БІЙ ПІД КРУТАМИ: ЇХ НАЗИВАЛИ ЗРАДНИКАМИ

Понеділок, 13 листопада 2017 09:06

29 січня 1918 року поблизу села Пам’ятне Борзнянського району Чернігівської області відбулася подія, навколо якої з часом народилася колосальна кількість міфів та легенд – бій під Крутами. Зараз тут діє Меморіальний комплекс «Пам’яті Героїв Крут» – один із наймолодших українських музеїв. В рамках прес-туру «Героїка Чернігівщини», організованого Чернігівською ОДА і присвяченого, перш за все, сторіччю бою під Крутами, яке відзначатимуть незабаром, 29 січня 2018 року, «Сільські обрії» мали змогу побувати в цих місцях.

Перше, що впадає у вічі під час відвідин комплексу – гроно калини біля скульптурної композиції «Шинель» і десятиметрова червона колона, увінчана бронзовим тризубом у лавровому вінку. Яскраві ягоди нагадують про кров, пролиту тут українськими юнаками століття тому за незалежність України. Червона колона подібна до колон біля Київського університету імені Тараса Шевченка, у якому навчалась частина полеглих тут захисників.

З другого боку знаходиться відтворений перон київського вокзалу початку 20 століття на якому розташовано 7 вагонів.

– Їх розшукували по всій Україні. Два найстаріших – 1905­1907 років, – розповіла науковий співробітник Меморіального комплексу “Пам’яті героїв Крут”, кандидат філологічних наук, Наталія Примушко. – Інші датовані 30­ми, 40­ми та 50­ми роками.

Відвідувачам розказують про події, які відбувались тут у 1918 році, спираючись на спогади керівника бою Аверкія Гончаренка.

«Супротивник йшов, ніби на парад, а натрапив на щільний вогонь»

Бій відбувався на території, розташованій за монументом, по обидва боки залізничної колії. Звідти, з боку Бахмача, наступала 5­6­ти тисячна армія на чолі з Михайлом Муравйовим. Червоноармійці були добре озброєні, мали багато гармат і кулеметів. З боку Києва надходили українські збройні формування, які налічували 600 осіб: 400 – з юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та 115­130­студентів­гімназистів київських навчальних закладів, зокрема, з гімназії ім. Кирило­Мефодіївського братства. До них приєдналося 80 осіб добровольців. Найпотужніша зброя, яку вони мали, – гармата, закріплена на платформі (подібна експонується зараз в меморіальному комплексі – авт.). Її встановлювали на платформу, обкладали мішками з піском, ззаду чіпляли невеличкий паровоз, який штовхав платформу і вона «бігала» по залізниці і обстрілювала супротивника. За гарматою був Семен Лещенко, а боєм з української сторони керував 27­річний сотник – Аверкій Гончаренко. Він добре знав, що студенти не обізнані у військовій справі, на відміну від юнкерів, його учнів по військовій школі. Розумів, що стрілянина й кров можуть призвести до паніки, тому дислокував їх у найбезпечнішому місці­ по той бік залізниці, а юнкерів – біля насипу (тепер тут асфальтована доріжка – авт.), тож вони не копали окопів. По ту сторону залізниці, хоч і зима, окопи копали, на глибину коліна. Була відлига.

 Бій почався 29 січня близько 9 ранку і тривав кілька годин. Супротивник йшов, ніби на парад, а натрапив на щільний вогонь студентів та юнкерів. Першим під обстріл потрапив загін матросів Ремньова. Але у погано озброєних юнкерів почали закінчуватися набої, а на допомогу більшовикам почали підходити інші загони. До того ж обороняючих почав обстрілювати бронепоїзд, який підійшов з тилу. За свідченнями очевидців, втрати з української сторони на цей момент вже становили 50%. Була надія на допомогу збройних формувань Симона Петлюри. Але надійшла звістка, що той, дізнавшись про повстання на заводі Арсенал, вирішив, що його сили потрібніші там, у Києві. Аби не потрапити в оточення, Аверкій Гончаренко приймає рішення відступати. По той бік залізниці Григорій Омельченко, який керував юнкерами, вирішує спочатку відбити багнетну атаку, а потім відходити. Це було помилкове рішення. Що таке ненавчені, погано озброєні молоді хлопці проти дорослих і досвідчених балтійських вояків?

На поміч хлопцям прийшли вояки «куреня смерті», які допомогли врятуватися і дістатися до ешелонів. Більшість захисників, що залишилися в живих, сіли у потяг. Коли вже збиралися рушати, порахували, що однієї чети, 35 осіб, немає. Наймолодших, недосвідчених… Але в сутінках та сум’ятиці битви знайти їх не вдалося, тож на Київ відступили без них, завбачливо підірвавши за собою залізничну колію. Коли більшовики взяли Крути, юнаки потрапили в полон.

 Очевидці свідчать, що перед смертю хлопці зазнали знущань і тортур. Розстріляли їх у одній спідній білизні, перед цим їм виколювали очі, вибивали зуби, вирізали на тілі зірки. Навіть тіла розстріляних місцевим жителям певний час забороняли ховати. Говорять, що перед смертю юнаки співали «Ще не вмерла Україна». Коли більшовики поладнали колії За кілька місяців, після підписання Брестської угоди у березні 1918, загиблих перепоховали на Аскольдовій могилі у Києві. У своїй жалобній промові очільник молодої української держави Михайло Грушевський назвав їх вчинок героїчним.

 Іхні імена збереглися: 7 студентів Українського Народного університету (Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко­Конончук, Головащук, Чижов, Сірик, Омельченко (сотник));

— 6 студентів Київського університету Св. Володимира (Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко­Божинський, Дмитренко, Андріїв).

Сьогодні, коли історики ставлять запитання, чи виконав своє завдання 27­річний Аверкій Гончаренко, відповідь стверджувальна. Він затримав наступ більшовиків. Зрозуміло, що за радянських часів про бій під Крутами намагалися не розповсюджуватися, а його учасників називали зрадниками. Сьогодні, за часів незалежної України, ми інакше розцінюємо ті події, розуміючи, що героїчна звитяга юнаків під час бою під Крутами – один із знакових символів боротьби за незалежну Україну.

Факти та міфи:

– Деякі історики стверджують, що бій відбувався не 29, а 30 січня 1918 року.

– Аверкій Гончаренко – керівник бою під Крутами з українського боку, помер у 1980 році у Сполучених Штатах Америки на 90-му році життя.

– Один із членів маріонеточного радянського уряду, Юрій Коцюбинський, був рідним сином відомого українського патріота, письменника Михайла Коцюбинського.

– Очільник більшовицьких військ Михайло Муравйов свого часу стверджував, що під Крутами два дні бився з численними військами УНР на чолі з самим Симоном Петлюрою. В реальності, два дні пішло на ремонт підірваної залізниці.

– До науковців Меморіального комплексу й досі звертаються люди, які стверджують, що вони – нащадки учасника бою під Крутами. За словами наукового співробітника Наталії Примушко, на сьогодні є списки ймовірних учасників, які потрібно перевіряти.

– Свого часу відомий український поет Павло Тичина присвятив загиблим під Крутами свій вірш, відомий під назвою «Пам’яті тридцяти». Чому тридцяти, сказати важко: в полон потрапило 35 осіб, а розстріляли – 27.

Довідково

Будівництво Меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут» розпочалось у 1990 році з ініціативи громадськості. З 2010 року музей став філією Національного військово-історичного музею України.

Проект Меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут» презентував 2005 року заслужений архітектор України Володимир Павленко. Він не лише розробив архітектурно-будівельну частину проекту, а й здійснював авторський нагляд за будівництвом. Автором художньої концепції став народний художник України, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка, почесний член Української академії архітектури, член-кореспондент Академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України Анатолій Гайдамака. Виконавцем — заслужений діяч мистецтв України, художник Борис Дєдов зі своєю творчою групою.

Автор проекту, Анатолій Гайдамака, представив пам’ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Біля підніжжя пагорба побудована капличка, а поруч із пам’ятником викопане озеро у формі хреста.

Ілона Левченко, фото автора

Більше про маловідомі сторінки історії та туристичні родзинки Чернігівщини читайте в наступних номерах «Сільських обріїв»

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Календар

« Січень 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31