Дорогу здолає той, хто йде

П'ятниця, 27 січня 2017 08:20

Талановита вчителька української мови з Донеччини працює в Будищенській ЗОШ. Разом із сімєю Марина Лазаренко приїхала сюди майже три роки тому.

Спочатку перебралися до Бердянська, потім жили в Канівському районі, а в листопаді 2014 доля закинула їх до Будища. Одразу, як з’явилася можливість, жінка пішла працювати до школи. Вона ще й заступник директора з виховної роботи. Донька Марини Леонідівни теж здібна – нині вона є президентом школи і посідає призові місця на конкурсах, відвідує журналітські курси в Черкаській медіашколі. У школі кажуть, що сім'я Лазаренків – подарунок їхньому навчальному закладу.

Чому Черкащина?

Сім’я слідувала за чоловіком. Він працював на птахофабриці у Шахтарську. Там і жили. З початком бойових дій усіх працівників розподілили на птахофабрики в інших населених пунктах. Так родина Лазаренків спочатку опинилася в Ліплявому Канівського району, а потім – у Будищі.

– Остаточно ми залишили Шахтарськ у серпні. У червні 2014-го бойові дії розгорталися за 20 км від нашого міста, тому було вирішено спочатку вивезти звідти дітей. Юлю і Сашка відправили до Харкова, потім до оздоровчого табору в Бердянську. Три тижні, поки діти перебували в таборі, жили в Бердянську, а потім, за місцем роботи чоловіка, поїхали в Канівський район. Там оселилися в с. Ліпляве, – пригадує Марина Леонідівна.

Жінка каже, що тоді, до кінця не усвідомлюючи характер військового конфлікту, сподівались, що через два тижні все налагодиться. Але ситуація погіршувалася, обстріли ставали дедалі потужнішими:

– Ми зрозуміли, що дітей повернути до Шахтарська не зможемо і вирішили виїхати самі. В кінці липня в зоні бойових дій відкрили «зелений коридор» для виходу мирних жителів, і тоді ми полишили рідне місто. Із серпня до листопада проживали в Ліплявому, а потім на птахофабриці постало питання про повернення працівників назад до Шахтарська або переобладнання птахофабрики «Перемога Нова». Очевидно, переобладнати нове підприємство було простіше й вигідніше. Отак ми опинилися в Будищі.

Не так сталося, як гадалося

Серйозні бойові дії відбувалися на території Шахтарська влітку 2014-го. Від серпня й донині там діє окупаційний режим.

– Наше рідне місто зараз непідконтрольне Україні. Бойові дії там не ведуть. Життя пливе своєю чергою. Діти ходять до школи, дорослі працюють, але це територія ДНР. Ми не можемо  прийняти ту політику, кожен обирає свій шлях.  Люди залишились там здебільшого через неможливість залишити престарілих родичів, власне житло, але є й такі, які не здатні проаналізувати ситуацію і зробити адекватні висновки, – переконана Марина Леонідівна.

Нині там затишшя, та за 40 км біля російського кордону, з одного боку, і за 60 км у Донецьку, з іншого, вибухають боєприпаси, лунають постріли.

Дах над головою забезпечила «Перемога Нова»

У Шахтарську родина Лазаренків залишила квартиру. Спочатку її винаймали знайомі, тепер вона пустує. Продати житло там можливо, та тільки за безцінь. Тих коштів не вистачить, аби придбати будинок у Будищі. Нині житлом сім’ю забезпечило ДП «Перемога Нова», директор якого теж з Шахтарська. Переселенці оплачують лише комунальні послуги.

– У мами, а вона теж виїхала разом з нами, залишився на Сході приватний будинок. Вона частенько їздить туди, адже дім важче зберегти в належному стані. До того ж, трапляється чимало випадків мародерства. Ми ж їздили на Схід усього один раз – провідувати родичів. І якщо раніше казали «поїдемо додому», тепер домом називаємо Будище, – каже переселенка.

«Без діла впадаю в депресію»

Це властиво, мабуть, чи не кожній людині, особливо, якщо вона педагог і звикла постійно бути в русі. Пані Марина деякий час сумувала, бо в Ліплявому не могла знайти роботу.

– Я погана мама, – жартує вона. – З 16 років педагогічного стажу лише два з половиною провела в декретній відпустці. Увесь час працювала, тому й зараз без роботи сидіти не в силах. Згодна була на будь-яку посаду.

Коли вже знала, що незабаром переїде до Будища, то почала навідуватися до місцевої школи й дізнаватися про вакансії. Тут їй порадили звернутися у відділ освіти. Через деякий час у Будищенській ЗОШ з’явилася вакантна посада заступника директора з виховної роботи (на час декретної відпустки), а потім додалися ще години української мови в старших класах.

– Марина Леонідівна досить легко і швидко влилася в колектив і виховну роботу. Склалося враження, що ця людина працювала тут завжди. Відповідальна, дієва, творча, креативна. Це вчитель, який повністю віддає себе роботі, – відгукується про вчительку-переселенку директор Будищенської ЗОШ Наталія Круть. 

Сфера діяльності стала іншою

У Шахтарську Марина Леонідівна викладала в педагогічному коледжі, а в Будищі довелося ладнати і з молодшими школярами:

– Спочатку було складно, адже я працювала зі студентами, які вже знали, чого хочуть від життя, й усвідомлено навчалися. Отож над співпрацею зі школярами початкової та середньої ланки довелося попрацювати. Як учитель, я з такою проблемою не зіткнулася, бо веду уроки в старших класах, а це, по суті, діти такого ж віку, як студенти в коледжі.

Складно було вчительці звикнути до того, що урок триває 45 хвилин, адже звикла до «пар».

– Усі 16 років я працювала на годину двадцять, а тут довелося перелаштуватися, – зізнається пані Марина. – Але це тільки спочатку було важко. Компетентні педагоги нашої школи допомогли мені розрахувати час, розробити календарні плани, за що їм дуже вдячна. Допомогу надають і методисти відділу освіти. До них можна звертатися з будь-якими питаннями. Працювати дуже цікаво, бо колектив нашої школи активний, творчий. Колеги підхоплюють будь-які ідеї, відгукуються на всі пропозиції.

Інноваційні методи роботи

У Будищенській ЗОШ відбуваються заходи до кожної пам’ятної дати. Окрім цього, учні мають змогу брати участь у різних конкурсах. Приміром, нещодавно провели козацький квест, постійно влаштовують танцювальні й пісенні флешмоби, битви хорів, конкурси патріотичної пісні.

–Х отілось би, щоб дітей у школі було більше, бо часто ноша і уроків, і позаурочних заходів лягає на плечі одних і тих самих учнів, – каже Марина Леонідівна.

Та дітей це не лякає. Вони з радістю підтримують ідеї, запропоновані учительським колективом та членами учнівського самоврядування.

– Ми створюємо різноманітні альманахи, проводимо фотодослідження. Розробили презентацію «Найкращі місця мого краю», за допомогою якої ознайомили Марину Леонідівну з Черкащиною, адже раніше вона тут ніколи не бувала, – каже одинадцятикласниця Анастасія Кушніренко.

До Дня Соборності України вперше на рівні школи було проведено поетичний флешмоб.

– Раніше ми проводили подібні заходи, але на рівні класів. Тепер же у флешмобі взяли участь не лише школярі, а й вчителі. І дорослі, й малі продемонстрували вміння декламувати вірші, – ділиться враженнями пані Марина.

На першому плані у школі  - патріотичне виховання. Упродовж навчального року впроваджують проекти, головною метою яких є пробудження цікавості учнів до історії рідного краю, прищеплення любові до Батьківщини.

– Нещодавно провели благодійний ярмарок, а на зібрані кошти придбали стенди, що інформують про Революцію Гідності та події на Сході. Кошти з наступного ярмарку спрямуємо на придбання речей, необхідних у зоні АТО воїнам нашого села, – каже Юлія Лазаренко. – Наразі в нас набирає обертів цікавий проект по буккросингу під назвою «Прочитай і відпусти». Ми розробили його разом з Мариною Леонідівною. Суть у тому, що в спеціально відведених місцях розташовані полички з книгами. Всі учні читають ці книги і залишають свої відгуки на спеціальній сторінці на палітурці.

– Завдяки праці Марини Леонідівни, педагога-організатора Юлії Павлівни, вчителя Захисту Вітчизни Миколи Миколайовича та нашого директора Наталі Миколаївни вже два роки поспіль ми здобуваємо перемогу в районному етапі гри «Сокіл» («Джура»). Ми дуже цим пишаємось. Для нашої школи це неабияке досягнення. Зараз докладаємо усіх зусиль аби наступного разу теж стати переможцями, – додає ройовий «Мошногірських яструбів», дев’ятикласник Олександр Загородний.

Хребет шкільної діяльності – учнівське самоврядування. Його члени генерують ідеї, а вчительський колектив допомагає їх реалізувати.

Цікаві уроки – запорука успіху

Школярі відвідують уроки Марини Леонідівни із задоволенням, адже там можуть відчути себе по-справжньому дорослими. Вчителька застосовує досить серйозні методи роботи.

– Уроки не сухі, та й не грається з нами ніхто, як із дітьми. Ми займаємося проектними технологіями: розробляємо проекти, тривалий час над ними працюємо, збираємо різноманітну інформацію, а потім її захищаємо, – розповідає Анастасія Кушніренко.

 «Роботу завершую, коли всі лягають спати»

– Хто обирає професію вчителя, той знає, що його робочий день не закінчиться о 16:00. Часто працювати доводиться вдома. Діти розуміють, бо майже постійно вони поряд і бачать, скільки іноді буває роботи. Розуміють і допомагають. Юля любить готувати різні смаколики, а Сашко слідкує за порядком.

Сім’я – передусім

І все ж Марина Леонідівна намагається працювати так, аби робота не перешкоджала спілкуванню з дітьми й не забирала час, відведений для сім’ї. До речі, родина Лазаренків існує вже 17 років. Турботливий чоловік і тато намагається забезпечити родину всім необхідним. Мабуть, тому й слідував за роботою, яка привела у ДП «Перемога Нова», де працює зоотехніком.

Старша донька Юлія вже третій рік поспіль обіймає посаду президента школи, встигає брати участь в олімпіадах і конкурсах, підвищуючи авторитет закладу, власноруч виготовляє прикраси для волосся, метелики-галстуки, мило. Молодший син Олександр артистичний, з почуттям гумору, як тато, навчається в четвертому класі й теж завжди активний учасник шкільних подій, захоплюється футболом.

– Сім’я Лазаренків – це подарунок школі. Марина Леонідівна – майстер своєї справи, людина компетентна, – захоплюється роботою педагога заступник директора з навчально-виховної роботи Алла Соліна.

Нині родина переселенців живе повноцінним життям, яким вони задоволені.

– Не можна зупинятися, бо дорогу здолає тільки той, хто йде, – переконана Марина Лазаренко.

 Юлія Савченко, фото автора

 

688

осіб, переміщених із тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, наразі зареєстровано в Черкаському районі.

З них 135 дітей, 33 інваліди, 189 пенсіонерів. 651 переселенець прибув на Черкащину з Донецької та Луганської областей, 37 – з АР Крим. Сформовано 417 справ для отримання щомісячної грошової допомоги, якої торік виплачено на суму 3 316 039,25 тис. грн.

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Календар

« Червень 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30