6 грудня у День збройних сил України у Дубіївській ЗОШ І – ІІІ ст. до козацької спільноти Чорноморського козацького війська прийняли близько 80 учнів 5 – 7 класів. В перспективі – створення двох козацьких класів.

 -         Церемонію посвяти урочисто провели почесні гості, які приїхали до Дубіївки з цієї нагоди. Зокрема,  Перший Заступник Гетьмана Українського війська, Польовий Гетьман, Верховний отаман Чорноморського козацького округу Чорноморського козацького війська  Анатолій Петько, Кошовий отаман Українського козачого Чорноморського війська у Черкаській області Василь Поліщук та Отаман Черкаського району Чорноморського козачого війська, академік Міжнародної Академії козацтва Іван Іванченко, - розповіла

заступник директора з виховної роботи Віталія Пасічник. – Учням вручили універсали, побажали бути захисниками своєї Батьківщини й  народу та гідним прикладом для нащадків. Привітали козачат і сільський голова Олександр Кривошея  та вчитель-пенсіонер, колишній директор Дубіївської школи Катерина Тонконогова, яка кожному джурі подарувала ікону Божої Матері та молитву «Отче наш».

Окрім того, до лав козацтва цього дня приєдналося й керівництво школи, зокрема, директор Олег Котенко.

Учні також підготувалися – старшокласники подарували присутнім козацькі танці та пісні. А також підготували сценку «Козаки пишуть листа нащадкам» з настановою любити  Україну, вивчати рідну мову, шанувати віру та звичаї свого народу, предків і весь свій рід! – продовжує Віталія Віталіївна. – Лист оформили  «під старовину» - як гарний сувой, роздрукували та подарували по примірнику в кожен клас школи.

-         З нового року ми плануємо сформувати на базі наших шостих класів два козацькі класи, де діти зможуть на вибір, факультативно або як курс, вивчати історію козацтва, - поділилась планами заступник директора з виховної роботи. -  Таким чином, впроваджуватимемо козацьку педагогіку, сприяючи  вихованню духовних цінностей, патріотизму, любові до України, національних цінностей українського народу, до народних звичаїв, традицій та формуванню навичок здорового способу життя. З матеріальною базою обіцяють допомогти наші постійні спонсори, які, зокрема, й до цього свята закупили костюми та реквізити: ТОВ «Урал-Україна» на чолі з директором Станіславом Ковтуном, підприємство «Фобос» та  приватний  підприємець  Павло Харченко.

Ілона Левченко

 

Опубліковано в Освіта

Лора Когут: «Дорогі читачі, хочу побажати всім миру! Щоб ця клята війна нарешті закінчилася нашою Перемогою. Країні бажаю економічного дива та процвітання. Кожній родині – безмежного кохання, радості та терпіння. Божого благословення, милості та захисту в кожне життя. Я вірю, що прийде час, і ми будемо пишатися нашою багатою, талановитою та квітучою Україною!»

 Номер Лариси Когут залишився в мене ще з 2015 року. Два роки тому в нашій родині постало питання руба – допомогти чудовій, не чужій нам людині зібратися на фронт, у зону АТО. У списку – необхідних речей на кілька тисяч гривень. Грошей у людини – катма. Тоді фонд «Час надії» був одним із двох в Черкасах, де реально пообіцяли допомогти, не питаючи: «Ви знаєте, скільки зараз вас, таких?!»

 Телефонуючи, я дещо хвилююся: військовий капелан Лариса Олексіївна Когут – волонтер, людина, яка займається серйозною справою і, безсумнівно, має напружений графік, в якому обмаль вільного часу. Чи погодиться вона зустрітися, аби розповісти нашому виданню про діяльність благодійного фонду?..

Але Лариса Олексіївна легко йде на контакт і обіцяє особисто розказати про волонтерські будні.

Ми зустрічаємося вже незабаром в офісі Фонду, що в Черкасах. На дверях – лаконічний напис: «Допомога армії».

Сама Лора Когут – невеличка на зріст рухлива білявка, буквально влітає у приміщення і обіймає мене, вітаючись. Дивлячись на неї, з повагою згадую, що в цієї неймовірної людини за плечами близько 30 виїздів на фронт – в зону АТО.

Ларисо Олексіївно, Ви пам’ятаєте, як усе починалося? Скільки років ви вже займаєтесь волонтерською справою?

– Наш благодійний фонд «Час надії» заснований у 2009 році для того, щоб допомагати дітям. Маємо невеличку команду клоунів, ляльковий театр. Коли почали виводити війська з Криму, зібралися різні люди, навіть не всі з нашого Фонду: була дівчина з телебачення, Тетянка Волочай, був Серьожа Крикун, афганець, мій чоловік, ще один чоловік на прізвище Терещенко, який взагалі ходив, спираючись на дві палички. Спільним зусиллями в березні 2014 ми зібрали першу гуманітарку. Більше 8 тонн від Черкащини. Ще не було війни. Тоді люди передавали навіть побутову техніку й дитячий одяг, бо в тій групі їх було понад 200. Це був підрозділ льотчиків Юрія Мамчура із Бельбека, десантники з Феодосії, із Перевального – берегова охорона. Саме ці підрозділи виводили з Криму. Так ми почали. Привезли їм гуманітарку, концерт та євангелізацію.

– Тоді ми вперше передали дитячі роботи – малюнки, поробки від дітей з Корсунь­Шевченківського інтернату. Ми зателефонували їм і сказали, що їдемо, а наступного дня у нас вже була велика коробка з усіма цими роботами, – розповідає Лариса Олексіївна. – Ми ще не знали, чи такі подарунки взагалі сприйматимуться – це була перша спроба. А потім – війна­війна­війна. Усі очікували, що вона швидко закінчиться, але вона затяглася.

Ми почали допомагати фронту. Було на той час 9 маркетів, де стояли наші волонтери з візками й роздавали листівки із закликом про допомогу та списком необхідних продуктів. Люди підходили, клали продукти з наших «списків». Приносили ліки та багато іншого. У нас була команда водіїв, які привозили все це сюди. У той час в нас були ще й інші кімнати. Ми все складали й підписували. Обов’язково, щоб була й духовна пожива, клали до кожної посилки «молитву покаяння» та «Новий Заповіт», російською та українською. Потім, коли ми налагодили роботу, я почала виїздити й сама.

Скільки разів Ви особисто виїздили до зони АТО?

– Моїх виїздів близько 30­ти, після 20­го – перестала рахувати. Ще ми відправляємо допомогу «Новою поштою».

Скільки людей зараз у Вашій команді?

Ми колись порахували заради цікавості: спочатку було понад 200 осіб. Були люди, які пакували, були чергові «на маркетах». Зараз у нас 50­60 осіб. Ми проводимо свої заходи, тоді телефонуємо людям та збираємо їх.

Подейкують, що зараз збирати гуманітарку набагато складніше?

– Погоджуюся. Коли був так званий пік: події у Слов’янську, Рубіжному, Сєвєродонецьку, багато народу «включилося». Я думаю, якщо цього не сталося, була б уже війна й тут. А так – волонтери «перекрили» потреби, які були на фронті на початку війни, бо в армії не було нічого: ні зброї, ні «броніків», ні касок, ні наколінників, ні тактичних окулярів. На одному з постів стояв боєць у рожевому лижному костюмі, літом люди стояли в шльопанцях. Передавали все, від зубних щіток до сірників. Тоді люди приносили багато всього. Зараз – менше. Тому що складніше стало жити: й медикаменти, й комуналка, ціни на все виросли. Є з чим порівняти. Але зараз і гострої необхідності немає в таких елементарних речах, як шампунь, наприклад. Потрібні, звичайно, чай, кава, вітаміни, оптика, ліки. Ми моніторимо це й відвозимо.

Збирати та доправляти гуманітарку юридично складно?

– Звичайно, війна є війна, і ніхто спеціально не готував під неї документи. Ми додали до свого статуту роботу з переселенцями, пораненими та АТОвцями. А на той час, коли в нас просили «броніки» чи каски, були готові, що нас звинуватять у неуставній діяльності. А що робити? Пам’ятаю, році в 15­ому був якийсь «фінт від уряду»: усі волонтери мали сплачувати 26 відсотків податку! Тоді всі ми, волонтери, піднялися. З тюбика зубної пасти відділити 26 відсотків, чи з пари шкарпеток? Якщо ми зібрали, спакували й передали, нічого не заробляючи при тому. А ще й шукаємо кошти, щоб заплатити за дорогу, бо солярка дуже дорога, нам ніхто не платить за амортизацію машин, а ремонт забирає шалені кошти.

Я, зазвичай, їду як військовий капелан, маю посвідчення, то здебільшого проблем на блокпостах не виникає.

Навіщо Вам все це: війна, поїздки, небезпека?

– Знаєте, це питання кожен волонтер ставить собі час від часу. Воно постає і відходить. Волонтерство для мене – внутрішній поклик. Частина тієї роботи, яку Бог покликав мене зробити. Одного разу я молилася, і Бог сказав мені, що «Ви будете благословенням для дуже великої кількості людей». Інші люди, взагалі з іншої країни, які були тут в гостях, отримали таке саме одкровення. Звідки люди­патріоти приходили в нашу команду, я навіть не знаю: і віруючі, і наші, і з інших церков, і атеїсти. Це – поклик. У Біблії написано, що ми створені для добрих справ. Є біда – і ти можеш­не можеш, але маєш щось робити, бо це потрібно. Я вірю, що ми дійдемо до кінця, до перемоги, а надалі займатимемося реабілітацією дітей, родин учасників АТО. Тому що, коли людина повертається з війни, вона ніколи не буде такою, як раніше, бо набула нові навички, пережила величезні стреси. Окрім того, вони знають тепер, що таке справжнє братерство, коли ти повертаєшся і знаєш, що твою спину прикривають. Але цим хлопцям потрібно допомогти і з душевними проблемами, і з залежностями.

Для Вас особисто, що змінилося за ці роки? Який відбиток наклала волонтерська діяльність на Ваше життя?

– Життя усіх волонтерів розділилося на «до» та «після». Ніхто не думав, що буде війна та інформація про неї висвітлюватиметься, сповнена брехні та цинізму. Ми не думали, що будемо ховати своїх бійців. Нещодавно попрощалися з Серьожею Сиротенком. У нього залишилося троє діточок. І це дуже важко. У мене всередині є радість від того, що хоч щось ми можемо зробити. Можна сказати, що ми увійшли до історії, як перші волонтери. До цього ніхто не знав, що це таке. Є радість від того, що з’явилися нові друзі, команда. Дуже гарні волонтери. У мене з’явилися колеги­друзі з числа волонтерів. Ми телефонуємо одне одному, спілкуємося і навіть зустрічаємося у реальному житті, на якихось святах­урочистостях, наприклад, покладанні квітів. Ми стали як родина. У мене додалося терпіння, жертовності, розуміння хлопців­військових. Зросло бажання допомогти. Я почала дуже багато читати, зокрема, про післявоєнний синдром, що ми можемо зробити. Я набула солідні знання з цієї теми. До того ж, навчаюся і як капелан. Школи капеланів працюють за взірцями НАТО. Важливо, щоб наша діяльність давала плоди. Адже наша діяльність – різнобічна, бо війна зачепила всі сфери життя. Я знаю, що тут, в нашому Фонді, бійці завжди отримають допомогу. Нерідко вони приїздять з фронту, ставлять печатку в військкоматі та йдуть одразу до нас, бо знають, що тут не тільки чай, але й підтримка. Наприклад, зараз хлопців втягують у політику, бо АТОвцям довіряє суспільство, це розуміють політики і починають їх потроху «дерибанити» – один схиляє на свій бік, інший – на його. Я кажу: «Хлопці, будьте мудрими. Не спирайтеся лише на свої емоції. Не будьте жертвами, адже все це тягнеться не один рік – а результат який?» Хлопці­АТОвці – дуже емоційні, бо за ідею віддавали своє життя.

 Офіс "Часу надії" – невеличка кімнатка, вщент заставлена речами. Ось на столі, поряд із «Кобзарем», примостилися дві м’які іграшки – черепашки-Ніндзя. З коробки поруч виглядають скручені газети. І ще сила-силенна коробок та пакуночків з усілякими потрібними речами. Більшу частину вільного простору займає якась дивовижна технічна конструкція. Це – пічка-буржуйка з баком на 30 літрів води всередині. Можна не лише водички закип’ятити, а й речі посушити на ній. Таке чудо виготовляє для фронту ЧеркасиЕлеваторМаш. І скільки не замовляють буржуйок, завжди просять саме її, бо найкраща, – пояснили мені.

 

Продовження в наступному номері

Ілона Левченко

Опубліковано в Новини громад

Мошнівського волонтера Григорія Константинова нагородили відзнакою Президента України «За гуманітарну участь у антитерористичній операції». 5 грудня відзнаку від імені глави держави вручив перший заступник голови Черкаської облдержадміністрації Віталій Коваль у ході офіційного заходу, приуроченого до Міжнародного дня волонтера.

Нагадаємо, Григорій Константинов невтомно допомагає бійцям на передовій у зоні АТО із самого початку війни. Сьогодні Григорій та його дружина Леся продовжують доставляти гуманітарку на Схід, допомагати пораненим бійцям та тим воїнам, що знаходяться на реабілітації.

Опубліковано в Новини громад

Василь Харченко,  сільський голова Геронимівської сільської ради

«Для ОТГ і звичайних сільських рад мають бути рівні умови»

– Позитиву багато, але не зробленого – ще більше. – Сьогодні найактуальніше для нас питання – дороги. На балансі Геронимівської сільради 36 кілометрів доріг із твердим покриттям. Вони потребують як поточного, так і капітального ремонту. Капітальний ремонт одного кілометра зараз коштує 1500­1800 грн. А річний бюджет нашої сільради – 8 млн грн. За 8 місяців цього року в ремонт наших доріг ми вклали понад 800 тис. грн – це значне навантаження для нашого бюджету.

Зараз наше село взагалі перебуває на межі соціального вибуху. Причина – жахливий стан частини дороги Р–10 від м. Черкаси до Геронимівки та частини дороги від Р–10 до смт Оршанець та комунального закладу Черкаської облради «Черкаський обласний протитуберкульозний диспансер». Вона на балансі САД і попри те, що навесні райавтодор виконав її ямковий ремонт, зараз перебуває у стані гіршому, ніж до ремонту. Після зими це вже буде не дорога, а взагалі напрямок. – Відповідно до чинного законодавства, ми не маємо права вкладати кошти в цю дорогу. Але там зараз ані транспорт рухатись нормально не може, ані люди.

Ще одне важливе сьогодні для сільських громад питання – розпорядження землями за межами населених пунктів у їх адміністративних межах. – Зараз сільських голів лише ставлять перед фактом, коли у цих земель з’являється господар. І громада не може вплинути на цей процес. Уряд обіцяв надати повноваження щодо розпорядження цими землями об’єднаним громадам, але, наскільки я знаю, поки що зрушень немає і для них.

Серед актуальних для розвитку Геронимівки питань – і розширення  меж нашого населеного пункту. – Але у нас з одного боку села приватні паї, а з другого – ліс. У той же час в черзі на отримання земельної ділянки під приватне домоволодіння понад 1200 осіб. Серед них і АТОвці. Люди дуже обурюються і не вірять, що вільних ділянок під будівництво вже немає. Зараз детально вивчаємо це питання.

У зв’язку з децентралізацією у державі створилися нерівні умови для ОТГ та «звичайних» сільських рад. Ми розробили два проекти, які у встановлені терміни подали до ДФРР. – Вклали в них свої кошти, проекти пройшли відповідні експертизи. Перший щодо ремонту насосної станції, подали торік. У цьому році – це проект щодо облаштування на базі старого приміщення школи по вул. Вернигори, 25 ЦНАПу та сільради, власного приміщення під яку в Геронимівці немає. Але наші проекти навіть не розглядають, а неофіційно говорять, що, мовляв, «будете ОТГ, тоді дамо кошти». Хотілося б, щоб і для ОТГ, і для звичайних сільських рад були рівні умови. Адже і там, і там живуть люди.

Інших глобальних проблем у нас немає. – Геронимівка розвивається, бюджет  виконуємо. Своє село я люблю, людей – поважаю. Принагідно хочу привітати громаду з Днем місцевого самоврядування та прийдешніми новорічно­різдвяними святами.

 Микола Бас, сільський голова Леськівської сільської ради

«Ми просто працюємо»

Однією з головних проблем, що заважає  громаді розвиватись, сільський голова Лесьок Микола Бас вважає брак фінансування.

– Зробити можна багато, але все спирається в гроші. Сьогодні доходи сільського бюджету не збільшилися, а витрати – зросли. Наприклад, держава перекладає на нас фінансування пільгових перевезень. «Беріть, фінансуйте», – говорять нам. Але за які кошти? Щоб наповнити бюджет, потрібно, щоб у село зайшов потужний інвестор. У Леськах таких нині немає.

Одна з можливостей змінити ситуацію на краще, створити об’єднану територіальну громаду. Певні кроки в цьому напрямку в Леськах вже здійснили – двічі направляли пропозиції до Худяків, Вергунів, Сагунівки, Думанців, Чорнявки і навіть до Худоліївки Чигиринського району. Проте поки безрезультатно. Наразі готуються запрошувати сусідів до об’єднання втретє.

Позитивних зрушень у цьому напрямку поки що немає, тому що кожне село хоче стати центром. – Наша громада також вважає, що центром майбутньої ОТГ мають стати Леськи, адже село – більше і має розвиненішу інфраструктуру.

А поки що, наприклад, ремонтувати об’єкти інфраструктури вдається завдяки співфінансуванню з державного та районного бюджетів. Зараз в Леськах і дах в школі перекривають, і амбулаторію утеплюють, і мультимедійне обладнання для ДНЗ «Веселка» придбали. Усе це – завдяки коштам, які допоміг спрямувати з держбюджету нардеп Сергій Рудик – 400, 300 та 30 тис. грн відповідно. Добре, що хоч Сергій Ярославович допомагає.

 Тарас Горбенко, сільський голова Вергунівської сільської ради

– Не люблю говорити про негаразди, але у місцевого самоврядування сьогодні вистачає всіляких проблем. Перш за все – не повною мірою забезпечені повноваження на місцях. Сільські ради не є повноправними власниками (розпорядниками) земель, що знаходяться на їх безпосередній території. По суті, землями громад сьогодні розпоряджається Держгеокадастр. А це спричиняє суттєві незручності, а подекуди й гострі протиріччя. Наведу конкретний приклад – 140 гектарів вергунівської землі віддали для потреб учасників АТО із міста Черкаси. Звісно, справа благородна, та є одне «але». Нині землею забезпечені далеко не всі вергунівські воїни. І цілком зрозуміло, що з їхнього боку виникає обурення.

Проблему передачі земель в розпорядження громад потрібно вирішувати на законодавчому рівні та у найкоротші терміни. Інакше про подальший розвиток сільських територій говорити не доведеться.

Та годі про проблеми, поміркуймо краще над перспективами. Наразі ми увійшли в активну фазу об’єднання територіальних громад і тепер перед жителями Вергунів постав нелегкий вибір. Нам потрібно визначитися, до якої ОТГ ми приєднаємось. Сьогодні обираємо між вже сформованою Степанківською ОТГ та об’єднаною громадою з центром у Леськах, яка утвориться в майбутньому. Скажу відверто – переваги та недоліки є у кожному з варіантів, але в силу існуючих родинних зв’язків, жителі Вергунів частіше поглядають у бік Степанківської громади. Та поки що нічого не вирішено. Особисто я вважаю, що остаточне рішення потрібно приймати зважуючи, насамперед, економічні переваги прогнозовані кожним з варіантів об’єднання.

 Богдан Шкарбута, сільський голова Мошнівської сільської ради

– Сьогодні всім зрозуміло, що дієздатне місцеве самоврядування – це основа добробуту українського суспільства. Наразі децентралізація знаходиться на вістрі процесу реформування української держави. І саме самоврядуванню відведена найбільш відповідальна та значуща роль у будівництві успішної країни європейського рівня.

Уже зараз можна констатувати, що завдяки децентралізації сільські громади «підіймаються з колін». Реалізовуються ті соціальні проекти, котрі десятиліттями відкладалися через брак коштів, відновлюються, а подекуди й будуються з нуля, об’єкти інфраструктури, ремонтуються садочки та амбулаторії, освітлюються вулиці та робиться багато інших корисних справ.

Звісно, мошнівська громада не збирається залишатися осторонь реформи. Розумієте, Черкаський район завжди був одним з найпрогресивніших районів області. І це не дивно, адже є всі належні умови для цього. Я впевнений, що в рамках децентралізації Мошнівський кущ і його майбутня об’єднана громада реалізують власний потенціал. Нам під силу перейняти пальму першості і стати провідною громадою області. Робота ж у цьому напрямі не припиняється вже декілька років, і старт об’єднавчих процесів не за горами. Уже скоро Черкаська область отримає нову і надзвичайно потужну ОТГ – Мошнівську громаду.

Звісно, на цьому шляху нас чекають всілякі труднощі. Адже проблем вистачає навіть зараз. Щоправда, багато з них знаходиться поза межами нашого впливу. Це і проблема законодавства в сфері земельних відносин і питання, пов’язані з утриманням автомобільних доріг. У державі існує безліч служб та комунальних підприємств, зобов’язаних обслуговувати дороги. Вони фінансуються з державного та місцевих бюджетів, але користі від їх діяльності непомітно взагалі. Тому, можливо, існує сенс передати дороги на баланс громадам і забезпечити відповідну державну фінансову підтримку. Вважаю, якщо люди знатимуть, що воно їхнє, то градус відповідальності за технічний стан та якість необхідного обслуговування суттєво підвищиться.

 Ірина Бодяненко, сільський голова Сагунівської сільської ради

«Мрію, щоб наше село було, як Монако»

Серед позитивних змін, які за останній час відбулися в царині місцевого самоврядування, сільський голова Сагунівки Ірина Бодяненко, перш за все, називає зміни в бюджетному законодавстві, завдяки яким в сільській скарбниці залишається більше грошей, активну допомогу щодо залучення коштів з боку депутатського корпусу всіх рівнів та зростання самосвідомості сільської громади, яка почала розуміти, що «їхнє – це не лише двір на 25 соток, але й усе село» й стала більш активною. Серед мінусів – «совок, який ніяк не зникає».

– Тепер до 40% коштів, що ми заробляємо, залишається на місцях, – пояснює Ірина Іванівна. – Наші «заробітки» – це, здебільшого, надходження від податку за землю. Потужних бюджетоутворюючих підприємств на території Сагунівки немає. Тож власних коштів на всі потреби, зрозуміло, не вистачає.

Я на посаді сільського голови вже другий рік, і хочу відзначити, що суттєво зросла допомога з боку депутатського корпусу. – Багато в напрямку розвитку інфраструктури села вдалося зробити завдяки Народному депутату Сергію Рудику. Лише за цей рік за його сприяння до бюджету Сагунівки надійшло близько мільйона гривень. Допомагають і депутати обласної ради.

Багато справ, перш за все з благоустрою села, ми зробили не за рахунок грошей, а власними руками. Дякую і моїй активній та креативній команді, і небайдужим жителям села. – Я мрію, щоб наше село було, як Монако, а не зійшло з карти України. Наприклад, маємо величезну територію за Будинком культури. За кілька років, може, знадобиться й десятиліття, там буде гарний парк. Задля цього ми вже розчистили цю дільницю, вивезли купу сміття, розрівняли ями. У мене є теплиця, де я вирощую рослини. Їжджу по знайомих, черенкую все, що можна, потім висаджую, аби в Сагунівці було красивіше. І громада стала активнішою, також приносять саджанці. Але одне з наших головних завдань – заробити кошти. Тому стараємося брати участь у конкурсах, написали багато проектів на здобуття грантових коштів. Проте сьогодні у більш вигідному становищі перебувають ОТГ. Їм скрізь зелене світло, а наші проекти конкурсні комісії навіть не розглядають. Але ми не зупиняємося і нині, наприклад, готуємо документи на участь в обласному конкурсі з благоустрою територій. Там не такий вже й великий призовий фонд, але краще, ніж нічого.

На думку сільського голови Сагунівки Ірини Бодяненко найгірше в роботі «совок, який ніяк не зникає».

– І мені, і багатьом людям, наприклад, не подобається, коли згори тупо спускають директиви! Чому люди, які сидять десь по кабінетах і, отримуючи невиправдано величезні зарплати, не знаючи ситуації на місцях, мають вказувати, що нам робити? – дивується вона. – Ми робимо те, що можемо. Я оптиміст, тож вважаю, що життя занадто коротке, щоб розпорошувати його. Потрібно робити щось позитивне, щоб залишилося на згадку по собі.

 Роман Василина, сільський голова Худяківської сільської ради:

– От і настав час, коли українське місцеве самоврядування почало потроху трансформуватися із символічної інституції у реальну владу на місцях. Вся повнота владних повноважень та відповідальність за власне майбутнє передається громадам. І це дійсно європейський крок. Держава сприяє розширенню можливостей місцевих громад – збільшенню їхнього економічного впливу. Тепер самі люди визначають напрями розвитку свого населеного пункту – обирають інвесторів та розставляють пріоритети в питанні вибору соціальних проектів. А це означає, що громади стають дійсно самодостатніми.

Звісно, є й ті, кому якісні зміни не до вподоби. Це люди, що прагнуть, аби хтось вирішив за них усі проблеми. Але такий світогляд – це шлях в нікуди. Тому я щиро сподіваюся, що активних і готових брати відповідальність за майбутнє своїх громад значно більше.

2017­й рік, в цілому, видався вдалим для Худяків. Нам вдалося здійснити  капітальний ремонт покрівлі Будинку культури, замінити вікна у бібліотеці, співфінансувати ремонт частини дороги районного значення, що проходить через наше село. За сприяння Народного депутата Сергія Рудика, в Худяках провели реконструкцію вуличного освітлення, виділили кошти на придбання спортивного та дитячого майданчиків та морозильної камери для ДНЗ «Яблунька». Також цьогоріч у селі відкрився шаховий клуб.

 Зінаїда Михайленко, сільський голова Червонослобідської сільської ради

– Головне для місцевого самоврядування – це впевненість у завтрашньому дні. А це можливо лише за умови достатнього наповнення бюджету. Для цього необхідно співпрацювати з бізнесом, шукати інвесторів та доступні джерела фінансування.

У цьому році нашій громаді вдалося реалізувати низку вагомих проектів. Зокрема, замінили покрівлю та утеплили ДНЗ «Колосок», здійснили поточний ремонт в ДНЗ «Дніпряночка» та «Троянда», відремонтували Будинок культури, встановили вуличне освітлення на тридцяти вулицях, здійснили ямковий ремонт доріг та долучились до співфінансування дороги державного значення, що пролягає через Червону Слободу. Окрім того, значна увага приділяється роботі з учасниками АТО, багатодітними та малозабезпеченими родинами. Також ми надаємо субвенції ЦРЛ та Черкаському районному центру ПМСД. Звісно, все це ми робимо завдяки можливостям нашого бюджету.

Виникають труднощі з питанням щодо майбутнього червонослобідської громади в контексті децентралізаційної реформи. Уже тривалий час продовжуються громадські обговорення з означеного питання, але жителі села до цих пір не визначилися з вектором об’єднавчих процесів.

 Ігор Чекаленко, голова Степанківської ОТГ

– Я пишаюсь жителями нашої громади, адже усім нам вдалося пройти тривалий і складний шлях від зародження ініціативи до її практичної реалізації. Та попереду ще багато напруженої роботи. Я б сказав, наступний рік буде визначальним для Степанківської ОТГ.

Наразі ми отримали можливість брати участь у спеціалізованих грантових проектах та відповідних вітчизняних і європейських програмах. Тепер вирішуватимемо проблеми більш комплексно, аніж раніше. Сподіваюся, що найближчим часом вдасться покращити становище місцевої інфраструктури й соціальної сфери. Також не відкидаю можливості подальшого розширення Степанківської громади. Сьогодні зацікавленість у приєднанні до нашої ОТГ висловлюють у селі Голов’ятине Смілянського району. Зараз з цього приводу тривають обговорення. Окрім того, подібні перспективи розглядають і в інших населених пунктах. Інакше кажучи, бажаючих бути разом з нами вистачає.

Вистачає у нас зараз і проблем, але головне, ми рухаємося у правильному напрямку. Серед найбільш проблематичних завдань можна відзначити організаційні моменти, пов’язані з визначенням територіальних меж новоутвореної громади та паперову тяганину навколо створення відповідних генеральних планів. Окрім того, вже зараз відчувається кадровий голод і відсутність достатньої кількості кваліфікованих спеціалістів на місцях. Виникають складнощі й з перепідготовкою досвідчених працівників. Також є проблеми, вирішення котрих, на жаль, від нас не залежить. Маю на увазі недоліки, присутні у законодавчій базі. Але, повторюсь, головне, що ми рухаємося у правильному напрямку.

 Володимир Міцук, голова Білозірської ОТГ

– 2017­й рік видався досить вдалим для активних об’єднаних громад. Зокрема, нашій ОТГ вдалося залучити додаткових 8 мільйонів гривень для реалізації трьох проектів ДФРР та проектів інфраструктурного розвитку. Завдяки цьому ми здійснили ремонт Білозірської лікарні, замінили котли у школах, зробили ремонт в Ірдинському будинку культури, провели вуличне освітлення та придбали необхідне обладнання в загальноосвітні школи. Але розслаблятися зарано, тому на наступний рік в Білозірській громаді запланували чимало роботи. На сьогодні вже підготовлено чотири проекти по ДФРР на загальну суму 9 мільйонів гривень.

Сьогодні ми з нетерпінням очікуємо прийняття законопроекту про передачу в управління об’єднаних територіальних громад землі, яка знаходиться поза межами населених пунктів. Вказаний законопроект уже схвалений урядом та очікує на розгляд у Верховній Раді. Його прийняття дозволить акумулювати в бюджет громади нові ресурси. Також актуальним для ОТГ залишається законопроект про визначення адміністративних центрів в об’єднаних громадах і, звісно, на часі медична реформа. Наразі суттєво ускладнює роботу відсутність можливості виготовлення генеральних планів об’єднаних громад.

Опубліковано в Новини громад

Календар

« Грудень 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31