Наше перше знайомство з Іриною Тертичною відбулося опосередковано, по телефону. Зосереджено дослуховуюсь до слів, що линуть зі слухавки. "Буває замість привітання на початку уроку кажу учням: «Діти, ви підросли!.. Припрошую вас до навчання...». Моя мета- вселити в них надію й віру в свої сили...", – лунає зі слухавки теплий, проникливий і, водночас, сповнений рішучості й упевненості голос.

Ірина Мирославівна –­ вчитель з 22­річним стажем роботи, 13 з яких працює в Руськополянській ЗОШ № 1. Їй вдалося зламати поширений у суспільстві стереотип щодо якості освіти й перспектив учнів із "сільської школи". Її діти – призери районного та обласного етапів Всеукраїнського конкурсу­захисту науково­дослідницьких робіт учнів­членів Малої академії наук України: 2012 рік – ІІІ місце, 2014 рік – ІІ та ІІІ місця, 2015 рік – ІІІ місце, 2016 рік – І, ІІІ місця, 2017 рік – три ІІІ місця. Її вихованці працюють у секціях «Мистецтвознавство», «Фольклористика», «Українська література», «Російська мова», «Українська мова». У 2016 році учениця 11 класу Дар’яТертична перемогла на Всеукраїнському конкурсі­захисті науково­дослідницьких робіт учнів­членів Малої академії наук України з роботою «Руськополянське весілля з піснями та обрядовими діями». Її учні впродовж останніх п’яти років неодноразово ставали переможцями та призерами районних конкурсів та Всеукраїнських олімпіад із української мови та літератури: олімпіада з української мови – 2016 рік (ІІІ місце), Міжнародний конкурс із української мови імені Петра Яцика – 2012 рік (ІІ місце), Міжнародний мовно­літературний конкурс учнівської та студентської молоді імені Т.Шевченка – 2013 рік (ІІ, ІІІ місця), 2016 рік (ІІІ місце), 2017 рік (ІІІ місце), конкурс юних авторів «Тарасовими шляхами» ­ 2016 рік (І, ІІІ місця, 2017 рік (ІІ місце). Багато хто з її випускників навчається за кордоном.

Напередодні професійного свята освітян "Сільським обріям" вдалося поспілкуватися з нею, аби дізнатися, як їй вдається досягти таких результатів.

– Ірино Мирославівно, розпочну з "традиційного" запитання: чому ви обрали фах вчителя?

– Я сама з Уманщини. У мене була дуже гарна вчителька української мови та літератури – Валентина Хоменко. Справжній сподвижник. Їй вдалося на все життя прищепити дітям любов до цього предмета. Тож закінчила спочатку Корсунь­Шевченківське педагогічне училище, а згодом Черкаський національний університет ім. Б.Хмельницького.

– Свій перший урок пам'ятаєте?

– Перший урок провела ще під час педагогічної практики. Перше відчуття, зрозуміло, страх. Як тебе сприймуть? Є таке неписане правило: " Молодих вчителів люблять!". Але якщо цю любов не підтримувати знаннями, не формувати авторитет, вона довго не триватиме. Дуже відповідальний момент – знайомство з батьками.

– Як складалася Ваша професійна доля після закінченняВИШу?

– Після університету потрапила на роботу до Черкаської спеціалізованої школи ім. В. Симоненка №33. Мені пощастило: нова школа, молодий творчий колектив однодумців. Там пропрацювала з десять років, а далі за сімейними обставинами переїхала до Руської Поляни, де викладаю ось вже 14­й рік поспіль. У роботі мені взагалі щастить на людей ­ не довелося зустрічати заздрісників та тих, хто заважає працювати. Взагалі, коли перейшла працювати до Руської Поляни, думала, що у сільській школі буде "тихе життя". Але ні, я була вражена, що життя тут вирує, його темп насичений, а вчителі не просто «ходять на роботу», а віддаються своїй справі.

– Сучасний вчитель, який він?

Вчитель у сучасній школі має бути освіченим, ерудованим, добрим, людяним. Саме до такого будуть тягнутися діти. Сучасний вчитель має навчити дітей мислити. Якщо дитина цього навчена, то навіть на "закручене" запитання знайде відповідь.

– Як Вам вдається знаходити з учнями спільну мову?

– Я дуже люблю дітей, обожнюю свій предмет і добре його знаю. Дітей намагаюся зацікавлювати. Дати їм зрозуміти, що українська мова потрібна не лише в школі. Це предмет, який охоплює всі дисципліни. Без мови – нікуди. До кожного учня намагаюся знайти ключик, врахувати його особистість. Якщо дитині не подобається якесь завдання – пропоную виконати інше. Важливим є індивідуальній підхід, пошук особистості. Приміром, торік оголосили Всеукраїнську мистецьку акцію "Мій Шевченко – мій світ". Моя учениця Мирослава Хоменко принесла "есе" на тему "Шевченко – супергерой". Я спершу нічого не зрозуміла. Зо два дні текст пролежав, потім переглянула його ще раз, побачила, де підредагувати, що переставити. Ця робота взяла перше призове місце в області й пішла на Київ. Ось наприкінці вересня оголосять результати.

А ще дуже важливо, щоб на уроці була дисципліна. Без неї нікуди.

– Українська мова та література – досить консервативні предмети. Чи вдається використовувати в роботі сучасні методи?

– Мені до душі йти в ногу з часом, використовувати інтерактивні методи. Дуже люблю схеми­опори, які дозволяють розвивати зорову пам'ять дитини. Оцінка має бути не покаранням, а стимулом. Наші випускники конкурентоспроможні, багато хто з них потім навчається за кордоном. Медалісти – доводять свої знання і під час ЗНО. Цього року у нас було двоє «золотих» медалістів: Глизь Дарина і Назаренко Яна. Це наша гордість і велика праця. Окрім того, зацікавлюю дітей участю в конкурсах. Їм подобається кудись їхати, доводити свої знання, конкурувати, перемагати. Дуже допомагають науковці з ЧНУ, зокрема, відомий фольклорист Наталія Ярмоленко. Беремо участь у МАН – Малій академії наук. Це моє хобі. Колись сама писала наукову роботу, яку не довелося захистити. Зараз використовую ці навички, намагаюсь прищепити їх дітям. Всі наші дослідження ґрунтуються на місцевих матеріалах – так вдається уникнути плагіату.

– Чи відрізняються сучасні діти від своїх однолітків, наприклад, десять років тому?

– Так. Сучасні діти дуже темпераментні, ерудовані, переважно знають, чого хочуть від життя і намагаються досягти своєї мети. Хоча деякі лише у випускних класах починають розуміти, що навчання їм потрібне, а дехто так і не береться за книжки. З молодшої школи добре володіють комп’ютером, дуже легко й гарно роблять презентації. Їм подобаються сучасні підручники, працювати з сучасними текстами про моду й музику.

– Як ставитеся до реформи освіти?

– Не знаю, наскільки потрібна така реформа. Але дітей, безсумнівно, потрібно розвантажити – у нас дуже складні програми. Схвально ставлюсь до профільної освіти – це добре для випускників. У нас в школі, наприклад, це автосправа. Тож багато хто з учнів по досягненню 18­річчя потім складає іспити та працює водіями. Подобаються деякі новації, зокрема, що учням молодшої школи дозволили писати простими олівцями: дитина завжди може стерти написане, що дозволяє уникнути психологічних травм.

– Чи є у вас особливий секрет, який допомагає досягнути успіху в роботі?

– Я дуже люблю дітей. Люблю те, що роблю, й ніколи не роблю те, що мені не подобається. Моя робота приносить мені насолоду. Без любові взагалі немає толку ні в якій справі. Своїх дітей я навчаю, що потрібно вірити й працювати і тоді обов'язково прийде перемога.

Спілкувалась Ілона Левченко

 

Опубліковано в Освіта

«Можу ще до роботи назбирати кошик грибів»

Треба лишень бачити, як сяє від задоволення обличчя Петра Івановича Данилішина, коли він розповідає про своє «тихе полювання» за грибами.

– Можу ще до сходу сонця збігати в ліс та назбирати кошик грибів. Найкращий заряд позитиву перед робочим днем. Або ж встигаю і після нього, хоч на годинку, доки стемніє заглянути в ліс. Люблю збирати всі гриби, проте найсмачніші мені лисички, особливо з мішаних лісів, – ділиться секретами осіннього релаксу Петро Данилішин, начальник управління агропромислового розвитку РДА (живе у Думанцях – авт.). – Сам готую. Це просто і швидко. Грибочки треба обдати окропом. Потім воду злити і на пательню їх. Чимало цибульки. Смажу до готовності на олійці. Немає нічого смачнішого за лисички!

На зиму в дбайливого господаря вже законсервовано та заморожено кілька десятків літрів і польських грибочків, і боровичків. Тепер знаєте, до кого на гостину ходити).

 Перший гриб в цьому сезоні

Інна Меланіч, начальник відділу економіки, транспорту, ЖКГ та енергозбереження управління економіки РДА:

– Це перший гриб в цьому сезоні, знайдений в Чорнявському ліс. Поки я його знайшла, то люди вже по відру несли. Але після нього я назбирала два відра маслюків і біленьких. Задоволення – море. До речі, зазвичай виїздимо збирати гриби маленькою компанією. Стратегію напрацювали багаторічним досвідом: чим менше людей – тим більше збереш. Четверо в машині – не більше. Навіщо конкуренція в грибній справі? «Грибний улов» переважно заморожую  аби потім додавати в суп чи до картоплі.

 І таке буває

Станіслав Швед, директор СКП «Райліс»:

Не повірите, але цієї осені ще жодного разу не вдалося виїхати в ліс, аби просто назбирати грибів. Хоча дуже люблю це заняття. Причому, немає різниці, які гриби збирати – білі, опеньки, маслюки. В маленькій компанії, де поруч з тобою двоє чи троє рідних людей, – якого кращого відпочинку забажати? На лоні природи забуваєш про буденні проблеми, турботи, клопіт.

«Більшого задоволення, ніж знайти білий гриб, немає»

Таїсія Селезень, бібліотекар, с. Сагунівка:

– Лише одного дня вдалося назбирати відро і кошик грибів. Зазвичай «накошували» по одному відру. Мабуть, за три останні тижні тільки два дні в лісі не була. Виїздили о четвертій ранку аби на восьму  на роботу потрапити. Гриби з ліхтариками шукали. Майже екстрим. Вже півсотні банок законсервувала на зиму. Переважно біленьких. Більшого задоволення, ніж знайти білий гриб, немає.

Коли збирання грибів – хобі

У Світлани Вовк та Надії Шафікової є свої секретні і перевірені місця для збирання грибів. Проте обидві очільниці населених пунктів Черкаського району заявляють, що «тихе полювання» дає їм, в першу чергу, можливість возз’єднатися з природою.

– Зазвичай за «біленькими» їздимо на Чигиринщину. Грибники­добувачі – я з сином, а потім усією родиною перебираємо та готуємо, – розповідає Світлана Миколаївна, сільський голова Свидівоцької сільської ради.

Надія Шафікова, сільський голова Тубільцівської сільської ради,теж надає перевагу білим грибам:

– Проте через посуху їх цьогоріч мало, тому довелося задовольнитися груздями, які я зазвичай солю. Попередньо їх кілька днів вимочую у прохолодній воді, аби прибрати гіркоту. Потім воду зливаю і гриби гарно перетираю сіллю. Під гнітом тримаю кілька днів. Сіль теж забере гіркоту. Потім грузді ще раз гарно перемиваю, солю та складаю в банки під тугі капронові кришки.

Зібрали з товаришем відро мухоморів та зо три десятка підосичників і маслюків

Ігор Чекаленко, сільський голова Хацьок, ані затятим грибником, ані особливим знавцем тонкощів «тихого полювання»  себе не вважає. Проте не відмовляється від нагоди прогулятися в лісі й пошукати білих та маслюків. «Це неймовірна релаксація», – ділиться він.

– Обіцяють дощі й дуже кортить на вихідні вирватися до лісу. Я якраз у відпустці, – розповів Ігор Миколайович. – У цьому сезоні по гриби ходив лише раз. Особливим «уловом» похвалитися не можу – посуха. Пройшли з товаришем кілометрів тридцять в бік Малого Бузукова та Голов’ятино, то він набрав відро мухоморів, на настоянку для лікування суглобів, і півтора десятка їстівних грибів. І я «вполював» маслюків та підосичників аж чотирнадцять штук.

Принагідно Ігор Чекаленко поділився простими родинними рецептами зберігання грибів.

– Ми їх чистимо, миємо, варимо, а потім складаємо в пакети й зберігаємо в морозилці. А взимку цю смакоту або на сковорідку, або в суп, – пояснює він. – Білі ж гриби ріжемо, сушимо й зберігаємо в трилітрових бутлях.

До слова 

Сушимо білі гриби на зиму

Перший, головний і чи не єдиний секрет сушіння грибів — їх не слід мити, тільки механічно очищати від бруду!

Етапи підготовки і сушіння білих грибів у духовці такі:

Кожен гриб очищують ножем і протирають насухо.

Гриби треба нарізати тонкими пластинками (до 5 мм).

Грибні скибочки розміщують на листі, застеленому пергаментом так, щоб вони не торкалися один до одного.

За бажання можна цілий день в’ялити їх на сонці, а потім помістити у нагріту до 45 градусів духовку.

Коли гриби перестануть липнути до паперу, температуру можна підняти до 70 градусів, не закриваючи дверцята духовки наглухо.

Боровики з вершками

400 грамів боровиків очистити і порізати на великі шматки. В об’ємній пательні на вершковому маслі до золотавого кольору гриби обсмажити з подрібненою цибулею. Додати до них дрібку чорного перцю і декілька гвоздичок, а потім влити склянку жирних вершків і підсолити. 10 хвилин тушити постійно помішуючи. Гриби з вершками можна подавати гостям із гарніром із картоплі або відвареного рису.

 Підготували Наталія Усенко та Ілона Левченко

Опубліковано в Новини громад

Ми продовжуємо знайомити читачів районної газети з сучасними меценатами, благодійниками та спонсорами, які, працюючи на території Черкаського району, відчувають, що мають робити у житті щось більше, аніж ставити в пріоритеті власне збагачення. Сьогодні наша розмова з директором ДП «Перемога Нова» компанії «Миронівський хлібопродукт» Віктором Гринюком.

Із Віктором Степановичем зустрілися у Будищі, яке, він переконаний, незабаром матиме  європейське обличчя і слугуватиме для інших сіл та й міст взірцем виключно нових підходів до розвитку.

 Довідково: Дочірнє підприємство «Перемога Нова» – перша птахофабрика, яка увійшла до складу компанії «Миронівський хлібопродукт». Провадить діяльність на території Будищенської та Свидівоцької сільських рад. Впродовж 2015 року реконструювали бройлерну птахофабрику «Перемога Нова», яка набула статус птахофабрики батьківського поголів’я. Сьогодні в структурі підприємства 6 майданчиків під батьківське поголів'я птиці та 3 майданчики під ремонтний молодняк. На підприємстві працює 523 особи. Середня заробітна плата – 6114 грн. Птахофабрика у своєму складі має 3 зони вирощування та 6 продуктивних зон, забійний цех, склад яєць, автопарк на 120 одиниць транспорту, ремонтна майстерня, будівельна бригада, електроцех, служба КВПіА.

Податкові відрахування до місцевих та районних бюджетів за рік становлять 11,1 млн грн та 7,7 млн грн було сплачено до Пенсійного фонду.

 Гроші потрібно не тільки заробити, а й мудро розпорядитися ними

– Пане Вікторе, ДП «Перемога Нова» в Черкаському районі – одне з найпотужніших підприємств. Завдяки чому вдається тримати марку взірця сучасного бізнесу?

– Компанія «Миронівський хлібопродукт», частиною якої є ДП «Перемога Нова», –  це команда особистостей зі спільними цінностями і середовищем, сприятливим для реалізації особистого потенціалу. Це європейські стандарти у виробництві та соціальний захист працівників. Для них діє соціальний пакет. Зокрема пільгові ціни на продукцію підприємства та харчування, безкоштовна доставка до роботи та з роботи. Молодих спеціалістів та працівників забезпечуємо тимчасовим та постійним житлом. На сьогодні це два гуртожитки та житловий будинок на 16 квартир. Наші кращі робітники безкоштовно оздоровлюються не лише на вітчизняних курортах, а й за кордоном. Приміром, цього літа оздоровили коштом підприємства 110 осіб. Загалом впродовж року на забезпечення працівників спрямовуємо 1,2 мільйона гривень.

– Наскільки мені відомо, підприємство дбає не  лише про працівників, а є соціальним партнером для громади тих населених пунктів, де провадить діяльність.

– Гроші потрібно не лише заробляти, а й правильно розпоряджатися ними. Мовою економічної теорії йдеться про проблему ефективного власника. Якщо підприємець витрачає свої доходи переважно на власне споживання, якщо він не інвестує кошти в розвиток своєї справи, в науку, в освіту, то він не є ефективним власником. Аби бути ефективним власником потрібно, щоб тобою керували  відчуття співпричетності до історії та єдності з довкіллям, щоб тобою рухали співчуття до хворих та літніх. Тим більше, коли йдеться про підприємство, яке провадить діяльність на території конкретного населеного пункту.

– Тобто принцип діяльності підприємства базується на меценатстві та  спонсорській допомозі громаді?

– Я вважаю, що меценатство це не лише дати комусь цукерки чи подарувати велосипед.  Насправді,  це коли ти робиш речі, які змінюють життя громади. Інколи наштовхуємося на нерозуміння багатьох людей, життя яких занурене у побутові проблеми. Для громад наше підприємство є соціальним партнером. Ми маємо угоди про соціальну співпрацю з Будищенською та Свидівоцькою сільськими радами, за якими впродовж 2015­2016 років, як благодійну допомогу на реалізацію соціальних проектів, спрямували понад  мільйон гривень. Приміром, значні  кошти вкладаємо у розвиток Чигиринщини, хоча наразі не маємо там виробничих потужностей. Завершуємо реконструкцію мережі вуличного освітлення у селах Вітове та Рацеве, на що спрямували майже мільйон гривень. Вже другий рік поспіль допомагаємо Вітовському НВК (щомісяця надають м’ясо курей для харчування вихованців Вітовського НВК, – авт.). Влітку усіх діток возили на екскурсію в зоопарк у Черкаси. Незабаром відбудеться відкриття ще однієї групи для дошкільнят у Вітовському НВК, на капітальний ремонт якої пішло 120 тис. грн. Для одного з шкільних класів Рацівської школи з нагоди 1 вересня придбали меблевий гарнітур.

– Проте не обходиться без «ложки дьогтю», інакше кажучи, незадоволених серед жителів громад?

– Підприємство завжди було ніби під мікроскопом. Аби «не ширилися чутки», ми напрацювали механізм роботи зі зверненнями громадян і закликаємо до діалогу місцеве населення. Усі звернення опрацьовуємо відповідно до механізму їх розгляду. Нам важлива думка кожного жителя громади. З питаннями щодо організації роботи на підприємстві, впливу на екологію виробничої діяльності та іншими можна звернутися на підприємство безпосередньо або залишити звернення у спеціальній скриньці на дошці оголошень, яка розташована у центрі села Будище.

Проблем немає, є питання, які потрібно вирішувати

– Цьогоріч від жителів Будища чуємо, що їхнє село оновилося та модернізувалося. Багато зроблено для їхнього комфорту саме вашим підприємством.

– Пріоритет підприємства – показати, як швидко, ефективно і рішуче ми можемо не лише організувати сучасне за європейськими мірками виробництво, а й проводити соціальні зміни. Немає проблем, є питання, які потрібно вирішувати. Цим і займаємося. Мені, як українському європейцю і європейському українцю, важливо показати людям, що навіть маленьке село в Україні може жити як в Європі. Підприємство надає ресурс для того, аби молодь залишалася в селі. Тому в першу чергу ми інвестуємо у її навчання та комфортне дозвілля.  Наше підприємство підтримує розвиток дитячого­юнацького спорту, виступаючи постійним спонсором ФК «Будище», надає фінансову підтримку туристсько­краєзнавчому клубу  «Альта» та козацькому рою місцевої школи «Мошногірські яструби». Окрасою Будища, місцем відпочинку для молоді, дорослих та діточок став чудовий парк в центрі села. Цьогоріч ми подбали, щоб він став більш модерним, – там з’явилися скульптури. Окрім того, ми ініціюємо та беремо активну участь в організації масових святкувань. Стало доброю традицією відзначати Новий Рік, Масляну, Івана Купала, День села зі смачним частуванням – варениками, юшкою, кашею, шашликами, млинцями, цукерками, морозивом та напоями від ДП «Перемога Нова».

– Пане Вікторе,  ДП «Перемога Нова» вже має плани на наступний рік щодо подальшої співпраці з громадами?

– Ми будемо продовжувати нашу співпрацю по соціальних угодах з населеними пунктами, де розташовані виробничі потужності ДП «Перемога Нова». Куди вкладати гроші, вирішують громади, тому можу сказати одне – у 2018 році будуть профінансовані ті проекти, які потрібні людям. На початку року сільські ради надають нам рішення сесій щодо потреб селян і ми разом обговорюємо першочерговість їх виконання в межах соціального бюджету, який на рік становить 1,2 мільйона гривень. Окрім коштів за соціальними угодами, у 2018 році додатково спрямуємо понад 10 млн грн на ремонт доріг.

 Світлана Вовк, сільський голова Свидівоцької сільської ради:

– Липневий буревій вніс корективи у плани соціально-економічного розвитку села. Відтак, цьогоріч взялися за капітальний ремонт ДНЗ «Дзвіночок». На це спрямували понад 800 тисяч гривень з місцевого бюджету. Окрім того, за соціальною угодою місцевий бюджет отримав від ДП «Перемога Нова» 150 тисяч гривень, а потім ще 50 тисяч на ліквідацію наслідків липневого буревію. Це вже не кажучи про півмільйона гривень на ямковий ремонт дорожнього покриття, який підприємство виконало від в’їзду в село до центра, а також дороги до сільського цвинтаря та інших доріг по селу. Для дітвори села Сокирне придбали дитячий майданчик, школярам  ДП «Перемога Нова» подарувала проектор і акустичну систему. За сприяння підприємства встановили меморіальний комплекс ліквідаторам Чорнобильської АЕС, героям Небесної Сотні та воїнам АТО.

 Григорій Приходько, сільський голова Будищенської сільської ради:

ДП «Перемога Нова» – перший помічник громади у вирішенні соціально-значущих питань. Щорічно напрямки роботи у селі визначають депутати сільської ради, а вже потім підприємство за соціальною угодою береться за їх вирішення. Відтак, цьогоріч за соціальною угодою громада отримала 1,2 мільйона гривень. На ці кошти ми  відновили фасад та відремонтували систему опалення церкви Святого Іоанна Богослова, збудували громадську свердловину. Майже півмільйона гривень спрямували на підтримку закладів освіти – школи та двох дитячих садків, ще стільки ж – на розвиток культури в селі. Це і оновлення фасаду Будинку культури в селі Будище, і встановлення енергозберігаючих вікон та дверей у Лозівському сільському клубі. Придбали нову музичну апаратуру та сценічне вбрання для артистів-аматорів на суму майже 130 тисяч гривень.Окрім того, підприємство допомогло і матеріальним, і людським ресурсом відбудуватися жителям села після липневого буревію. Люди безкоштовно отримали шифер для перекриття своїх хат, а малозабезпеченим працівники підприємства власноруч виконали всі роботи.

До речі, торік завдяки підприємству ми зробили капітальний ремонт в амбулаторії загальної практики сімейної медицини в Будищі та встановили енергозберігаючі вікна у Лозівському ФАПі, облаштували територію нового кладовища в с. Будище та обладнали під’їзд до кладовища в Єлизаветівці. Майже 5 мільйонів спрямували на відновлення дорожнього покриття дамби в напрямку села Лозівок. Проведено ямковий ремонт доріг у всіх селах, по центральній вулиці села замінили старі бордюри на нові.

 Замість післямови

Меценатство іноді вважають красивою модою, іноді – способом “вимолити прощення за своє багатство”.  Та все ж залишається воно здебільшого відвагою, здатністю вкласти дещицю  зароблених статків у майбутнє. Можливо, саме в цьому й міститься таїна тих перспектив, які меценатство в Україні все ж має.

Розмову вела Наталія Усенко

Опубліковано в Головні новини
П'ятниця, 29 вересня 2017 08:50

«Молода кров» районної освіти

Кадровий склад педагогів Черкаського району цьогоріч поповнився молодими вчителями. 1 вересня двадцять нових спеціалістів перетнули поріг загальноосвітніх навчальних закладів. Лише влітку вони закінчили виші, ще кількома місяцями раніше безтурботно сиділи за партами, переймаючи досвід мудрих наставників. Та вже сьогодні самі стали вчителями – основою української інтелігенції, взірцем інтелектуального та духовного розвитку молоді.

Що привнесла у школу «молода кров», а також про перші хвилювання і яскраві враження, здобутки й розчарування та приємні несподіванки, що виникають в роботі молодих педагогів, дізнавалися «Сільські обрії».

 Вікторія Назаренко, вчитель початкових класів Червонослобідської ЗОШ I-III ступенів № 2

– Після п’яти років навчання в педагогічному університеті я була певна, що знаю про організацію та проведення навчального процесу абсолютно все. Як же я помилялась! Вже за кілька днів роботи в школі зрозуміла наскільки сильно відрізняється практика від теорії. Неможливо завчасно підготуватися до всіх робочих ситуацій, неможливо передбачити всі робочі курйози. Та й взагалі, універсальних дієвих формул для вирішення проблем, що виникають в загальноосвітніх школах, взагалі не існує. Усвідомлення цього факту мене шокувало.

Попри всі труднощі і навантаження, від роботи з дітьми я отримую задоволення. Кожен учень початкового класу це «пластилін», з якого вчителі «ліплять» майбутніх інженерів, науковців, письменників та програмістів. Не можна забувати, що всі діти – особистості, ще несформовані, але вже особистості. І ставлення вони заслуговують відповідного. Лише з любов’ю та повагою ми виховаємо успішних людей та гідних громадян України.

Вікторія Тертюхова, вчитель математики та фізики Сагунівської ЗОШ I-II ступенів

– До школи мене привела любов. Так, саме любов до дітей спонукала кардинально змінити фах – після трьох років навчання в медичному коледжі я вступила до педагогічного ВНЗ. І тепер переконана, що вчинила правильно. Думаю, освітня сфера це та галузь, де я реалізую себе якнайкраще.

Звісно, спочатку були хвилювання та побоювання, що не впораюсь із дітьми. Але всі страхи зникли вже після першого проведеного уроку. Я знайшла спільну мову з усіма учнями. Як мені це вдалося? Насправді, тут немає нічого складного, головне – відшукати індивідуальний підхід до кожної дитини. Адже всі вони різні, відповідно й навколишню дійсність теж сприймають по­різному. Дитяче світобачення формується під впливом багатьох чинників – домашнього мікроклімату, прочитаних книг, улюбленої музики. І тому кожний світогляд унікальний та неповторний. Осягнути його повністю не вдасться, але поглянути на світ очима своїх учнів цілком можливо. Вдавшись до цього прийому, ви почнете краще розуміти дітей і обов’язково налагодите з ними доброзичливі відносини.

Володимир Мироненко, вчитель інформатики Свидівоцької ЗОШ I-III ступенів

Гадаю, у педагогів­початківців є певні переваги над досвідченими колегами. По­перше, ми краще розуміємо дітей та підлітків, адже нещодавно самі сиділи за партами. По­друге, у нас багато спільного – зацікавленість новітніми технологіями, активне користування соціальними мережами, захоплення електронними гаджетами. По­третє, в серцях молодих вчителів ще зостався юнацький запал, ми вмотивовані на продуктивну роботу, прагнемо якісних результатів та високих досягнень.

Але щоб привабити до школи педагогів у віці від 25 до 35 років, потрібно підвищувати престиж професії вчителя. На нового спеціаліста покладено надзвичайно високе навантаження. Працювати доводиться й на роботі, й удома. Складання навчальних планів, підготовка до уроків, перевірка учнівських конспектів та самостійних робіт – обсяг завдань відлякує випускників. Багато моїх знайомих здобули педагогічну освіту, а пішли працювати в інші сфери. Тому, вважаю, великому навантаженню має відповідати високий рівень заробітної плати. 

Анна Гончар, вчитель фізичної культури Червонослобідської
ЗОШ I-III ступенів № 1

– Думаю, що я знайшла своє покликання. Це школа.  Розвиток спорту зараз не на тому рівні, на якому повинен бути, і починати його

популяризацію  необхідно саме зі шкільних залів. На жаль, багато батьків не розуміють важливості фізичного виховання. Є й ті, хто відверто наляканий трагічними випадками, що мали місце на уроках фізкультури у деяких загальноосвітніх закладах. Але потрібно чітко усвідомити – без нормованої кількості фізичних навантажень на повноцінний розвиток дитячого організму розраховувати не доводиться. Тому  закладати фундамент здорового життя починаємо змалечку. Саме в цьому я й вбачаю свою педагогічну місію.

На моїх уроках дітям не доводиться нудьгувати. Разом з тим нудьгувати не дають і вони мені. Одного разу в порушника дисципліни затребувала щоденник для запису зауваження. Скориставшись тим, що я «новенька», він приніс щоденник іншого учня – довелося довго пояснювати батькам звідкіля у їх старанного сина з'явилося зауваження.

Наталія Кучеренко, вчитель хімії та біології Геронимівської ЗОШ I-III ступенів

– Зізнаюся чесно, перші враження про роботу вчителя були доволі неоднозначними. З одного боку, діти позитивно сприйняли появу

нового обличчя у школі, а з іншого – виникли непорозуміння з окремими учнями. Я вимогливо ставлюсь як до себе, так і до учнів, тому на моїх уроках не вдасться просто «відсидітись». Вочевидь, деяким школярам це не подобається. Я вважаю, якщо дитина не має бажання навчатися, це зовсім не означає, що вона не повинна мати хоча б елементарні уявлення про матеріал. Врешті­решт, є навчальна програма. З іншого боку, ніколи не знаєш, які саме знання знадобляться в майбутньому.

Надзвичайно приємною несподіванкою стала всебічна допомога з боку колег. Це дуже важливо, відчувати, що тебе не залишили сам на сам з проблемами. Директор, завуч, вчителі – кожен з них сказав слова підтримки. Вони допомагають мені методичними рекомендаціями та життєвими порадами. Я знаю, що в робочий та позаурочний час можу звернутись до будь­кого з них і не почую відмови. Мені пощастило працювати в дійсно чудовому колективі. І це, мабуть, головний мотиватор для подальшої роботи.

Спілкувався Артем ЯКОВЛЄВ

Опубліковано в Освіта

Календар

« Вересень 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30