Більше шести кілометрів чистого узбережжя на «Рибацькій канаві» в Леськах та вантажівка для комунальних потреб громади у подарунок – такий результат екофестивалю, що відбувся 3 квітня в Леськівській територіальній громаді.

Минулої суботи жителі Леськівської ТГ та гості громади влаштували генеральне прибирання біля Дніпра на локації, яку місцеві називають «Рибацькою канавою». Леськівський екофест поєднав кілька блоків – змагання з плогінгу, екопросвітницькі конкурси для дітей та молоді, а також розважальну програму за участі місцевих творчих колективів та гуртів «Крутий заміс» і «Лемон БАЙТ». Захід на свіжому повітрі відбувся з дотриманням усіх санітарних вимог.

 «Я дуже зацікавлена в екологічному благополуччі наших сіл. Тому моя сім’я із задоволенням долучилася до цього заходу. А зараз милуємося чистими краєвидами. Гадаю, якщо подібний захід провести на «Байкалі» в Худяках, то охочих людей збереться теж чимало. Принаймні, мої друзі, родичі та знайомі однозначно стануть учасниками цієї акції», - поділилася враженнями Тетяна Семененко, учасниця худяківської команди з плогінгу.

Ініціатором екологічної акції в Леськівській ТГ став директор ТОВ НВФ «Урожай», депутат Черкаської облради Олександр Воскобойнік. Захід реалізували спільно з  Благодійним фондом «МХП – Громаді» та Леськівською сільською радою за фінансової підтримки МХП.

 -                 Я досить часто приїздив відпочивати з друзями на цю місцину. Навколишні краєвиди тут мають милувати око, але цьому заважали гори сміття. Тому, коли Леськівська сільська рада звернулася до мене з проханням допомогти придбати машину для комунальних потреб громади, виникла ідея не просто вручити техніку, а разом прибрати узбережжя Дніпра, залучивши до цієї акції і місцевих жителів, і черкащан, які сюди часто приїздять відпочивати, - розповідає Олександ Анатолійович. – ТОВ НВФ «Урожай» підтримує екологічно-просвітницькі проєкти не лише на території присутності підприємств, оскільки не можна розділити навколишнє середовище навпіл – тут буде чисто, а там, де мене немає, байдуже. Відтак, сьогодні в Леськах зібралися поціновувачі здорового способу життя та чистого довкілля, для яких ми організували екофест з розважальною програмою та цінними і цікавими подарунками. Сподіваємося, що вони стануть традиційними і в інших громадах. Цим заходом ми даємо старт подібним екофестам на території інших громад.

Зібране цього дня сміття вивезли двома вантажівками, а на перспективу, щоб було куди відпочиваючим його надалі дівати, сільська рада спільно з ТОВ НВФ «Урожай» на виїзді з «Рибацької канави» обладнали спеціальне місце для збору сміття – огороджений майданчик з покрівлею, де облаштували кілька контейнерів – для змішаного сміття, скла та пластику.

 Змішане сміття в білий мішок, пластик – у мішок із жовтою наліпкою, скло - -із зеленою, метал – із червоною. Впродовж двох годин десять команд екоентузіастів збирали та одразу сортували сміття на відведених жеребкуванням секторах біля водойми.

 Знайшли навіть старий радянський матрац.

-                 Я навіть не очікувала, що сміття буде так багато, бо воно таємниче сховалося під деревами та листям, - ділиться враженнями леськівчанка Вікторія Хабло. – Я належу до людей середнього віку, і думала, що охочих до такої толоки доведеться «розшукувати», але радує те, що участь взяла більше молодь. Гадаю, що подібні екофестивалі, в яких братимуть участь і односельці, і гості нашої громади, мають стати гарною традицією. Можливо, так ми навчимо людей берегти природу та бути культурними. Адже сьогодні ми прибираємо «пам’ятки», які залишили після себе не якій міфічні істоти, а досить часто наші ж односельці. Такий захід наочно продемонстрував, як можна відпочивати з користю для себе, та без шкоди для довкілля.

До речі, учасникам плогінгу допомагали й місцеві рибалки, які саме на березі вудили рибу.

-                 Ми з мішками підходили до них впритул і збирали пляшки та різний непотріб, - розповідає учасниця черкаської команди від "МХП - Урожай" Наталія Короп. – Спершу вони запитували, що ми робимо й для чого, а потім приєднувалися до нашої роботи. Вважаю, що така спільна акція з прибирання території має вплинути на свідомість людей відповідально ставитися за збереження навколишнього природнього середовища.

 Так, впродовж двох годин команди очистили близько шести кілометрів узбережжя Дніпра та назбирали 225 мішків різного сміття, а ще 1 батарейку, 2 матраци, 2 шини та навіть телевізор. За свої зусилля кожна з команд отримала сертифікат від БФ «МХП – Громаді» на суму 3600 грн. Розпорядилися ними по різному. Приміром, команда сільської ради передала його на розвиток спортивної сфери в громаді, команда МХП – для творчих колективів Леськівського будинку культури. Окрім того, Леськівська громада отримала в подарунок необхідну для комунальних потреб вантажівку. 

 Наймолодші учасники екологічного фестивалю, які брали участь в екоконкурсах та випробуваннях, підготовлених організаторами заходу, теж отримали солодощі та призи від БФ «МХП – Громаді».

 Проте подарунки на цьому не закінчилися.

-                 Що сьогодні потрібно для здоров’я? Я вважаю, що чисте довкілля, спорт та добрі справи, - зауважує Олександр Воскобойнік. – Відтак ми продовжуємо наш фест по популяризації скандинавської ходьби в громадах Черкащини.

Охочі навчитися скандинавській ходьбі з населених пунктів Леськівської громади отримали від Олександра Воскобойніка 40 комплектів спеціального обладнання. Тепер вони мають час, аби навчитися ходити з палками та в червні долучитися до масштабного спортфесту, який має стати рекордом України з одночасної скандинавської ходьби на Черкащині.

Соломії Бабич з Мошен Черкаського району 28 березня виповнилося 100 років. Попри свій поважний вік, жінка знаходить собі роботу і в хаті, і надворі. У середу і п’ятницю постить та молиться Богу, просить здоров'я для всіх. Тільки, каже, стала потроху все забувати.

Народилася Соломія Семенівна в Мошнах. У її батьків було п’ятеро дітей. Проте в голодні тридцяті роки три братики та маленька сестричка, а з ними і батько померли.

-                 Ми жили тоді на Лютарівці (так називається урочище в Мошнах, - авт.), яку під час повені заливало постійно водою, - пригадує Соломія Семенівна. – У 60-их усіх, хто там жив, почали переселяти. Переселили й нашу сім'ю. Тепер оце живу на Ревках. Хату будувати мені допомагала сестра Варя. З її ж сім'єю й жили на дві половини. Проте немає вже ні Варі, ні її чоловіка. Залишилася я геть сама. Лише внучечка Валя мене доглядає.

З 14-ти років працювала Соломія разом з мамою у колгоспі «Комінтерн» в Підгорах – лущила кукурудзу, полола буряки, а коли трохи старшою стала, була й вихователькою коло дітей. Тут її і війна застала. Вивезли її разом з іншими молодими дівчатами з Мошен на примусові роботи в Німеччину.

-                 Там ми працювали на хазяїна – палили печі, працювали на лінії, робили все, що казали. Робили самі жінки, - пригадує ювілярка. - Годували погано: давали баланду і кирпичик хліба на гурт. Але ділилися, бо треба було виживати. Потім почали бомбити, то всіх, хто залишився живий, перемістили до іншого хазяїна на цементний завод. Під час таких бомбардувань багато мошенських загинуло. Коли закінчилася війна, всіх одправили до кордону Німеччини, а далі добиралися додому хто як - і машинами, і пішки.

В кінці війни в Соломії Семенівни, як вона розповідає, з’явився кавалер. Проте разом їм бути не судилося. Але на згадку про кохання залишився син, який народився в січні 1946 року.

-                 Ото ж кажу, після війни повернулася додому і я, вдома зустріла мама з новою сім’єю (Після смерті чоловіка мати Соломії Семенівни знову вийшла заміж. У вітчима від першої дружини було четверо дітей, а тоді народилося ще двоє, - авт.). Повернулася та стала працювати, бо треба було жити. Важко довелося – набідувалася! Працювала в колгоспі – і садила, і полола, і жнивувала, і в теплиці робила, і все робила, робила... Синочок підростав, ставав для мене опорою, допомагав мені: то покосить, то латину як не як, а приб’є, любив вовтузитися з деревом. Не зчулася як вже й парубком став. А тоді й одружився, взяв невісточку Ніну. Обоє працювали в колгоспі. З часом у них народилася донечка, а моя онучка Валя. Та вже 12 років, як син помер і 6 років, як померла невістка.

Соломія Семенівна за багаторічну роботу в колгоспі була нагороджена грамотою та отримала звання «Ветеран праці». З роками жінка втратила зір. Зовсім не бачила років з десять. А коли в 2007 році в Черкасах відкрилася клініка «Новий зір» Пархоменка, то однією з перших пацієнтів клініки стала Соломія Семенівна. Їй вживили кристалик на одному оці.

У родині Соломії Бабич по материнській лінії жінки були довгожительками. Так, її тітка Маріка дожила до 90–та років, а мати Олена померла в 97 років. Сама ж ювілярка й досі не може всидіти без діла – їжу готує, топить та й господарство самостійно обходить. Якщо немає роботи, то вона тоді «хвора», говорить внучка Валя. 

- А я й досі живу, – зітхає Соломія Семенівна. – Знаю, що хрещена Текля хрестила і носила мене на виводини в церкву, то може того й досі живу?...Тільки вже все забуваю, довго думаю, а згадати не можу.

Записала Ганна Грицик, завідувач Музею Т.Г. Шевченко в с. Мошни

Жительці Черкас Галині Коломієць 69 років. Вже понад 20 років вона є діабетиком. Тож постійно потребує інсуліну для підтримки життя. Для цього має щомісяця ходити до лікаря та в аптеку, щоб отримувати ліки. Нині через поширення коронавірусу жінка зіштовхнулася з проблемою доставки медикаментів: «Коли не було пандемії, я могла сама сходити до сімейного лікаря та забрати ліки в аптеці. Нині ж через ризик захворіти коронавірусом доводиться просити когось зі знайомих чи сусідів це робити. Мої близькі родичі знаходяться далеко від мене, а соціальний працівник місцевим соцзахистом не передбачений».

 Клич про допомогу

Рік тому жінка скористалася ініціативою «Нема самотніх». Її реалізовували на Черкащині волонтери за підтримки влади та всіх небайдужих. Коли в березні 2020-го в Україні тільки починалася пандемія, деякі черкащани опинилися в складних обставинах. Переважно це були люди похилого віку, особи з інвалідністю, багатодітні та малозабезпечені родини.

Також у населених пунктах перестав ходити маршрутний транспорт. Через це не всі мали змогу дістатися до магазину чи аптеки. Люди старшого віку належали до категорії ризику. Тому боялися вийти на вулицю. Дехто через пандемію відмовився від послуг соціальних служб. Як наслідок, ряд людей лишилися сам-на-сам зі своїми проблемами.

Спочатку люди почали телефонувати на урядову гарячу лінію. На Черкащині їхні звернення приймав обласний контактний центр: «Наприклад, звернулася жінка «90+» з проханням про допомогу для її сусідів. А вони – ще старші за неї, - по 95 років. Також телефонували мами з багатодітних родин. Люди похилого віку просили вигуляти собаку, бо не було кому. Когось потрібно було записати до сімейного лікаря, комусь – віднести чи забрати медичну карту, принести ліки тощо», - ділиться директорка Черкаського обласного контактного центру Лариса Ходаковська.

 Спільне рішення влади та волонтерів

Працівники обласного контактного центру почали відбирати дзвінки черкащан та створювати базу контактів. Для захисту персональних даних до неї мала доступ обмежена кількість осіб: «Було створено звичайну таблицю на гугл-диску. Групували звернення людей насамперед за адресою та видом допомоги. Наприклад, хтось потребував психологічної підтримки – ми надавали її по телефону. Записували, чого саме потребує людина, – надання послуги чи конкретних речей, продуктів тощо. Уточнювали, в якій ситуації вона перебуває», - додає Лариса Ходаковська.     

Черкаські волонтери дізналися про потребу в допомозі від представників влади. Кілька ініціаторів запропонували обласній державній адміністрації створити проєкт підтримки немічних. Назвали – «Нема самотніх». Почали шукати охочих допомогти: «Спільно з Мариною Гур’яновою, Іриною Хорошаєвою, Лесею Валяєвою, Віктором Дивничем та іншими небайдужими ми протягом трьох днів зібрали волонтерів. Також почали звертатися до підприємців та меценатів. Щоб по можливості допомогти людям в доставленні продуктів, речей першої необхідності тощо», - розповідає волонтерка, керівниця благодійної організації «Родина ЛГ» Олена Гавриш.

Щоб збільшити коло небайдужих, подали клич допомоги по всій Черкащині. Кожен охочий міг зателефонувати на гарячу лінію і повідомити про своє бажання брати участь у проєкті «Нема самотніх». Тож вдалося сформувати єдину базу небайдужих.

Вся інформація, і про немічних, і про волонтерів, надходила до логістичного центру. Саме тут визначали, хто саме допоможе тій чи іншій людині та в який спосіб. За словами Лариси Ходаковської, єдиною логісткою проєкту була волонтерка Наталія Даньковська. Вона дистанційно, через телефон, могла швидко направити найближчого волонтера до людини в будь-який куточок області.

Згодом своє бажання підтримати волонтерів виявили і поліцейські, рятувальники та курсанти інституту пожежної безпеки. Вони допомагали волонтерам у підвезенні до людей. Часто – самостійно надавали допомогу: «Інколи виникала ситуація, коли на пошту прийшли ліки чи речі першої необхідності. І потрібно було забрати посилку та віднести її пенсіонерам. І тут відгукнулися курсанти-пожежники. Вони доставили своїм транспортом. Було дуже вчасно.  Коли потрібно було надати таку допомогу в неблагополучні сім’ї, нам допомагала патрульна поліція», - розповідає волонтерка Олена Гавриш.

Через два тижні після початку карантину на гарячу лінію контактного центру почали надходити дзвінки від людей про те, в них немає чого їсти. Це були переважно багатодітні родини та люди старшого віку. Щоб допомогти таким людям, волонтери оголосили збір коштів від небайдужих. На ці гроші  купували продукти та фасували їх у набори. Переважно на власному транспорті розвозили таку допомогу: «Люди жертвували від 50 гривень до 30 тисяч. Вдалося зібрати близько 250-ти тисяч. Середній продуктовий набір виходив у межах 200-300 гривень. Щодня ми надавали адресну допомогу від 20-ти до 50-ти сім’ям чи людям похилого віку. Все це фіксували. Адже це не наші кошти», - ділиться Олена Гавриш.  

Добро дає хороші плоди

Галині Василівні Коломієць, про яку згадувалося на початку, допомога волонтерів врятувала життя. Тоді жінці зателефонувала логістка проєкту Наталія Даньковська. До жінки прийшла волонтерка. Вона дотримувалася всіх карантинних вимог. Допомогу надала оперативно: взяла медичну картку, виписала через сімейного лікаря інсулін та забрала його в аптеці. Таку послугу волонтери надавали пані Галині протягом 2-х місяців дії «Нема самотніх». Також за потреби жінка замовляла через волонтерів і інші ліки, продукти. Вона давала кошти, а їй купували та приносили додому.

«Послуга в межах проєкту «Нема самотніх» була для мене дуже потрібною, а головне – вчасною. Це врятувало мені життя. По-перше, я отримала ліки, завдяки яким продовжую жити. По-друге, вберегла себе від зараження коронавірусом. Жаль, що сьогодні цей проєкт завершився. Доводиться шукати інший вихід», - каже жінка.

Загалом протягом 2-х місяців дії проєкту «Нема самотніх» у ньому взяли участь 185 волонтерів. Вони відповіли на 600 звернень. За кошти небайдужих черкащан вдалося купити понад 1000 продуктових наборів.

Ініціатива «Нема самотніх» тривала близько 2-х місяців і завершилася наприкінці червня 2020-го. Попри те, що проєкт був короткочасним, він дав позитивні результати, вважає Лариса Ходаковська: «Про нові категорії нужденних дізнавалися соціальні працівники. Також їх постійно протягом дії проєкту відвідували волонтери. Ми тримали стан таких людей на контролі, адже з тижня в тиждень, з місяця в місяць вони потребували тих же продуктів, ліків, оплати комунальних платежів чи надання інших послуг. Тож до них телефонували самі волонтери. Як правило, це була багаторазова допомога. Коли ініціатива минула, люди вже знали, куди та кого звертатися, могли розповісти про це іншим».

Також проєкт посприяв створенню в деяких громадах та районах центрів гостинності, кімнат милосердя, самодопомоги населенню тощо. Тут соціально не захищені сьогодні можуть отримати найнеобхідніше для життя – продукти, одяг, взуття тощо, продовжує пані Лариса.

На думку Олени Гавриш, сьогодні люди можуть запровадити схожі ініціативи у своїх громадах та районах. Наприклад, таку співпрацю можна здійснювати разом із соціальними службами й територіальними центрами. Адже працівників часто не вистачає, а хтось із жителів може допомогти в цьому.

«Достатньо створити подібний список тих людей, що час від часу можуть чогось потребувати. Через коронавірус, проблеми зі здоров’ям вони не можуть піти в магазин, прибрати біля будинку тощо. Тож було б добре, якби небайдужі відгукувалися на таку допомогу», - вважає пані Олена.

Лариса Ходаковська переконана: за потреби черкащани відгукнуться на подібні ініціативи: «Проєкт «Нема самотніх» став перевіркою на людяність, він показав нам, що ми можемо об’єднуватися як ніколи і можемо разом, спільними зусиллями, зробити дуже багато. Завдяки тому, що ми не ділилися на волонтерів, районну та обласну владу, а надавали соціальну допомогу спільно, це дало позитивний результат. Всі учасники проєкту згуртувалися, щоб допомогти і виявити милосердя та доброту. І якщо зараз раптом виникне схожа ситуація, ми зможемо швидко дати клич по допомогу волонтерам, владі, рятувальникам, поліцейським, підприємцям. І люди знову не залишаться самотніми. Більше того, така ініціатива мотивує. Адже ті, хто отримав соціальну підтримку, самі почнуть робити добро. Наприклад, бабуся, якій свого часу допомогли волонтери, за потреби зможе зв’язати десятки шкарпеток для потреб бійців на сході».

 

ІВАН ЛИЛА

Фото надані волонтерами ініціативи «Нема самотніх» та ЧОДА

Вже три місяці поспіль завдяки небайдужим односельцям 12-річний Іллюша Гапоненко із Руської Поляни приймає біологічний препарат «Хуміра». Медики відзначають позитивну динаміку, а хлопчик каже, що майже не помічає своєї хвороби.

Дистанційне навчання, домашні завдання, через кожні два тижні обстеження та аналізи на COVID-19, а потім ін’єкція «Хуміри» - такий розпорядок вибудувала для Іллі його хвороба. Проте хлопчику це не відбирає позитивного погляду на життя, адже він почувається чудово.

-                 Я тепер прокинувся зранку і одразу встав з ліжка: йду умиватися та чистити зуби – немає скутості в ногах, руках, я можу вільно крутити головою. А раніше мені потрібно було довго розминати ноги, руки, масажувати кисті, щоб просто піднятися на ноги. Це було боляче і важко, - розповідає про свої відчуття Іллюша.

А нині Іллюша повернувся до свого захоплення, яке довелося призупинити через хворобу, – виготовлення деталей великих машин із пластиліну. Так, вдень хлопчик може витратити по 2-3 год. на ліпнину, результатом якої нещодавно став танк, який повністю розбирається на деталі як ззовні, так і з середини. На виготовлення такої техніки може витратити і кілька місяців. Проте це захоплення приносить йому одне задоволення та позитивні емоції, а значить додає енергії для одужання.

Впродовж трьох місяців завдяки односельцям, які за ініціативи директора КЗ «Центр надання соціальних послуг» Веніаміна Коваленка, у месенджері Вайбер об’єдналися у групу фінансової допомоги для хлопчика, Іллі роблять ін’єкцію «Хуміри». Це дороговартісний біологічний препарат, який дає змогу дітям з ювенільним ревматоїдним артритом повноцінно жити, навчатися та розвиватися. За ці три місяці лікарі відзначають позитивну динаміку – вага дитини нормалізувалася, показники аналізів в нормі, немає порушень зору. А це означає, що препарат Іллі підійшов і постійне й безперервне його приймання дасть змогу дитині повноцінно жити.

За цей час батьки Іллюші отримали також висновок обласної комісії про зарахування Іллі в реєстр дітей, які мають орфанні (рідкісні) захворювання та потребують забезпечення дороговартісними лікарськими препаратами за рахунок державного та місцевих бюджетів. Де-юре, цей висновок гарантує Іллі лікування «Хумірою» коштом держави, обласного, районного чи сільського бюджетів, а де-факто, - означає «право маєте, але добивайтеся його застосування самотужки».

-                 Завдяки допомозі односельців ми розпочали та продовжуємо лікування – у цьому місяці ін’єкцію вже зробили і придбали препарат на грудень, - розповідає мама Іллі – Наталія Гапоненко. – Я щиро вдячна підтримці та допомозі знайомих та незнайомих мені людей, завдяки щомісячним внескам яких ми можемо купувати препарат. Щоправда, нині кількість охочих допомогти зменшилася – розумію, що проблем в усіх вистачає власних, тому тим, хто залишився з нами, – я щиро вдячна. Я переконана, що людяність та взаємодопомога - це найвищі цінності, завдяки яким ми розуміємо сенс життя та його призначення.

Мама Іллюші каже, що підтримка односельців вселяє в неї віру та силу, щоб йти далі та домагатися виконання державними установами взятих на себе зобов’язань щодо забезпечення її сина необхідним лікарським препаратом державним коштом. Тим більше, що Ілля єдиний в Черкаському районі (у колишніх його адмінмежах, - авт.) має подібне захворювання.

Косулю Діну зовсім маленькою та немічною шість місяців тому у лісі знайшла родина Шраменків із Руської Поляни. Щоб тваринка не загинула, забрали її додому.

«Бабусю, ми краще, аніж гриби знайшли»

У кінці травня цього року Григорій Шраменко із 11-річним онуком Іллею вирушили в ліс по гриби. Грибів не назбирали.

-                 Коли поверталися додому, почули сильний писк – я зразу й не зрозумів хто чи що може так кричати, - пригадує події шестимісячної давнини Григорій Миколайович. – Трохи віддаля від нас були кущі. Онука залишив біля машини, а сам пішов поглянути. Коли підійшов ближче, а там наша «знайда» - мале, худюще, вибило копитцями землю навколо себе, а навкруги кров. Я спершу відійшов далеченько, думав, може, мати на його крик повернеться, вона не могла не почути, проте намарно. Вочевидь, браконьєри вбили козу, а козеня залишили помирати. За такі варварські вчинки судити треба.

Чоловік – сам мисливець – не міг залишити свою «знахідку» загинути в лісі. Забрав козеня додому. А воно саме до рук йшло. Найбільше результатам такого «тихого полювання» радів Іллюша. Хлопчик знайшов собі друга. В машині козеня відігрілося й перестало кричати. «Бабусю, ми краще, аніж гриби знайшли», – повернувшись додому, з воріт кликав свою бабусю Іллюша, а за ним чоловік у ящику ніс козеня.

-                 Я, чесно кажучи, спершу не знала, що й робити з ним. Воно ледь живе було, ледь на ногах трималося – одні кістки і шкіра, я боялася, що й не виходимо, - розповідає Валентина Миколаївна.

«Знайду» оселили у сараї, поруч з власним господарством.

-        Чоловік поїхав одразу на базар, купив молоко, в аптец і- пляшку і соску. Стали вчити із соски молоко смоктати. Випоювали коров’ячим, розведеним із водою, з дитячої пляшечки. Давали зовсім трішки. Більше місяця по кілька разів на день годувала, а воно – цмулить і пищить. Ожила, стала на ніжках міцно стояти, - розповідає Валентина Миколаївна. – Потім почала для неї варити ріденьку кашку на молоці – геркулес, пшеничну, ячну.

Врятували і дали ім’я – Діна.

«Вона найбільше любить Іллюшу»

Відтоді «карантинне» літо для Іллюші стало водночас і цікавим, і насиченим. Коли його однолітки нудилися вдома, він щодня відкривав щось нове у своїй «знахідці».

-                 Коли ми з дідусем її знайшли, вона була яскраво-плямиста – її цяточки були руденькі, жовтенькі, вогняні, хутро м’якеньке та ніжне, але сама тваринка такою беззахисною виглядала, - розповідає хлопчик. – Висока на ніжках, просто красуня. А які розумні в неї оченята. Вона все розуміє, коли я з нею розмовляю. По факту, ми з дідусем стали її батьками.

Ціле літо Ілля рвав для неї траву, годував та доглядав. Валентина Миколаївна каже, що нині тваринка харчами не перебирає - їсть і сіно, і бурячок, і гарбуз, а найбільше любить дерть і зерно. За шість місяці козеня стало ручним та змінило колір – тепер це сіренька кізка. Радіє, коли бачить своїх рятівників. Найбільше тішиться забавам з Іллею. Чужих боїться і не підпускає:

-                 Наша косуля – це тепло і добро. Ми якось спостерігали картину – в гості до нашої «знайди» прийшов сусідський кіт Мультик. Звісно, козеня було в загороді, але мордочку до нього просунуло, а кіт свою підставив. «Обцілувалися», а тоді кіт ще й лапкою легенько по носику її гладив. Ми зразу й не додумалися фотоапарат взяти, щоб зняти цю картину. Наскільки були вражені їхнім так званим знайомством. Здавалося б це тварини, проте інколи дивишся, що вчинки їхні людяніші на відміну, приміром, від людей, в яких піднялася рука вбити її маму.

Діна любить їсти з рук, хоч поруч і буде купа трави, їй подобається, коли їй приділяють увагу, гладять і говорять з нею.

Родина облаштувала для неї огорожу для вигулу, закриту з усіх боків, - з одного боку, від бездомних собак, які бігають і вулицями, і городами, а з іншого, щоб приручена Діна й не втекла, адже вижити вже у природних умовах вона не зможе. Свою «знахідку» втратити не хочуть.

Шановні наші передплатники, які особливо вболівали за долю газети та її майбутнє, телефонували нам та приходили в гості - колектив редакції радий повідомити вам, що передплата на наше видання на наступний рік відкрита.

«Сільські обрії» — газета, що береже традиції і йде в ногу з часом. Ми готові розповідати про події в громадах та цікавих людей нового укрупненого Черкаського району. На сторінках видання ви, як завжди, знайдете корисні поради, потрібну та важливу інформацію.

Передплатний індекс  61601

Вартість передплати з урахуванням поштових витрат

1 місяць – 35,65 грн

3 місяці – 103,95 грн

6 місяців – 200,90 грн

12 місяців – 396,60 грн

Окрім того, пропонуємо вам передплату на електронну версію «Сільських обріїв».

Передплатник на свій e-mail зможе отримувати повноцінну електронну версію кожного номера газети, який буде надходити у форматі PDF – доступному для користувачів Internet.

Одна з головних переваг – оперативність. Передплатник електронної версії матиме змогу ознайомитися зі свіжим номером «Сільських обріїв» у день виходу газети (щосереди). Щоб оформити електронну версію, надішліть лист на наш e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.. Телефон для довідок (0472)64-86-55, 0965514167.

Залишайтеся з нами та будете знати те, про що не напишуть в онлайн-виданнях!

Про 11-річного Іллюшу Гапоненка з Руської Поляни «Сільські обрії» писали в березні. Газета кинула клич про допомогу, адже хлопчику діагностували ювенільний ревматоїдний артрит, а щоб Ілля міг з ним жити, адже ця хвороба невиліковна, родині потрібні були кошти. Нині батьки Іллюші дякують всім небайдужим, хто відгукнувся на їхнє прохання про допомогу, та розповідають, що продовжують боротися за повноцінне життя сина.

-                 Дуже дякуємо всім, хто відгукнувся і нам допоміг, адже ми тоді були в розпачі. Це були і знайомі, і куми, і родичі, і чужі люди. Справжню батьківську турботу, опіку та підтримку ми отримали від керівника СТОВ «Зоря» Івана Йосиповича Дарієнка, відгукнувся сільський голова Олег Гриценко та працівники сільської ради, депутати Черкаської районної ради, наші односельці, – Ігор Миколайович  Ненада, Олена Андріївна Лозін, учителі та учні Руськополянського ЗЗСО I-III ст. №1, де навчається Іллюша, і сотні інших людей, яких ми просто не знаємо. Були пожертви по 20 грн, і по тисячі. Я і плакала, і дивувалась, а тепер ми всі просто дякуємо Богові і людям, - каже мама хлопчика. – Зараз такий непростий час. Кожен, хто пожертвував нашій дитині, відірвав від себе, від своєї дитини, від своєї сім’ї. Я не можу ці емоції стримати і їх передати. Дякуємо, вам, люди!

За пожертвувані кошти родина придбавала препарати для базисної терапії для Іллюші, а також відвезла сина на додаткове обстеження до фахівчині з цієї хвороби Тетяни Вікторівни Марушко в КНП «Київська міська дитяча клінічна лікарня №1 консультативна поліклініка». Там діагноз підтвердили.

Нині Іллюша приймає ревматоїдні препарати, але вони не справляються. Кілька разів після них хлопчика госпіталізували, щоб вливати «гормони», бо в нього опухали суглоби і він не міг поворухнути ні ногами, ні руками. Якщо раніше він не розумів, коли розпочнуться приступи, то нині вже каже мамі, що зранку в нього починають «німіти» кисті рук, відчувається скутість в колінних суглобах та стопах. Батьки з острахом чекають цих «ознак», адже це означатиме, що сину знову доведеться вливати порцію «хімії» в організм, що призводить до інших супутніх наслідків – хвороби печінки, нирок, шлунку.

-                 Звичайна терапія нам не допомагає, а гормони вимивають кальцій з кісток, - каже мама Наталія. – І обласні, і столичні фахівці рекомендують біологічну терапію.

Мова йде про препарат «Хуміра» (адалімумаб), який Іллюші мають вводити двічі в місяць. Щомісячно за нього потрібно віддавати майже 30 тис. грн. Наталія Гапоненко каже, що з допомогою небайдужих односельців та й зовсім невідомих людей, зібрали кошти на три місяці біологічної терапії. А далі – невідомість.

-                 Є таке поняття медикаментозної ремісії. Переривати таке лікування у жодному разі не можна, інакше буде загострення. Нині ми стоїмо на роздоріжжі, адже не знаємо, почавши лікування сина, чи знайдемо кошти на його продовження. Звісно, є державна програма, яка гарантує забезпечення ліками таких діток державним коштом до 18 років. Ми стоїмо на обліку в обласній лікарні, аби отримувати такий препарат. Проте, там кажуть, що поставок нині немає, а коли буде - невідомо. А по факту – анонсовані державою гарантії перекладаються на місцевий рівень – сільську раду чи районну раду. А там, зрозуміло, коштів на всіх хворих не вистачає. Проте, й зволікаючи зі стартом біологічної терапії, ми завдаємо синові шкоди.

Тому родина знову звертається до всіх небайдужих за допомогою, щоб почати лікування сина і не зупиняти його, адже саме неперервна терапія дозволить йому жити без болю та ізоляції.

-                 Лікарі кажуть, що, можливо, такої терапії нам вистачить приймати рік чи два, - висловлює сподівання мати. – Ми віримо в це, тому щиро просимо небайдужих допомогти нам протриматися цей час.

Попри дитячий вік, Іллюша давно зрозумів, як важко батькам збирати кошти на його лікування, тому вже сьогодні по-дорослому дивиться на своє майбутнє. Вже півтора року він не відвідує школу, проте до навчання ставить дуже відповідально та добросовісно.

-                 З такою хворобою, мені потрібна професія, щоб я міг більше виконувати роботу вдома, гончарство – це саме те, - каже Іллюша. – Проте я повинен спершу навчатися в інституті, аби навчитися цьому ремеслу. Я буду старатися, адже маю бути зразком для свого 6-місячного братика. Знали б ви, скільки позитивних емоцій я від нього щодня отримую. Він просто продовжує мені життя.

 Посильну пожертву можна переказати на картку матері хлопчика

5168742603619788, одержувач Гапоненко Наталія Іванівна.

Телефон мами 0933579884 та 0962395414.

 

Сьогодні, 28 травня, голова Черкаської ОДА Роман Боднар офіційно представив громадськості Черкаського району керівника РДА. Ним, відповідно до розпорядження Президента, став Володимир Клименко.

Як ми повідомляли, Володимир Клименко для Черкаського району людина не нова, адже він народився в Степанках і впродовж п’яти років з 2010 р. очолював Степанківську сільську раду. З 2015 до 2019 року був головою в Чигиринській РДА.

-        Процедура призначення голів РДА відбувалася дуже важко, - зауважив Роман Боднар. – Це пов’язано з тим, що більшість людей, які претендували на ці посади, усвідомлювали, що відбувається процес децентралізації, і РДА після внесення змін до Конституції як такі перестануть функціонувати. Тобто їм доведеться ухвалювати непопулярні рішення і брати відповідальність на себе. У процесі відбору Володимир Клименко проявив ті особисті риси та якості, знання та досвід, які підтвердили його як ефективного управлінця, здатного керувати районом. Проте факт призначення на посаду будь-якого чиновника не гарантія того, що цієї посади не можна позбутися дуже швидко, якщо будуть перейдені «червоні лінії», тобто якщо чиновники діятимуть всупереч інтересам громади. Разом з тим, закликаю критикувати не особу, а вчинки чи дії управлінця.

Для новопризначеного керівника РДА він вже окреслив кілька напрямків роботи – вирішити проблемні питання в медичній галузі, сформувати перелік об’єктів, які будуть фінансуватися з ДФРР, та спрямувати роботу на будівництво та ремонт дорожньої інфраструктури.

Сам Володимир Клименко зізнався, що щиро радий повернутися в Черкаський район.

-        Район мій рідний, проблеми мені знайомі, тому я переконаний, що з депутатами, управлінським апаратом, сільськими головами та керівниками об’єднаних територіальних громад ми вибудуємо алгоритм спільних дій на благо розвитку району, - зауважив він. – Разом з тим, щиро хочу подякувати Петру Коренюку, який двічі виконував функції голови в період, поки визначали керівників, а також апарату РДА, районній раді, керівникам структурних підрозділів, сільським головам за роботу.

Володимира Клименка привітали голова районної ради Олексій Собко та сільські голови Черкаського району.

-        Я впевнений, що це достойна кандидатура, він знайде комунікацію з сільськими радами та ОТГ, а від нас буде співпраця та злагоджена робота, - зауважив голова Білозірської ОТГ Володимир Міцук.

На період карантину з 18 березня до 3 квітня 2020 року приміські маршрути в Черкаському районі здійснювати перевезення не будуть. Про це повідомляють в Управлінні житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Черкаської РДА.

Для запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року, п. 2 п. п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215, з 12 год. 00 хв. 18 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року забороняються регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні (крім перевезення легковими автомобілями). У зв’язку з вищевикладеним, приміські маршрути в Черкаському районі здійснювати перевезення не будуть.

Відтепер громадський порядок у населених пунктах Руськополянської громади підтримуватимуть поліцейські офіцери громади. Звернутися за допомогою до них жителі сіл. Руська Поляна та Геронимівка зможуть 24 години на добу і сім днів на тиждень.

Проєкт «Поліцейський офіцер громади», в якому громада взяла участь, 27 лютого отримав логічне завершення – відкриття поліцейської дільниці. Вона розміщена в будівлі Центру безпеки громадян на в’їзді в село Руська Поляна.

Громаду з відкриттям власної поліцейської дільниці привітав депутат обласної ради Анатолій Яріш. Подякувавши всім причетним до неї, він зауважив, що – це «злагоджена дія і результат спільної роботи багатьох людей, взаємодопомога всіх гілок влади».

-                 Це мрія, яку ми виношували не один рік. Спершу розпочали з будівництва пожежної частини. Потім прийшла ідея створити Центр безпеки громадян, який об’єднає всі безпекові служби – надзвичайників, поліцію, швидку допомогу. Багато зусиль до будівництва цього Центру доклав директор СТОВ «Зоря» Іван Йосипович Дарієнка, депутат обласної ради Анатолій Яріш, керівники Черкаського району, козаки Руськополянської козацької сотні ім. П. Дорошенка, начальник Міськрайонного управління ДСНС у Черкаській області Андрій Хижняк, а також жителі нашої громади, - звернувся у вітальній промові сільський голова Олег Гриценко. – Я дякую всім і кожному окремо за спільну роботу. Руськополянська ОТГ – це громада, жителі якої вміють об’єднуватися заради мети. Кожному з вас дякую окремо. Разом ми –сила!

На переконання голови Черкаської районної ради Олексія Собка, саме цей месидж Руськополянської громади дає можливість робити не можливе.

-         У цій громаді працює командний дух, - зауважив голова районної ради Олексій Собко. – Досі тривають дискурси, про доцільність чи недоцільність об’єднання громад, то сьогоднішня подія – яскравий приклад у підтвердження «за». Загалом у  Черкаському районі чотири об’єднані громади отримали і машини, і своїх поліцейських офіцерів, окрім Руськополянської, ще Червонослобідська, Леськівська, Білозірська. Щиро вітаю громаду з цією подією і чекаємо на нові звершення. А тут їх ще буде і буде.

Впевненість, що завдяки сприянню держави та ініціативності об’єднаної громади нині можна бути впевненому в безпеці жителів громади та Черкаського району в цілому, висловив заступник голови Черкаської РДА Петро Коренюк.

-                 Основним девізом цього проєкту було – «Я тут живу, я тут працюю». Це ваш поліцейський офіцер громади, який житиме поруч з вами, до якого ви можете звернутися 24 години на добу сім днів на тиждень. Основний меседж проекту – створити безпечне середовище. Де не було поліції – вона буде. Основним показником нашої роботи буде довіра населення і не допущення виникнення злочину, - звернувся до присутніх заступник начальника Головного управління Національної поліції в Черкаській області Сергій Довгий.

Громаду з визначною подією привітали представники служби з надзвичайних ситуацій та отаман Руськополянської козацької сотні ім. П Дорошенка Віктор Коломієць. До речі, козацька сотня однією з перших відгукнулася на заклик сільського голови взятися за будівництво Центру безпеки громадян.

-                 Я вважаю, що сьогодні кожному з нас потрібно менше запитувати, що мені завинила держава чи місцева влада, а спершу запитати в себе, що я зробив для села, де ти живеш, для своєї малої батьківщини, щоб потім отримати навзаєм, - зауважив він у вітальній промові.

Після урочистої частини присутні оглянули приміщення, де працюватимуть поліцейські офіцери, оглянули матеріально-технічну базу та забезпечення.

Сторінка 1 з 5