«Дали автомобіль, на який приклеїли пропуск із червоною смужкою»

Середа, 14 грудня 2016 12:32

Сергій Жицький потрапив до лав збройних сил у жовтні 1985 р., незадовго до трагедії на Чорнобильській АЕС. Служив у окремому релейному батальйоні спецпризначення Київського військового округу.

– Це був батальйон, членів якого готували до надзвичайних ситуацій. У той час моїх друзів забирали в Афганістан, і було образливо потрапити на службу до Києва, а не до Афгану. А потім виявилося, що ми теж не менш важливу місію виконали, – каже Сергій Іванович.

Він пригадує 26 квітня. Про аварію на ЧАЕС ніхто не знав, лише помітили, що в Києві почався якийсь незрозумілий рух – хтось виїжджав, хтось, навпаки, приїжджав.

– По тривозі підняли весь батальйон. Я був водієм командира. До Чорнобиля виїхали всі. Це вже було не навчання, а серйозна тривога, – розповідає він.

Сергій Жицький потрапив у епіцентр пекельної події через місяць після вибуху. Йому тоді було лише 19 років:

– Дали автомобіль, на який приклеїли пропуск із червоною смужкою. Узяв ще декількох військовослужбовців і поїхав.

Чимало спогадів залишилося з того часу. Сергій Іванович – один із наймолодших ліквідаторів і тих, хто безпосередньо працював у Прип’яті. Він каже, що люди, які не пам’ятають, якого кольору були кахлі на станції чи де стояли ящики з водою, – то псевдоліквідатори. Адже у тих, хто життям ризикував, усі ці дрібниці залишаться в пам’яті назавжди.

– Ліквідували катастрофу військовослужбовці. Я пробув там місяць. Жили прямо в Чорнобилі неподалік від міськвиконкому. Спали у великому військовому наметі, де розміщувалося близько 30 осіб. Недалеко від нашого намету були будинки. Одного разу побачив здалеку, що хтось сидить там біля двору. Підійшов ближче – побачив стареньку бабцю. «Вас що забули тут?» – питаю. А вона каже: «Я звідси не поїду». Бабуся відмовилася від евакуації, бо не змогла полишити рідну домівку. Поки перебували в Чорнобилі, намагалися їй допомагати, – пригадує ліквідатор.

Він пам’ятає, якими були спеціальні костюми, що видавали, – куртки, штани й білі капці з жовтими підошвами, як з вертольотів кидали тоннами свинець в осередок вибуху, аби якось заглушити радіаційний потік, і як відстрілювали домашніх тварин, яких люди змушені були кинути через надмірне ураження радіацією.

Після участі в ліквідації аварії Сергій Іванович повернувся до військової частини в Києві, де продовжилася служба.

Він розповідає, як одного разу прокинувся ще до підйому від несамовитого крику товариша Юри Драча. Уся його подушка була всипана волоссям. Він наполовину облисів. Хотіли його врятувати й навіть березові примочки робили для відновлення росту волосся. А воно випадало фактично в усіх, хто брав участь у ліквідації. А в Сергія Жицького з’явилася ще й виразка шлунка. Але її вдалося вилікувати, бо потрапив до хорошого спеціаліста в галузі гастроентерології.

Після служби в армії життя склалося, як у звичайних людей – одружився, згодом народився син. Працював механіком у компанії «Київліфт».

– Нині намагаємося не падати духом, підтримувати один одного, адже аварія на Чорнобильській АЕС залишила грубий відбиток на життєвому шляху кожного, кого торкнулася, – каже чоловік.

Юлія САВЧЕНКО

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Календар

« Квітень 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30