«Погиркалися, а через півгодини сідаємо разом вечеряти»

Четвер, 09 лютого 2017 16:32

Марія Андріївна та Василь Якович Харенки з Лесьок торік на Покрову відсвяткували золотий ювілей подружнього життя.

Мешкали майбутні молодята зовсім поруч, та один одного не знали. Познайомилися у вечірній школі.

– Ми обоє закінчили сім класів і пішли працювати, бо були з бідних сімей. Батьки полягли на фронті, а матерям важко було самим утримувати сім’ї, – пригадує Марія Андріївна.

А потім з’явилася вечірня школа, і її директор закликав усіх навчатися, казав, що освіта потрібна, особливо молодим, адже в них ще все життя попереду. Марія Андріївна й Василь Якович почали ходити на заняття. Навчалися в одному класі, хоч і різницю у віці мають аж 9 років. От тоді й познайомилися.

– Василь на той час уже працював токарем, але ми не були знайомі. Знала багато молоді навіть із сусідніх сіл, а Василя не знала, – каже жінка.

Одружилися на Покрову в 1966 році. Весілля було небагате.

– Не весілля в нас було, а вечірочка. Товариш приїхав машиною до майбутньої дружини, повантажили придане і її забрали. А вона така вродлива, у вінку, стрічках, із рушником, – поринає у спогади Василь Якович. – Шкода, немає жодного фото.

Золота пара розповідає, що, за традицією, гуляння розпочиналися в п’ятницю і тривали до неділі, а в понеділок – на роботу. Святкували вдома.

– Це зараз столи ломляться від розмаїття страв, а тоді готували капусняк, печеню, салат, кисіль. Як риба є чи холодець – то розкіш, – каже Марія Андріївна. – І три дні гуляли. У суботу мати в піч повсувала, понагрівала,та таке все смачне, і були раді й тому.

Василь Якович із дружиною переконані, що рецепт щасливого й довгого сімейного життя в умінні поступатися один одному, йти на компроміс. Не брати близько до серця дошкульних словечок, які іноді ненавмисне зриваються з уст коханої людини.

– Як будуть обоє такі розумні, що не поступляться, то життя не буде. Полаялися, посердилися, а треба миритися. Є такі, що місяць не розмовляють і їсти не варять. У нас із дідом такого не було. Погиркалися, а через півгодини сідаємо разом вечеряти, – ділиться секретами спільного життя жінка.

Василь Якович додає:

– Щоб не розлучатися і дітей не сиротити, треба іноді «недочувати і недобачати». Так воно для нервів корисніше.

Після весілля й досі п’ятдесятирічна сім’я проживає на батьківщині Василя Яковича, а Марія Андріївна розповідає, що довелося жити зі свекрухою і свекрушиною свекрухою. Та прожили вони у злагоді все життя і з ними, і між собою. Мають двох уже дорослих доньок, а внук завжди дивує сюрпризами. Завдяки йому відсвяткували золоте весілля в Холодному Яру. Побували біля дуба, на хуторі Буди, а оскільки 14 жовтня – козацьке свято, то ще й на концерті побували, а Василь Якович покатався верхи на коні.

А ще внук подарував дідусеві й бабусі їхній сімейний кольоровий портрет, який нині прикрашає вітальню. Для сім’ї поважного віку такі подарунки є дуже цінними.

Тож прислухайтеся до ваших дідусів і бабусь – вони охоче поділяться скарбами своєї мудрості, що заповнили скриньку їхньої душі за час тривалої життєвої дороги.

Юлія САВЧЕНКО, фото автора

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Календар

« Квітень 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30