По 1 тисячі гривень з районного бюджету з нагоди 9 травня отримають 40 учасників бойових дій Другої світової війни – жителів населених пунктів Черкаського району.

– Ця одноразова грошова допомога надається з районного бюджету в рамках виконання районної програми «Турбота» на 2018 рік. Гроші будуть виплачені через поштові відділення.  До свята 40 учасників бойових дій отримають по 1 тисячі гривень, – повідомила перший заступник начальника Управління праці та соціального захисту населення ЧРДА Людмила Лядецька, додавши, що до 5 травня згідно з відповідною Постановою Кабінету Міністрів України ветерани також отримують грошові виплати з державного бюджету.

Усіх учасників бойових дій Другої світової війни впродовж двох днів вітають керівництво та управлінці Черкаського району, а також депутати районної ради.

 

Опубліковано в Політика

Аби провести весняні, літні вихідні або ж відпустку цікаво, оздоровчо-корисно та пізнавально, а ще бюджетно прийнятно, не обов’язково подаватися за межі Черкаської області. «Сільські обрії» пропонують добірку таких місць відпочинку в Черкаському районі.

Якщо ви їдете з боку Чигиринщини, то вам буде рукою подати до туркомплексу «Черкащина 365» у Думанцях, а трохи далі – і ви вже на порозі «Доброї хати» у Чубівці.

Тижневі тури від «Черкащини 365»

Туркомплекс «Черкащина 365» розташований в Думанцях. Переваги села – з одного боку хвойний ліс, з іншого – річки Тясмин та Дніпро.

Упродовж тижня з туристами працюють гіди, які проводять екскурсії до Канева, Кам’янки, Чигирина, Холодного Яру, Черкас та по селу. Із квітня по жовтень любителям риболовлі пропонують відпочинок на Дніпрі. Кухня в готелі українська, і шеф­кухар туркомплексу готує виключно національні страви. Щовечора на відпочивальників чекають майстер­класи, фаєр­шоу, виступи місцевих співаків та музикантів. «Черкащина 365» пропонує послуги подобового проживання або повністю тижневого туру.

У вартість включено:

1) проживання 6 днів, 6 ночей в готелі;

2) сніданки й пізні обіди;

3) пікніки на природі в Холодному Яру та біля річки Тясмин;

4) щодня комфортна екскурсійно­пізнавальна поїздка;

5) вечірні музично­розважальні програми;

Трансфер щонеділі із залізничних вокзалів м. Сміла (ст. Шевченко) і м. Черкаси.

Замовлення приймають на сайті www.cherkasy365.com.ua або за телефоном (098)365­73­65.

Агросадиба «Добра хата»

Агросадиба «Добра хата» розташована за кілька кілометрів від туркомплексу «Черкащина 365» у селі Чубівка.

Агросадиба – це глинобитна українська хата, обкладена цеглою. У хаті є піч з плитою і лежанкою, червоний кут і кут старовинних речей. Навколо хати – обширне подвір’я, де стоїть криниця, літній душ, сарай, літня кухня, великий навіс з очеретяним дахом для проведення масових заходів, місце для вогнища, туалет.

За декілька кілометрів від садиби «Добра хата» – чоловічий Свято­Онуфріївський монастир. З нього в літню погоду видно жіночий Свято­Троїцький Мотронинський монастир. Неподалік розташовані древні скіфські кургани.

Замовлення приймають за тел. (0472)37­00­75, (050)380­32­34, (067)472­12­00 або ж електронною поштою: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

База відпочинку «EkoKomfort»

На протилежному боці від Думанців через Чигиринську трасу знаходиться Сагунівка та Худяки.

У Сагунівці ви можете зупинитися на базі відпочинку «EkoKomfort». Це великий будинок зі ставком, поруч – Дніпро. Вам запропонують барбекю, лазню на дровах, більярд, футбол настільний, дитячий боулінг, риболовлю, екопродукти: ягоди, фрукти по сезону, а також мед. Є блага цивілізації – супутникове ТV, Wi­Fi.

Замовлення приймають за телефоном (067) 680­50­08 або на сайті http://ekokomfort.in.ua/

У Худяках на ваш вибір кілька агросадиб

Приміром, в садибі «Наталія» вам запропонують проживання у будинку з усіма зручностями, смачну українську кухню з 1­3 разовим харчуванням. Кількість місць – 4.

Замовлення приймають за телефонами (0472)34­94­82, (067)43­86­702.

У «Малиновому дзвоні» в такому ж будинку зі всіма зручностями можуть прийняти одразу сім осіб. Вам запропонують смачні страви з екологічно чистих продуктів (завжди свіжі овочі, фрукти).

Замовлення приймають за телефоном (063)65­45­514.

У садибі «Перлина», окрім всього перерахованого вище, організують ще й риболовлю, зварять рибацької каші з юшкою, покатають на баркасі, насмажать шашлики, а також запропонують екскурсії до сільського музею та маршрутами: сучасне село, затоплене село, творчі садиби (майстер­класи з бісеру, вишивка стрічкою, виготовлення ляльки­мотанки, плетіння із лози). Одноразово зможуть поселити 6 осіб.

Замовлення приймають за телефоном (098)51­26­170.

Якщо ж ви вирушили з боку Канева, то тут вам можна зупинитися гостьовому домі «Коло друзів», «Дніпровській садибі», «Дельті Росі», «Шинку Левка».

Гостьовий дім «Коло друзів»

Знаходиться у селі Будище. Поруч із садибою – Мошногірський пагорб, канал вздовж Дніпра. За кілометр від садиби ліс, два кілометри до Вільшанки та три до Дніпра. На території ставок і сад, дитячий майданчик, гойдалка, маленький басейн, альтанка для барбекю на 30 осіб, майданчик для багаття, тенісний стіл.

Також тут дають на прокат спортивні велосипеди, за додаткову плату взимку можна покататися на санях і лижах, сходити на рибалку та до сауни на території садиби. Господарі проводять екскурсії історичними та природними заповідниками.

Замовлення приймають за телефоном (050)386­03­19, електронною поштою Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.. Більше дізнатися можна через соцмережу Фейсбук https://www.facebook.com/sadybakolodruziv/

Котедж «Вільшанка»

Гостьовий будинок знаходиться на березі водойми поруч соснового лісу в селі Лозівок. Це недалеко від Будища. Будинок з усіма зручностями. Відпочиваючим пропонують триразове харчування від шеф­кухаря, риболовлю, можна поніжитися на пляжі, покататися на човні. До послуг гостей масажист та баня.

Замовлення приймають за телефоном (096)252­74­48 або ж електронною поштою: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Комплекс «Дніпровська садиба»

Знаходиться в Мошнах. Це два будинки з номерами і великим холом. У холі комплексу розташований невеликий банкетний зал із зоною відпочинку. Є окремо обладнана кухня (електроплита, холодильник, мікрохвильова піч). Вікнах номерів виходять на річку Дніпро або на територію саду і соснового лісу. На території садиби висаджені рідкісні ботанічні рослини і велика кількість троянд. На березі річки облаштований причал, де встановлені лежаки з матрацами для відпочинку. Також можна взяти човен напрокат.

Замовлення приймають за телефоном (067) 209­29­64 або ж електронною поштою Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.. Є сайт http://dnipro­rest.com.ua/

Садиба «Шинок Левко»

Теж в Мошнах. На території садиби є хата­мазанка, будиночок для гостей на шість осіб і сам шинок. У кафе можна скуштувати страви традиційної української кухні. Довкола все прикрашено в національному стилі. Будиночки красиво розмальований, прикрашений квітами в горщиках та різними садовими скульптурами.

Замовлення приймають за телефоном (067) 472­55­39.

Ближче до Дніпра в Хрещатику є кілька баз для відпочинку.

База відпочинку та риболовлі «Дельта Росі»

Це заміський відпочинок на природі та риболовля на річці Рось. Запрошують всіх любителів активного відпочинку та риболовлі.

Замовлення приймають за телефоном (099)724­29­07, (096)337­30­53 або ж на сайті  http://delta­rosi.com.ua/

Опубліковано в Культура

Відповідає Валентина Велько, начальник Черкаського відділу обслуговування громадян № 4 головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області

Пенсію у зв'язку із втратою годувальника призначають непрацездатним членам сім'ї, які були на його утриманні, при наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті годувальника, а також у разі смерті (загибелі) особи в період Революції Гідності – незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям таку пенсію призначають незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Розмір пенсії залежить від страхового стажу та заробітку годувальника. На одного непрацездатного члена сім'ї він становить 50% пенсії за віком померлого годувальника, на двох та більше непрацездатних членів сім'ї – 100%, що розподіляється між ними рівними частками. Дітям-сиротам таку пенсію призначають виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків. Із 1 жовтня 2017 року пенсійна виплата на одного утриманця становить 1452 грн, на двох – 1742,40 грн, на трьох та більше утриманців – 2178 грн. Під час обчислення пенсії за віком, з якої рахують розмір пенсії в разі втрати годувальника, до страхового стажу додатково зараховують період із дня смерті до дня, коли годувальник досяг би пенсійного віку.

Пенсію у зв'язку з втратою годувальника призначають на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, – довічно.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на таку пенсію, якщо втратили джерело засобів до існування.

Непрацездатними членами сім'ї вважають:

1) чоловіка (дружину), батька, матір, якщо вони особи з інвалідністю або досягли пенсійного віку;

2) дітей (у тому числі дітей, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Дітей, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), до закінчення ними навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення 23 років, та дітей-сиріт до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

3) чоловіка (дружину), а в разі їх відсутності – одного з батьків, брата чи сестру, дідуся чи бабусю померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

До членів сім'ї, які вважаються утриманцями померлого годувальника, належать особи, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Усиновлені діти мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми, пасинок і падчерка – якщо вони не одержували аліментів від батьків. Неповнолітні діти зберігають право на таку пенсію і в разі їх усиновлення.

Положення, що стосуються сім'ї померлого, відповідно поширюються і на сім'ю особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеною померлою у встановленому законом порядку.

Опубліковано в Новини громад

Вирівняти місцеві дороги у селах Тубільцівської сільради на прохання очільниці села та людей узялося підприємство їхніх сусідів-будищенців – ДП «Перемога Нова». Керівництво птахофабрики погодилося засипати майже 1 тисячу кубів вторинного щебня на найпроблемніших ділянках усіх сільських вулиць. Минулої п’ятниці перші 200 кубів лягли на дороги в Тубільцях.

Сільчани кажуть, що, аби ще трохи почекали з ремонтом, то й газову трубу б побачили вздовж дороги.

За підсумками першого кварталу, сільський бюджет отримав зовсім незначне перевиконання, тож власних коштів на розвиток інфраструктури села вкрай не вистачає.

– Попередньо депутати сільської ради провели обстеження всіх місцевих доріг у чотирьох населених пунктах та визначили найбільш проблемні ділянки, а потім взялися й супроводжувати ремонтні роботи, – каже сільський голова Надія Шафікова. – Приміром, коли у минулу п’ятницю заїхали перші машини зі щебнем, до темна допомагав працівникам ДП «Перемога Нова» депутат сільської ради Володимир Шепіль.

Очільниця громади каже, що на тих вулицях, де люди згуртувалися й також вийшли допомагати розрівнювати суміш на дорозі, – справи пішли швидше й краще.

– Спільна робота підкріплена співпрацею з потужним підприємством, яке готове допомагати громаді, звісно згуртовує людей, – каже Надія Шафікова, висловлюючи подяку й керівництву птахофабрики й односельцям.

Загалом на сільські вулиці Тубільцівської сільради до кінця травня ляже майже тисячу кубів вторинного щебня.

– Створювати умови, аби людям було комфортно жити зараз у своєму селі – це мессидж підприємства, як соціального партнера громади, де знаходяться потужності агроіндустріального холдингу МХП. Ми завжди відкриті до співпраці і намагаємося вирішувати усі гострі соціально­економічні потреби громад­партнерів, – каже керівник ДП «Перемога Нова» Віктор Гринюк.

Наталія УСЕНКО

Опубліковано в Новини громад
Понеділок, 07 травня 2018 16:16

«Нас тричі водили на розстріл»

Маленьку стиглу суничку знайшла у лісі восени 1942-го року, на Покрову, жителька села Геронимівка Надія Деркач. Того дня вони з мамою Ганною Коваленко ходили по дрова. Ця яскрава картина назавжди врізалася в дитячу пам’ять. Як і багато інших подій воєнних часів. Згадуючи про них, зітхає: «Я всю війну проплакала. Були страх і жах».

Початок війни

Коли почалася війна, Надії Трохимівні було років із шість. Напевне сказати не може, бо мала дві «метрики» і не знає точного року свого народження. Чи то 1935, чи 1936 рік. Розповідає, що пам’ятає, як усе починалось.

– Був сонячний день, мати була в місті. Прийшла й каже: «Ви знаєте, що? Почалася війна. Німці перетнули кордон Радянського Союзу. Ці новини оголошують по радіо. Там люди слухають гучномовця на вулиці», – пригадує жінка. – Тоді всі в селі поробили бліндажі й ховалися.

Далі пригадує, як приїздив попрощатися старший мамин брат, дядько Іван Коваленко. До війни він працював «якимось начальником у міліції». А як почалися військові дії, пішов у партизани.

– Запам’ятала, як він приїздив у 1941 році. Тоді сказав: «Дорога моя племінничка, я тобі свої значки почіпляю, бо може вже тебе й не побачу». Усю війну за ним плакала. Але він повернувся живий, – говорить жінка.

Мама співпрацювала з партизанами

Далі виринають спогади про перебування в Руській Поляні.

– Мама співпрацювала з партизанами. Я не знаю як, бо ще мала була занадто. Але якийсь час у нас в хаті було багато «червоних». І на підлозі спали, – пригадує Надія Трохимівна. – Нас, як партизанську родину, взяли в Руську Поляну. Там будували табори для наших. Одні валили дерева, інші їх корували. А один чоловік сидів зверху на сосні й виконував якісь роботи. І при цьому так стукотів, наче там багато людей. А мені казали: Дивись, чи їде «кірж». Тобто німці на мотоциклі чи машині. Я й дивилась. Мені не було страшно.

Пам’ятає літня жінка й «головного партизана області», Сергія Наумовича Пальоху. Говорить, що ходили до нього з мамою і після війни.

– Він мені каже: «А я тебе пам’ятаю, яка ти була у війну. Маленька, а грудки в мене кидала. А я відповідаю, що то не у вас, то в «залізну бабу», – продовжує Надія Трохимівна.

Вісім днів у льоху та німецькі прянички

За словами Надії Деркач, як почалася війна, у селі було багато поліцаїв. З числа своїх же односельців. Родина немало потерпіла від них.

– Поліцаї і сусіди позабирали все з хати. У нас все було: й посуд гарний, і одяг, і худоба. Бо були не ледачі. Хазяйського роду. До війни мама встане, корову подоїть, у Черкаси до ранку віднесе молоко. Сонце сходить – вона вже дома. Бігом зібралась – на 8­му годину йде на роботу в лісництво. І корову забрали сусіди, – старенька вказує рукою в напрямку хат. Далі розповідає, як вісім днів сиділи в погребі, голодні, разом із скотиною.

– Ніхто додому нікого не пускав. У нас тут був концтабір, наче в Німеччині, – розповідає Надія Трохимівна. І переноситься у спогадах до подій однієї з воєнних зим. – Не знаю, який рік був, 1942­й може. Була дуже сувора зима. Прийшли до нас поліцаї Івасик, Афанасій та Ілько. Останній наставив наган мені в рота й каже: «Де твій дядько?» А я там знаю, де дядько? Далі погнали на Черкаси. Тоді, кажуть, багато сімей повезли.

– За парком, по Ільїна, була зупинка. Зразу Перший квартал, там був «Санупр». Отак двері. Сидить моя баба Василина. Я стою, як карикатура: на тоненьких ніжках два ліві величезні військові черевики. Куфайка – одна вата стирчить. Довгий коридор. Вийшли два німці й «джеркочуть» до мене «кіндер, кляйн». І хочуть мене кудись вести. Баба каже: «Йди­йди», – розповідає дитина війни. – Вони взяли хлібину. Із «зубцями» така. Відрізали скибку через усю хлібину, намазали маслом на обидва боки, поклали на целофан і дали мені. А ще п’ятикутних німецьких пряничків. Подивились на мене, на бабу. Похитали головами. Що з нас взяти… Я була дуже хвора. Нас відпустили додому. Як привезли тоді додому, як їли той хліб, не пам’ятаю. А мамку тоді забрали в німецький «ардім» у Смілу. На розстріл. Баба каже: «Їж, доню, прянички. Маму, може, вже й не побачимо». А я: «Ні, мама прийде! Тоді будемо їсти». Баба: «А вона прийде?!» Я кажу: «Звичайно!» У мене було передчуття, що мама повернеться. Бабуся молилась і плакала. Мама прийшла на 14 добу в 2 години ночі. На дворі ­40 градусів морозу. Ми так зраділи. Тоді їли ті пряники. А баба каже: «Бачиш, дитина відчувала…»

Мама мала феноменальну пам'ять. Розповідала, що говорила німцям: «Я з партизанами не зв’язана». Людей на допит брали о 5 ранку. І все записували. Потім перевіряли, чи співпадає. Цьогоріч 2 травня буде 44 роки, як немає мами.

Покровське диво

– Восени на Покрову 1942 року пішли з мамкою в ліс. Мама дров назбирала й шишок. А я знайшла маленьку стиглу суничку. Сонце світить. Прийшли додому. Дивлюся, тьотя Тоня прийшла, дружина дядька Івана. Вона була вагітна. Як зараз пам’ятаю, як вона сидить, така гарна. Бабуся, мама й тітка Тоня зайшли до хати, спілкувались. Потім до нас прийшли поліцаї, які почули про «гостю». Щоб забрати на розстріл. Адже ж вона була «партизанка». Вибивали двері. Баба Василина Кирилівна Коваленко, старі були, больні, 80 років мали. Лежали на печі. Старий поліцай взяв її за волосся і кинув. Бабуся перелетіла аж до сінешніх дверей, вдарилась о косяк головою та плаче: «За що ж ти мене б’єш? Що я тобі зробила? Що я знаю?» – болісно пригадує Надія Трохимівна. У її голосі тремтять сльози. – І били. Досі чую, як плаче тьотя Тоня, як її били «плетькою» по животі: «Ой­ой…. Ой­ой»…

Далі літня жінка розповідає, як їх повезли в Черкаси, у «Салон молодожонів», розташованій по колишній вулиці Уріцького. Говорить, що не так давно була в цьому приміщенні. Тоді там був німецький «ардом», де «тримали, як у концтаборі, їсти не давали, а потім розстрілювали». Пригадує: «двері вправо, як заходити в ЗАГС» і пічку, яка і в роки війни, і потім ще тривалий час була в тій кімнаті. При цьому хитає головою: «Є таки Бог на світі!»

– У тій кімнаті дядько сидів. Такий гарний, у такій гарній формі! І він каже до тітки: «Тоню, а ти чого тут?» Запитує: «Коваленко Іван Якович, хто це?». «То мій чоловік», – відповіла тітка. «А це?» – «Його сестра». «А це?» – «Мати». Тоді він звернувся до мене: «Доцю, не плач!» А на його столі лежала товстелезна пачка петицій від поліцаїв, – веде далі Надія Трохимівна. – Він узяв їх, порвав і в пічку. І попіл розгріб. «Не плач, говорить, вас вже ніхто й пальцем не чіпатиме. І точно, більше ніхто нас не турбував. Потім, як тьотя Тоня приїздила, я спитала, що це був за дядько. «Гарного дядька» звали Василь Пасько з Малої Бурімки. А вона колись була його нареченою. Його потім сину тьотя Тоня й за хрещеного взяла. Після війни його виправдали, бо в роки війни багатьом людям допоміг уникнути лихої долі. Знав, наприклад, якого числа братимуть у Німеччину. І всіх попереджував, щоб люди встигли повтікати.

Закарбувались у пам’яті Надії Деркач і картини звільнення села.

– Геронимівку звільнили партизани. Їх було повне село. Десь восени це було. Нас Господь побачив і врятував, – говорить вона. – У нас був полик під підлогою, повний картоплі. Стріляли. Я ховалася. Спочатку в шафі з одягом. Тоді вбили старосту – бомбили прямо на їхню хату. Багато коней і солдатів побили.

Німецька каблучка від партизана

Надія Трохимівна розповідає, що окрім голоду, холоду та постійного страху за життя власне та близьких, у воєнні часи запам’яталися військові.

– У нас було багато «воєнних» у хаті. Довго так у нас жили. Один мені ще «колєчко» подарував. Німецьке. Старостін прізвище. Каже: «На тобі. Мене, може, вб’ють, а тобі пам'ять буде», – пригадує вона.

Спілкувалась Ілона Левченко

 

Опубліковано в Новини громад

Календар

« Травень 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31