Дошкільний навчальний заклад «Сонечко», що у селі Лозівок Черкаського району, днями отримав нову пральну машину. Оскільки застаріла техніка не підлягала ремонту, колектив дитсадка змушений був шукати підтримки від благодійників. Допоміг придбати і особисто передав техніку народний депутат від Черкащини Владислав Голуб.

«Пральною машиною ми користувалися 17 років. Торік відремонтували її за власний кошт, потім вона знову вийшла з ладу і нині не підлягає ремонту. Ми тривалий час шукали, хто нам допоможе вирішити проблему, зверталися до місцевих депутатів. А тим часом перебивалися, як могли, носили прання додому, – розповіла завідуюча ДНЗ «Сонечко» с. Лозівок Марія Козодой. – Потім звернулися до громадської приймальні народного депутата Владислава Голуба. Щиро дякуємо за те, що змогли допомогти».

Минулого тижня в рамках роботи на своєму виборчому окрузі Владислав Володимирович навідався у дитсадок і особисто передав колективу пральну машинку.

«Це найменше, що ми можемо зробити, аби полегшити роботу колективу і догляд за дітьми. Приємно, що нам вдалося віднайти спонсорські кошти на придбання техніки», – зазначив нардеп.

За словами Владислава Голуба, найважливішими пріоритетами в розвитку держави мають бути якісна освіта і медицина, а тому діти повинні отримувати найкраще, а їхнє навчання і виховання – відповідати європейським зразкам.

Нагадаємо, у 2018 році на розвиток освіти в Черкаському районі нардеп залучив понад 2 млн грн з державного фонду соціально-економічного розвитку. Кошти були спрямовані на заміну вікон, придбання комп’ютерної та побутової техніки у школи та дитсадки, а також на капремонт каналізаційної системи та влаштування біологічної очисної установки у Мошнівській ЗОШ.

П’ятьма майданчиками вже поповнилася цього року спортивна інфраструктура Черкаського району. Три з них встановили в населених пунктах Степанківської ОТГ: Степанках, Хацьках і Бузукові. Ще по одному – в Думанцях та в одній із військових частин, що в Дубіївці.

На урочисте відкриття спортивних об’єктів у Степанківській та Хацьківській школах у понеділок, 8 квітня, завітав народний депутат Сергій Рудик. Майже 800 тис. грн державної субвенції на їх придбання та монтаж у населених пунктах 198-го округу в межах Черкаського району він «вибив» торік. Встановлювати тренажери почали вже цьогоріч – щойно дозволили погодні умови.

– У попередні роки, аби кошти на соціально-економічний розвиток не «згоріли», сільські голови часто підписували акти «невиконаних» робіт, я їх навіть називаю так – невиконаних, або ж доробляли роботи поспіхом. Уже другий рік за моїм наполяганням кошти такої субвенції є перехідними. Тож тепер ті самі майданчики не потрібно вкопувати в мерзлу землю, можна дочекатися теплої погоди і встановити їх за всіма правилами, – зазначає Сергій Рудик.

За словами директорів шкіл Катерини Яценко та Володимира Рожелюка, нові тренажери сприятимуть не тільки урізноманітненню дозвілля та покращенню фізичної форми, а й зростанню спортивних досягнень дітей. Тож депутату вручають подяку за допомогу в розвитку спорту та благоустрою навчальних закладів. Та найбільше радіють школярі – під час перерви на майданчиках немає жодного порожнього тренажера.

Цього ж дня спортивний майданчик відкривають і в одній із військових частин, що в Дубіївці. Адже, як зазначив Сергій Рудик, тренажери потрібні не тільки дітям у навчальних закладах, а всім, хто любить спорт і дбає про свою фізичну форму та здоров’я!

Найближчим часом у населених пунктах району, що входять до 198 виборчого округу, мають змонтувати ще два дитячі та три спортивні майданчики. Відтак їх загальна кількість сягне 36 одиниць. Крім цього, в Червоній Слободі діє міні-футбольне поле зі штучним покриттям. Ще два такі ж добудовують у Леськах та Хуторах. На цей рік також заплановане будівництво баскетбольно-волейбольного майданчика у Червоній Слободі.

– Ще на початку своєї каденції поставив перед своєю командою завдання, щоб у межах округу не було жодного населеного пункту, де б не було встановлено дитячого та спортивного майданчика. Адже жителі маленьких сіл мають таке ж право на гідні умови життя, дозвілля, виховання та навчання своїх дітей, як і жителі великих міст. Завдання виконав і навіть перевиконав. Ба більше – у нас вже є населені пункти, де діє і дитячий майданчик, і спортивний, та ще й міні-футбольне поле. Переконаний: вони покращать дозвілля дітей та заохотять молодь займатися спортом на свіжому повітрі замість проводити час за комп’ютером чи займатись невідомо чим, – підсумував Сергій Рудик. 

Сьогодні багатодітні мами з сіл Черкаського району зібралися разом, аби відзначити наступаюче свято весни, краси та любові – 8 Березня. Урочистий захід для них організувала очільниця Черкаського районного комітету багатодітних родин, дітей-сиріт та дітей-інвалідів Ніна Вурсіченко за підтримки нардепа Владислава Голуба, керівництва Черкаського району, громадських та релігійних організацій, а також спонсорів і благодійників.

На жаль, через хворобу сама Ніна Миколаївна не змогла бути присутня за заході, проте, ми сподіваємося, щирі слова подяки та побажання скорішого одужання від його учасників додадуть їй здоров’я та сили швидше повернутися до своєї улюбленої роботи.

У неї відкрите серце, зауважує пастор Юрій про керівницю громадської організації Ніну Вурсіченко, бажаючи їй швидшого одужання:

– Вона ним готова весь світ обігріти, здобрити, змилосердити. Вона ніколи не зупиняється. Про це знають її родичі тут, що живуть в Україні, і ті, що за кордоном. Вона каже: «Мені треба, бо діти йдуть до школи, а в них немає рюкзаків чи зошитів, чи іншого шкільного приладдя». І через її наполегливість, звідусіль приходить допомога, про яку вона просить. Бо всі бачать її щире бажання допомогти іншим. Тому я вірю, що Господь зцілить її.

Привітати присутніх зі святом завітали народний депутат України Владислав Голуб, голова Черкаської РДА Анатолій Яріш, обласний військовий комісар Євген Курбет.

– На жаль, торік Бог забрав мою маму до себе. Тому я хочу побажати всім присутнім тут поспішати піклуватися про своїх рідних та близьких щодня, аби зігріти їх своїм теплом та любов’ю, – зауважив у виступі народний депутат України Владислав Голуб. – Вочевидь, забираючи одне, Господь дарує інше – тому торік він подарував мені доньку. Тепер я щасливий тато трьох дітей – сина та двох доньок. Усім матерям у залі я бажаю міцного здоров’я, позитивних вражень, посмішок, добрих емоцій, жіночого щастя, щоби ви раділи своїм дітям, сім’ям, а життя ваше було сповнене добротою, любов’ю та теплом.

Від нардепа всі присутні жінки отримали подарункові набори.

– Я бажаю, щоб ви відчували постійну турботу, шану, повагу від ваших рідних і близьких. Божого благословення, успіху та щастя, – побажав у вітальному слові багатодітним мамам голова Черкаської РДА Анатолій Яріш, подякувавши тим, хто долучився до організації заходу – пастору Юрію та нардепу Владиславу Голубу.

 Разом з тим, Анатолій Яріш виконав приємну та почесну місію – вручив посвідчення «Мати-героїня» Лілії Конкіній та Ірині Шепель з Хуторів, а також Тамілі Костриці з Яснозір’я. Указ про присвоєння почесного звання цим жінкам Президент України підписав торік у грудні.

Таміла та Микола Костриці з Яснозір’я виховують п’ятьох дітей, з них – одна трійня. Костриці дуже хотіли третю доньку, а натомість з нею народилося ще двоє синів. Так родина стала багатодітною. Сьогодні трійні по 12 років: Артем мріє стати хірургом, Максим – відкрити власний ресторан, а Юлія бачить себе у сфері косметології.

Старший син Віталій одружився. Таміла та Микола вже рік як стали бабусею та дідусем. 18-річний Богдан закінчує навчання в технікумі.

 – Легко не було. Тримаємо для себе господарство. Зранку беремося поратися самі, аби зібрати всіх до школи, а вже як повертаються діти, то беруться допомагати, – розповідає 43-річна Таміла. Окрім того, жінка доглядає ще хвору матір.

За вагомий внесок у підтримку підопічних громадської організації багатодітних родин, допомогу в організації святкових та урочистих заходів, а також вирішення побутових проблем Владислав Голуб, Анатолій Яріш та Євгеній Курбет отримали подяки від Черкаського районного комітету багатодітних родин, дітей-сиріт та дітей-інвалідів.

 Подібні заходи громадська організація за підтримки нардепа Владислава Голуба організовує вже декілька років поспіль. Нардеп каже, що як багатодітний батько знає, що дітям в першу чергу треба тепло та любов батьків, а батькам – впевненість у завтрашньому дні.

– Тому коли ми зустрічаємося з Ніною Миколаївною, аби обговорити потреби багатодітних родин, проекти, які вона хоче для них зорганізувати, я намагаюся використати всі свої можливості, аби допомогти їй, – зауважив нардеп. – Усе, що вона робить для вас, для дітей-сиріт та інших родин, що потребують опіки і мають певні потреби – це значуща робота. Для мене ваша подяка – найкраща відзнака того, що я і моя команда йдемо у правильному напрямку, працюючи з відкритим серцем для вас.

Євген Курбет, обласний військовий комісар, який також очолює громадську організацію «Лад», привітав присутніх зі святом весни, краси та любові.

– Тривалий час вважалося, що жінка може реалізувати себе лише в материнстві та родині. А суто чоловіча справа – професійна та громадсько-політична сфера. Сьогодні перед жінкою відкриті всі двері, за якими вона може обрати шлях за покликанням серця. Сьогодні поруч із чоловіками військову службу за контрактом проходять понад 25 тисяч жінок. Понад тисячу з них мають офіцерське звання. У цій залі зібралися жінки, які себе реалізували в материнстві. Міжнародний жіночий день – це справді особливе свято, бо це свято матері, берегині, яка дарує свою любов, створює сімейний затишок, надихає любов’ю все навколо. Хочу побажати всім казкового настрою, уваги та поваги в родині, нехай здійсняться всі ваші заповітні мрії, в країні буде мир, а в кожній родині – злагода, любов, благополуччя та достаток, а діти будуть здоровими і щасливим.

Від громадської організації «Сини Черкащини» всі присутні в залі жінки з нагоди свята отримали в подарунок квіти.

Наталія УСЕНКО

Про затребувані професії, пропозиції постійної та тимчасової зайнятості, ситуацію на ринку праці Черкаського району наша розмова із директором Черкаської районної філії Черкаського обласного центру зайнятості Олександром Гриценком.

-         Олександре Миколайовичу, яка сьогодні ситуація на ринку праці району  із попитом та пропозицією робочої сили?

-         За 9 місяців поточного року ми можемо спостерігати позитивну динаміку. Зокрема, статус безробітного отримали на 6,9% менше громадян, ніж торік. Позитивна динаміка спостерігається завдяки збільшенню попиту на робочу силу на ринку праці. Кількість роботодавців, які подали інформацію про вакансії до районної філії, збільшилась на 13,3% порівняно з минулим роком, що на 8% більше, ніж показник по області. Це, в свою чергу, сприяло збільшенню надходження кількості вакансій на 9,2%. Місцевими роботодавцями подано до районної філії 1336 вакансій, з них 97,5% укомплектовано. В середньому тривалість укомплектування вакансій не перевищує трьох днів. Активна співпраця фахівців філії з роботодавцями району дає свої результати. З початку року отримали роботу 1396 осіб, що на 9,1% більше, ніж за відповідний період минулого року. Варто відзначити, що цьогоріч на 50% більше осіб отримали роботу ще до набуття статусу безробітного.

-         Які, на Вашу думку, проблемиспостерігаються на ринку праці сьогодні, яких кадрів не вистачає?

-         Основною проблемою ринку праці району є кваліфікаційно-професійний дисбаланс. Сьогодні переважна більшість випускників шкіл намагаються вступити до вищих навчальних закладів і все менше отримують професійно-технічну освіту. На сьогодні на ринку праці є потреба у електрозварювальниках, слюсарях, токарях, пекарях, водіях, столярах, працівниках сфери послуг: продавцях, швачках, кухарях, офіціантах, охоронцях, медсестрах. Працівники сільського господарства також достатньо затребувані: трактористи, птахівники, тваринники, робітники з обслуговування сільгосптехніки. Аби виправити цю ситуацію в майбутньому, ми вже зараз активно проводимо профорієнтаційну роботу зі шкільною молоддю.

-         А що ж сьогодні робити тим, хто має професію чи спеціальність, попит на яку відсутній?

-         Для таких осіб коштом Фонду соціального страхування на випадок безробіття організовується професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації. Це дозволяє підвищити конкурентоспроможність на ринку праці тих, хто бажає змінити професію на затребувану. З початку 2018 року 324 людини пройшли навчання на замовлення роботодавця та для започаткування власної справи. З них 99,7% були працевлаштовані після закінчення навчання.

-         А якщо відсутні вакансії? Чи пропонує служба зайнятості альтернативу?

-         Головне завдання Служби – зробити безробітного активним гравцем на ринку праці, тому ми відслідковуємо найменші зміни цього ринку та реагуємо на них. Якщо немає вакансій для постійного працевлаштування, ми залучаємо клієнтів до тимчасової зайнятості. Так, вже 336 осіб з початку року були залучені до громадських та інших робіт тимчасового характеру. Така робота людям дає додатковий заробіток, а роботодавцям – знайти тимчасових працівників для виконання певного обсягу робіт. Громадські роботи, організовані спільно з органами місцевого самоврядування, мають переважно соціальну спрямованість. Протягом останніх декількох років безробітних залучаємо до оформлення житлово-комунальних субсидій. Такі роботи організовуються на умовах співфінансування. Черкаська районна філія співпрацює у цьому напрямку з Управлінням праці та соціального захисту населення Черкаської РДА, Яснозірською та Червонослобідською сільськими радами. З початку року 79 безробітних були зайняті саме на таких роботах. На їх фінансування за звітний період витрачено 186 тисяч гривень коштів Фонду на випадок безробіття.

Відновлений Будинок культури та нові енергозберігаючі вікна у дитячому садочку – із бюджетів та завдяки спонсорам. Сучасні зупинкові комплекси, дитячі та спортивні майданчики – за власний кошт. Перелік втіленого у селах Думанці та Чубівка можна ще довго перераховувати. Усе це за три роки каденції там реалізував молодий сільський голова Сергій Кукушкін. У 27 років він із підприємництва прийшов працювати в орган місцевого самоврядування. Як змінював села – розповів нам в інтерв`ю.

– На початку листопада виповнюється три роки, відколи Ви стали сільським головою. Чому у 2015­му балотувалися саме у Думанцях?

– У 2009 році ми з родиною почали займатися якісною питною водою. У Черкасах та й в навколишніх селах із цим завжди були проблеми: ви ж знаєте, яка вода тече з наших кранів. Це було якраз через рік після економічної кризи, внаслідок якої наша родина залишилася без доходу. Якісну воду шукали у багатьох села, але найкращу знайшли саме у Думанцях. Тут у нас не було ні родичів, ні знайомих. Але саме це село у 2009­му дало нам можливість на прожиття та розвиток. То хіба ми могли не допомагати селу? Разом з батьком, як підприємці, власними силами виготовили та встановили дитячий спортивний майданчик, підтримували і дитсадок, і школу, і церкву. Якщо до нас зверталися люди, то намагалися завжди піти назустріч і допомогти. Жителі це бачили і ще у 2011­му просили нас із батьком взяти участь у виборах.

– Але Ви вирішили почекати із таким рішенням?

– Так, хоча у мене вже тоді були такі думки. Однак у 2011­му я ще був дуже молодий. Ми з батьком просто продовжували допомагати Думанцям, а через п’ять років, коли почалася нова передвиборча кампанія, я вже вирішив спробувати свої сили. Це було спонтанне рішення – в останній день швидко зібрав і встиг подати документи! За себе майже не агітував, бо знав, що село мене підтримає, адже за роки підприємництва люди побачили дії, а не слова. І жителі обрали мене головою сільської ради зі значною перевагою у голосах.

– Які перші проблеми вирішували вже на посаді?

– Пригадую, щойно провів нараду з апаратом сільської ради, як на вулиці до мене підійшла директор Будинку культури. У приміщенні протікала покрівля, що ніякі заходи не могли проводити. Я одразу взявся за цю справу – звернувся до районної ради, до нашого обласного депутата. У результаті знайшов співфінансування: ми об’єднали три бюджети і відремонтували покрівлю. Це було перше моє досягнення як сільського голови. Бо це масштабний проект, немаленька цифра – майже півмільйона гривень. Для порівняння – бюджет села на той час становив півтора мільйона.

– Тож тепер у Думанцях проходять і концерти, і дискотеки?

– Так. Як для молоді, так і для старшого покоління це позитив. Але, щоб відновити роботу, довелося ще й придбати музичне обладнання. Коли я прийшов на посаду, то стабільно раз на тиждень возив колонки в ремонт, щоб відбулася дискотека. Вони були старі, тож постійно рвалися. Тому я знайшов спонсора – і тепер у нас шикарний звук. Окрім того, за рахунок спонсорів придбав тенісний стіл у заклад. А у 2017­2018 роках ми ще й замінили вікна й двері у Будинку культури. Разом із працівницями власними силами робимо ремонт. Тепер там буде ще й дуже затишно.

– Сергію Володимировичу, читали на вашій сторінці у Фейсбук, що у дитячому садочку в Думанцях також замінили вікна і встановили дитячий майданчик?

– Так, у ДНЗ «Ялинка» усі вікна нові й енергоощадні. І майданчик ми встановили біля дитсадка, щоб не лише дошкільнята там гралися, а й доросліші дітки. Для мене взагалі принципово, щоб у селах працювали і розвивалися дитсадки та школи. Але одним майданчиком ми не обмежилися. У нас два села в сільській раді – Думанці і Чубівка – а самі Думанці лісом поділені на дві частини. У центральній ми з батьком ще раніше за власний кошт встановили майданчик, а от на «Хуторі» дітям не було, де гратися. Я домовився з народним депутатом і там ми теж його обладнали. Крім того, ще й у Чубівці, де взагалі ніколи не було майданчика. До речі, для Чубівки я також звернувся до нардепа і він профінансував придбання та встановлення спортивного майданчика. Якщо немає коштів у бюджеті села, я завжди шукаю альтернативу, де знайти фінансування і зробити об’єкт.

– За два місяці закінчується рік, тож можна говорити про проміжні підсумки роботи. Що вдалося зробити у селах Думанецької сільради за 2018 рік?

– Насамперед, ремонт дороги, на який із народним та обласним депутатами ми вибили 3,8 мільйона. Вона була в такому жахливому стані, що просто неможливо було їздити. На жаль, це не капітальний, а поточний ремонт. Але ми уже відновили п’ять із дванадцяти кілометрів. А ще ми нарешті забезпечили житлом наших дітей­сиріт. Вважаю, це одним із найважливіших наших досягнень. Три місяці кропіткої і наполегливої роботи. Доводилося просто­таки вибивати гроші з держбюджету, щоб придбати будинок саме дітям із нашого села. А за кошти сільського бюджету ми закупили енергозберігаючі вікна та вхідні двері, щоб діти в хаті не мерзли. У Черкаському районі цьогоріч лише два села отримали таке фінансування: Думанці і Хутори. А з останнього важливого – і Думанці, і Чубівка нарешті засяяли. За сприяння обласного депутата відремонтували освітлення на наших вулицях.

– Чи знаходите час на відпочинок? Бо з розмови видається, що ви постійно на роботі.

– Роботі я й справді віддаю більшість свого часу. Щодня їжджу з Черкас у село, бо сам проживаю в обласному центрі. Можу й на вихідних приїхати і стати до роботи – для мене немає проблем самому щось відремонтувати, прибрати чи встановити. На останніх вихідних, наприклад, власноруч встановлював знак «Думанці» на в’їзді в село. Ми з батьком його виготовили за власний кошт, як і знак «Чубівка». Та, попри роботу, щодня приділяю увагу синові. Отак і відпочиваємо. А для себе залишаю трохи часу рано­вранці – бігаю кроси і займаюся боксом. Ну а давнє моє хобі – це автоспорт. Цього року з другом ми посіли перше місце в етапах авторалі у Черкасах у класі запорожця.

 

МИ ПОЦІКАВИЛИСЯ У ЖИТЕЛІВ, ЩО У ДУМАНЦЯХ ТА ЧУБІВЦІ ЗМІНИЛОСЯ ЗА ТРИ РОКИ

Надія Ткаченко, пенсіонерка

Перше, що впадає в око, це відновлення освітлення вулиць в обох селах. А то ж було, як ніч прийде, то страшна темнота і у Чубівці, і у Думанцях. Друге – це ремонт Будинку культури. Там протікала покрівля, а жителям чи збори проводити, чи заходи, то самі розумієте, неможливо було. Чи депутат там допомагав, чи хто, але важливо, що це ініціатива голови сільської ради. Ми бачимо, що він як поставив собі щось за мету, то намагається усіма силами зробити заплановане. Важливо ще й те, як до людей ставиться. Оце дивлюся: стоять люди чи йдуть із церкви. Їде голова сільської ради Сергій Кукушкін, зупиняє машину, забирає їх і підвозить. Така от людяність.

 Галина Андреєва, освітянка

Ми вже 18 років живемо на вулиці Зеленій, а освітлення з’явилося уперше за багато років. Встановили зупинки – на перехресті Чорнявки, на повороті із Чигиринської до села (зупинки Сергій Кукушкін із батьком виготовляють та встановлюють за власний кошт – прим. ред.). Зазвичай, там люди стояли просто неба, бо це ж траса, під дощем і вітром, – не було, де сховатися. А ще в нас покращився стан дороги. І Будинок культури «окультурився» – дах перекрили, вікна замінили, ремонт відбувається. А особисто для мене з важливих змін – це встановлення знаку Голодомору. Ще як я працювала у Думанецькій школі, тоді теж знак «зробили»: купу землі нагорнули, поставили дерев’яний хрест і більше нічого. А Сергій Володимирович зробив окультурений пам’ятний знак жертвам Голодомору.

У Бузівській об’єднаній громаді, утвореній торік, взялися будувати нове громадянське суспільство, де місцевим жителям буде комфортно жити, навчатися, працювати та відпочивати у своєму селі, а не мігрувати за кордон. Для цього в Бузівській ОТГ розробили власну програму розвитку та реалізації потенціалу сільського населення, орієнтовану на європейські взірці, працюють над стратегією розвитку до 2025 року, тут підняли прапор Євросоюзу, а ще чекають на волонтера Корпусу Миру США, який впродовж двох років працюватиме поруч з ними в громаді. Як їм це вдалося, дізналися журналісти газети «Сільські обрії».

 

– В основі успіху нашої громади я бачу лише людей, які ефективно та якісно виконують свою роботу. Ми стали створювати робочі місця і залучати людей, які вміють працювати, а не призначати керівників на ці місця, – зауважує сільський голова Олександр Фуркало. – Ми залишаємося жити тут і наші діти живуть тут, тому завдання нашої команди, а це депутати сільської ради та жителі села, зробити життя громади максимально комфортним.

  Поруч із сільською радою у Бузівці облагороджена територія, де розміщені три камені. За словами Олександра Фуркала, вони символізують об’єднання громад. У центрі – Бузівка, як центральна садиба, поруч – Зелений Ріг, а третій – то перспектива, адже громада планує розширюватися і чекає в своїй родині «поповнення». Натепер населення Бузівської ОТГ – 2500 жителів. Тут діють дві потужні релігійні общини – православної віри та християн-баптистів, завдяки чому, як вважає очільник громади, молодь залишається жити в селі.

 

«Прозорий офіс» сільського голови

Структура громади, відповідальні за виконання на певних ділянках роботи, навіть основні напрями стратегії розвитку – все це прозоро візуалізовано на стінах кабінету сільського голови. Керівник каже, що ремонту робити тут поки не збирається, бо дуже мало часу проводить тут. В основному – в роз’їздах. Приміром, із 48 останніх робочих днів 22 у поїздках – Польща, Київ, Запоріжжя, Черкаси…

– Тут кожен може побачити, коли і який обсяг роботи повинен зробити, виконав її чи ні, – зауважує сільський голова. – І від відповідальності за «не роботу» вже не сховаєшся. Сам щомісяця звітую перед жителями громади про виконану роботу та освоєні суми через Фейс­бук­сторінку громади. Що, коли і за які кошти зробили. Сьогодні це найоперативніший засіб комунікації та донесення інформації.

  23-24 серпня  над адмінбудівлями в Бузівці та Зеленому Розі замайоріли три прапори – України, Євросоюзу та Бузівської ОТГ. Щодо герба на останньому, то над його розробкою працювали місцеві школярі. Сільська рада оголосила конкурс на кращий проект. Отримали 12 робіт. Конкурсна комісія з них обрала один, який доповнила, а переможниця – учениця Бузівської ЗОШ – отримала одну тисячу гривень винагороди.

 Зробили ставку на громадські організації

Натепер їх в Бузівській ОТГ чотири. З їхньою допомогою в громаді планують залучати кошти міжнародних фондів на розвиток всіх напрямків діяльності. Нещодавно сформували ГО «Об’єднання Бузівчан».

– Ми плануємо використати всі можливості, які дають подібні об’єднання, аби зробити життя наших односельців максимально комфортним, – каже керівник об’єднання Дмитро Шилюк. – Першим завданням визначили придбання реамобіля для громади. У нас є «швидка допомога», але автомобіль старий і далі району не виїде. А, щоб врятувати людину, все важить – і час, і обладнання транспорту. Уже знайшли міжнародних партнерів, які готові з нами працювати. Це початок нашої діяльності.

Дмитро Федорович переконаний, запроваджена в громаді Програма розвитку громадянського суспільства та процеси децентралізації відкрили нові шляхи та можливості для розвитку обох населених пунктів, які утворили громаду.

– Сьогодні не стоїть питання – як нам сказали, так і робимо. Навпаки, сьогодні ми зробили вибір, прийняли рішення, а тепер і відповідаємо за його наслідки, – каже пан Дмитро, якого люди обрали депутатом сільської ради. – Навіть якщо 50 % наших планів здійсниться, це вже кардинально змінить життя в громаді.

«Зарядили» і отримали волонтера в громаду

Ще торік в листопаді Бузівська ОТГ зареєструвалася в проекті, який реалізує Корпус Миру США в Україні «Розвиток громад».

– Тут дуже все просто: «заряджаєш і відпускаєш», а потім чекаєш на результат. Так виходить і з нашими проектами. Ми надсилаємо заявки скрізь, де бачимо вигоду для розвитку нашої громади. Відтак, ще в листопаді подалися й на цей проект. Буквально минулої п’ятниці прийшов лист, що до нас приїде волонтер із США, який впродовж двох років працюватиме з нами та навчатиме нас, – каже сільський голова. – Окрім того, він може організовувати гуртки для занять з дітьми чи дорослим населенням. Ми сподіваємося, що завдяки йому жителі нашої ОТГ ще й знання іноземної мови покращать.

Загалом метою співпраці буде допомога Бузівській ОТГ стати економічно та соціально стабільною через посилення громадянського суспільства та покращення ділового середовища.

Щоб молодь залишалася в селах

Для цього в громаді взялися втілювати проект «Реалізація та розвиток населення Бузівської ОТГ». Він передбачає створення умов для реалізації потенціалу кожного жителя об’єднаної громади. З цією метою взялися формувати відповідний майданчик. Для кожної вікової групи населення вже відібрані підходящі заняття та вказаний графік роботи. Такі інформаційні бюлетені отримають всі жителі громади.

– Наше завдання не залишити нікого осторонь. Ми обрали для роботи три напрями – спорт, культура та освіта, – ділиться напрацюванням Олександр Вікторович. – Для організації спортивних заходів в громаді призначили окрему людину. Це і заняття футболом, волейболом, баскетболом, тенісом, міні­футбол, бокс, шахи, шашки, тренажери і так далі. Щодо розвитку культури, то в Бузівській громаді є два духові оркестри. Дитячий духовий оркестр цьогоріч взяв гран­прі в області. «Обличчям» нашої культури є Дмитро Дмитрович Мулик, який присвятив їй своє життя. Окрім того, в нас функціонує народний аматорський хор, організували оздоровчу аеробіку та заняття з хореографії для різновікових груп, а в планах ретро­клуб. Це буде клуб за інтересами для людей поважного віку. Якщо говорити про освіту, то, приміром, торік в Бузівській школі не проводилося гурткової роботи. На це були різні причини – то не було підходящого вчителя, то коштів для оплати його роботи. Цьогоріч ми розпочинаємо заняття в «школі лідерів», «англійському клубі», «основи інформаційних технологій», «умілі ручки», «сильні, сміливі та спритні», «образотворче мистецтво» та ін. Одні вчителі просто взяли додаткове навантаження, а для деяких гуртків прийняли на роботу нових молодих спеціалістів.

У Зелений Ріг планують відправляти автобус, який підвозитиме дітей на гуртки в Бузівку. Частина з них проходитиме на базі школи, а частина – в місцевому будинку культури. До речі, з об’єднанням перед громадою постало кілька викликів – взяти на баланс освіту та як співпрацювати із районними позашкільними закладами освіти, де навчаються діти з Бузівки та Зеленого Рогу.

– Освіту ми взяли на свій баланс, хоч дуже боялися, чи впораємося з цим навантаженням, адже спершу не було ні досвіду, ні кадрів, – пригадує сільський голова. – Проте вже бачимо, що зробили правильний крок. Ми вже зекономили 1,5 мільйона гривень, які в наступному році плануємо вкласти в зміцнення матеріально­технічної бази Бузівського ЗЗСО, де навчаються діти з обох населених пунктів. Цьогоріч ми з бюджету громади вклали в матеріально­технічне оснащення Бузівської школи вже 100 тисяч гривень. Окрім того, натепер працюємо над тим, аби здешевити вартість харчування дітей в школі для батьківської плати. Досі плата становила 12 гривень. Зараз думаємо над тим, щоб її зменшити, як мінімум, удвічі. Зовсім оплачувати харчування дітей місцевому бюджету не «по кишені» та й жителі громади мають брати спільну участь у його формуванні. Окрім того, в нас зараз постало питання створення власної Школи мистецтв в громаді. У районній дитячій музичній школі заявили, що вже не можуть прийняти наших 18 дітей. І це при тому, що цьогоріч з бюджету громади ми спрямували на дитячу музичну школу майже 200 тисяч гривень субвенції. Ми вже провели розрахунки й бачимо, що, оплачуючи заробітну плату вчителів, комунальні послуги та енергоносії, ми витрачатимемо менше, а послуги надаватимемо не менш якісно та професійно.

  ДНЗ «Суничка» в Зеленому Розі відвідують 18 дітей. Його облаштували з частини приміщення колишньої школи. Школа у Зеленому Розі вже два роки як не працює. За словами в.о. старости Оксани Єршової люди дуже переживають за збереження приміщення, тому сподіваються, що тепер в громаді знайдуть йому достойне використання.

– Якщо змінити цільове призначення, там можна зробити своєрідний Центр дозвілля, що об’єднає різні напрямки, – каже пані Оксана. – Над цим проектом зараз спільно працюють бузівські та зеленорізькі депутати. Хоч останніх лише троє у місцевій раді, проте зеленорізьку громаду чують. Дітей шкільним автобусом підвозять в Бузівський ЗЗСО.

 Пожежну охорону створять за європейським взірцем

На базі старого приміщення амбулаторії у громаді планують створити Центр безпеки. Він об’єднає пожежну охорону, поліцію та медичну допомогу. Натепер працюють над відповідним проектом.

– Плануємо, що в пожежній частині працюватиме лише водій, команду сформуємо з добровольців­жителів села. До речі, це звичайна практика в багатьох польських гмінах.  На випадок надзвичайної ситуації повідомлення надходить на 101, звідки відбудеться переадресація на нашу пожежну охорону. Волонтери отримуватимуть смс­повідомлення про надзвичайну ситуацію і діятимуть вже відповідно до інструкції, – коментує Олександр Фуркало. – Думаю, що для таких добровольців, як преференцію від громади, ми можемо дати пільги по сплаті податку на землю.

А поки що добровільна пожежна охорона розмістилася на базі одного із старих гаражів сільської школи. З Жашківського районного управління ДСНС громаді передали на баланс несправний пожежний автомобіль, над яким «почарували» місцеві «кулібіни» і він запрацював. Серед них і Іван Пісківець, який став керівником добровільної пожежної охорони Бузівської ОТГ. Сформували її з місцевих жителів, які зголосилися на волонтерській основі допомогти. Уже чотири рази виїздили гасити пожежі в селі – будинки горіли і сміттєзвалище.

– Повністю перебрали двигун, замінили електрику та «начиння», – розповідає Іван Іванович. – Інструктаж провели нам працівники ДСНС, а дещо й самі знали, як робити. На вправність перевіряли один одного.

 Серед тих, хто справився з такою «перевіркою», – Михайло Лавренюк. Він пенсіонер.

І чоловік велосипедом за хвилину доїхав до гаража з дому на виклик керівника добровольців. Михайло – водій пожежної машини.

– В принципі, я недалеко й живу, але вперед гнало не це, а важливість ситуації та необхідність допомогти, – каже пан Михайло. – Взагалі в нас громада гуртується, щоб допомогти за потреби. Хоча й тих, у кого «хата з краю» теж вистачає. Такі зазвичай висловлюють своє невдоволення у негативних коментарях через ту ж саму Фейсбук сторінку громаду, або вказують, що й коли треба зробити, а самі лише збоку спостерігають за роботою.

Яблука «переробили» на лавки

Більшість робіт в громаді люди роблять на добровільних засадах.

– Нам передали 16 гектарів «занехаяного» садку. Ми оголосили, що потрібні добровольці зібрати опалі яблука. Гуртом назбирали більше 5 тонн. Отримали за них трохи більше 4 тисяч гривень. Ці кошти вирішили використати на благоустрій території населених пунктів – облаштувати лавки в селах. Придбали метал. Лісництво нам дало безкоштовно лісу­кругляку, знайшлися майстри, які його розпиляли на дошки. Зараз вони сохнуть. Потім ми їх фарбуємо і робимо 15 лавочок, які облаштуємо в Зеленому Розі і Бузівці, – розповідає сільський голова. – З матеріалу, який залишився, зробимо вказівники вулиць в населених пунктах, в дитячий садок – столик і лавки.

Як центральна садиба гроші поділила

Перше, що вирішила зробити місцева влада після утворення ОТГ, – дорогу до Зеленого Рогу та сільський водогін у Бузівці. Для Зеленого Рогу дороги – найболючіша тема, адже більшість тих, що проходять селом, державного значення. А значить ремонтувати їх за кошти місцевого бюджету «зась». Проте це громаду не зупинило, бо нею щодня курсував шкільний автобус з дітьми. Механізм, який не суперечитиме законодавству та вирішить проблему людей, місцеві владці напрацьовували із фахівцями Черкаської ОДА.

– По кілька разів на тиждень в область їздили, але свого досягли – зробили півкілометра під’їзної дороги до Зеленого Рогу, на що витратили майже 1,8 мільйона гривень, – розповідає сільський голова. – З них майже 1,2 мільйона з обласного бюджету, півмільйона кошти інфраструктурної субвенції, 31 тисяча з місцевого бюджету та 108 тисяч – внески благодійників. Вздовж дороги ще обладнаємо тротуарну доріжку.

Цією дорогою до Бузівської школи шість разів на день проїздить шкільний автобус. Він підвозить учнів із Зеленого Рогу і ще двох сусідніх сіл – Сабадаш та Безпечне, які в перспективі мають приєднатися до громади. 

Другу половину інфраструктурної субвенції спрямують на капітальний ремонт сільського водогону. Мають проект, і підприємство «АгроВільд Україна» днями розпочинає ремонтні роботи. 

Отримали більше мільйона спонсорської допомоги

На території громади працюють кілька таких потужних господар­ств – СТОВ «Злагода», ПСП «Канюківське», ТОВ «Золото ланів – 2015», а також ПрАТ «Черкасирибгосп», ІП «АгроВільд Україна», Бузівська хлібопекарня, одноосібники, 70­-80 ФОПів, які займаються вирощуванням квітів, огірків, помідорів, свиней, риби, виготовляють хлібобулочні вироби, крупи та ін.

– Натепер ми працюємо над наповненням бюджету громади, а не лише розраховуємо на субвенції з держави. Приміром, в червні нам передали землі за межами населеного пункту, а тепер громада запустила механізм боротьби з недобросовісними орендарями, які користувалися землею багато років, але не сплачували за неї податки. У нас немає своїх і чужих, а є громадські інтереси і партнерські відносини. Є домовленість і дії за законом. Разом з тим, ми переглянули податки і для одноосібників, піднявши їх до 1% з 0,3 %. Для них не на багато більше, а для громади – суттєвий плюс, – заявляє керівник Бузівської ОТГ.

До об’єднання бюджет Бузівки становив 3,8 мільйона гривень, а в Зеленому Розі – 830 тисяч гривень, після – спільний зріс до 14,3 мільйона, з яких 6,3 мільйона власних надходжень.

Адміністративні послуги наблизили до людей

У громаді  вирішили допомогти людям з оформленням домо­володінь.

– У сільській місцевості це проблема. Відтак, вирішили допомогти людям – формуємо пакети їхніх документів, передаємо централізовано до районної архітектури і забираємо результат, – розповідає сільський голова. – У Жашків людям їхати не потрібно зайвий раз.

Аналогічно роблять і в Зеленому Розі. Хоч там апарат і скоротили, а до Бузівки кілька кілометрів добиратися, люди за довідками туди не їдуть.

 – Хіба що комусь треба в інших справах, і він хоче ці довідки власноруч отримати. Тоді їдуть самі, – каже Оксана Єршова.

До речі, за роботами із благоустрою закріпили конкретних виконавців, замість того, щоб створити надбудову – комунальне підприємство.

– У кого є трактор, вивозить побутове сміття (до речі, щосереди по 3­4 мішки з двору безкоштовно, – авт.), маєш інструменти і золоті руки – ремонтуєш неполадки водогону, є людина, яка доглядає за порядком на сільському кладовищі, обкошує узбіччя і так далі. Тобто де­факто комунальне підприємство діє, але де­юре я поки що не бачу потреби його створювати. Думаю, що згодом, коли ми матимемо значні надходження до бюджету громади, тоді й говоритимемо про розширення структури, – зауважує Олександр Фуркало. 

Наталія УСЕНКО

Мокрокалигірська об’єднана територіальна громада Катеринопільського району була серед першопрохідців об’єднавчих процесів на Черкащині. Вже третій рік поспіль тут впроваджують децентралізаційні реформи. Як це відбувається в сфері освіти та медицини, дізнавалися «Сільські обрії».

Виділили півмільйона гривень на навчання «своїх» лікарів

Спершу шукали спеціалістів, які б зголосилися працювати в громаді, по всій області. Навіть будинок із земельною ділянкою для охочого переїхати в громаду придбали. Даремно. Тоді вирішили «виховувати кадри самотужки».

-                 На сесії ухвалили Цільову програму підготовки лікарських кадрів для закладів охорони здоров’я Мокрокалигірської обʹєднаної територіальної громади з перевагою для молоді, яка проживає в громаді. Відтак, виділили півмільйона гривень з сільського бюджету на навчання у медичних вишах трьох спеціалістів, - розповідає очільниця громади Вікторія Пипа. – Натепер за цією програмою навчається двоє спеціалістів: лікар-педіатр, який перейшов на другий рік навчання інтернатури у Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця  і наступного року його чекають у громаді,  та випускниця Мокрокалигірської ЗОШ,  яка вступила на перший курс  Вінницького медичного університету.

У громаді створили Центр первинної медико-санітарної допомоги Мокрокалигірської сільської ради, до якого ввійшли дві амбулаторії загальної практики сімейної медицини та чотири ФАПи. Тобто, у кожному населеному пункті обʹєднаної територіальної громади є медичний заклад. Їх, до речі, впродовж трьох років ремонтували. Так, зробили поточний ремонт  приміщення Мокрокалигірської амбулаторії загальної практики сімейної медицини, частину якого реконструювали під реабілітаційний центр для учасників АТО та осіб з обмеженими фізичними можливостями. За кошти ДФРР та інфраструктурної субвенції тут планують зробити капітальний ремонт. А поки що в амбулаторію придбали стоматологічну установку вартістю понад 75 тисяч гривень та кардіограф за 30 тисяч. Відремонтували ФАП у Єлизаветці та  котельню амбулаторії загальної практики сімейної медицини в Ярошівці.   

Відмовилися від газу й будують нову українську школу

Натепер у громаді повноцінно працюють Мокрокалигірська та Ярошівська ЗОШ І-ІІІ ступенів, а також чотири ДНЗ «Ромашка» у Мокрій Калигірці, «Веселка» у Сухій Калигірці, «Малятко» у Єлизаветці, «Тополька» у Ярошівці. Тобто жодного освітнього чи дошкільного закладу не оптимізували.

-                 Створення Нової української школи – складне завдання, але за цим – майбутнє України і кожної громади. Вже давно назріло оновлення змісту освіти,  зорієнтованої на життя та потреби дитини, забезпечення високої кваліфікації педагогічних кадрів та низка інших новацій. Для цього необхідно змінити і просторово-предметне оточення, програми та засоби навчання, забезпечити проектну, командну  діяльність у педагогічному процесі. Освітній простір потребує широкого використання ІТ-технологій, нових мультимедійних засобів, оновлення навчального обладнання, приведення у належний стан приміщень і комунікацій, комфортність довезення учнів до навчальних закладів, створення умов для фізичного розвитку учнів, - розповідає Вікторія Пипа.

Реалізуючи стратегічну освітню ціль, громада вже  придбала 20 нових комп’ютерів, нові меблі, шкільне обладнання, створила мобільні робочі місця для учнів. Крім того, для комфртного підвезення школярів із найвіддаленіших мікрорайонів громади шляхом співфінансування з обласного та місцевого бюджету купили шкільний автобус. Натепер завершили благоустрій пришкільної території. Коштом місцевого бюджету повністю оновили котельню Мокрокалигірської ЗОШ – там встановили два сучасні твердопаливні котли.

-                 Зекономлені на відмові від газу кошти спрямуємо на розбудову Нової української школи, - заявляє Вікторія Вікторівна.

До речі, на завершальній стадії капітальний ремонт сільського спортзалу у Мокрій Калигірці, який вдалося здійснити за рахунок інфраструктурної субвенції (понад 1,2 млн грн).

 

Нещодавно в Черкаському ОМВК відбулися планові кадрові зміни – призначили військового комісара. Цю посаду обійняв підполковник Ігор Малимон. 17 серпня на 26-й сесії Черкаської районної ради він був офіційно представлений присутнім депутатам, представникам органів місцевого самоврядування та державних структур, керівникам організацій, установ та підприємств, приватним підприємцям та активу громадськості району. Професійний військовий із 32-річним службовим стажем має за плечима досвід роботи на аналогічних посадах: військовий комісар Золотоніського району та м. Золотоноша і Чорнобаївського району та смт Чорнобай.  Успішно здійснив 6 хвиль мобілізації до лав ЗСУ. У період з 2014 по 2017 рр. перебував у відрядженнях в зоні АТО, виконуючи завдання, поставлені вищим командуванням.

Досьє

Ігор Іванович Малимон, підполковник.

Народився у 1969 році в с. Гельмязів, Золотоніського району.

У 1990 році закінчив Полтавське вище командне училище зв’язку.

Одружений, сину 25 років.

Хобі: футбол та активний відпочинок. Зокрема, риболовля.

В Івано-Франківську було б складніше

За словами Ігоря Івановича, про ймовірні кадрові ротації він знав ще місяць тому – обійняти посаду військового комісара Черкаського ОМВК йому запропонувало керівництво. На цю пропозицію відповів згодою, адже відчуває «і сили, й бажання працювати». «У кого немає сил, той звільняється зі Збройних сил», – жартує підполковник.

Офіційне призначення відбулося 10 серпня. Тиждень, що минув, присвятив знайомству з колективом та ситуацією в місті та районі . Розповідає, що Черкаси та Черкаський район мають свою специфіку, яку обов’язково врахує під час планування та виконання поставлених вищим командуванням завдань.

– Під час проходження служби доводиться спілкуватися зі значною кількістю людей. Тож, когось я знаю особисто, а хтось безпосередньо або опосередковано знає мене. От якби мене до Івано-Франківська направили – було б набагато складніше, – ділиться він. – Для військових кадрова динаміка – норма життя. І ми до змін звикли. Потрібно бути там, де можна бути максимально ефективним для суспільства.

Завдання військових комісаріатів чітко визначені чинним законодавством України та є планово пріоритетними.

На запитання, чи визначився військовий комісар з першочерговими завданнями, чи склав план роботи, Ігор Малимон відповідає, що, незалежно від географічного розташування в Україні військових комісаріатів, планові завдання  принципово не відрізняються.

– Зараз наші зусилля будуть спрямовані на підготовку та забезпечення призову на строкову військову службу, відбір кандидатів на військову службу за контрактом, залучення «контрактників» з числа офіцерів запасу та відновлення громадян віком до 60 років на військовому обліку, – перелічує він. – Окрім того, серед важливих завдань є й оповіщення та відправка військовозобов’язаних на військові збори, формування та підготовка підрозділів територіальної оборони, проведення заходів, спрямованих на патріотичне виховання молоді. А в рамках реформування ЗСУ одне із пріоритетних напрямків – перехід на Центри комплектування та соціальної підтримки. Саме так незабаром будуть називатись військові комісаріати.

Місток між ЗСУ та цивільним життям

Попри «солідність» списку завдань, Ігор Малимон переконаний, що виконати їх вдасться. «У нашому житті немає нічого легкого. Щоб досягнути мети, потрібно зібратись, налаштуватись на успіх і чітко продумати цілеспрямовані кроки, необхідні для її втілення в реальність. Окрім нас самих для нас ніхто нічого не зробить», – ділиться він. Наразі, підполковник уже має план і досвід реалізації поставлених перед ОМВК завдань. Перш за все – планує працювати над подальшим згуртуванням колективу та налагодити тісну співпрацю з органами місцевого самоврядування та активними представниками територіальних громад та релігійних конфесій. Попри розповсюджену думку, призов на військову службу – це завдання не лише військового комісаріату. Це першочергові задачі органів місцевого самоврядування, які згідно з наданими державою повноваженнями виконуються спільно з ОМВК. Військомат є своєрідним містком між ЗСУ та цивільним населенням. – говорить військовий комісар.

Відвідати кожну громаду

З метою налагодження тісної співпраці з органами місцевого самоврядування та активом територіальних громад, військовий комісар Черкаського ОМВК планує побувати в кожному населеному пункті Черкаського району та зустрітись із місцевими жителями, керівниками релігійних конфесій та громадських об’єднань, представниками влади та депутатами різних рівнів. Попереду – напружені тижні роботи. Адже осінній призов ось-ось стартує. Загалом «познайомитися» з районом планують за два перші тижня вересня.

– Наразі складаємо графік, відповідно до якого відвідуватимемо громади, – розповідає Ігор Іванович. При цьому обов’язково визначимо оптимальний для людей час. Загалом, аби познайомитись з усіма – доведеться активно попрацювати, іноді відвідуватимемо по 2-3 села на день.

Подібну роботу очільник ОМВК планує провести і в обласному центрі. У кожному мікрорайоні зустрітися з представниками громадських та релігійних організацій, представниками комітетів самоорганізації населення та ОСББ м. Черкаси.

Донести важливу інформацію

За словами Ігоря Малимона, мета зустрічей з громадянами – дати актуальну і об’єктивну інформацію «з перших вуст». І таким чином спрацювати на упередження народження пліток як інструменту, який активно використовується під час ведення інформаційної війни. Лише всебічно обізнана людина має можливість прийняти об’єктивне свідоме рішення, відповідно діяти та нести повну персональну відповідальність за отриманий результат.

– Ми – структура аполітична. Представляємо державу Україна. Але досвід свідчить, що людям бракує інформації щодо військової служби, – констатує він. – Сьогодні, як ніколи, варто фокусувати увагу на підвищенні рівня свідомості громадян шляхом юридичної обізнаності населення. Варто знати не лише  свої права, а й свої обов’язки – це першочергове завдання кожного громадянина України. Слід зауважити, що нехтування законом призводить до руйнування людських доль. Найчастіше присутні ставлять запитання соціально – юридичного характеру. Цікавляться соціальним захистом, передбаченим законодавством для військовозобов’язаних та військовослужбовців і членів їхніх родин. Певна кількість людей бажає отримати доцільну інформацію щодо алгоритму  професійної кар’єри у військовій сфері. При цьому ми неодноразово були свідками того, що люди плутаються в інформації стосовно строкової та контрактної служби. Або взагалі хибно та упереджено трактують чинне законодавство. Тому під час зустрічей ми не лише інформуємо громадян, а й роздаємо друковані пам’ятки, на яких вказані й контактні телефони керівного складу військкомату та його профільних спеціалістів. У разі потреби за цими номерами можна отримати детальну консультацію.

Спілкувалась Ілона ЛЕВЧЕНКО

Для багатьох воїнів АТО повернення до мирного життя означає початок боротьби із поствоєнним синдромом. Хтось б'ється з ним за допомогою ліків або занурюється в довоєнну роботу, хтось шукає підтримки у рідних і близьких. Багато хто впадає в депресію і не може повернутися звідти. «Сільські обрії» знайшли колишнього учасника АТО, який відшукав вихід для себе, – відкрив власну справу.

 До війни 45-річний Володимир Погорілий був приватним підприємцем. Складав корпусні меблі. На Сході він із позивним «Горець» захищав державу в 128-й окремій гірсько-піхотній бригаді. Повернувся додому в лютому 2016 року. Колишня робота була не під силу. Продав все обладнання і взявся за оригінальну власну справу – вирощування кролів. Фундамент свого бізнесу заклав завдяки грантовій програмі Євросоюзу.

Ідею кролебізнесу підказали побратими.

– Я спершу лише посміявся, коли Сергій Лугеря запропонував взятися за такий бізнес, – пригадує чоловік. – Які кролики? Доглядати за такою живністю у мене, містянина, ні досвіду, ні практики не було.

Проте, обміркувавши ще раз все вдома,зваживши всі «за» і «проти», з дружиною Людмилою вирішили сходити на «розвідку» в КП «Регіональний навчально-практичний центр розвитку багатофункціональних кооперативів», що по вулиці Смілянській, 131.

– Сидіти без роботи в очікування якогось дива чоловік не звик. Тим більше вести власну справу для нього не було новим, – розповідає 41-річна Людмила Погоріла, дружина Володимира. Натепер вона очолює Центр допомоги учасникам АТО в Черкаському районі.

Центр розвитку багатофункціональних кооперативів був створений за фінансової підтримки Євросоюзу в межах грантової програми ЄС «Підтримка політики регіонального розвитку в Україні». Проект сприяв підприємництву та запровадженню нових виробництв у регіонах. У ході його реалізації лише на Черкащині успішно запрацював 51 кооператив. Загалом вартість проекту сягає понад 600 тис. євро, з яких майже 80% – кошти ЄС, решта – з обласного бюджету.

– З самого початку ми розглядали наш проект, як альтернативний варіант реабілітації військових, які повертаються з війни, – зауважує Людмила. – На природі, як то кажуть, «тяжкі думки геть ідуть».

Аби отримати грант, подружжя повинно було мати землю, створити сільськогосподарський обслуговуючий кооператив та захистити власний бізнес-план. Напередодні родина Погорілих отримала земельну ділянку в Леськах.

– Спершу ми навчалися: писати бізнес-плани, захищати їх. Нам їх повертали на доопрацювання. Потім потрібно було створити кооператив. З його оформленням теж була бюрократична тяганина. Не все так просто і спрощено, як того хотілося на старті запровадження бізнесу, – пригадує чоловік. – Проте нам вдалося.

Разом з тим родина Погорілих розпочала розчищати від «зелених захаращень» свої вісім соток землі. Ділянка знаходиться через дорогу від «риббригади». Поруч такі ж землі віддали їхнім побратимам. Проте обживатися там поки що ніхто не поспішає – фактично поруч із земельними наділами піщаний кар’єр. Погорілі стали першими.

– Самотужки найняли з Черкас техніку, викорчували старі дерева й чагарники, заасфальтували майданчик, облаштували присадибну ділянку під город. Чоловік збудував хижку для тимчасового там перебування, а також накриття для кліток. Перші клітки ми отримали у травні 2017 року, а кроликів – у серпні, – пригадує жінка.

Це були клітки-шеди на вісім відділень. На чотирьох засновників кооперативу (Погорілі взяли в партнери бойового побратима, інваліда війни ІІ групи, та батьків чоловіка зі Шполянщини) припало по дві такі клітки. У будівлі з навісом, під яким розміщені клітки, оселилося 16 кроликів каліфорнійської породи, які родина отримала у рамках проекту. Як їх доглядати, родина вже знала, оскільки, поки тривали підготовчі роботи, Погорілі розвели кроликів цієї ж породи на батьківському обійсті.

– Тому, коли ми отримали шеди, нам вже було кого туди посадити, – розповідає Володимир. – Клітки обладнані висувними піддонами для збирання гною, передні стінки – спеціальними годівницями і напувалками. Там є підігрів маточників, щоб кроленята не замерзли взимку, автопоїлки, підігрів води, її циркуляція, вентиляція приміщення, безвідходні бункерні годівниці.

Вирощувати вухатих – справа не легка і займає багато часу. Усіх потрібно оглянути, правильно провести спарювання, відокремити молодняк. Загалом на все це потрібно мінімум півдня. Найтяжче, каже чоловік, було перезимувати. Через відсутність електроенергії загинуло дуже багато кроленят, та і самому без електрики дуже важко.

– Аби підвести електроенергію до ділянки, потрібно або створити дачний кооператив, або просити допомоги у села чи району, бо вартість сягає близько мільйона гривень, – каже Володимир. – Хлопці будуватися там поки не збираються. Так само нереально отримати допомогу з місцевого бюджету. Поки що вихід із ситуації ми бачимо в отриманні гранту на облаштування сонячних панелей. Шукали інформацію по Інтернету. На жаль, по Черкаській області, подібних проектів не знайшли. Вони більше поширені на заході країни.

 

Знову йти по владних кабінетах, аби отримати допомогу, родина Погорілих не хоче. Кажуть, що не дуже вірять в позитивне вирішення.

Натепер у кооперативі «Еко-кріль» чотири особи, де кожен займається певним напрямком. Чоловік на місці доглядає за молодняком та молодими самками, його батьки займаються заготівлею складаючих для виготовлення комбікормів та відгодівлею молодняка і четвертий член кооперативу опікується доставкою, закупівлею кормів. Кролів годують лише комбікормом. Свіжа трава, кажуть, для них – це великий ризик. Щомісяця придбавають 250-300 кг для поголів’я. Працюють на екофермі всією родиною – в кожного свій обов’язок.

– У 6-річної Даші завдання – нікому не заважати, у 14-річного Данила – доглядати за собакою, курям трави нарвати, води всій живності принести, у 18-річного Артема – завдання дрова заготовити на зиму, аби татові було тепло зимувати, траву покосити навколо ділянки, піддони почистити, – розповідає Людмила. – Найстарша Юля мені по господарству допомагає.

Поки що свою продукцію Погорілі реалізують лише для знайомих. До них приїздять бойові побратими чоловіка. У Володимира купа нових ідей, як розширити кролеферму, або, фактично, створити на її базі комфортну екологічну сільську садибу для відпочинку:

– Плануємо завести іншу живність – ослика, павича, аби дітям родин бійців було з ким бавитися. Тут всі умови для релаксу – чисте повітря, поруч Дніпро.

Для гостей родина облаштувала відповідні умови і приймає кожного – хоч не допомогти, то відпочити. Там, кажуть, завжди раді гостям.

Наталія Усенко, фото із сторінки "Еко-кріль" в мережі Фейсбук

38-річний Сергій із Руської Поляни торік у серпні встановив сонячну електростанцію потужністю 10 кВт. Відтоді за спожиту електроенергію не сплачує, а надлишок продає державі за зеленим тарифом.

Фотоелектричні модулі встановив на найбільш сонячному боці покрівлі приватного будинку. Усього понад 40 сонячних панелей площею 1,6х1 метр кожна. Влітку міні-електростанція генерує майже тисячу кіловат, взимку – в половину менше.

– Сьогодні тема альтернативних джерел енергії стала досить актуальною для міркувань. По-перше, шукати її змусило постійне підвищення цін на енергоносії, по-друге, це такий собі пасивний заробіток, який спрацює на перспективу, – розповідає молодий чоловік. – Звісно, спершу треба добряче вкластися, бо проект досить затратний.

У середньому вартість 1 кВт установки становить 1000 доларів. Тільки за 4-5 років інвестиція може вийти «в нуль». Надлишок електроенергії, яку генерує СЕС потужністю10 кВт, Сергій продає «Черкасиобленерго» за зеленим тарифом. Щомісяця працівники Черкаського РЕМу приїздять закривати акти виконаних робіт. З 1 січня 2018 року ставка «зеленого» тарифу для приватних домогосподарств становить 5,87 грн без ПДВ.

Відмовлятися від газу і стовідсотково переходити на використання електрики Сергій не став. Каже, що буде дорожче.

– Електроенергію, яку я використовую для власних потреб, мені обраховують за ціною продажу державі, тобто значно вище, аніж платять за неї пересічні споживачі. Проте у платіжках нулі,  – каже молодий чоловік.

Не тільки економія тішить дружину Сергія – Людмилу. З чоловіком вони виховують трьох дітей. Хочуть, аби діти росли в чистому довкіллі. Майже за рік роботи завдяки їхній СЕС в повітря на кілька тонн СО2 стало менше.

У будь-якому випадку це непогана інвестиція для тих, у кого є можливість взяти кредит або витратити власні заощадження, зауважує Сергій.

– Сонячна станція дозволяє заробляти гроші краще, ніж банківський рахунок, – розповідає він. – Особливих проблем у догляді за сонячними панелями, термін служби яких сягає 20 років за умови відсутності серйозних пошкоджень під час експлуатації, немає. Система управління станцією знаходиться в приміщенні поруч з будинком. Усе комп’ютеризовано. У хату не заводили – шумить. За функціонуванням панелей слідкує фірма, яка їх встановила. Договір укладений до 2030 року. Приміром, взимку їх засипало снігом і тоді зависав інвертор. Хлопці приїхали – полагодили. Усе працює.

До речі, Сергій радить виважено підходити до вибору фірми, яка візьметься облаштувати панелі. Не довіряти так званим «одноденкам».

– Я чув історії, коли такі «фірмачі» багато обіцяли, встановлювали панелі, які через тиждень вже не працювали. А самі фірми зникали, наче їх і не було, – каже молодий чоловік. – Проект досить дороговартісний, тому звісно ретельно добирав-напитував підприємство, яке візьметься облаштувати новітні технології. І знайшов. Хлопці, з якими я працював, зробили все «під ключ» – виготовили проект, встановили панелі, оформили все в Черкаському РЕМі. Я лише кілька разів під’їздив папери підписати. Звісно, не обійшлося без бюрократичної тяганини. Вийшло так, що панелі облаштували за кілька днів, а документи оформили за кілька місяців. Проте хлопці нас «вели» до першого розрахунку по зеленому тарифу. Він затягнувся аж на півроку. На це були об’єктивні причини – всі чули про проблеми енергетиків Черкащини. Тож довелося і нам почекати.

Сонячна станція «стимулювала» зацікавлення екологічним способом життя й сусідів. Стали приходити, цікавитися. Загалом на Черкащині таких станцій у приватних домоволодіннях облаштували понад півсотню.

– Аби стало більше, мають бути створені відповідні програми кредитування для людей на державному рівні, – переконаний руськополянець.

Наталія Усенко

Сторінка 3 з 5

Календар

« Червень 2021 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30