роботи й спілкування один з одним вони отримали потужний заряд енергії для подальшої творчості.

-                 Ми продовжили створювати мурал «На крилах натхнення» на стінах Музею ремесел Холодного Яру, відтворюючи елементи з всіх видів декоративно-прикладного мистецтва України, - розповідає художниця Ольга Курська. Впродовж трьох днів вона з колегами «чарувала» в Мельниках: – Спеціально для фестивалю ми створили фотозони та організували боді-арт на тему міфічних істот. Окрім того, відбувся пленер художників на тему холодноярських пейзажів. Багато заходів, вражень, емоцій та позитиву.

Позитивний настрій для гостей та учасників фестивалю створювали творчі колективи Черкащини. Приміром, у неділю «запалювали» настрій глядачам представники Леськівської ТГ – танцювальний колектив «Барви» та вокальні «Спокуса» і «Натхнення».

-                 Діти вперше беруть участь у фестивалі, як учасники, тому готувалися до цього дійства натхненно, - розповідає керівниця «Барв» Інга Величко. – З-поміж вже відомих танцювальних номерів ми привезли ще й нову композицію, яку виконуватимемо під пісню «Шум» від учасників Євробачення Go_A.

Власне, цьогоріч на фестивалі танцювали не лише вихованці Інги Величко, а й вона сама. У партнерстві з Анатолієм Рубаном, керівником Народного театру хореографічних мініатюр «АРТАНІЯ», у суботу вони виконали «ойру» - стародавній український танок, що передає локальний колорит, водночас наповнений концепцією автентичності та сучасності.

-                 Це вийшла майже «ойра по-холодноярськи», - зауважує пані Інга. – Всі охочі учасники мистецького дійства об’єдналися у великий запальний хоровод. Вийшло емоційно, яскраво, колоритно.

Саме на збереженні традицій, колориту, локальності та самобутності мистецького фестивалю «Крутий заміс» робить акцент і його ідейний натхненник – Юрій Романча, засновник ГО «Холодний Яр-Україна».

-                 Для нас принципово зберегти локальний колорит фестивалю, - наголошує пан Юрій. – Тому тут можна почути автентичні українські пісні, казки Сашка Лірника, пісні від українського кобзаря та лірника Василя Нечепи, а також крутезного гурту «Хорея Козацька». Лише на нашому фестивалі діти шукають міфічну тваринку Сонцезевра, а на ярмарках продаються вироби винятково ручної роботи.

А ще лише тут можна побачити традиційну толоку, якою раніше хати в українських селах і будувалися. Адже нинішні технології будівництва практично не передбачають такого процесу. Загалом цьогоріч для участі в конкурсі зареєструвалося охочих «поміситися» в глині на п’ять команд. Вперше за історію фесту організаторам довелося ділити між ними чотири стіни будівлі.

Не доводилося раніше мазати хат і учасницям гурту «Спокуса» з Худяків. Проте це не зупинило їх в тому, щоб взяти участь у цьому випробуванні. І дівчата не лише показали швидкість та якість в роботі, здобувши друге місце серед команд, а ще й встигали глиною кидатися з іншими учасниками «толоки».

До речі, вперше на фесті відбулися глиняні бої серед жінок. Тут змагалися і профі, які займаються різними видами бойового мистецтва, і аматорки – які зареєструвалися експромтом на «глиняне побоїще».

Всі учасники мистецького фестивалю отримали цінні подарунки від організаторів дійства, а люди, які вклали максимум власних ресурсів, сил та часу на наповнення його автентичністю, локальним колоритом та атмосферою - були визнані «душею фестивалю». Свято завершилося виступами музичних гуртів «Крутий Заміс», «Друга Ріка», «Базіліо Має Рацію», «The Sixsters».

Вадим та Тетяна Аннишинець - власники першої у Глушках, що на Корсунщині, ферми, де оселилася екзотика, – чорні африканські страуси. Віднедавна їхня міні-ферма стала туристичною родзинкою не лише для жителів Корсунщини, а й охочих поглянути на диво-пернатих з інших областей. У планах молодої сім’ї наростити поголів’я птахів та облаштувати комфортну зону для відпочинку та дозвілля туристів.

Затишок, створений власноруч

Обійстя родини Аннишинець знаходиться в мальовничому куточку Глушок. Найближчі сусіди – майже за сотню метрів, навколо поле та ліс. Територія господарства - простягнулася на гектар. Тут скрізь видно вправну та майстерну руку господаря, який в будівельних роботах все робить «під ключ», – навколо хати власноруч сплетений з грабка тин, на самому обійсті сплетені з лози гойдалки-качалки, виточені з дерева стільці й столики, вже викопана територія під власну водойму, буде це басейн чи озерце, – господарі ще вирішують. У дворі – облаштоване місце для дозвілля дітей. А їх в сім’ї Аннишинець троє: 6-річна Каталея, 4-річний Тесей та дворічний Нелей.

За хатою, де присадибна ділянка, розпочинається власне екзотика. Там в будиночку під сіном живе подарований друзями дикий заєць. Хоча, він лише в природі дикий, а в родині Тані та Вадима, він став практично «прийомною дитиною». Таким же «усиновленим» тут виявився не лише він, а й білченя Хвостик, якого залишила нерадива мама-білка та кілька диких зайченят, яких чоловік знайшов в траві під час скошування. «Прийомишів» випоюють козиним молоком, для них облаштували власні домівки. А поруч з ними на території в кільканадцять соток за сосново-грабовим тином спокійно розгулює давня мрія господарів – дев’ять чорних африканських страусів.

«Або машина, або страуси»

За словами Тетяни, головну роль у тому, що у їхньому господарстві з’явились страуси, відіграла давня мрія чоловіка, який завжди був любителем чогось екзотичного, неординарного і незвичного. 43-річний Вадим родом з Кошмака, що за кілька кілометрів від Глушок. Фактично його дитинство пройшло в лісі – малим він дослідив всі тамтешні стежки та долини, міг вільно орієнтуватися на місцевості і досить часто ховався від батьківського «наганяю» у кронах дерев.

-                 Природа і він – це єдине ціле. Це його внутрішнє «я», яке насичує його душу живильною силою, рухає його вперед, творить в його руках дива, - ділиться сокровенним дружина Вадима.

Тож, проживаючи ще в Києві, років десять тому, він мріяв про вільний простір життя у селі та власний міні-зоопарк з екзотичними птахами, тваринами, навіть про гепарда заводив розмову. Мрія Вадима була наскільки «заразною», що вона полонила і його дружину Таню. Відтак чотири роки тому, коли в сім’ї став вибір «або машина, або страуси»…

-                 Ми обрали страусів, - розповідає Тетяна. – А разом з ними і фазанів, і цесарок, і диких козуль, а ще сімдесят свиней різних порід, в тому числі і диких, качок-дуплянок та іншої живності.

Власне, більшість з цієї живності обрала родину Аннишинець сама. Так, першу дику косулю подарували односельці, а вже інших родина придбавала. Батьки привезли в’єтнамських поросяток для розведення, ще частину сім’я докупила, а диких свиней «підкинули» друзі, які добре знають захоплення сім’ї. Придбали також фазанів, розвели собі перепілок, а першу качку-дуплянку принесли з лісу, щоправда, не саму пташку, а її яйця.

-                 Наче з казки про «кривеньку качечку», - пригадує Тетяна. – Поверталися з лісу пізно ввечері, побачили, як з гнізда шмигнула дика качечка. Заглянули – там яйця. А вже посеред ночі чоловік каже: «Давай підемо і подивимося, чи повернулася качка в гніздо, шкода пташенят». Прийшли до гнізда – а там качки немає і яйця вже захололи. Ми їх забрали, відігріли в інкубаторі, а тоді під квочку свою поклали. І вона нам висиділа диких каченят.

Перших п’ятеро страусенят купили на Полтавщині. Вирішили, що з придбанням машини ще можна потерпіти, а от з втіленням мрії – ні. Було їм кілька тижнів від народження. Розпитали в продавців, як їх доглядати, оскільки власного досвіду для їх вирощування не було, а дуже хотілося таку птицю на обійсті тримати.

-                 Власне, наш перший досвід виявився збитково гірким. Загальні правила утримання птиці мають ще багато підпунктів. Або ж винятків, про які нам на той час не розповіли. Тому досвіду набиралися, набивши власних гуль, - пригадує Таня. – Приміром, ми не знали, що страуси можуть проковтнути величезні речі – мобільні телефони, кістки, гвіздки. Ми також не знали, що страуси не звикають до господарів чи домівки. Так один з них вискочив і більше ми його не бачили. Іншого в нас просто вкрали. На жаль, і таке буває. Окрім того, ми методом проб і помилок підбирали для них корми, хоча у харчуванні чорний африканський страус – не вибагливий. За добу він має з’їсти 3,5 кг корму. Влітку більша третина добового раціону для страусів становить зелень, проте не всю підряд зелень їм можна й давати. Ми даємо люцерну, кукурудзу, сорго та комбікорм.

За два роки екзотичне господарство розрослося, а разом з ним розросталися і витрати на його утримання. Родині обіцяли допомогу з кормами, проте «корми» так і залишилися на рівні обіцянки. Власних ресурсів на утримання такого господарства вже не вистачало. Щоб не тримати тварин упроголодь, а «вирізати на м’ясо» рука не піднімалася, сім’я вирішує одних продати, інших просто віддати за символічну плату в руки таких же захоплених «екзотикою» людей.

-                 Як не гірко було прощатися зі своєю мрією, проте на той час, я вважаю, ми прийняли правильне рішення. Приміром, фазанів віддали по 1 гривні за птицю в Білу Церкву. Люди не вірили до останнього, коли приїхали забирати. А ми думали так: «Сьогодні ми зробили маленьке добро, а завтра воно нам повернеться», - пригадує Таня. – Довелося і страусів продати.

«А воно ж мучить та не дає спокою…»

Проте мрія на те й мрія, що живить вона і тішить душу все життя. Відтак, порадившись, Вадим і Таня торік вирішили повернутися до своєї ідеї тримати страусів. Цього разу родина підготувалася: через мережу Інтернет познайомилися для навчання та обміну досвідом із страусоводами з інших областей, запаслися кормами, облаштували для вигулу та утримання птахів територію. Зважаючи на попередній досвід, вирішили цього разу не розпорошувати ресурси на іншу «екзотику», а ретельно опанувати одну сферу.

-                 Ну не дають нам ці страуси спокою і все, - жартома каже господиня. - Торік на страусиній фермі у Ясногородці під Києвом придбали дев’ятьох страусів у віці від 1 до 2,5 місяців. Наразі це наше маточне поголів’я, яке плануємо нарощувати. Нині чоловік продовжує навчатися через мережу Інтернет у страусоводів з Дніпропетровської та Київської областей щодо їх догляду та розведення. Таке «виробництво» майже безвідходне - використовується і м’ясо, і яйця, і пір’я. Страусине м’ясо сьогодні найпопулярніше у Європі, тому що дуже корисне й екологічно чисте. Воно надзвичайно корисне для людей, які страждають на серцево-судинні захворювання. Шкіра страуса цінується на рівні з крокодилячою, з якої можна пошити вбрання, починаючи від капелюшка і закінчуючи чобітками. Вії скуповують виробники пензлів для художників. Кігті страуса використовують для шліфування алмазів, а жир має протизапальний і протиалергенний ефект. Несуться страуси, щоправда не так часто як кури, в рік близько 60 яєць. До речі, висиджує яйця самець, а домінантна самка сідає на них лише тоді, коли він йде годуватися.

А віднедавна до обійстя Тані та Вадима стали частенько навідуватися туристи. Слава про африканських страусів у Глушках швидко розійшлася околицями, тому кожному, хто чує таку новину, кортить на власні очі побачити найбільших у світі птахів. Стали приїздити групи школярів та родини з дітьми, також групи туристів соціально вразливих категорій, приміром, нещодавно приїздили люди з інвалідністю. Для відвідувачів Тетяна Аннишинець організувала екскурсійний маршрут, розповідаючи цікаві факти про екзотичну птицю, їх утримання та догляд. Гості можуть погодувати птахів чи потримати в руках 1,5-кілограмове страусине яйце.

Про мрії на «новому рівні»

З роками мрії та плани родини Аннишинець «підросли» та масштабувалися. Надалі вони вирішили повноцінно займатися вирощуванням та розведенням страусів, придбавши для цього спеціальний інкубатор. Це дороговартісна річ, тому родина пробуватиме свої сили через грантові проекти.

Разом з тим, Тетяна та Вадим вирішили розширити і туристистичну сферу, створивши комфортну зону на своєму обійсті для відпочинку та дозвілля туристів – облаштувати бесідки, ігрові майданчики для дітей з гойдалками та іншими розвагами. Для своїх гостей родина збирається пропонувати два види відвідування ферми – просто екскурсія (нині вона коштує для дорослого 40 грн, для дитини – 20 грн) й екскурсія з дегустацією. На фермі будуть готувати страусятину різних видів, омлет з яєць страуса, шашлик, кашу – фактично комплексний обід. Можна посидіти, поспоглядати на птахів, погодувати їх і цікаво провести відпочинок.

-                 Ми займаємося тим, що нам подобається, і хочемо поділитися емоціями та враженнями зі своїми гостями, - зізнається господиня. – Крім того, ми завжди готові допомогти тим, хто і собі вирішив створити страусину ферму. Адже з власного досвіду знаємо, як непросто отримати необхідну інформацію. Ми теж вчилися, набивали ґулі. Тому хочемо, щоб люди, котрі ризикнули розпочати таку справу, робили менше помилок.

 Якщо вам теж закортіло подивитися на африканських страусів з Глушок, телефонуйте до господині ферми через вайбер за номером 0971751050.

Фермерське господарство «Кізонька» - мікроферма в селі Глушки на Корсунщині по виготовленню різноманітної крафтової продукції з козиного молока - зайняла свою унікальну нішу на ринку і не відчуває кризи поточного дня. Її ідейні натхненники, лідери та самі ж працівники – Ігор та Ольга Усики - розповіли «Сільським обріям», як пандемія допомогла їм розширити канали продажів та створити додаткові послуги, як-от зелений туризм в Глушках.

Про родину Усиків, які змогли конвертувати власні мрії в успішний родинний бізнес з виготовлення корисної та смачної продукції із козиного молока ми вже не раз розповідали на сторінках газети. Секрету зі свого бізнесу подружжя не робили і з радістю ділилися тонкощами козівництва і сироваріння з охочими. При цьому виростити конкурентів не бояться, запевняючи, що це лише сприятиме пошукам нових підходів.

-                 Як не дивно, але для нас минулий «карантинний» рік не став питанням виживання, хоча страх на початку був: закривалися торгівельні заклади і ринки, люди були в паніці, страшно було і нам, - пригадує пані Ольга. - Проте, виявилося, що ми займалися справою, яка все одно буде забезпечена клієнтами. Крім того, пандемія вплинула на те, що люди стали більш усвідомленими в своєму харчовому виборі. Відповідно, з'явилося все більше клієнтів, конкретно міських жителів, зацікавлених в екологічно чистому, органічному, свіжому продукті. До того ж ми доставляємо товар покупцю безпосередньо, а не через посередників, або ж відправляємо Новою поштою і працюємо з усіма категоріями замовників.

Нині на сімейній фермі 50 дійних кіз. А, як ми розповідали, стартувало їхнє козине господарство кілька років тому з трьох – Сіти, Зіти і Гіти. Удвох доглядати таке велике стадо непросто, тож Усики працюють майже цілодобово. У годівлі кози не дуже вибагливі. Але в раціоні постійно мають бути сіно, солома, кукурудзиння і обов’язково випас.

- Хочеш заробляти на козах, навчися пасти, - таку пораду дає пан Ігор. – Суть випасу в тому, щоб тварини взяли максимум корисних кормів і дали так само максимум молока. Видоєне молоко одразу слід переробляти. Така технологія. Відкладати на потім не можна.

На сьогодні родина виробляє до двадцяти видів різноманітної продукції з козиного молока: із сирів – це бринза копчена, бринза з пажитником, бринза на смородиновому вині, гауда, мацарела, сулугуні, рікота, окрім того, вершки, масло вершкове, масло вершкове шоколадне, згущене молоко та ін.

- Не так давно популярністю стали користуватися сир белпер кнолле – це гострі сирні кульки, каччота – це класичний італійський напівм’який сир, один з найпопулярніших на своїй батьківщині, сир кесо фреско з травами, який є традиційним для мексиканської кухні, - розповідає господиня. – Також полюбилися клієнтам наші копчені сири - сулугуні, бринза. Готуємо ми їх в своїх коптильні, без застосування хімічних реагентів.

А цьогоріч справжнім відкриттям на новому рівні та ідеєю для розширення бізнесу, для родини Усиків стало виробництво морозива.

-                 Власне, морозиво ми вже виготовляємо кілька років поспіль. Рецептуру підібрали методом проб та помилок. Проте наше морозиво тепер має смак «вершкового дитинства», воно ніжніже за текстурою, аніж на коров’ячому молоці. Ми не розглядали це виробництво, як нову ідею для бізнесу, доки недалеко від нас не оселилася молода сім’я, що створила страусину ферму. Так цьогоріч у нашому селі народився унікальний туристичний маршрут. До нас і раніше приїздили школярі «на морозиво», проте не так часто. Тепер же екскурсійні групи відвідують страусину ферму, а потім заїжджають до нас «на морозиво». Ми показуємо та розповідаємо їм, як живуть і чим харчуються наші кізки, пригощаємо їх нашими сирами та морозивом, а хто хоче, то й свіжим козиним молоком, - зауважує пані Ольга.

У результаті таких екскурсій у родини Усиків народилася ідея запустити виробництво морозива на потужнішому рівні. Окрім того, вони планують облаштувати територію, на кшталт кафе, де гості могли б з комфортом відпочити та пригоститися продукцією з еко-ферми. Для сім’ї це значні капіталовкладення, тому Ольга та Ігор збираються знову подаватися на грантові проєкти. Усики сподіваються, що в їхній Карашинській громаді та й на Черкащині в цілому аудиторія, що розуміє цінність натуральних продуктів, збільшуватиметься, а екологічні фермерські господарства будуть розвиватися і захоплювати все більшу кількість людей.

-        Я вважаю, що подібні нашій ініціативи в громадах потрібно підтримувати, адже такі соціальні проєкти створюють сприятливе місце для проживання, праці та відпочинку. На мою думку, центральним повинен стати проєкт органічного виробництва та здорового харчування, а вже навколо нього потрібно нарощувати супутні проєкти. З’ясувати які ще є в громаді цікавинки, які можна було б об’єднати в цікавий туристичний маршрут. Приміром, недалеко від нас теж є садиба, де займаються вирощуванням різноманітних квітів – це просто квітковий рай. Потрібно вивчити, які ще родзинки громада може продемонструвати і розвивати цей напрям спільно. Так разом ми й покращуватимемо життя в селі, - переконана пані Ольга.

Якщо ви зацікавилися смачною та корисною еко-продукцією ФГ «Кізонька», телефонуйте до господарів ферми за номерами 0677131939 та 0969565923.

Минулої суботи Катеринопіль перетворився на спортивну Мекку Черкащини, де сотні людей займалися найрізноманітнішими видами спорту, а ще встановили рекорд України із скандинавської ходьби. До речі, найстаршому рекордсмену, який взяв участь у спортивному фестивалі, виповнилося 91 рік, а найменшому – чотири.

Проводили спортфестиваль ТОВ «НВФ «Урожай» Групи МХП спільно з Українською федерацією скандинавської ходьби за підтримки Благодійного фонду «Урожай – Громаді». За словами організаторів заходу, це мала бути свого роду презентація десятків видів спорту для популяризації здорового способу життя, які міг обрати для себе кожен охочий. Надалі цей проєкт матиме логічне продовження в екологічних та мистецько-патріотичних фестивалях від МХП.

— Ми підтримуємо всіх, хто прагне розвиватись та працює, — зауважує заступник директора з розвитку та соціальних питань ТОВ НВФ «Урожай» Юрій Романча — Ще рік тому разом із директором ТОВ «НВФ «Урожай» Групи МХП Олександром Воскобойніком ми дізнались про бажання катеринопільчан запровадити у містечку скандинавську ходьбу. Як бачимо, їхня ініціатива трансформувалася у масштабну спортивну подію. Загалом, рух зі скандинавської ходьби став ширитися Черкащиною великими кроками. Якщо порахувати лише по виданих палицях від БФ «МХП – Громаді», то нас вже більше ніж 600. А участь у встановлені рекорду 118 українських населених пунктів та зарубіжних представників скандинавського руху - це взагалі грандіозно! Ми завжди вітаємо спорт у громадах, зокрема МХП підтримує футбольні команди учасників АТО в районах області. Готові також і надалі допомагати з екопросвітницькими та іншими ініціативами.

Загалом на територіях, де провадять діяльність і сприяють розвитку громад підприємства Групи МХП, корпоративна соціальна відповідальність реалізується Благодійним фондом «МХП-Громаді». Так, багато жителів Катеринополя та навколишніх сіл є пайовиками «Урожаю». Підприємство має безліч програм підтримки жителів і спортфест — один з проєктів, спрямованих на оздоровлення населення.

Свій перший диплом учасника рекорду України зі скандинавської ходьби тримає в руках сільський голова Леськівської ТГ Микола Бас. Для участі в спортивному фестивалі приїхав в Катеринопіль зі своєї командою любителів скандинавської ходьби.

-                 Власне, скандинавською ходьбою я займаюся вже років з п’ять. Цей вид спорту спершу для себе обрала дружина, а потім і мене захопила, - розповідає Микола Федорович. – До сільського стадіону нам рукою подати, тож з початку березня і до травня ми щоранку стараємося виходити на такі «скандинавські прогулянки». А далі вже ходимо «з перебоями», оскільки за поточною весняно-літньою роботою не завжди в селі встигаєш приділити час своєму здоров’ю. Вочевидь, нам всім ще потрібно виховувати культуру здорового способу життя та заняття спортом. Приміром, коли ми років п’ять тому були з дружиною в Чехії, там по місту тільки й бачиш – вже в досить поважному віці чоловіки і жінки виходять на «скандинавські прогулянки».

Проте, за словами Миколи Федоровича, після того, як у квітні депутат облради Олександр Воскобойнік презентував на громаду 40 комплектів палиць для скандинавської ходьби, прихильників цього виду спорту та зацікавлених ним в населених пунктах громади стало значно більше. До поїздки в Катеринопіль леськівська команда готувалася і систематично проводила тренування.

Щоб представники Національного реєстру рекордів України зафіксували рекорд з одночасної скандинавської ходьби, 212 учасників заходу пройшли 2,5 кілометри катеринопільським стадіоном, тоді як у рамках телемостів поруч з ними йшли любителі цього виду спорту із понад ста міст України та чотирьох країн світу – Польщі, Білорусі, Казахстану, Грузії. Загалом 1728 учасників із 118 населених пунктів і міст країни подолали цю дистанцію.

Тож поки леськівчани шикувалися в колону для одночасної ходи на стадіоні в Катеринополі, їхні односельці у Худяках створили групу підтримки вдома і вийшли через відеозв’язок у рамках телемосту для ходи з ними.

-                 Звісно, хотілося поїхати, щоб, як-то кажуть, на місці взяти участь у рекорді, адже дуже люблю подібні заходи, проте йшли з дівчатами вдома, - розповідає худячанка Людмила Воробкало.

Її команда майже з 20 осіб, залишивши всі справи вдома, вийшла на спільну скандинавську ходу з Україною. Заради цього, каже жінка, і тренування старалися проводити частіше, хоч на заваді не раз і ставали рідні «полуничні плантації».

До речі, найстаршим рекордсменом, який взяв участь у встановленні рекорду України став 91-річний Борис Тихонюк, який є першопрохідцем скандинавської ходьби в рідному містечку Катеринопіль, найменшим виявився чотирирічний катеринопільський «скандинав». Всі вони отримали цінні подарунки від організаторів спортивного дійства.

А от команда з Мошнівської ТГ не лише стала учасником рекорду, а й взяли участь у різноманітних змаганнях та турнірах, що відбувалися на різних локаціях стадіону.

-        Наші учасники та учасниці спробували свої сили і в турнірі з піднімання гирь, брали участь в змаганні у стрибках на скакалках, чоловічому арм-реслінгу, відвідали майстер-клас з вправ на пілоні, змагалися з джампінгу, - поділилася враженнями Ольга Синчак, керівниця мошнівського клубу «Фітнес-Мошни». – Мене, як постійну учасницю спортивних змагань, дуже вразила масштабність організації заходу. Жодна із спортивних локацій не пустувала – тут знаходили собі заняття всі, від малого до великого. А чого лише вартий музичний супровід та прекрасні концертні номери і дорослих, і малих учасників художньої самодіяльності, виставки робіт декоративно-прикладного мистецтва. Тут є чому повчитися та багато чого перейняти для втілення на теренах нашої громади.

Подібний захід потрібно і під силу провести і в Черкаському районі, висловлює переконання депутат Черкаської районної ради від ВО «ЧЕРКАЩАНИ» В’ячеслав Тур.

-        Це був, наче симбіоз різних напрямків. Спортивний фестиваль нагадував танець, який міг танцювати будь-хто – від дітей і до бабусь, – говорить депутат Черкаської районної ради В’ячеслав Тур. - Він водночас і простий, і веселий, і дружній. Люди втомилися від затяжного карантину, від відсутності спілкування, тому таке масштабне дійство стало не лише популяризацією спорту та здорового способу життя, а й єдності та згуртованості. І подібний фестиваль потрібно і, я гадаю, під силу провести на теренах Черкаського району.

Власне, сам В’ячеслав Іванович разом з іншими депутатами Черкаської районної ради, окрім участі у встановленні рекорду України, взяв участь у волейбольному матчі єдності заради України із депутатами обласної ради. І каже, що виграти Кубок обласним депутатам вдалося лише після того, як їхню команду підсилили мошнівськими волейболістами. Тому депутати вже домовилися про бій-реванш.

Серед тих помічників обласних депутатів виявився і Анатолій Жила з Байбуз. Чоловік зізнається, що після волейбольного турніру сил на інші випробування не залишилося, тому далі лише споглядав на змагання.

-        Вразила масштабність заходу і водночас простота до доступність в усьому. Спортивні локації розміщені компактно та продумано. Кожен міг обрати для себе підходяще випробування. А майстер-класи проводили інструктори та тренери спортклубів. Справді, такі заходи після карантину – як ковток свіжого повітря і для дорослих, і для дітей, - зауважує Анатолій Андрійович. – Тим більше для людей в сільській місцевості, які, зазвичай, погрузли в своїх буденних, городньо-польових роботах. І вільного часу на спортивне дозвілля мають дуже мало.

Проте, як зауважує пан Анатолій, після того, як Олександр Воскобойнік взявся популяризувати скандинавську ходьбу у селах Черкащини, не тільки вручивши для неї жителям населених пунктів спортивний інвентар, а й давши можливість тренуватися із майстрами з цього виду спорту, бажаючих «ходити» стало більше.

-        Така ходьба під силу людям різного віку, а користь від неї в кілька разів перевищує затрачені сили, - зауважує Анатолій Андрійович. – До речі, палки пристосовані до ходьби за різних погодних умов та сезонів – чи то влітку, чи то взимку.

А навипробувавшись та навеселившись досхочу всі учасники встановленого рекорду могли послухати лекції від довгожителів, порадитись з психологами та консультантами зі здорового харчування, а ще взяти участь у розіграші цінних подарунків від організаторів спортивного свята, скуштувати смачної козацької каші, знайти нових друзів та відкрити для себе нові види спорту. Окрім подарунків, на учасників рекорду чекали музичні вітання гуртів «Крутий заміс», «Театр світла» та «Made in Ukraine».

5 червня стартував Національний тур «Кіно просто неба» від Благодійного фонду «МХП – Громаді». Протягом червня-вересня цього року кінопокази відбудуться в малих містах, селищах і селах України. Мета проєкту — показати сучасне українське кіно громадам, у котрих немає кінотеатрів, які в звичних умовах не мають можливості перегляду фільмів на великому екрані та з якісним звуком.

Першими відвідати кінематографічне свято мали можливість жителі села Мирне Бориспільського району Київської області, де працює Старинська птахофабрика Групи МХП, і міста Кагарлик Обухівського району Київської області, де має свої потужності підприємство «МХП-Агрофорт». До кінопереглядів також приєднались ті, хто живе поблизу – люди з сусідніх сіл та містечок.

Директорка Благодійного фонду «МХП - Громаді» Тетяна Волочай каже, що «Кіно просто неба» побачать понад півмільйона громадян. 

— Це, напевно, найяскравіший наш цьогорічний проєкт, — розповідає Тетяна Волочай. — Ми не просто веземо сучасне, якісне українське кіно в глибинку, де немає кінотеатрів. Ми даруємо громадам свята – дуже теплі, майже родинні, адже на кінопокази, сходяться та з’їжджаються цілими сім’ями. Загалом кінопокази зможуть побачити понад півмільйона осіб у 9 областях України. До речі, «Кіно просто неба» ми показуємо вже другий рік поспіль. Так, влітку 2020 року подібні кінопокази пройшли у Миронівці Київської області, а також у Каневі та Степанцях на Черкащині.

Їх відвідало близько 1500 місцевих жителів, а святкова атмосфера, яка панувала там, надихнула нас на масштабування проєкту, тож цього року ми веземо якісне українське кіно у 48 населених пунктів.

Так, 5 червня у с. Мирне зібралося більше 1200 глядачів, щоб подивитися короткометражки, стрічку «Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке», засновану на казці Сашка Лірника та фільм «Мої думки тихі», лауреата Міжнародного кінофестивалю у Санта-Моніці, Національної кінопремії «Золота дзиґа» та інших кінофестивалів.

Справжній захват у місцевих жителів викликала несподівана поява на сцені Ахтема Сеітаблаєва – відомого українського актора, який повідомив про старт Національного туру і відкрив сезон кінопоказів в українських громадах.

Нагадуємо, зірки українського кінематографа Ахтем Сеітаблаєв, Ірма Вітовська та Богдан Бенюк стали амбасадорами «Кіно просто неба».

6 червня, у місті Кагарлик, відбувся показ одразу трьох повнометражних стрічок: пригоди хлопчика та собаки-супергероя у фільмі «Фокстер і Макс», заснований на реальних подіях фільм «Східняк» та мюзикл про кохання та боротьбу за Вітчизну «Гуцулка Ксеня». Показ відвідало близько 1300 глядачів протягом усіх кіносеансів.

Вже 18 червня кіномобіль дістанеться Черкащини. Так, у Черкаській області кіносвята пройдуть у 19 населених пунктах. У 8 з них - вже у червні: 

18 червня – Свидівок, початок о 17:00; 

19 червня – Мошни, початок о 17:00; 

20 червня – Будище, початок о 17:00; 

21 червня – Водяники, початок о 17:00; 

26 червня – Моринці, початок о 17:00; 

27 червня – Звенигородка, початок о 11:00; 

27 червня – Єрки, початок о 19:00; 

28 червня – Катеринопіль, початок о 11:00. 

Кінопокази національних фільмів відбудуться на стадіонах, літніх майданчиках та інших відкритих локаціях. Стрічки, які будуть демонструватись, мали змогу обрати самі громади — важливо показати те, що буде цікаво глядачеві: до показу у турі плануються повнометражні фільми останніх років, а також короткометражні фільми Проєкту «Дивись українське!».

Національний Тур «КІНО ПРОСТО НЕБА» реалізується Благодійним фондом «МХП–Громаді» у партнерстві з Асоціацією «Сприяння розвитку кінематографа в Україні – дивись українське!» та за підтримки Державного агентства України з питань кіно.

Партнерами Національного Туру «Кіно просто неба» є: Райффайзен Банк Аваль, Компанія «Делойт» в Україні, Українська кіноакадемія, UA: Суспільне мовлення, компанія «Вавілон», Еспресо TV. 

Додаткова інформація

Благодійний фонд «МХП – Громаді» – український фонд, створений задля трансформації життя людей в регіонах, зокрема в місцях присутності підприємств агрохолдингу МХП. Фонд був створений у червні 2015 року, станом на 2021 рік його діяльність охоплює близько 700 населених пунктів у 14 областях України. Місія фонду: «Допомагаємо організовуватись людям та громадам для вирішення їх соціальних, економічних та екологічних проблем». Інвестиції фонду у соціальні проєкти в 2020 понад 200 млн грн.

Асоціація "Сприяння розвитку кінематографа в Україні – дивись українське!" заснована з метою консолідації кінематографічної спільноти та реалізації нових кінопроєктів. Головним завданням діяльності Асоціації є популяризація українського кіно для українського глядача. Асоціація є організатором та партнером Проєкту «Дивись українське!», кінофестивалів «Відкрита ніч» та «Кінобукет», премії кінокритиків «Кіноколо» та інших.

 

На початку липня 2021 року Aptiv відкриє новий завод у місті Черкаси, що зробить Україну 45-ю країною, де представлена компанія. Наразі шукають працівників з регіону.

Aptiv — міжнародна технологічна компанія, яка впроваджує найбільш безпечні, екологічні та інтегровані рішення, визначаючи майбутнє мобільності. Компанія представлена у 44-х країнах, має 124 виробничі потужності, 12 технічних центрів та 180 000 працівників у різних куточках світу.

У Черкасах вироблятимуть електрокабельну продукцію для відомих автомобільних брендів та створять близько 2 000 робочих місць для жителів Черкаської області. Наразі визначають маршрути довезення працівників на зміни, і в першу чергу до них увійдуть м. Черкаси, м. Сміла, м. Золотоноша, м. Чигирин, с. Геронимівка, с. Руська Поляна, с. Дубіївка, с. Білозір’я, с. Хутори, с. Степанки, с. Хацьки, с. Червона Слобода, с. Леськи, с. Худяки, с. Сагунівка та с. Благодатне.

Новий завод подарує перспективні кар’єрні можливості – зокрема, вакансії на виробництві, у відділі якості, логістиці, на складі; забезпечить цікавою роботою інженерів, техніків, механіків-налагоджувальників. Також, звісно, не обійдемося й без «білих комірців»: працівників бухгалтерії, офіс-менеджерів. Усі актуальні вакансії можна знайти за посиланням: https://www. work.ua/jobs-cherkasy-aptiv або зателефонувавши: 0664221255; 0665401873.

Із нетерпінням чекаємо на співпрацю з місцевою громадою, аби разом робити світ технологічним, екологічним та більш безпечним!

Більше про компанію: aptiv.com

61-річна Людмила Воробкало з Худяків півтора року тому стала займатися скандинавською ходьбою. Цей вид спорту, розказує жінка, обрала через проблеми зі здоров’ям.

Якщо рік тому односельці, м’яко кажучи, «дивувалися», спостерігаючи за незвичною спортсменкою, то сьогодні у селі зібралася команда однодумців, а ходити з палицями стало модно.

Головне у цьому виді спорту, каже Людмила Петрівна, – мотивація та підбір спеціальних палиць: «Свій зріст потрібно  помножити на коефіцієнт 0,68 – і такою буде довжина палиці, яка вам потрібна».

Хоча перші «виходи» робила зі звичайними лижними палицями.

–  Після десяти років лікування пігулками та препаратами вирішила, що досить з мене цієї хімії. Буду братися за народну медицину та займатися скандинавською ходьбою. Придбала посібник для самонавчання, оскільки розпитати про неї не було в кого, окрім книг та Google, і відсутність спеціальних палиць мене не стримувала, – пригадує пані Людмила. – Пізно ввечері, десь о 9­-10 годині, добряче наробившись на городі (до речі, саме ці городи та господарство й забирають у людей силу та здоров’я, а чи віддячують так, то вже спірне питання) вирушала в свій похід зі звичайними від лиж палками. Мінімум потрібно 40 хв. в день ходити. В мене як виходило – коли більше, коли менше. Чоловік за компанію виходив зі мною на такі прогулянки. А потім, мабуть, споглядаючи мою наполегливість, через деякий час подарував спеціальні палиці для скандинавської ходьби.

За словами жінки, вплив скандинавської ходьби на здоров’я і загальний стан організму дуже великий, адже вона передбачає фізичну активність на свіжому повітрі щоденно. Для себе пані Людмила обрала пізні вечори з ранньої весни і до пізньої осені, оскільки через проблеми зі щитовидною сонце стає для жінки «мукою».

–  Завдяки палицям навантаження рівномірно розподіляється на весь організм, задіюється 90% м’язів, а навантаження на суглоби і хребет навпаки знижується. Коли ми ходимо, у нас для серця є три помічники, які зменшують навантаження на нього. Перший помічник – кисть. Під час скандинавської ходьби працює активно кисть – попереду наштовхнули, ззаду викинули відпустили. Таким чином, відбувається інтенсивне прокачування крові. Другий помічник – литковий м'яз, сюди при інтенсивній ходьбі відбувається відтік крові. Третій помічник – діафрагма, також підсилює кровообіг. Таким чином, серце менше навантажується і зношується. Ходьба корисна як для профілактики серцево­судинних захворювань, так і для реабілітації після інфарктів та інсультів. Якщо ви не можете бігати, витримувати високі навантаження, або навіть просто хочете схуднути, відкидайте всі стереотипи, беріть палиці в руки і ходіть, – радить пані Людмила.

З початком занять скандинавською ходьбою її погляди на життя кардинально змінилися, втім, як і «цікаві» погляди односельців. Жінка стала помічати позитив в усьому.

–  Ти йдеш полем чи лісом, помічаєш зелену травичку, метелика, комашку, квітку, забуваєш про свої проблеми, негаразди та турботи, любуєшся краєвидами, набираєшся позитиву. Ось ще який бонус від скандинавської ходьби, – каже пані Людмила. – А ще це великий стимул для здорового способу життя. За цей час стала відчувати, що ходити легше, можу по 5­-7 км проходити, помічаю за собою, що рівно стою, не горблюся, як раніше.

Віднедавна в пані Людмили є компанія однодумців. Після того як директор ТОВ «НВФ «Урожай» Олександр Воскобойнік в рамках популяризації здорового способу життя в сільських громадах подарував Леськівській ТГ 40 комплектів спеціальних палиць, охочих до цього виду спорту стало в Худяках більше.

–  У групі – більше 10 осіб віком 60 років і +. В основному жінки. Впродовж тижня вони займаються кожна на своєму кутку, де проживає. А раз в тиждень збираємося на спільні тренування. Одне таке відбулося минулої суботи, – розповідає Людмила Петрівна.

Оскільки тренера для такої команди в селі немає, то в групі одноголосно вирішили, що керуватиме тренуваннями пані Людмила, яка з­поміж них має найбільший досвід в цьому виді спорту. До речі, до неї стали телефонувати і знайомі з Сагунівки. Там теж збирається команда, яка відкидає всі стереотипи та скептицизм, і хоче у цьому віці бути активними, а не зручно вмоститися з мискою смачної їжі на дивані, чи «доходитися» на городах так, щоб впасти вже на ньому.

До речі, кожна з учасниць команди тримає вдома господарство та обробляє кільканадцять соток «овочеродного чорнозему» (куди ж без нього в селі, – авт.), а ще має інше хобі. Приміром, пані Людмила любить шити, в'язати, вишивати.

–  Як не візьмуся за шиття пізнього вечора, то наче й день не повний. Люди після роботи відпочивають, а я до часу ночі, а то й довше шию та все маму згадую, яка бачить погано, а й досі береться за пензлик, щоб малювати. Каже: «Ось цю картину домалюю і більше не буду», а після тієї картини за іншу береться. А ще бачить добре і хороше в усьому, що її оточує. Власне, цього потрібно всім нам вчитися. Адже в цьому код нашого життя, – переконана пані Людмила.

Пенсіонерка каже, долучитися до занять можуть усі охочі, головне – бажання, мотивація та відсутність ліні.

Ася Счаслівцева – українка родом з Донеччини. Її історія життя – про те, що попри зміни в житті, перепони треба і далі шукати шляхи реалізації, використовувати свої таланти і здібності на благо людей. Як кар’єрно успішна жінка почала з нуля нову діяльність та розвинула громадський рух на Чигиринщині? Про історію життя талановитої українки – з перших уст…

 Донеччина – Польща – Чигиринщина

За освітою Ася Счаслівцева – аудитор, бухгалтер. Протягом 18-ти років вона працювала за фахом – фінансовим директором в одній із компаній на Донеччині. Через початок війни у 2014-му вона була змушена переїхати з рідного краю. Спочатку – на півтора року до Польщі. Каже, на переїзд та й на все подальше життя суттєво вплинули події, що розпочалися 2014-го року на Майдані:

«Я сама була учасницею Майдану. Я бачила, як змінюється наша країна, бачила, що відбувається, а особливо очі людей, які стоять на Майдані. Також я була рада познайомитися з польським журналістом Павелом Боболовичем, який висвітлював тоді події Майдану для Польщі. Це надихнуло мене поїхати і спробувати себе в чомусь новому саме в цій країні».

У Польщі Ася почала навчатися в одному з польських вишів на факультеті журналістики. Їй цікаво було спостерігати за тим, як тут відбувається процес навчання, та порівнювати з українським досвідом. Довелося ознайомитися з діяльністю європейських фондів та на практиці побачити, як вони працюють, допомагають розвивати громадське суспільство.

Ознайомившись із громадською діяльністю в Польщі, Ася вирішила повернутися в Україну. Каже, на Донеччину емоційно було важко повертатися. До серця припав один край. Довго вивчала особливості Чигиринщини: його історію, специфіку життя, екоможливості. Свою роботу почала з вивчення екопоселень у цьому краї, і цим професійно займалася протягом року.

А далі – громадська діяльність на Чигиринщині, реалізація набутого в Польщі досвіду. Коли запитав Асю про те, в чому вона найперше себе реалізувала в цьому краї, вона з упевненістю сказала:

«Я стала незалежною саме в громадянському суспільстві. Вважаю, що як людина я реалізувалася. В мене була своя фірма в Донецьку. Я була успішним фінансистом. Я мала кар’єру та вміння реалізувати себе в цьому. Цей досвід та успіх у мене залишаться назавжди. У мене нині дорослі діти, тож у сім’ї я себе теж реалізувала. Настав час це зробити у громадській діяльності. І мені це подобається. Я із задоволенням це роблю, приємно бачити. Розпочавши громадську діяльність на Чигиринщині, я зрозуміла, наскільки важливо допомагати людям, зокрема не тільки слабким, а й сильним».

 Громадська діяльність: перший досвід і хороші плоди

Після створення громадської організації в селі Головківка Чигиринського району Ася Счаслівцева залишила позаду підприємницьку діяльність і розпочала «нову сторінку» свого життя. За її спостереженнями, саме в сільській місцевості є брак реалізації громадських проєктів:

«Це не тому, що тут люди не такі талановиті. Просто вони можуть бути мало поінформовані про громадські ініціативи, які проводять всеукраїнські та міжнародні організації, про спосіб отримання ресурсів для реалізації своїх ідей. Ну а найбільше не вистачає додаткових, що б допомогли реалізувати проєкт від початку до кінця».

Тож перше, на що звернула увагу Ася Счаслівцева, реалізуючи громадські ідеї, – навчання активних жителів сіл Чигиринщини, залучення їх до реалізації грантових проєктів, які вона написала саме для цього краю. У серпні 2018-го року Ася Счаслівцева брала участь у проєкті «CES». У межах програми громада мала можливість запросити експертів, які приїжджають з усього світу. На Чигиринщину приїхав міжнародний експерт із Баварії (Німеччина), який поділився досвідом ведення фермерського господарства. Оскільки часу на обмін досвідом було небагато, вирішили обрати спеціалізовану тему – як збільшити врожай картоплі. В результаті чигиринські фермери разом з німецьким фахівцем виявили, що в цьому краї є хороші варіанти для збільшення врожаю, як мінімум удвічі. Цьому також сприяє хороший ґрунт, клімат та наявність якісної техніки для обробітку. Також для цього потрібні додаткові знання, продовжує Ася:

«Німецький експерт розповів, що для професійного розвитку фермерів в Німеччині постійно проводять навчання різних фахівців. Я була вражена, що там фермери навчаються кожні пів року, по півтора-два тижні. Це потрібно для того, щоб дізнаватися про нові технології в сільському господарстві, які тут стрімко йдуть вперед. Україні варто брати приклад у цьому, запроваджувати таке навчання і для наших фермерів».   

  

На думку Асі Счаслівцевої, створення на Чигиринщині громадської організації, стало певною перемогою в зародженні активної діяльності на благо цього краю. Люди почали мати «маленький острівок», з якого можна дізнатися про нові проєкти, ініціативи, можливості в Україні, в світі. Відтепер вони знають, що для цього потрібно. А найголовніше – можуть спільно реалізовувати ініціативи на благо чигиринської громади:

«Наприклад, я отримала від міжнародних донорів інформацію про два нові гранти. І мої підопічні отримали перемогу для їхньої реалізації. Такі зміни свідчать про зміни в мисленні сільського населення, про їхню активізацію в розвитку громадянського суспільства. І це насправді надихає!».

  «Перепони» в громадській діяльності

 На думку, Асі Счаслівцевої, мабуть, найбільшою перепоною в організації громадської діяльності на Чигиринщині було переконати людей у потребі розвитку цієї сфери. Наприклад, були необхідні час та зусилля для того, аби пояснити людям важливість приїзду німецького фахівця з ведення фермерського господарства. Щоб зрозуміти слова закордонного колеги, довелося постійно перекладати інформацію з німецької на українську і навпаки. Але це того варте, ділиться Ася:

«Коли ми попри навантаження робимо «стрибок вверх», ми зростаємо, стаємо більш професійними. Від того життя наше стає більш цікавим і змістовним».

  

Також, за словами Асі Счаслівцевої, вона бачить результат громадської діяльності, інші проблеми і перепони залишаються далеко позаду, і згадувати про них просто не хочеться:

«Найбільше досягнення – це зацікавленість людей. Коли я йду по селу, то бачу цікаві погляди. Вони часто запитують, що буде далі. Коли експерт з Німеччини жив у селі, він спілкувався з ними, люди його бачили, адже він працював у сільській раді. Паралельно з цим було проведено дитячий конкурс малюнків. Діти були залучені до створення художніх творів щодо садіння картоплі. І це була чудова можливість навчити дітей».

 Без постійного самовдосконалення – ніяк

У 2018-му році року Ася Счаслівцева стала членкинею всеукраїнської громадської платформи «Україна – ЄС». Ця організація здійснює контроль за тим, як відбувається виконання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Зокрема, перевіряють, як профільні міністерства працюють у цьому напрямі, чи роблять відповідні зміни. На думку активістки, для громадських організацій буде корисно долучатися до такої платформи, адже можна здобути новий досвід співпраці. Також, за словами Асі, важливо дізнатися, як у своєму регіоні можна користуватися перевагами Угоди про асоціацію:

«У цьому об’єднанні є 6 груп за напрямами роботи. Наприклад, я брала участь у третій – економічній. Ми займалися моніторингом економічних питань, питань у сфері сільського господарства. Перевіряли, які директиви вже мали бути прийняті, чому їх не ухвалили та що потрібно для того, аби їх прийняли».

За словами Асі, на сьогодні громадські організації мають чудові перспективи щодо участі в грантах від міжнародних донорів. Також можна співпрацювати з європейськими громадськими організаціями, які шукають партнерів за кордоном:

«Наприклад, протягом року європейські організації надають 10 % з усього обсягу коштів саме на розвиток громадянського суспільства інших країн. Громадським організаціям по всій Україні недостатньо просто це знати. Необхідно професійно до цього підходити, вчитися писати заявки на гранти та отримувати кошти. Це допоможе розвивати свої проєкти».  

Показовим, на думку Асі, є досвід балканських країн, наприклад Сербії:

«В них дуже розвинене громадянське суспільство. Громадські організації в цій державі пишуть альтернативні звіти, де показують, що виконано, а що – ні. Європейська спільнота до цього прислухається, а потім через ці звіти може впливати на уряд балканських країн».   

  #УкраїнаУспішна   Іван Лила

Більше шести кілометрів чистого узбережжя на «Рибацькій канаві» в Леськах та вантажівка для комунальних потреб громади у подарунок – такий результат екофестивалю, що відбувся 3 квітня в Леськівській територіальній громаді.

Минулої суботи жителі Леськівської ТГ та гості громади влаштували генеральне прибирання біля Дніпра на локації, яку місцеві називають «Рибацькою канавою». Леськівський екофест поєднав кілька блоків – змагання з плогінгу, екопросвітницькі конкурси для дітей та молоді, а також розважальну програму за участі місцевих творчих колективів та гуртів «Крутий заміс» і «Лемон БАЙТ». Захід на свіжому повітрі відбувся з дотриманням усіх санітарних вимог.

 «Я дуже зацікавлена в екологічному благополуччі наших сіл. Тому моя сім’я із задоволенням долучилася до цього заходу. А зараз милуємося чистими краєвидами. Гадаю, якщо подібний захід провести на «Байкалі» в Худяках, то охочих людей збереться теж чимало. Принаймні, мої друзі, родичі та знайомі однозначно стануть учасниками цієї акції», - поділилася враженнями Тетяна Семененко, учасниця худяківської команди з плогінгу.

Ініціатором екологічної акції в Леськівській ТГ став директор ТОВ НВФ «Урожай», депутат Черкаської облради Олександр Воскобойнік. Захід реалізували спільно з  Благодійним фондом «МХП – Громаді» та Леськівською сільською радою за фінансової підтримки МХП.

 -                 Я досить часто приїздив відпочивати з друзями на цю місцину. Навколишні краєвиди тут мають милувати око, але цьому заважали гори сміття. Тому, коли Леськівська сільська рада звернулася до мене з проханням допомогти придбати машину для комунальних потреб громади, виникла ідея не просто вручити техніку, а разом прибрати узбережжя Дніпра, залучивши до цієї акції і місцевих жителів, і черкащан, які сюди часто приїздять відпочивати, - розповідає Олександ Анатолійович. – ТОВ НВФ «Урожай» підтримує екологічно-просвітницькі проєкти не лише на території присутності підприємств, оскільки не можна розділити навколишнє середовище навпіл – тут буде чисто, а там, де мене немає, байдуже. Відтак, сьогодні в Леськах зібралися поціновувачі здорового способу життя та чистого довкілля, для яких ми організували екофест з розважальною програмою та цінними і цікавими подарунками. Сподіваємося, що вони стануть традиційними і в інших громадах. Цим заходом ми даємо старт подібним екофестам на території інших громад.

Зібране цього дня сміття вивезли двома вантажівками, а на перспективу, щоб було куди відпочиваючим його надалі дівати, сільська рада спільно з ТОВ НВФ «Урожай» на виїзді з «Рибацької канави» обладнали спеціальне місце для збору сміття – огороджений майданчик з покрівлею, де облаштували кілька контейнерів – для змішаного сміття, скла та пластику.

 Змішане сміття в білий мішок, пластик – у мішок із жовтою наліпкою, скло - -із зеленою, метал – із червоною. Впродовж двох годин десять команд екоентузіастів збирали та одразу сортували сміття на відведених жеребкуванням секторах біля водойми.

 Знайшли навіть старий радянський матрац.

-                 Я навіть не очікувала, що сміття буде так багато, бо воно таємниче сховалося під деревами та листям, - ділиться враженнями леськівчанка Вікторія Хабло. – Я належу до людей середнього віку, і думала, що охочих до такої толоки доведеться «розшукувати», але радує те, що участь взяла більше молодь. Гадаю, що подібні екофестивалі, в яких братимуть участь і односельці, і гості нашої громади, мають стати гарною традицією. Можливо, так ми навчимо людей берегти природу та бути культурними. Адже сьогодні ми прибираємо «пам’ятки», які залишили після себе не якій міфічні істоти, а досить часто наші ж односельці. Такий захід наочно продемонстрував, як можна відпочивати з користю для себе, та без шкоди для довкілля.

До речі, учасникам плогінгу допомагали й місцеві рибалки, які саме на березі вудили рибу.

-                 Ми з мішками підходили до них впритул і збирали пляшки та різний непотріб, - розповідає учасниця черкаської команди від "МХП - Урожай" Наталія Короп. – Спершу вони запитували, що ми робимо й для чого, а потім приєднувалися до нашої роботи. Вважаю, що така спільна акція з прибирання території має вплинути на свідомість людей відповідально ставитися за збереження навколишнього природнього середовища.

 Так, впродовж двох годин команди очистили близько шести кілометрів узбережжя Дніпра та назбирали 225 мішків різного сміття, а ще 1 батарейку, 2 матраци, 2 шини та навіть телевізор. За свої зусилля кожна з команд отримала сертифікат від БФ «МХП – Громаді» на суму 3600 грн. Розпорядилися ними по різному. Приміром, команда сільської ради передала його на розвиток спортивної сфери в громаді, команда МХП – для творчих колективів Леськівського будинку культури. Окрім того, Леськівська громада отримала в подарунок необхідну для комунальних потреб вантажівку. 

 Наймолодші учасники екологічного фестивалю, які брали участь в екоконкурсах та випробуваннях, підготовлених організаторами заходу, теж отримали солодощі та призи від БФ «МХП – Громаді».

 Проте подарунки на цьому не закінчилися.

-                 Що сьогодні потрібно для здоров’я? Я вважаю, що чисте довкілля, спорт та добрі справи, - зауважує Олександр Воскобойнік. – Відтак ми продовжуємо наш фест по популяризації скандинавської ходьби в громадах Черкащини.

Охочі навчитися скандинавській ходьбі з населених пунктів Леськівської громади отримали від Олександра Воскобойніка 40 комплектів спеціального обладнання. Тепер вони мають час, аби навчитися ходити з палками та в червні долучитися до масштабного спортфесту, який має стати рекордом України з одночасної скандинавської ходьби на Черкащині.

Соломії Бабич з Мошен Черкаського району 28 березня виповнилося 100 років. Попри свій поважний вік, жінка знаходить собі роботу і в хаті, і надворі. У середу і п’ятницю постить та молиться Богу, просить здоров'я для всіх. Тільки, каже, стала потроху все забувати.

Народилася Соломія Семенівна в Мошнах. У її батьків було п’ятеро дітей. Проте в голодні тридцяті роки три братики та маленька сестричка, а з ними і батько померли.

-                 Ми жили тоді на Лютарівці (так називається урочище в Мошнах, - авт.), яку під час повені заливало постійно водою, - пригадує Соломія Семенівна. – У 60-их усіх, хто там жив, почали переселяти. Переселили й нашу сім'ю. Тепер оце живу на Ревках. Хату будувати мені допомагала сестра Варя. З її ж сім'єю й жили на дві половини. Проте немає вже ні Варі, ні її чоловіка. Залишилася я геть сама. Лише внучечка Валя мене доглядає.

З 14-ти років працювала Соломія разом з мамою у колгоспі «Комінтерн» в Підгорах – лущила кукурудзу, полола буряки, а коли трохи старшою стала, була й вихователькою коло дітей. Тут її і війна застала. Вивезли її разом з іншими молодими дівчатами з Мошен на примусові роботи в Німеччину.

-                 Там ми працювали на хазяїна – палили печі, працювали на лінії, робили все, що казали. Робили самі жінки, - пригадує ювілярка. - Годували погано: давали баланду і кирпичик хліба на гурт. Але ділилися, бо треба було виживати. Потім почали бомбити, то всіх, хто залишився живий, перемістили до іншого хазяїна на цементний завод. Під час таких бомбардувань багато мошенських загинуло. Коли закінчилася війна, всіх одправили до кордону Німеччини, а далі добиралися додому хто як - і машинами, і пішки.

В кінці війни в Соломії Семенівни, як вона розповідає, з’явився кавалер. Проте разом їм бути не судилося. Але на згадку про кохання залишився син, який народився в січні 1946 року.

-                 Ото ж кажу, після війни повернулася додому і я, вдома зустріла мама з новою сім’єю (Після смерті чоловіка мати Соломії Семенівни знову вийшла заміж. У вітчима від першої дружини було четверо дітей, а тоді народилося ще двоє, - авт.). Повернулася та стала працювати, бо треба було жити. Важко довелося – набідувалася! Працювала в колгоспі – і садила, і полола, і жнивувала, і в теплиці робила, і все робила, робила... Синочок підростав, ставав для мене опорою, допомагав мені: то покосить, то латину як не як, а приб’є, любив вовтузитися з деревом. Не зчулася як вже й парубком став. А тоді й одружився, взяв невісточку Ніну. Обоє працювали в колгоспі. З часом у них народилася донечка, а моя онучка Валя. Та вже 12 років, як син помер і 6 років, як померла невістка.

Соломія Семенівна за багаторічну роботу в колгоспі була нагороджена грамотою та отримала звання «Ветеран праці». З роками жінка втратила зір. Зовсім не бачила років з десять. А коли в 2007 році в Черкасах відкрилася клініка «Новий зір» Пархоменка, то однією з перших пацієнтів клініки стала Соломія Семенівна. Їй вживили кристалик на одному оці.

У родині Соломії Бабич по материнській лінії жінки були довгожительками. Так, її тітка Маріка дожила до 90–та років, а мати Олена померла в 97 років. Сама ж ювілярка й досі не може всидіти без діла – їжу готує, топить та й господарство самостійно обходить. Якщо немає роботи, то вона тоді «хвора», говорить внучка Валя. 

- А я й досі живу, – зітхає Соломія Семенівна. – Знаю, що хрещена Текля хрестила і носила мене на виводини в церкву, то може того й досі живу?...Тільки вже все забуваю, довго думаю, а згадати не можу.

Записала Ганна Грицик, завідувач Музею Т.Г. Шевченко в с. Мошни

Сторінка 1 з 5

Календар

« Жовтень 2021 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31