«Бути матушкою – це створити надійний тил для чоловіка»

Середа, 10 березня 2021 10:30

Про настоятеля Спасо-Преображенського храму у Мошнах протоієрея Олега Мархалевича досить часто розповідають на сайті громади, адже він бере активну участь у її житті. Вочевидь, усе це було б неможливим, якби Господь не дав йому вірної супутниці життя, матушки Наталії. Вона й розповіла «Сільським обріям», якою є сучасна матушка.

Черкащина стала другою домівкою

Мархалевичі родом з Львівської області, з села Оглядів. Народилися в одному селі, навчалися в одній школі.

–  Ми з чоловіком однокласники, – розповідає матушка Наталія. – Як­то кажуть, симпатія в нас була з першого класу. І вже у старших класах ніхто не сумнівався, що в майбутньому ми станемо сім’єю, як і в тому, що чоловік обере стежину служіння Богу. Але тоді нам не так важливо було, хто і ким буде в майбутньому, бо кохання є кохання.

Наталія обрала батьківський шлях в професії. Її мама – вчитель від Бога. В кожній дитині вона бачить здібного учня, якому потрібно лишень допомогти знайти свій шлях. Тож після школи Наталія вступила на історичний факультет Львівського національного університету. А Олег поїхав навчатися в Київську духовну семінарію. У 2001 році молоді одружилися.

–  Я трішки пропрацювала у рідній школі, а тоді чоловіка направили в Черкаську область на служіння. Ніколи не думала, що доля закине так далеко від рідних та близьких людей, але довелося відкласти свої плани та наміри, забути про улюблену історію та архівну справу і, як дружині військового, йти за чоловіком. Спершу це було село Коломиці Драбівського району.

Там родина прожила п’ять років. Жінка працювала в навчально­виховному комплексі вихователем різновікової групи.

У них народилася донька Ангеліна. А тоді молодого священника направили у Спасо­Преображенський храм у Мошнах. Ось так, 14 років тому для родини Мархалевичів Мошни стали другою домівкою. Тут в них народилося двоє синів – Іван, якому вже 11 років, та Максим, якому сім.

«Посадових інструкцій» у матушки немає

Для Наталії бути матушкою – це відповідальна місія та особливий образ сімейного віддзеркалення, адже вона повинна бути взірцем чистоти та відданості для прихожан, тобто бути справжньою матушкою, а не просто мати «офіційний статус». Жінка каже, що з дитинства ходила до храму, бо на Західній Україні люди дуже релігійні:

–  Ми з дитинства знаємо, що кожної неділі треба йти до храму Божого, подякувати Богу за все чи попросити про щось за потреби. Покликання мого чоловіка – це важка ноша людини, яка не шукає, а навпаки готова забути про себе, віддати себе, не очікуючи нічого взамін, і присвятити цьому все своє життя. Тому свою відповідальність я вбачаю в тому, щоб допомагати йому в усьому. Найважче, мабуть, було те, що доведеться їхати далеко від батьків і часто не зможемо бачитися. Але треба – значить треба.

За словами матушки Наталії, вона залишається для свого чоловіка дружиною, яка забезпечує надійний тил для того, щоб батюшка міг зі покійним серцем виконувати свій обов’язок – допомагати людям та служити літургії, для дітей – мамою, а в цілому берегинею сімейного вогнища.

– А далі вже кожна матушка знаходить свою особливу місію, де вона може реалізуватися та допомогти людям, – зауважує Наталія. – Приміром, я читаю на вечірніх богослужіннях, співаю в церковному хорі і за потреби дерегую ним.

До речі, родина Мархалевичів спільно з прихожанами не раз збирала допомогу українським військовим у зону проведення ООС. Робили це разом, адже вбачають в цьому спільну місію.

«Я хочу, щоб мої діти були щасливим»

Чи хочуть Мархалевичі, щоб хтось з дітей обрав шлях батька і став священником? З цього приводу матушка Наталія каже:

–  Ми їх вчимо, що потрібно жити з Богом і постійно бувати в храмі, проте нічого не нав’язуємо. Вони мають обрати власний шлях. Я хочу, щоб мої діти були щасливими і займалися в житті тим, що їм подобається. Якщо це буде служіння Богу, то ми будемо раді, а якщо інший вибір, то теж сприймемо, аби лишень вони були щасливі. 

А духовну основу для майбутнього підкорення життєвих вершин вони вже взяли від тата з мамою. Приміром, 18­річна донька Ангеліна обрала фах журналіста і нині навчається в польському університеті в Любліні. Дівчинка старанно навчалася  в школі та багато потрудилася, аби втілити свою мрію в життя, тому, попри щире здивування, батьки підтримали її вибір:

–  У нашій родині журналістів ніколи не було. Та й, відверто кажучи, відпускати дитину далеко від себе не хотілося. Але ми бачили, скільки сил вона докладає для того, щоб реалізувати мрію, скільки вона працює. Вона довела, що хоче і може навчатися. І головне – їй це подобається. А найкращі результати будуть там, де людина роботу виконуватиме щиро, і ту, що їй до душі.

«Мені дуже подобається працювати з людьми»

Віднедавна реалізувати свій потенціал Наталія Мархалевич змогла на роботі в органах місцевого самоврядування. Вже кілька місяців вона працює в архівному відділі сільської ради.

–  Поки діти були малі, життя визначалося лише роботою в церкві. Проте залишалося відчуття того, що я не до кінця самореалізувалася. Навчаючись в університеті, я не бачила себе вчителем історії. Натомість я мріяла про роботу в архіві або ж музеї. Тому, коли побачила на сайті громади оголошення про вакантну посаду завідувача архівом у сільській раді у зв’язку з утворенням громади, то вирішила взяти участь в конкурсному відборі, – розповідає матушка Наталія.

Їй подобається працювати з людьми і допомагати їм – шукати потрібні їм документи чи дані. У храмі вона для них «матушка», а тут – колега по роботі, з якою комфортно працювати. 

Раніше родина Мархалевичів щороку їздила на Львівщину до батьків. А через карантин з рідними не бачилися вже півтора року.

–  Дуже сумуємо та скучили за ними. У мене там батьки та сестра. У чоловіка теж батьки та двоє братів. Раніше вони до нас раз в рік приїздили і ми в них, як мінімум, раз бували. Але сподіваємося, що незабаром все стане на свої  місця.

P.S. 15 березня розпочинається Великий піст, під час якого християни готуються зустрічати найбільше свято – Великдень. Читачам нашої газети матушка Наталія нагадує, що головним у цьому пості є духовне очищення. Варто обдумати, як ми живемо, чим ми переймаємося, пробачити та полюбити свого ближнього, особливо в нинішній складний час. Старатися до інших ставитися з любов’ю та розумінням.

Спілкувалася Наталія УСЕНКО

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Календар

« Квітень 2021 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30