Відшкодовувати перевізнику проїзд пільговиків у безготівковій формі чи надавати адресну грошову виплату людям, які мають право на пільги, аби ті розпоряджалися готівкою на власний розсуд, – у Черкаському районі говорять уже впродовж кількох років. Досі дотримувалися першої моделі. Проте Уряд в березні запровадив у державі добровільну монетизацію пільг за проїзд пільговиків усіма видами транспорту загального користування на міських та приміських маршрутах. Тож, яким мав би бути механізм монетизації пільг у Черкаському районі, чи позбавив би він перевізників вічних збитків, а головне – чи погодяться на це органи місцевого самоврядування, дізнавалися «Сільські обрії».

Пільги за проїзд: що маємо зараз?

Другий рік поспіль у Черкаському районі дотримуються схеми співфінансування з районного, сільських та бюджетів об’єднаних громад компенсації перевізникам за проїзд пільговиків.

Наразі маршрути в районі обслуговують дев’ять перевізників. Щодня вони безкоштовно перевозять сім основних категорій пільговиків. Це, зокрема, інваліди Великої Вітчизняної війни, учасники бойових дій, інваліди І групи, інваліди І групи по зору, учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС І категорії серії А, діти з інвалідністю, діти­сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. До цих категорій додається ще 25 тисяч осіб, які мають право на пільги. Це, зокрема, пенсіонери та люди з інвалідністю. Для них впроваджено щовівторка один пільговий оборотний рейс.

– Цьогоріч з районного бюджету на компенсацію витрат перевізникам за пільгові перевезення спрямовано півмільйона гривень. Цих коштів вистачає до 1 липня. Далі до співфінансування долучаються сільські ради та об’єднані територіальні громади, чиї люди фактично й користуються пільговими рейсами, – каже начальник управління праці та соціального захисту населення РДА Сергій Коваль. – Загалом це вартуватиме місцевим бюджетам 750 тисяч гривень.

Слово – перевізникам

Як розповів «Сільським обріям» один із перевізників в Черкаському районі – керівник ПрАТ «ПМК №92» Михайло Заграничний, – автотранспортні підприємства району «за» введення монетизації, проте, аби державні чиновники її виписали досконало. А в цьому вигляді виконувати її місцеві ради не будуть.

– На мою думку, пільги на проїзд повинні отримувати лише ті, хто їх дійсно заслуговує. Це ті основні сім категорій громадян. Якщо на рівні держави прописали, що всі пенсіонери мають право на пільги, в тому числі і пільговий проїзд, значить держава має забезпечити і їх фінансування. Якщо своїх пільговиків виписали органи місцевого самоврядування, значить вони і повинні відшкодовувати їхній проїзд, – зауважує Михайло Петрович. – По­друге, в законі не прописано, хто відповідає за його виконання чи не виконання. З кого спитати? У нас звикли приймати рішення зверху і перекладати їх виконання на інші плечі.

Разом з тим, монетизація дозволила б перевізникам отримувати кошти за проїзд від пільговиків щодня, а не раз на рік, як їх виплачують з місцевих бюджетів. Більше того, ті компенсації за пільговиків, які закладені на 2018 рік у бюджеті району, покривають максимум 44% витрат перевізників.

Натепер перевізникам компенсували пільгові перевезення за два місяці – березень та квітень.

Як діятиме монетизація?

Своєю постановою №197 «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах» від 14 березня 2018 року Кабмін запровадив добровільну монетизацію пільг, яку мали б виплачувати жителям органи місцевого самоврядування із власних бюджетів.

Тобто місцеві ради можуть, але не зобов'язані вводити на своїй території монетизацію.

Лише тоді, коли місцева рада прийме рішення про «монетизацію», вступає в дію і «Порядок надання пільг у готівковій формі». Розмір щомісячної готівкової виплати на проїзд пільговикам мають визначати самі органи місцевого самоврядування. Однак у постанові №196 «Про встановлення державних соціальних нормативів у сфері транспортного обслуговування» Кабмін встановив мінімальну кількість поїздок пільговиків у транспорті, які місцева влада обов'язково має покрити із власного бюджету. Для пільговиків у кожній області України визначено соціальну норму у мінімальній кількості 30 поїздок на місяць. Отже, 30 поїздок – це гарантія, нижче якої місцевий орган влади не має право розраховувати монетизовану виплату пільговику, які розподілені між видами транспорту. А дати більше може. Проте це в рази збільшує витрати з місцевого бюджету.

Пільговики проходять верифікацію

Водночас начальник управління праці та соціального захисту населення Черкаської РДА Сергій Коваль розповів «Сільським обріям», що зараз в Черкаському районі активно триває верифікація пільговиків, тобто реєстр осіб, які мають будь­які пільги, перевіряють на достовірність.

Відтак у соцзахисті називають приблизну кількість тих, хто може отримати компенсації в межах монетизації пільг – 8506 осіб.

– Згідно з постановою Уряду, ми зобов’язані провести верифікацію пільгових категорій населення, адже, безперечно, є люди, які отримали чи втратили своє право на пільгу, або ж люди можуть мати одночасно кілька пільг. Це все треба перевірити. Взагалі зараз ще зарано говорити про якісь цифри, але, за підрахунками попереднього року, в Черкаському районі 25 тисяч пільговиків, – пояснив Сергій Володимирович.

За урядовою постановою, розмір пільг визначається шляхом множення середньої вартості проїзду в комунальному транспорті на 30 поїздок.

– У Черкаському районі жодного комунального транспорту немає. У Черкасах – це тролейбуси. Якщо обрахунок здійснюватиметься за проїздом у них, то щомісячна сума компенсації проїзду становитиме мінімум 60 гривень, – зауважує Сергій Коваль. – Однак при найнижчій вартості за проїзд по Черкаському району 10­15 гривень, не кажучи вже про 40 грн (як, приміром, до Кумейок), ця компенсація себе не виправдовує. Фахівці управління зробили відповідні розрахунки і довели їх до відома органів місцевого самоврядування. Тепер ми чекаємо на їхні рішення чи, точніше, вибір – впроваджувати монетизацію чи залишити безготівковий розрахунок із перевізниками. Зібрані пропозиції ми передамо до районної державної адміністрації.

Чи «подужають» місцеві скарбниці масштабну монетизацію пільг?

– Держава знову переклала свої зобов'язання на органи місцевого самоврядування, – переконана очільниця Свидівоцької сільради Світлана Вовк. – Делеговані повноваження мають бути підкріплені коштами. Приміром, на забезпечення пільгового проїзду нашим пільговикам на півроку в місцевому бюджеті потрібно знайти 126 тисяч гривень. Ми їх у своєму бюджеті ще можемо знайти. А іншим  їх потрібно з чогось забрати: з доріг, освітлення, дитячого садка. Я розумію позицію пенсіонерів. З такою пенсією, яку вони отримують, їм навіть на необхідне не вистачає, не кажучи вже про доїзд до Черкас. Але з боку управлінця я також розумію, що в селі потрібно проводити багато роботи. Тому моя позиція: держава мала би пільговим категоріям зробити доплату до пенсії. А місцева влада, відповідно до свого бюджету, могла або додати певну суму для збільшення кількості поїздок, або розширити список пільговиків і на них виділити кошти.

Приміром, у Мошнах вже обрали інший шлях. Там відмовилися від співфінансування пільгового проїзду з районом і домовилися про проїзд своїх пільговиків напряму з перевізником. Йому і гроші платять.

У Думанцях вигідніше було б пристати до системи монетизації. Оскільки суми на співфінансування пільгового проїзду з районом конкретно цій сільській раді вищі, аніж монетизація пільг їхнім пільговикам.

Загалом ідея виплачувати пільги за проїзд жителям «на руки», яку запроваджує Кабмін, – правильна. Вона була б не лише економічним порятунком для перевізників, а змогла б розпочати залагодження соціальної напруги та нелюбові простих пасажирів до переповнених маршруток, у яких немає ні чистоти, ні жодних інших натяків на комфорт. Проте, як завжди, «не дописана».

Нині питання залишається відкритим, а органи місцевого самоврядування рахують своїх пільговиків і витрати на монетизацію.

 Підрахуймо, скільки приблизно коштів потрібно сільським бюджетам, щоб запровадити монетизацію хоча б за цінами проїзду в тролейбусах, не кажучи вже про маршрутні автобуси. Для розрахунку візьмімо ті ж мінімальні 30 поїздок для одного пільговика: 30 х 2 гривень (вартість проїзду) = 60 гривень (виплата на одного пільговика в місяць). Виходить, що для мінімальних 30 поїздок 8506 пільговиків, що отримуватимуть компенсацію потрібно понад півмільйона гривень у місяць. А на рік – близько 7 мільйонів гривень.

Утім Сергій Коваль наголосив на одній важливій деталі, яка прописана у постанові Кабміну, – якщо людина, що має право на пільговий проїзд, приїхала в інше місто, то вона оплачує його на загальних умовах. Але якщо в її районі чи місті введена монетизація, і вона хоче отримати компенсацію за проїзд у чужому місті, то людина має оплатити свій проїзд, а транспортні підприємства мають видавати їй спеціальний квиток. І потім пільговик із таким квитком може звертатися у соцзахист за компенсацією проїзду.

– Тут виникає багато питань, над якими треба попрацювати, – підкреслив Сергій Коваль.

Наталія Усенко

 

Опубліковано в Політика

Для багатьох воїнів АТО повернення до мирного життя означає початок боротьби із поствоєнним синдромом. Хтось б'ється з ним за допомогою ліків або занурюється в довоєнну роботу, хтось шукає підтримки у рідних і близьких. Багато хто впадає в депресію і не може повернутися звідти. «Сільські обрії» знайшли колишнього учасника АТО, який відшукав вихід для себе, – відкрив власну справу.

 До війни 45-річний Володимир Погорілий був приватним підприємцем. Складав корпусні меблі. На Сході він із позивним «Горець» захищав державу в 128-й окремій гірсько-піхотній бригаді. Повернувся додому в лютому 2016 року. Колишня робота була не під силу. Продав все обладнання і взявся за оригінальну власну справу – вирощування кролів. Фундамент свого бізнесу заклав завдяки грантовій програмі Євросоюзу.

Ідею кролебізнесу підказали побратими.

– Я спершу лише посміявся, коли Сергій Лугеря запропонував взятися за такий бізнес, – пригадує чоловік. – Які кролики? Доглядати за такою живністю у мене, містянина, ні досвіду, ні практики не було.

Проте, обміркувавши ще раз все вдома,зваживши всі «за» і «проти», з дружиною Людмилою вирішили сходити на «розвідку» в КП «Регіональний навчально-практичний центр розвитку багатофункціональних кооперативів», що по вулиці Смілянській, 131.

– Сидіти без роботи в очікування якогось дива чоловік не звик. Тим більше вести власну справу для нього не було новим, – розповідає 41-річна Людмила Погоріла, дружина Володимира. Натепер вона очолює Центр допомоги учасникам АТО в Черкаському районі.

Центр розвитку багатофункціональних кооперативів був створений за фінансової підтримки Євросоюзу в межах грантової програми ЄС «Підтримка політики регіонального розвитку в Україні». Проект сприяв підприємництву та запровадженню нових виробництв у регіонах. У ході його реалізації лише на Черкащині успішно запрацював 51 кооператив. Загалом вартість проекту сягає понад 600 тис. євро, з яких майже 80% – кошти ЄС, решта – з обласного бюджету.

– З самого початку ми розглядали наш проект, як альтернативний варіант реабілітації військових, які повертаються з війни, – зауважує Людмила. – На природі, як то кажуть, «тяжкі думки геть ідуть».

Аби отримати грант, подружжя повинно було мати землю, створити сільськогосподарський обслуговуючий кооператив та захистити власний бізнес-план. Напередодні родина Погорілих отримала земельну ділянку в Леськах.

– Спершу ми навчалися: писати бізнес-плани, захищати їх. Нам їх повертали на доопрацювання. Потім потрібно було створити кооператив. З його оформленням теж була бюрократична тяганина. Не все так просто і спрощено, як того хотілося на старті запровадження бізнесу, – пригадує чоловік. – Проте нам вдалося.

Разом з тим родина Погорілих розпочала розчищати від «зелених захаращень» свої вісім соток землі. Ділянка знаходиться через дорогу від «риббригади». Поруч такі ж землі віддали їхнім побратимам. Проте обживатися там поки що ніхто не поспішає – фактично поруч із земельними наділами піщаний кар’єр. Погорілі стали першими.

– Самотужки найняли з Черкас техніку, викорчували старі дерева й чагарники, заасфальтували майданчик, облаштували присадибну ділянку під город. Чоловік збудував хижку для тимчасового там перебування, а також накриття для кліток. Перші клітки ми отримали у травні 2017 року, а кроликів – у серпні, – пригадує жінка.

Це були клітки-шеди на вісім відділень. На чотирьох засновників кооперативу (Погорілі взяли в партнери бойового побратима, інваліда війни ІІ групи, та батьків чоловіка зі Шполянщини) припало по дві такі клітки. У будівлі з навісом, під яким розміщені клітки, оселилося 16 кроликів каліфорнійської породи, які родина отримала у рамках проекту. Як їх доглядати, родина вже знала, оскільки, поки тривали підготовчі роботи, Погорілі розвели кроликів цієї ж породи на батьківському обійсті.

– Тому, коли ми отримали шеди, нам вже було кого туди посадити, – розповідає Володимир. – Клітки обладнані висувними піддонами для збирання гною, передні стінки – спеціальними годівницями і напувалками. Там є підігрів маточників, щоб кроленята не замерзли взимку, автопоїлки, підігрів води, її циркуляція, вентиляція приміщення, безвідходні бункерні годівниці.

Вирощувати вухатих – справа не легка і займає багато часу. Усіх потрібно оглянути, правильно провести спарювання, відокремити молодняк. Загалом на все це потрібно мінімум півдня. Найтяжче, каже чоловік, було перезимувати. Через відсутність електроенергії загинуло дуже багато кроленят, та і самому без електрики дуже важко.

– Аби підвести електроенергію до ділянки, потрібно або створити дачний кооператив, або просити допомоги у села чи району, бо вартість сягає близько мільйона гривень, – каже Володимир. – Хлопці будуватися там поки не збираються. Так само нереально отримати допомогу з місцевого бюджету. Поки що вихід із ситуації ми бачимо в отриманні гранту на облаштування сонячних панелей. Шукали інформацію по Інтернету. На жаль, по Черкаській області, подібних проектів не знайшли. Вони більше поширені на заході країни.

 

Знову йти по владних кабінетах, аби отримати допомогу, родина Погорілих не хоче. Кажуть, що не дуже вірять в позитивне вирішення.

Натепер у кооперативі «Еко-кріль» чотири особи, де кожен займається певним напрямком. Чоловік на місці доглядає за молодняком та молодими самками, його батьки займаються заготівлею складаючих для виготовлення комбікормів та відгодівлею молодняка і четвертий член кооперативу опікується доставкою, закупівлею кормів. Кролів годують лише комбікормом. Свіжа трава, кажуть, для них – це великий ризик. Щомісяця придбавають 250-300 кг для поголів’я. Працюють на екофермі всією родиною – в кожного свій обов’язок.

– У 6-річної Даші завдання – нікому не заважати, у 14-річного Данила – доглядати за собакою, курям трави нарвати, води всій живності принести, у 18-річного Артема – завдання дрова заготовити на зиму, аби татові було тепло зимувати, траву покосити навколо ділянки, піддони почистити, – розповідає Людмила. – Найстарша Юля мені по господарству допомагає.

Поки що свою продукцію Погорілі реалізують лише для знайомих. До них приїздять бойові побратими чоловіка. У Володимира купа нових ідей, як розширити кролеферму, або, фактично, створити на її базі комфортну екологічну сільську садибу для відпочинку:

– Плануємо завести іншу живність – ослика, павича, аби дітям родин бійців було з ким бавитися. Тут всі умови для релаксу – чисте повітря, поруч Дніпро.

Для гостей родина облаштувала відповідні умови і приймає кожного – хоч не допомогти, то відпочити. Там, кажуть, завжди раді гостям.

Наталія Усенко, фото із сторінки "Еко-кріль" в мережі Фейсбук

Опубліковано в Головні новини

Календар

« Травень 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31