«Треба починати зі Спасителя, і, бачте, воно наче й вийшло само собою»

Четвер, 09 лютого 2017 16:34

Перевірка зошитів, самостійні роботи та багато іншого – це хоч і звична справа для вчителя, але нелегка. Перевести подих допомагає улюблене заняття. Для нашої героїні Любові Трубенко, вчителя української мови та літератури Степанкіської ЗОШ І-ІІІ ст., вишивка та різні її техніки це справжнє захоплення.

– Намагаюся щовечора викроїти час для свого хобі. Проте в неділю чи у великі релігійні свята, звичайно, все відкладаю. А як стою довго у черзі чи просто розумію, що час згаяний даремно, то думаю, що краще б я повишивала, – з усмішкою розповідає Любов Василівна і показує своє «робоче» місце. Це звичайне крісло у кімнаті неподалік від телевізора. На ньому – ламінована дошка, вкрита простирадлом. – Як змогла, так і пристосувалася. Ніколи її звідси не прибираю.

У всякої справи є свій початок.

– Мені вишивка подобалася ще з дитинства. В мами було багато вишиваних рушників. Я пам’ятаю свою першу роботу. Тоді я ще не ходила в дитячий садок і спостерігала як мама вишивала, робила різні аплікації. Потім почала створювати свої перші малюнки нитками муліне на картоні, – пригадує Любов Василівна. – Були часи, коли батьки будувалися і сім’ї доводилося скрутно. А мені хотілося гарно вдягатися. Тоді я сама шила і в’язала вбрання.

Жінка зізнається, що творила, коли приходило натхнення або виникала нагальна потреба.

– Якось ще у школі з подругою захотіли виготовляти сумочки – вони тільки входили в моду. Зробили картонні трафарети з англійських літер, як матеріал взяли поролон. А чим же ж малювати? І тоді в хід пішла «сріблянка». Правда, ми тоді з нею переборщили і отримали розмиті букви. Але нічого, зате ходили модні, – сміється жінка.

Як виявилося, це був дріб’язок, адже все було тільки попереду.

– Серйозно захопилася вишиванням за два роки до випускного старшого сина. Дуже захотілося вишити для Саші сорочку. Нині вже й дочці та чоловікові вишила, а собі тільки почала, – каже Любов Василівна.

Майстриня вишиває переважно «хрестиком». Та не менш вправно «розмальовує» полотна бісером. В її оселі є ікони та картина, виконані в цій техніці.

– Одного разу побачила заготовку ікони Ісуса Христа, яка мені дуже сподобалася, і я її купила. Це була перша моя робота, вишита бісером. Пізніше почула від однієї жінки, що треба починати зі Спасителя, і, бачте, воно наче й вийшло само собою, – говорить жінка.

Ще одна техніка, якою послуговується Любов Василівна, називається «темарі» (японска техніка виготовлення оберегів, – авт.).

– В Японії він є безпечною іграшкою для малечі, – каже жінка, – але у нас це – ялинкова прикраса. Японські майстри кладуть у кульку рисову лузгу, проте я дізналася про кращий замінник – пінопласт. Для виготовлення «темарі» потрібні доступні матеріали, зате в результаті отримаємо виріб, який буде милувати око.

Любов Василівна ділиться тонкощами виготовлення іграшки: пінопласт натирають на терці, кладуть у невеликий пакетик і, випускаючи повітря, формують кульку. На неї намотують багато барвистих ниток, і зверху вишивають.

Вчителька розповідає, що більшість виробів подарувала друзям та родичам, собі ж залишила небагато. На згадку залишилися тільки знімки деяких творінь.

До речі, жінка має ще одне захоплення.

– Обожнюю фотографувати. На моїх світлинах все, що трапиться під руку, – тварини, квіти, дерева тощо, – зізнається Любов Василівна.

Майстриня вкладає у свої вироби часточку душі, тепло, любов і терпіння. Тому-то їй вдається робити їх особливо красивими.

Анжеліка ЖУПИНАС, фото автора

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Календар

« Вересень 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30