38-річний Сергій із Руської Поляни торік у серпні встановив сонячну електростанцію потужністю 10 кВт. Відтоді за спожиту електроенергію не сплачує, а надлишок продає державі за зеленим тарифом.

Фотоелектричні модулі встановив на найбільш сонячному боці покрівлі приватного будинку. Усього понад 40 сонячних панелей площею 1,6х1 метр кожна. Влітку міні-електростанція генерує майже тисячу кіловат, взимку – в половину менше.

– Сьогодні тема альтернативних джерел енергії стала досить актуальною для міркувань. По-перше, шукати її змусило постійне підвищення цін на енергоносії, по-друге, це такий собі пасивний заробіток, який спрацює на перспективу, – розповідає молодий чоловік. – Звісно, спершу треба добряче вкластися, бо проект досить затратний.

У середньому вартість 1 кВт установки становить 1000 доларів. Тільки за 4-5 років інвестиція може вийти «в нуль». Надлишок електроенергії, яку генерує СЕС потужністю10 кВт, Сергій продає «Черкасиобленерго» за зеленим тарифом. Щомісяця працівники Черкаського РЕМу приїздять закривати акти виконаних робіт. З 1 січня 2018 року ставка «зеленого» тарифу для приватних домогосподарств становить 5,87 грн без ПДВ.

Відмовлятися від газу і стовідсотково переходити на використання електрики Сергій не став. Каже, що буде дорожче.

– Електроенергію, яку я використовую для власних потреб, мені обраховують за ціною продажу державі, тобто значно вище, аніж платять за неї пересічні споживачі. Проте у платіжках нулі,  – каже молодий чоловік.

Не тільки економія тішить дружину Сергія – Людмилу. З чоловіком вони виховують трьох дітей. Хочуть, аби діти росли в чистому довкіллі. Майже за рік роботи завдяки їхній СЕС в повітря на кілька тонн СО2 стало менше.

У будь-якому випадку це непогана інвестиція для тих, у кого є можливість взяти кредит або витратити власні заощадження, зауважує Сергій.

– Сонячна станція дозволяє заробляти гроші краще, ніж банківський рахунок, – розповідає він. – Особливих проблем у догляді за сонячними панелями, термін служби яких сягає 20 років за умови відсутності серйозних пошкоджень під час експлуатації, немає. Система управління станцією знаходиться в приміщенні поруч з будинком. Усе комп’ютеризовано. У хату не заводили – шумить. За функціонуванням панелей слідкує фірма, яка їх встановила. Договір укладений до 2030 року. Приміром, взимку їх засипало снігом і тоді зависав інвертор. Хлопці приїхали – полагодили. Усе працює.

До речі, Сергій радить виважено підходити до вибору фірми, яка візьметься облаштувати панелі. Не довіряти так званим «одноденкам».

– Я чув історії, коли такі «фірмачі» багато обіцяли, встановлювали панелі, які через тиждень вже не працювали. А самі фірми зникали, наче їх і не було, – каже молодий чоловік. – Проект досить дороговартісний, тому звісно ретельно добирав-напитував підприємство, яке візьметься облаштувати новітні технології. І знайшов. Хлопці, з якими я працював, зробили все «під ключ» – виготовили проект, встановили панелі, оформили все в Черкаському РЕМі. Я лише кілька разів під’їздив папери підписати. Звісно, не обійшлося без бюрократичної тяганини. Вийшло так, що панелі облаштували за кілька днів, а документи оформили за кілька місяців. Проте хлопці нас «вели» до першого розрахунку по зеленому тарифу. Він затягнувся аж на півроку. На це були об’єктивні причини – всі чули про проблеми енергетиків Черкащини. Тож довелося і нам почекати.

Сонячна станція «стимулювала» зацікавлення екологічним способом життя й сусідів. Стали приходити, цікавитися. Загалом на Черкащині таких станцій у приватних домоволодіннях облаштували понад півсотню.

– Аби стало більше, мають бути створені відповідні програми кредитування для людей на державному рівні, – переконаний руськополянець.

Наталія Усенко

Опубліковано в Головні новини

В амбулаторії загальної практики сімейної медицини в Леськах працює 4 лікарі і 8 медсестер. Разом обслуговують понад 4 тисячі осіб. Це лише з числа зареєстрованих жителів села. Адже сюди за медичною допомогою звертаються і з сусідніх Худяків та Сагунівки. Персонал має надію, що після запровадження медичної реформи, робочі місця ніхто не втратить.

Четвертий рік поспіль амбулаторію очолює молодий фахівець, родом із сусіднього Яснозір’я, Аліна Сіренко. Як і багато хто з лікарів, у медицину пішла, «щоб допомагати людям». Спочатку закінчила Одеський Національний медичний університет, потім – інтернатуру на базі Медичної академії післядипломної освіти ім. Шупика. Має фах «сімейний лікар». Працювала в Черкасах у поліклініці №4. У Леськи прийшла працювати за розподілом у 2014 році.

За допомогою звертаються і вночі

У лікаря, який працює на селі, є своя «медична специфіка» – його всі знають. А отже, його робочий час не обмежений традиційними «з 8­ої до 16­ої».

– Люди знають мене, де я живу, тож звертаються цілодобово, – розповідає 28­річна завідувачка Леськівської амбулаторії Аліна Сіренко. – У разі потреби дзвонять чи просто приходять додому за консультацією. Виходить, що в мене немає власного вільного часу. Лише мого. Я постійно в очікуванні, перебуваю  напоготові. Адже тут, на селі, в допомозі ми не відмовляємо нікому.

За словами Аліни Миколаївни, частіше за все звертаються люди похилого віку. Найбільш розпов­сюджені захворювання – серцево­судинні.

Приміщення потребують ремонту

АЗСПМ у Леськах розмістилась у двох будівлях. Тут є також гараж та підсобне приміщення. І денний стаціонар на 8 ліжок, який відкрили у 2014 році. Інтер’єр усіх приміщень далекий від європейського, а одна з головних проблем – відсутність коштів хоча б на косметичний ремонт.

– У нас поміняли вікна, будівлі утеплили ззовні. Але заходиш в приміщення – і сам вигляд кабінетів… Деякі з них дуже потребують ремонту, – розповідає завідувачка амбулаторії. – У кабінетах – «меблі-довгожителі». Шафи, столи, стільці ще з радянських часів. Сільська рада зараз має дефіцит бюджету, тому вони не можуть допомогти з ремонтом. А зарплата молодого спеціаліста – 3700 на руки. На такі гроші особливо не «розженешся»: ані ремонт зробити, ані меблі собі в робочий кабінет купити.

– Через відсутність коштів в амбулаторії немає повноцінного фізіотерапевтичного кабінету. Щоб робити деякі види процедур, необхідно обладнати його відповідно до затверджених технічних норм. Щоб це реалізувати, потрібно десь 20 тис. грн. Зрозуміло, таких коштів не маємо, – розповідає Аліна Сіренко. – Тому робимо лише ті процедури, на які є дозвіл. Наприклад, електрофорез. А ось з парафіном чи інгаляціями складніше. Потрібні витяжки. Окрім того, у нас є приміщення колишнього стаціонару. У 2014­2016 роках тут жили переселенці. Потім вони виїхали, а приміщення «законсервували».

На невідкладну допомогу препарати є

Якщо комусь із леськівчан раптово стане зле – в амбулаторії зможуть надати першу допомогу. Заклад забезпечений необхідними для цього ліками. Але не більше.

– Пацієнти, що лікуються на денному стаціонарі, препарати купують за власний кошт. В принципі, як і скрізь, – говорить лікарка. – Програма МОЗ «Доступні ліки» також функціонує безперебійно. У людей є змога отримати чи придбати будь­які ліки із затвердженого переліку.

На паливо «скидаються» усім миром

Сільському медичному закладу без власних «коліс» ніяк. Адже потрібно не лише на виклики виїздити, а їх в середньому 5 щодня, а й відвозити матеріали для лабораторних досліджень до ЦРЛ у Червоній Слободі. У Леськівській амбулаторії машина є.

– Щоб кудись поїхати, маємо відносно новий «опель». Хоча паливом забезпечені лише частково. Його дає і ЦПМСД, і сільська рада, й місцеве ТОВ «Агро­Старт». Без них не знаю, як би ми виходили із ситуації, – констатує Аліна Сіренко.

На «комуналку» проситимемо в сільраді

У Леськах, як і в інших АЗПСМ, з представниками яких вже поспілкувалися «Сільські обрії», передбачають, що після запровадження медичної реформи коштів у «первинці» не стане більше. Навпаки, кажуть, що їх, скоріш, на всі потреби не вистачить.

– Навіть попередні підрахунки показують, що грошей бракуватиме. Доведеться просити, щоб гроші на утримання будівель амбулаторії  та «комуналку» спрямували з сільського бюджету, – зазначає вона. – Попри все маємо надію, що грошей вистачить хоча б на  зарплати.

Інтернет є, комп’ютерів немає

Старт медичної реформи в Леськах відбувся. Але як і в деяких інших закладах району – на первинному етапі дещо пробуксовує. Через брак потужних комп’ютерів тут зараз договори з пацієнтами поки що не укладають.

– У нас в амбулаторії є Інтернет. Але техніка дуже старенька. Маємо комп’ютери з 1 гігабайтом оперативної пам’яті. Щоб працювали програми, потрібно хоча б два. Пообіцяв допомогти народний депутат Сергій Рудик, – пояснює завідувачка амбулаторією. – Хоча спочатку ми почали укладати договори з населенням. У паперовому варіанті. А потім поміркували, що все­таки зберігати конфіденційну інформацію про пацієнтів у сейфах ризиковано. Тож чекаємо на нову техніку. Люди підходять, цікавляться реформою та укладанням договорів, визначаються з вибором. Обслуговуватись у нас хочуть не лише місцеві жителі, а й дехто із сусідів. Наприклад, я спочатку три місяці працювала в Сагунівці. З того часу маю пацієнтів, які звертаються і зараз. Багато людей до нас приїздить із Худяків.

Лікар вчиться все життя

Наостанок запитую співрозмовницю про головний секрет успіху сільського лікаря. Крім фінансового забезпечення та любові й гарного ставлення до людей, зрозуміло.

– Лікар не має право на помилки, тож потрібно вчитись і постійно підвищувати свою кваліфікацію, – вважає Аліна Сіренко. – Хочеться, щоб було більше «розвиваючих» заходів, відвідувати які б мали змогу й сільські лікарі.

Спілкувалась Ілона Левченко

 

Опубліковано в Медицина
П'ятниця, 20 квітня 2018 13:29

У Мошнах перекрили трасу

Сьогодні о 10-й ранку жителі Мошнівського куща перекрили трасу. За годину в районі мосту через річку Вільшанку, що у Канівському напрямку, зібралося зо дві сотні осіб. Окрім мошнівчан тут жителі Софіївки, Байбузів, Яснозір’я, Будища. Люди вимагають капітального ремонту траси Р10 «Черкаси–Канів», що йде через село, і обмеження руху транспорту.

За словами сільського голови Мошен Богдана Шкарбути, акція була ініційована громадськими активістами за допомогою соцмережі «Фейсбук».

– Після закриття мосту через Дніпро весь транспорт поїхав через Мошни. У нас вже не просто дорога розбита. Вона «роз’їхалась» до основи. Адже коли її будували, не розраховували, що по ній рухатиметься важковаговий транспорт. Ми неодноразово звертались до районного та обласного керівництва, маємо стос листування з інстанціями, кілограма на півтора, – розповідає Богдан Вікторович. – Наше звернення зачитували вже навіть у Верховній Раді. Але далі обіцянок справи поки що не дійшли. Лише в адміністративних межах Мошен потрібно відремонтувати дванадцять кілометрів дороги державного значення.

Останнім часом у нас з’явилась нова проблема: спритні водії почали об’їжджати внутрішніми дорогами, що в самих Мошнах, – продовжує він. – Я вже написав необхідні листи, щоб встановити знаки для обмеження руху транспорту. Але дозволу потрібно чекати зо два місяці. За цей час і наші, мошнівські, дороги розіб’ють вщент.

Як стало відомо «Сільським обріям», вже на початку 12-ої години до протестувальників приїхало районне керівництво.  Вже напрацьовують графік робіт.

– Якщо він влаштує людей, акцію буде припинено, – говорить Богдан Шкарбута.

 

Опубліковано в Новини громад

25 років виповнилось у квітні відділенню стаціонарного догляду Територіального центру соціального обслуговування Черкаського району, що у Лозівку. За рівнем догляду це відділення входить у трійку кращих на Черкащині. І до відзначення ювілею тут підійшли креативно – посадили з три десятки фруктових дерев. Допомагати ж закласти сад і привітати іменинників приїхали районні та місцеві керівники.

На момент створення було четверо «підопічних»

Сьогодні у відділенні стаціонарного догляду ще є фахівці, які працюють тут із дня відкриття закладу. Це комірник Світлана Логвинюк, бухгалтер Віра Сухорук та повар Світлана Ремез. Розповідають, що чверть століття тому стаціонарне відділення у Лозівку називалось «Будинок милосердя».

– Ідея створити будинок, де б знайшли прихисток самотні люди похилого віку, належала Андрію Семеновичу Стеценку, колишньому голові рибколгоспу «Вільшанка» (тоді називався «Червоний жовтень» – Авт.) За його ж ініціативи, у Лозівку був побудований і дитячий садок, – пригадує Світлана Логвинюк. – На момент відкриття було четверо «підопічних». Найбільша кількість пенсіонерів, що проживали тут, – сорок один. Зараз у нас тридцять два «постояльці». Територіальний центр Черкаського району був створений у 2000 році. Тоді нас об’єднали з вергунівським «Будинком престарілих». У жовтні того року звідти до нас переселили приблизно двадцять осіб.

Пригадуючи події і людей, які промайнули за два десятиліття, «старожили» розповідають, що раніше були бабусі, які активно допомагали по господарству. Картоплю та квасолю перебирали, на городі порались. Зараз в територіальному відділенні є корівка, сад, 70 соток городу. Усім цим опікуються підсобні працівники. А «підопічні» мають змогу раціонально харчуватись.

За двадцять п’ять років стіни «Будинку милосердя» стали рідною домівкою для багатьох людей. Дехто з них особливо запам’ятався працівникам-старожилам.

– У 2014-15 роках у нас проживав головний архітектор, який свого часу проектував Черкаський аеропорт, – Іван Помазан. Кілька років нашим підопічним був авіаконструктор Віктор Лелелиця. Він, бідолага, постійно «біг на лекції», – долучається до розмови бухгалтер Віра Сухорук. – У нас тут навіть сім’ї створювалися. За два десятиліття «народилося» три пари. Молодят селили в окремі кімнати на двох. Одна з пар, Олександра Пантелеймонівна Фесун та Анатолій Борисович Гучик мешкає тут і зараз. Вони побралися сім років тому.

«Людину треба обігріти»

За двадцять п’ять років відділення стаціонарного догляду мало чотирьох очільників.

– Першим директором була Алла Геращенко. Власне на її плечі й лягла більша частина клопотів, пов’язаних із запуском «Будинку милосердя», – розповідає Світлана Логвинюк. – Перед цим вона була завідуючою дитячого садка, який вона ж і «відкривала». Я також працювала там. Саме Алла Анатоліївна і запропонувала мені перейти до «Будинку милосердя». Перша моя «посада» тут – сестра господарка.

Останні вісім років завідувачем стаціонарного відділення у Лозівку працює Степан Дацько. Каже, що найскладнішим у роботі з людьми є момент, коли «підопічний» тільки приходить до закладу.

– Людину треба обігріти. Аби вона відчула, що тут не той терцентр, якими лякають самотніх людей похилого віку. Тут є і тепло, і турбота, – пояснює він.

Одне з головних завдань, що ставить перед собою чинний завідувач відділення, – забезпечити для своїх «підопічних» максимально комфортні умови проживання. Пригадує, якого лиха наробив торік буревій2 липня.

– Уявляєте, приходжу на роботу – ані в будинку, ані в господарського приміщення, ані в гаражі немає даху, – говорить він. – Тоді вітер носив по подвір’ю дерева. Вирвав із корінням і півсотні дерев старого фруктового саду. Впоратися з наслідками стихії допомогло, перш за все, місцеве підприємство «Перемога Нова» на чолі з Віктором Гринюком. Вони безкоштовно дали шифер.

«У планах ремонт фойє і коридорів»

За останні роки матеріальна база лозівківського відділення стаціонарного догляду значно покращилась.

– Ми відремонтували всі палати й кухню. Скрізь нові меблі, – перелічує Степан Степанович. – Цьогоріч плануємо відремонтувати фойє і коридори. Добре, що з коштами за можливості допомагає районна влада.

На позитиві від співпраці з районною владою та народними депутатами, Сергієм Рудиком та Владиславом Голубом наголошує і директор Терцентру Валерій Вишиваний.

– Завдяки співпраці, у нас і плита нова, і пральну машину ми замовили спеціальну на тракторному заводі. За раз вона може прати 25 кілограмів, – зазначає він. – У нас шістнадцять лежачих підопічних, тому ми хочемо зробити кнопки виклику та придбати спеціальні ліжка й антипролежневі матраци. Кілька таких ліжок ми отримали торік завдяки Черкаському міському терцентру.

За словами голови Черкаської районної ради Олексія Собка, впродовж останніх років рівень обслуговування в «Будинку милосердя» в Лозівку покращився в рази. Завдяки спільним зусиллям. Але це  все ще «не той рівень, який би хотілось мати».

– Ми з Анатолієм Ярішем були за кордоном і бачили, як там живуть люди, що опинились у подібних обставинах, – аналізує він. – Тут умови, звичайно, не такі. Але маємо вектор, куди рухатися далі.

Принагідно Анатолій Яріш та Олексій Собко вручили ювілярам почесні грамоти від РДА та райради. А від Територіального центру іменинники отримали новенький плазмовий телевізор з великим екраном.

Ілона Левченко

 

Опубліковано в Новини громад

Фахівці Черкаського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та військова частина 9930 співпрацюватимуть. Відтепер військовослужбовці та їхні родини отримуватимуть безоплатну правову допомогу.

Співпраця стала можливою у рамках проекту «Я маю право».  

У приміщення Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України ім. генерал-майора Ігоря Момота будуть створені мобільні пункти доступу, куди військовослужбовці можуть звернутися за консультацією.

Нагадуємо, за правовою допомогою можна звернутися до Черкаського місцевого центру з надання БВПД за адресою: м. Черкаси, вул. Гоголя, 221, тел: (0472) 33 32 28.

Опубліковано в Політика

Календар

« Квітень 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30