Днями вихованці Корсунь-Шевченківського шкільного лісництва – учні  Яснозірської загальноосвітньої школи I-III ступенів - завітали до своїх наставників-лісівників на екскурсію та практичне заняття. Про це повідомляють у Черкаському обласному управлінні лісового та мисливського господарства.

Лісничий Яснозірського лісництва Роман Козовий продемонстрував школярам розсадник декоративного посадкового матеріалу та розповів про особливості цього напрямку діяльності. Розповіли яснозірські лісівники про те, як пройшов найбільш складний період в році – пожежонебезпечний сезон, і завдяки чому вдалося не допустити великих загорань у лісових масивах.

Перед практичним заняттям лісівники детально зупинилися на темі «Лісове насіння» – показали запаси насіння сосни звичайної та розповіли про процес його добування з шишок. По завершенню перейшли до найцікавішого етапу – висівання лісового насіння у розсадник. Після короткого інструктажу всі разом – учні шкільного лісництва, їхня керівниця Зоя Шаповал та яснозірські лісівники висіяли 500 кілограмів жолудя дуба звичайного, 200 кілограмів жолудя дуба північного та 200 кілограмів горіха чорного у лісовий розсадник на загальній площі пів гектара.

Вихованці шкільного лісництва, яким опікується Корсунь-Шевченківський лісгосп, постійно долучаються до різноманітних лісівничих акцій, заходів та лісогосподарських процесів, вчаться берегти та примножувати ліси рідного краю, активно цікавляться лісовим господарством та роботою лісівників. Тож в майбутньому стануть гідними наступниками нинішньому поколінню працівників лісового господарства.

 

 

 

Опубліковано в Освіта

Косулю Діну зовсім маленькою та немічною шість місяців тому у лісі знайшла родина Шраменків із Руської Поляни. Щоб тваринка не загинула, забрали її додому.

«Бабусю, ми краще, аніж гриби знайшли»

У кінці травня цього року Григорій Шраменко із 11-річним онуком Іллею вирушили в ліс по гриби. Грибів не назбирали.

-                 Коли поверталися додому, почули сильний писк – я зразу й не зрозумів хто чи що може так кричати, - пригадує події шестимісячної давнини Григорій Миколайович. – Трохи віддаля від нас були кущі. Онука залишив біля машини, а сам пішов поглянути. Коли підійшов ближче, а там наша «знайда» - мале, худюще, вибило копитцями землю навколо себе, а навкруги кров. Я спершу відійшов далеченько, думав, може, мати на його крик повернеться, вона не могла не почути, проте намарно. Вочевидь, браконьєри вбили козу, а козеня залишили помирати. За такі варварські вчинки судити треба.

Чоловік – сам мисливець – не міг залишити свою «знахідку» загинути в лісі. Забрав козеня додому. А воно саме до рук йшло. Найбільше результатам такого «тихого полювання» радів Іллюша. Хлопчик знайшов собі друга. В машині козеня відігрілося й перестало кричати. «Бабусю, ми краще, аніж гриби знайшли», – повернувшись додому, з воріт кликав свою бабусю Іллюша, а за ним чоловік у ящику ніс козеня.

-                 Я, чесно кажучи, спершу не знала, що й робити з ним. Воно ледь живе було, ледь на ногах трималося – одні кістки і шкіра, я боялася, що й не виходимо, - розповідає Валентина Миколаївна.

«Знайду» оселили у сараї, поруч з власним господарством.

-        Чоловік поїхав одразу на базар, купив молоко, в аптец і- пляшку і соску. Стали вчити із соски молоко смоктати. Випоювали коров’ячим, розведеним із водою, з дитячої пляшечки. Давали зовсім трішки. Більше місяця по кілька разів на день годувала, а воно – цмулить і пищить. Ожила, стала на ніжках міцно стояти, - розповідає Валентина Миколаївна. – Потім почала для неї варити ріденьку кашку на молоці – геркулес, пшеничну, ячну.

Врятували і дали ім’я – Діна.

«Вона найбільше любить Іллюшу»

Відтоді «карантинне» літо для Іллюші стало водночас і цікавим, і насиченим. Коли його однолітки нудилися вдома, він щодня відкривав щось нове у своїй «знахідці».

-                 Коли ми з дідусем її знайшли, вона була яскраво-плямиста – її цяточки були руденькі, жовтенькі, вогняні, хутро м’якеньке та ніжне, але сама тваринка такою беззахисною виглядала, - розповідає хлопчик. – Висока на ніжках, просто красуня. А які розумні в неї оченята. Вона все розуміє, коли я з нею розмовляю. По факту, ми з дідусем стали її батьками.

Ціле літо Ілля рвав для неї траву, годував та доглядав. Валентина Миколаївна каже, що нині тваринка харчами не перебирає - їсть і сіно, і бурячок, і гарбуз, а найбільше любить дерть і зерно. За шість місяці козеня стало ручним та змінило колір – тепер це сіренька кізка. Радіє, коли бачить своїх рятівників. Найбільше тішиться забавам з Іллею. Чужих боїться і не підпускає:

-                 Наша косуля – це тепло і добро. Ми якось спостерігали картину – в гості до нашої «знайди» прийшов сусідський кіт Мультик. Звісно, козеня було в загороді, але мордочку до нього просунуло, а кіт свою підставив. «Обцілувалися», а тоді кіт ще й лапкою легенько по носику її гладив. Ми зразу й не додумалися фотоапарат взяти, щоб зняти цю картину. Наскільки були вражені їхнім так званим знайомством. Здавалося б це тварини, проте інколи дивишся, що вчинки їхні людяніші на відміну, приміром, від людей, в яких піднялася рука вбити її маму.

Діна любить їсти з рук, хоч поруч і буде купа трави, їй подобається, коли їй приділяють увагу, гладять і говорять з нею.

Родина облаштувала для неї огорожу для вигулу, закриту з усіх боків, - з одного боку, від бездомних собак, які бігають і вулицями, і городами, а з іншого, щоб приручена Діна й не втекла, адже вижити вже у природних умовах вона не зможе. Свою «знахідку» втратити не хочуть.

Опубліковано в Головні новини

Календар

« Листопад 2020 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30