Відсутність у публічному доступі генеральних планів відштовхує інвесторів. Свидівок, Думанці та Байбузи стали лідерами з оприлюднення даних про схеми планування.

Генеральні плани населених пунктів в цих селах розміщені на стендах в адміністративних будівлях органів місцевого самоврядування. Моніторинг офіційних ресурсів сільських рад Черкаського району не дав позитивних результатів - у відкритому доступі немає жодного генерального плану населеного пункту.  

-         Оприлюднення генеральних планів – необхідний крок для наведення ладу в забудові населених пунктів, - зауважує головний архітектор відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури Юрій Котетунов. – Хаотичні забудови природоохоронних та зелених зон, управління земельними ресурсами в ручному режимі, а також відсутність інформації в жителів села про вільні земельні ділянки  - це лише частина проблем, які є результатом того, що документація відповідно до ЗУ «про доступ до публічної інформації» не знаходиться в повному обсязі у публічному доступі.

Така ситуація не стимулює зовнішніх інвесторів звертати увагу на район, а також обмежує інвестиційні плани внутрішніх. Для прикладу, інвестор знайшов земельну ділянку, на якій планує побудувати завод.

-         За чинним законодавством і логікою, йому достатньо зайти на ресурс із відкритими даними про цю ділянку і вже за декілька хвилин отримати інформацію про можливість реалізувати проект з огляду на обмеження, - зауважує Юрій Миколайович. - В реальності інвестора чекає сто кіл пекла, купа запитів на отримання копій та інше. І ніхто не може спрогнозувати, скільки часу, грошей та нервів майбутній інвестор витратить на все це. Як ви думаєте, буде інвестор цим займатись? Певно, що ні. Так само і жителі населених пунктів не володіють інформацією про земельні ділянки. Не отримавши її в сільській раді, надсилають запити до нас.  

До речі, у Свидівку та Думанцях генеральні плани керівники громад зробили наново.

-         За тиждень копію генплану отримав та розмістив для публічного доступу до неї в приміщенні сільської ради, Петро Лисенко, сільський голова Байбузівської сільської ради, - зауважує Юрій Миколайович. – На жаль, в такому великому селі, як Червона Слобода, і досі не можуть цього зробити, а люди ходять до нас. Така ситуація неприйнятна, адже документація, яка регламентує правила забудови, має бути відкритою та доступною.

 

Опубліковано в Новини громад

Управлінці Черкаського району спільно з громадськими організаціями провели Андріївські вечорниці для молоді в Хуторах. Про це повідомляють у відділі у справах сімї, молоді та спорту РДА.

-         Сформувати повагу до культури та історії рідного краю, зберегти народні традиції та звичаї можна лише дотримуючись їх, - зауважує начальник відділу Сергій Бовт. – За допомогу в організації заходу дякуємо сільському голові с. Хутори Олександру Литвиненку та завідувачу сільської бібліотеки Тетяні Івченко.

На Андріївських вечорницях молодь кусала калиту, приймала участь у народних забавах та конкурсах, слухала українську музику і, звичайно, ворожила на майбутню долю.  Організаторами заходу стали фахівців відділу у справах сім'ї, молоді та спорту, культури і туризму райдержадміністрації, а також громадські організації «Молодий Народний Рух»  та «Національний Альянс - Черкаси».

Опубліковано в Спорт

За звітом Головного управління статистики у Черкаській області  про соціально-економічне становище міст та районів за десять місяців поточного року, перше місце  у  галузі будівництва серед районів області традиційно  займає Черкаський. Про це повідомляють у відділі регіонального розвитку, містобудування та архітектури.

 Так за січень – жовтень 2017 року в районі прийнято в експлуатацію 5337 кв. м житла, будівельних робіт виконано на суму 45345 тис. грн.

         Варто зазначити, що тенденція  першості у розвитку будівництва в Черкаському районі є стабільною  і ці показники постійно зростають.  Стратегія  розвитку  Черкаського району до 2020 року  визначає певні  цілі, які вказують шлях до досягнення його сталого майбутнього. Одним із стратегічних  пріоритетів районної програми є розвиток будівельної галузі - в індивідуальному  та промисловому будівництві  із залученням  інвесторів.  Тож є реальна перспектива для будівництво житла та об’єктів інфраструктури.

Опубліковано в Політика

Цьогоріч Черкаський об’єднаний міський військовий комісаріат направив служити за контрактом 150 осіб. 38 з них – жителі Черкаського району. Людей різного віку, освіти, професій, вподобань та інтересів, сімейних та одиноких вмотивувало спільне бажання – стати частиною сучасної військової історії країни.

Як заохочували

Основні завдання популяризувати та інформувати про переваги та перспективи контрактної служби  взяв на себе військовий комісаріат. Але, там кажуть, що без підтримки з боку влади різних рівнів – не справилися б.

– Цьогоріч в Черкаській РДА була розроблена та схвалена  сесією районної ради програма, яка передбачала різні напрямки інформування та агітації на військову службу за контрактом, – розповідає  т.в.о. військового комісара підполковник Олег Тимошенко – Це і біг­борди, і рекламна продукція, зокрема, календарі, флаєри, листівки, і перевезення кандидатів на контрактну службу до навчальних центрів. Завдяки цьому ми змогли розширити масштаби інформаційної кампанії.

Як пропозицію до подальшої співпраці, у військовому комісаріаті пропонують розглянути в планах на 2018 рік практику винагороди контрактників.

– Приміром, в деяких районах області вже цьогоріч громадянам, які уклали контракт зі Збройними cилами України, виплачували з місцевого бюджету одноразову грошову допомогу у розмірі декількох тисяч гривень. Це були різні суми, проте вони відчутно стимулювали людей – інформує заступник військового комісара, начальник відділення комплектування підполковник Олександр Шиш.

Слід зауважити, що впродовж 2017 року  відповідальні представники Черкаського ОМВК тісно та результативно співпрацювали з Черкаським районним центром зайнятості, навчальними закладами, організаціями та підприємствами, сільськими радами Черкаського району щодо інформаційно­агітаційної роботи в питаннях вступу до ВВНЗ, призову на строкову та контрактну службу.

Хочу служити!

Якщо ви вирішили, що професійна військова служба – це ваше покликання, значить шукайте дорогу до Черкаського військкомату. Тут вас зустріне заступник військового комісара начальник відділення комплектування Олександр Шиш. Цей напрямок роботи у військкоматі курує він. Він першим проводить співбесіду з кандидатом. Обов’язково  цікавиться, що саме спонукало йти в армію, з’ясовує, чи служила людина і де, має чи ні судимості і за якими статтями, а також чи наявні нарікання на стан  здоров’я. Якщо до військомату добиратися проблемно, за інформацією можете звертатися, зателефонувавши за номером 095­260­90­04.

– Ми визначаємо військово­облікову спеціальність кандидата і пропонуємо ті військові частини, які мають потребу в таких спеціалістах. У разі, якщо майбутній контрактник висловив бажання набути іншу військово­облікову спеціальність, обговорюємо можливі  варіанти та пропонуємо відповідні військові частини. До речі, для жінок, які хочуть служити в армії, обов’язковою умовою для контрактної служби є письмова згода командира військової частини. Це не тому, що до жінок упереджене ставлення, а просто вакантні посади, на які можуть претендувати жінки, переважно укомплектовані, – розповідає Олександр Олександрович. – Далі потенційний контрактник має зібрати пакет документів, пройти поглиблену медичну комісію та психологічне тестування. До речі, не варто забувати про фізичну форму та загартованість!

Наразі у військових частинах не вистачає молодшого медичного персоналу. Як правило, жінки обирають посади зв’язківців, кухарів, діловодів.

При цьому, у військкоматі кажуть, що кожна людина потребує індивідуального підходу, враховуючи її побажання, минулий досвід та фізичні і психологічні можливості сьогодні. І не варто боятися бюрократичної тяганини. Якщо зі збором документів дотримуватися запропонованого ними алгоритму дій, то вправитися з усім можна за 5-­7 днів.

– У нас були такі випадки, коли людина настільки була вмотивована служити в армії, що необхідні документи зібрав за два дні, а на третій вже поїхав у навчальний центр, – розповідає Шиш.

Планове завдання призову на військову службу за контрактом офіцерів запасу становило 9 осіб. Але виявили бажання та були призвані 16 офіцерів запасу. Основною вимогою до кандидатів був призов до бойових військових частин з віковими обмеженнями до капітана – до 40 років включно, майор – до 45 років, підполковник – до 50 років, а також усі кандидати повинні бути придатними за станом здоров’я.

Слід зауважити, що укладання контракту зі Збройними силами України здійснюється або у навчальному центрі, або у військовій частині. Військкомат, відповідно до наданих повноважень, відповідає за якісний відбір кандидатів на контракт та формування особової справи майбутнього контрактника.

Також військовим комісаріатом в 2017 році було здійснено два призови офіцерів запасу за призовом до лав Збройних сил України терміном на 18 місяців в кількості 12 осіб.

Найбільше жителів Черкаського району та міста Черкаси служать за контрактом в десантно­штурмових військах, морській піхоті, танкових військах в Чернігівській, Вінницькій, Житомирській, Полтавській, Кіровоградській, Миколаївській областях. І, звісно ж, військових частинах, розташованих у м. Черкаси та с. Дубіївка.

Що платитимуть?

Нині контрактник отримує заробітну плату від 7200 гривень. Залежно від посади, звання, терміну і місця проходження служби, заробітна плата підвищується. Також виплачується винагорода всім військовослужбовцям, які виконують свої обов’язки в зоні АТО, незалежно від звання і посади. Військовослужбовці першої лінії оборони щомісяця отримують додатково 10 тисяч гривень, в інших – 4500 грн.

– До речі, з 1 січня 2018 року постановою Кабміну №704 внесені зміни в грошове забезпечення військовослужбовців. Відтак, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту буде виплачуватися одноразова грошова допомога у розмірі восьми, дев’яти чи десяти прожиткових мінімумів залежно від звання, – зауважує т.в.о. військового комісара Олег Тимошенко.

Окрім того, у світлі пенсійної реформи контрактна служба – це можливість відчутно підвищити розмір своєї пенсії. Приміром, якщо людина у віці від 40 до 50 років бачить, що її відрахування до Пенсійного фонду впродовж останнього періоду не настільки великі, то військова служба за контрактом, як останнє місце роботи, однозначно її підвищить. До речі, при контрактній службі можливий варіант цивільній людині вийти на військову пенсію по спільному стажу. На сьогодні, аби отримувати військову пенсію потрібно мати 12,5 років цивільного стажу, можна з перервами, і стільки ж військового, разом із строковою службою. Але головна умова, аби військова служба була останнім місцем роботи. А військова пенсія однозначно більше цивільної. Проте у будь­якому випадку потрібна буде індивідуальна консультація з різними фахівцями.

П.8 у контракті

Усі військовослужбовці, які зголосилися служити за контрактом, погоджуються на те, що не менше року мають відслужити в зоні проведення бойових дій.

– Усе залежатиме від роду військової частини та посади, яку обіймає контрактник, – зауважує Олег Анатолійович. – Якщо це бойова частина – значить може і більше, і довше, в тиловій – це відрядження, але в загальній кількості не менше року. Приміром, у Черкасах є автобати, які в зоні проведення бойових дій мають забезпечувати матеріальну базу. Відтак солдати їдуть туди у відрядження і  виконують визначені завдання.

Контрактна служба – це робота пов’язана з певною небезпекою. Людина йде з власної волі служити та виконує свій обов’язок, натомість  отримує державні гарантії, пільги і гідну заробітну плату. До речі, служба в АТО для контрактника відкриває перспективи кар’єрного зростання.

– Якщо військовослужбовець підготовлений за своїм фахом, пройшов навчання, проявив себе під час військової служби, має досвід виконання бойових завдань в зоні АТО, то він обов'язково отримує звання та підвищення по службі, – зауважує військовик.

Перловка та кисла капуста в минулому

Можливо, не так швидко, як того хотілося б, але українська армія реформується відповідно до європейських стандартів. Починати завжди складно. А тим паче, коли двадцять років перед цим все практично зводилося нанівець.

– Нині держава йде шляхом більшості європейських країн – вона забезпечує комфортні умова для проходження військової служби контрактника, а він на професійному рівні виконує свій військовий обов’язок, – зауважує Олег Тимошенко. – Уже зараз іде нарощування сучасної матеріальної бази. Приміром, нині сформовано багато нових військових частин. Звісно, там ще немає розвиненої інфраструктури в плані казарм чи гуртожитків. Проте в наступному році обіцяють збудувати 91 сучасний гуртожиток при військових частинах, де можна буде розмістити маже 25 тисяч військовослужбовців. Таке будівництво вже розпочалося в Миколаєві та Одесі. Наразі розглядають ще й такий варіант, щоб контрактникам повертати кошти за винаймання житла, як особам офіцерського складу. Крім того, нині при навчальних центрах триває будівництво сучасних стаціонарних бригадних містечок. Це казарми нового типу. Забезпечення військовою формою відбувається вчасно і в необхідному обсязі. Причому йде осучаснення форми. Якщо, приміром, раніше це були плащ­палатки, то нині маємо вологонепроникні камуфляжі. Отримуємо спеціальні сорочки під бронежилет, сучасні маскувальні засоби, які раніше добували через волонтерів. Наступний пункт – харчування. Цьогоріч 23 військові частини перейшли на новий тип харчування, в основі якого лежить калорійність. У розкладці – замість 20 до 300 найменувань продуктів, включаючи овочі, фрукти, солодощі та різні соки. Так само покращилася якість сухпайків. Якщо «старий» треба було з’їсти за три дні, то новий має 5­7 раціонів і розрахований до 30 днів. Інакше кажучи, це вже не банка тушонки, а герметичний пакет, в якому гарячий борщ. Армія переходить в нову структуру, аби людина, яка приходила служити, з перших днів почувалася тут комфортно і могла виконувати професійно військовий обов’язок.

Люди відшукують себе в новій армії

Нині в країні фокус іде на військову сферу. Фінансовий стимул, можливість професійно зростати, знайти себе в новій сфері стають мотивацією для все більшої кількості людей.

Служити за контрактом найбільше пішло жителів з Хацьок, Степанок, Хуторів, Вергунів, Дубіївки, Руської Поляни, Лесьок, Білозір’я. Були випадки, коли в армію спершу пішов чоловік, а за рік до нього приєдналася дружина.  Досить часто приходить молодь, аби покращити своє матеріальне становище чи отримати більше шансів для вступу до ВВНЗ. Інші йдуть до армії в пошуках себе (не знайшли свого місця в цивільній сфері) і влаштувати собі життєвий екзамен – стати сміливим, стійким, рішучим, відповідальним. Навіть людина, яка мала судимість не за тяжкими статтями, завдяки службі в армії може написати свою біографію з чистої сторінки і новим почерком.

– У будь­якому випадку вибір завжди залишатиметься за кандидатом, – каже військовий психолог Валентина Чубенко-Савченко. Найголовніше – кандидат повинен бути справжнім патріотом України, який прагне до особистісного і професійного зростання та вдосконалення. Наше завдання – максимально вірно визначити ступінь готовності громадянина до вимог сучасної контрактної служби. Адже, «хочу» повинно дорівнювати «можу». Армія обирає сильних і мужніх та дарує шанс змінити життя назавжди! Вибір за вами!

Наталія УСЕНКО

Опубліковано в Головні новини

Продовження, початок в №49

Даруйте за запитання, але ж фронт, АТО… Хіба Вам не страшно їхати туди?

– Чесно кажучи, відчуття подвійні: всередині в мене завжди мир та спокій, бо я знаю, що до того, що роблю, мене покликав Господь. Але виникали ситуації, коли ми потрапляли під обстріли, коли ти в тумані, не знаєш, де опинився… Особливого страху всередині немає – Бог забрав його. Але бувають моторошні моменти, коли ти не знаєш, де мінне поле, коли тебе попереджують, що на цій території «працює снайпер», або по цій ділянці дороги потрібно «пролетіти на шаленій швидкості», бо вона на видноті й прострілюється, а бойовики перебувають за 200­300 метрів. І ти чітко це усвідомлюєш і бачиш фізичним оком. Тоді я стаю ще більш зібраною й зосередженою. Спрацьовує й відчуття відповідальності, бо інколи ми ще й концерти веземо, або волонтерів чи журналістів. І я маю привезти їх назад неушкодженими. І вже коли ми повертаємося додому, починаємо розвантажувати каністри, тоді видихаю з полегшенням і заспокоююсь.

Кажуть, що на фронті немає невіруючих людей і трапляється багато дивовижних історій. Чи багато таких подій було у Вашому житті?

– Принаймні, я на фронті невіруючих людей не зустрічала. І див від Бога дуже багато, коли потрапляєш в екстремальні умови, і мав би загинути, але Бог рятує твоє життя. Пригадую, ми їхали з Щастя, де провідували дітей, а потім ще одну бригаду. Нам потрібно було повертатися у певному напрямку, але ми заблукали. Я розуміла, що ми вже півтори години їдемо десь по лінії фронту. Зима, темно, слизько… Нас попередили, що бойовики десь поруч, тож потрібно летіти, і ти не можеш банально зупинитися, щоб подивитися на мапу, бо територія прострілюється. Тобто ти їдеш і їдеш... У нас була група супроводу, бо наш бус зламався і військові дали свою машину. Ось уявіть: офіцер, підполковник, майор і ми не можемо подивитися мапу. На мій подив, працював Вайбер. Я написала до своєї церкви: «Моліться, ми заблукали» (Лора Когут багато років член церкви «Слово життя», що в Черкасах). І плюсики­плюсики­плюсики пішли у відповідь. Люди побачили і почали молитися. Тоді я сказала товаришам, що все буде добре, бо церква вже молиться і Бог нас підтримає. Ми вже прийняли рішення увімкнути навігатор. У зоні АТО це дуже небезпечно: багато людей потрапило в полон через навігатори. Ми увімкнули його, і прилад показав вузенький міст, а ми вже маємо ось­ось виїхати на трасу. Добре, що водій Саша помітив бетонні блоки, які були поперек дороги. Він встиг вдарити по гальмах. Йому закричали: «Вирубай фари, ми – пряма мішень». А водій у відповідь, що ми не розвернемося. Отже, з увімкненими фарами ми розверталися! Поїхали. За певний час побачили якийсь блокпост. Вони, зазвичай, освітлюються дуже погано – якоюсь благенькою лампочкою – і ти не бачиш, чий прапор – наш чи ні. Мова практично однакова, форма – також. Ми дуже повільно підповзали до цього блокпоста і навіть не знали, що робити. Коли я розгледіла кольори нашого українського прапора, сказала: «Боже, як я люблю наш український прапор». Військові на блокпосту пояснили нам, як їхати. Але це не кінець історії! Коли ми повернулися на базу до Слов’янська, хлопці увімкнули телевізор і почули у новинах, що була обстріляна Трьохізбенка, район, де ми блукали. І це відбувалося саме в той час, як ми були там. «Лора, ти уявляєш!!!», – прийшли вони до мене хвилин за десять. Це була пригода, під час якої нас зберіг Бог.

Взагалі, таких «пригод» було дуже багато. Наприклад, я брала участь у музичному турі. Це була команда, зокрема, ансамбль військово­музичних мистецтв, що при воєнно­морському флоті, з Одеси, Олег Осадчий, заслужений артист України, також брав участь. А я – професійний музикант і можу послужити і в цьому. Ми тоді дали 24 концерти по всій лінії фронту, від Маріуполя до станиці Луганської. Виступали не лише перед військовими, але й по клубах, на площах міст. Ми приїхали в П’ятигорівку. Там такий завод стоїть, на території якого ми виступали. І коли йшов наш концерт – паралельно відбувався бій. Я побачила, що заходять змучені й брудні бійці. Тоді й сказала: «От і добре, нехай ворог чує, що у нас свято». А замполіт відповів: «Моліться, щоб тепер ви вискочили звідси, бо вас не лише почули, але й засікли, коли ви сюди в’їжджали».

Скільки часу в середньому триває кожна поїздка, і як Ви потім знімаєте стрес?

– Поїздки бувають різними. Мінімум – три дні, максимум – 12­14. Зараз ми часто веземо концерти­підтримку, щоб підняти бойовий дух бійців. Звичайно, веземо домашню їжу, ліки. Потім з кожним, хто хоче, молимося, консультуємо. Чесно кажучи, після поїздки є банальне бажання поспати. Але оскільки довго не був вдома, і всі раді тебе бачити, скучили за тобою – телефон дзвонить безперервно. Не дуже виходить зняти стрес. Але допомагає спокійна атмосфера: ти потрапляєш в душ, туалет, бачиш свого чоловіка та дітей. Тоді розслабляєшся – все добре. Але насправді волонтери перебувають в дуже великому стресі. У психології є термін – «вторинна травма». Коли ти спілкуєшся з людьми і переживаєш те, що пережили вони. І ти також травмуєшся. Ми вже потрапили на волонтерську реабілітацію, нам допоміг спонсор – були під Яремчею, у жіночому монастирі. У нас була група з 14 осіб із різних міст України. На жаль, двох із них вже немає з нами. Це були два чоловіки – з Хмельницького та Тернополя, і в обох не витримало серце. При тому не можна сказати, що ці люди до того мали хворе серце. Це – наслідок пережитого напруження. Держава якось зараз відсторонилася від волонтерів. І це не правильно. Потрібно робити державні програми реабілітації для них. Волонтери не мають статусу, не можуть пройти лікування. А кожна поїздка – стрес. Тебе так «теліпає» в тій дорозі, 16 годин може тривати дорога в один бік. Я переконана, що волонтерам, які їздять на фронт, потрібно давати статус учасника війни. Не УБД, а саме учасника війни, щоб вони могли проходити реабілітацію.

 

«Мені подзвонили вчора (26 листопада 2017) о 3.30 ранку і попросили молитовної допомоги: «Допоможіть, йде бій, вже одна людина поранена, моліться, будь ласка. Я молилася. Зранку зателефонували й сказали: «Слава Богу! Окрім хлопчика, який був поранений, надалі більше втрат не було». А хлопчика доправили до лікарні без проблем, в нього також все гаразд – за два тижні буде в строю.

Як Вас підтримує родина? Як чоловік взагалі відпускає Вас на фронт?

– У нього тут робота. А у нас троє дітей – я б його і не взяла. Бо коли обоє батьків їдуть в зону, де стріляють, це дуже небезпечно. Діти будуть ще в більшому стресі. Родина сприймає дуже важко – переживають, телефонують. А буває, що по два дні ти «випадаєш» і немає зв’язку, бо, наприклад, стоять «глушилки». А вони тут дивляться телебачення, згадують, що ти поїхав в Авдієвку, наприклад. І тут повідомляють, що Авдіївка обстріляна. Переживають. Чоловік молиться, церква молиться. Але вони знають, що Бог береже нас в цих поїздках. Я завжди кажу, що в перших рядах тих, хто хоче, щоб ця війна закінчилася, – моя родина!

Одного разу подруга Наталка захотіла подарувати мені відпочинок. Я не знала, як сказати чоловікові. Дзвоню, кажу, що тут така справа, мені путівку придбали! Чоловік питає: «Куди?» Я відповіла… Він: «Слава Богу, що не на війну! Їдь!»

Ви перша в області жінка – військовий капелан. Чому виникло бажання отримати таку освіту?

– Я і Люда Свистун з нашої області взагалі увійшли в першу в Україні десятку жінок – військових капеланів. У мене для цього була відповідна освіта – я закінчила Богословський університет. Побачила, що є необхідність на фронті у духовній підтримці. Бо багато не бойових втрат: хлопці п’ють, вбивають себе – стріляються, не можуть справитися з цим болем. Є така організація «Асоціація професійних військових капеланів України». Вони мене давно знали і запросили до себе. Військовий капелан працює не лише на фронті, але й тут. Коли хлопці повертаються, тут буває більше роботи, ніж на фронті. І з сім’ями мирю їх, наприклад, та ще багато чого…

Хлопці бачили на фронті дуже багато див. Вони кажуть: «Дійсно, Бог є». Один з двох моїх водіїв Біблію прочитав на фронті. Тут вони в церкву починають ходити. Коли матеріальне відходить на другий план, і відбувається переоцінка цінностей, на перший план виступає родина. І ти розумієш, що без Бога там би просто загинув. Там, на фронті, все швиденько стає на свої місця.

Війна триває майже 4 роки, стала перманентною. Які зараз на фронті настрої?

– Настрої різні. Про мінські угоди і я кажу «мінські договорняки». Це моя особиста думка. Неправильно, коли хлопці не можуть відстрілюватися, а ОБСЄ просто не фіксує постріли, бо там дуже багато спостерігачів із Росії або країн, які симпатизують їй. Коли у хлопців стріляють, а вони не можуть дати відсіч, а вбивають друга поруч, це накладає відбиток і залишає осад в душі. Хто так воює?! Хотілося б, щоб було інакше.

Спілкувалась Ілона Левченко

Опубліковано в Новини громад

Календар

« Грудень 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31