«Якщо вже обираєш такий фах, то назад дороги немає»

Вівторок, 25 жовтня 2016 16:08

Головний лікар Черкаської центральної районної лікарні Микола Гуськов ніколи не стояв осторонь людських проблем. Нині, окрім медичної діяльності, він займається ще й депутатською.

Чимало перешкод мав на життєвому шляху. Мабуть, тому й не байдужий до інших.

Здолані бар’єри

До медичного вишу Микола Володимирович вступив не одразу. Та прагнення рятувати людські життя було наскільки сильним, що ніякі перешкоди не завадили.

– До Івано-Франківського медичного інституту я вступив з третьої спроби. Це був нелегкий період у житті, адже всі однокласники одразу вступили до вишів, а мені не вдавалося. У період між цими працював на станції переливання крові та здобув освіту в другому технічному училищі м. Черкаси за спеціальністю «Монтажник радіоапаратури та приладів третього розряду», – розповідає лікар.

Коли врешті вдалося стати студентом, він був змушений залишити навчання через призов до лав радянської армії. Віддавши два роки службі, Микола Володимирович повернувся до вишу. По закінченні навчання – два роки інтернатури і незмінне місце роботи – Черкаська центральна районна лікарня. Починав кар’єру з дільничного терапевта, а потім був і завідувачем терапевтичного відділення, і підлітковим лікарем, і навіть лікарем військкомату. Відповідальне ставлення та відданість роботі врешті-решт привели медика на посаду заступника головного лікаря, а з 2010 року й до сьогодні Микола Володимирович – головний лікар.

– Для мене кожен день важливий, бо кожен із них складний. На плечі головного лікаря лягає чимало обов’язків. Складне і становлення в цій професії, і сама робота не з легких, – зізнається він.

Обрати професію лікаря йому підказали батьки, хоча самі вони здобули фах юристів. До речі, до Черкас вони переїхали аж із Владивостока, коли Миколі Володимировичу був лише рік. З дитинства він мав схильність до гуманітарних наук. Батьки постійно вишукували цікаву літературу з цього напряму для майбутнього лікаря. Він читав, захоплювався. З часом з’явилося бажання самостійно опановувати галузь медицини.

– Жодного разу не пошкодував, що став лікарем. Ситуації бувають різні. Помирали й молоді пацієнти. Аналізуєш обставини, за яких це сталося, і думаєш, аби зробив інакше, то можна було б врятувати… Крім того, постійно приїжджають перевірки, але не було жодного моменту, коли б я задумався, чи варто працювати далі, чи, можливо, краще зайнятися якимось бізнесом. Професія лікаря – це покликання, коли йдеш за покликом душі, не заробляти гроші, – каже медик.

Нікуди без сім’ї

Микола Володимирович не тільки добрий лікар, а ще й зразковий сім’янин. Має трьох доньок, кожна з яких реалізує себе по-різному на життєвому шляху.

– Не встигаєш слідкувати за їхніми рішеннями й діями, залишається тільки пишатися. Найстарша донька працює в Департаменті регіонального розвиткуЧеркаської обласної державної адміністрації. Займається напрямом об’єднання територіальних громад, і в неї це добре виходить. Середня закінчила Черкаський медичний коледж. Зараз вона в Чехії. Займається в мовному інституті м. Прага. Планує й надалі вдосконалюватися, здобувати нові знання. Наймолодшій 10 років, вона навчається в 1-й гімназії м. Черкаси, – розповідає лікар.

Головне – злагоджена робота

Нині Миколі Володимировичу вдалося зібрати ефективну команду, яка завдяки спільним зусиллям тримає Черкаську центральну районну лікарню «в тонусі». Протягом шести років цей заклад посідає перше місце в обласному рейтингу. Колектив його не віддає, завжди бореться й відстоює свої позиції.

– Це заслуга всіх працівників: насамперед, моїх заступників, потім – завідувачів відділень та й колективу взагалі, – переконаний головний лікар. – Вони намагаються докласти максимум зусиль, аби утримувати лікарню на належному рівні.

Колектив лікарні кваліфікований, позитивний, тому його намагаються берегти, нікого не звільняють і не скорочують. Тут працює багато молоді. Керівництво постійно робить замовлення у вишах, та, на жаль, не всі спеціалісти приходять до медичного закладу, бо знаходять більш вигідні місця роботи, нерідко виїжджають за кордон.

– Дівчата виходять заміж, народжують, тому не поспішають виходити на роботу. Хлопці часто міняють спеціальність і йдуть працювати у фармбізнес, щоб більше заробляти. Це вибір кожного. Для того, щоб закінчити інститут, треба віддати шість років життя, потім ще три роки інтернатури, тому варто задуматися, чи залишати медицину, чи все ж працювати в цій справі, – каже Микола Володимирович.

Сам же лікар від початку віддав медичному покликанню більше, ніж будь-хто інший, адже три спроби вступу – це вже три роки, шість років навчання, які перервала дворічна служба в армії, плюс два роки інтернатури. Тринадцять літ життя віддати… Мабуть, тому й не задумувався ніколи про те, аби залишити кар’єру медика. Чоловік переконаний, якщо хочеш чогось досягнути, треба йти по одній стежці.

Лікарняний «устрій»

На жаль, у наш час владні структури не дуже переймаються медициною. Держава не має змоги забезпечити лікарів достойною заробітною платою, а ті самотужки шукають додаткові ресурси для виживання. Нині є певні галузі, в яких відбулися позитивні зміни. Наприклад, нову поліцію «упакували». Її працівники мають добре забезпечення, заробітну плату, машину і тепер працюють на результат. Медицину ніхто не «пакує». Усе, що має лікарня нині, придбано за рахунок чи то спонсорів, чи інших додаткових джерел. Черкаська центральна районна лікарня розвивається ще й завдяки підтримці Черкаської районної державної адміністрації та районної ради, які щорічно виділяють кошти, що перевищують 1 млн грн, і ця сума постійно зростає. Цьогоріч уже виділено більше 3 млн грн на нове обладнання. Також у лікарні існує благодійний фонд, куди люди роблять внески, аби підтримати її розвиток. Він зареєстрований, і операції з коштами проводяться на законних підставах: здано, оприбутковано, потім закуплено необхідні матеріали чи медикаменти й передано їх на баланс ЧЦРЛ.

– Особливою категорією наразі є учасники бойових дій на Сході. Кожного з них беруть під особливий контроль. У реєстратурі є спеціальне єдине вікно, куди звертаються саме АТОвці. Там намагаються одразу з’ясувати, до якого фахівця їх треба направити, й допомагають туди потрапити, – розповідає лікар.

А ще Микола Володимирович наполегливо запрошує дівчат до пологового відділення. Черкаська ЦРЛ одна з перших в області отримала статус «Лікарня доброзичливого ставлення до дитини». Це статус, який надає Всесвітня організація ЮНІСЕФ. Тут працюють найкращі спеціалісти. Є обладнання для партнерських пологів.

Черкаська ЦРЛ – це «жива» лікарня. Тут 252 ліжка, більшість із яких постійно зайняті. Микола Володимирович дуже вдячний колективу, який добросовісно виконує свою роботу. Всі вони докладають неабияких зусиль, щоб існувала ця установа.

Усюди встигнути

Миколу Гуськова вже двічі поспіль обирали депутатом районної ради:

– Балотувався від Червоної Слободи, бо дуже люблю це село. Більшу частину життя проводжу на роботі. Маю шість робочих днів і лише один вихідний. Намагаюся брати участь у всіх заходах, які тут відбуваються – чи то день села, чи День Перемоги, чи будь-який інший захід. З першого дня своєї депутатської діяльності відвідую всі засідання виконавчих комітетів та сесій, хоч маю лише дорадчий голос. Намагаюся пояснити певні речі, спрямувати членів виконкому чи депутатський корпус у правильне русло, допомогти їм знайти рішення, інформую про те, що відбувається в районі. Вболіваю за розвиток села, долучаюся до вирішення різних питань.

Юлія САВЧЕНКО

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Календар

« Липень 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31