Хвороб щороку додається, а душею завжди молоді…

Четвер, 07 квітня 2016 12:39

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа ХХ сторіччя аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції. Радіацією забруднено понад 54 тис.км² території, постраждало понад 3,4 млн людей, з яких 1,5 млн діти. Смертоносна пляма накрила понад 1000 українських міст і сіл, а на карті України з'явилась 30-кілометрова «зона відчуження».

Ліквідатори аварії небагато розповідають про перебування там, адже 30 років минуло з тих пір і чимало фактів загубилося в пам’яті. Дві сестри Ніна Ярова і Валентина Гнатовська працювали в їдальні СТО безпосередньо в Чорнобилі.

– Направляли нас у Славутич від кулінарного училища, – розповідає Ніна Ярова, – а як так сталося, що ми потрапили до Чорнобиля – досі не знаємо. Привезли усіх у Вишгород, а звідти в найгарячішу точку події. Плакали, страшно було, але ніхто не питав. Пробула я там рік, а моя сестра – 4 місяці.

– Працювали вахтовим методом, – пригадує Валентина Гнатовська. –15 днів були в Чорнобилі, а 15 – у Києві, де проживали в дев’ятиповерхівці без ліфта. Наша квартира була на найвищому поверсі.

Ніна Миколаївна працювала пекарем-кондитером у нічному цеху, а Валентина Миколаївна – кухарем.

– Випікали по 9 тисяч булочок у день. Звідси можете зробити висновки, скільки ліквідаторів харчувалося в їдальнях, – каже Ніна Миколаївна. – Було важко, та діватися нікуди, працювали. За рік уже була досить досвідченим пекарем.

І справді, кількість учасників ліквідації катастрофи була значною. До їдальні приходили представники різних сфер: водії, льотчики, радіологічна розвідка. Харчувалися за талонами. Їжа була найрізноманітніша: чорна й червона ікра, згущене молоко, шпроти, різні паштети. Працювали тяжко, враження радіацією було таке, що опіки на руках довго не заживали.

На прохідній організували радіаційний пост, де робили дезактивацію учасникам ліквідації аварії перед тим, як вони заходили в їдальню.

– Біля входу стояло відро з водою, і ліквідатори змивали радіаційний пил, якщо рентген показував вище норми. Зарплату ми одержували хорошу, були забезпечені пайками, – ділиться спогадами Валентина Миколаївна.

Умови праці були комфортними. Їдальні забезпечували найновішим обладнанням. Меблі міняли кожні 10 днів. Працівниць дуже поважали, намагалися не підходити близько, щоб не уразити їх черговою дозою радіації, адже молоді дівчата не мали жодних засобів захисту.

– Іноді пригощали цукерками, – усміхається Валентина. – Ми приходили на роботу о четвертій ранку. Пам’ятаю лише Сергія й Катю, які працювали зі мною.

На другому поверсі був банкетний зал для харчування державної комісії з ліквідації аварії. Крім обслуговування рядових ліквідаторів Валентина Миколаївна працювала ще й там.

І Валентина, й Ніна познайомилися зі своїми майбутніми чоловіками під час ліквідації аварії.

– Ми зустрілися в гуртожитку, де проживали в робочі дні. Чоловік тоді працював у банкетному залі офіціантом. Красень у білій сорочці – спробуй у такого не закохатися! Отак і зійшлися, – пригадує Ніна Миколаївна. – І багато було таких, як ми.

Уже вагітна Ніна Ярова працювала в Чорнобилі аж до декретної відпустки, і це абсолютно нікого не хвилювало.

Її сестра Валентина познайомилася з чоловіком у Києві під час ліквідації аварії, і на останню вахту поїхали вже разом.

Сестри проходять лікування кожного року.

– Хвороб щоразу додається, а душею завжди молоді, – кажуть вони.

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Календар

« Вересень 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30