Незвичайні монументи Черкаського району

Вівторок, 09 серпня 2016 14:04

Пам’ятник першому пароплаву на Дніпрі в Мошнах

1815 р. граф Воронцов побачив на р. Нева пароплав і вирішив собі побудувати подібний. Знайшов за кордоном німецьких механіків, аби ті керували роботою 1500 кріпаків, та привіз необхідні для будівництва матеріали й паровий двигун. У 1820 році в Мошенському маєтку на річці Вільшанці було зведено примітивну пароплавобудівну верф. Першим пароплавом, побудованим на ній, була «Бджілка».

Встановленням та регулюванням парового двигуна у 6,5 кінських сил керував місцевий досвідчений коваль Мусій Вернигора. 23 квітня 1823 року всі роботи було закінчено і білосніжна «Бджілка», оснащена водяними колесами і трубою-димарем, попливла Вільшанкою до Дніпра. Пароплав наблизився до черкаського берега, намагався пристати, щоб задовольнити цікавість міщан, але завадили численні мілини та плоти. Довелося спуститися нижче від міста. Згодом на тому місці, де «Бджілка» не змогла підійти близько до берега, з’явилася пристань. На урочистостях із нагоди спуску на воду першого пароплава був присутній і київський губернатор, а церемонію супроводжувала музика духового оркестру.

27 квітня 1823 року пароплав із Черкас прибув до Катеринослава. Так пройшов перший рейс першого дніпровського пароплава.

Нині за сприяння сільського голови Богдана Шкарбути та з його безпосередньою участю пам’ятн – ик «Бджілці» спорудили в Мошнах.

– Це була хвилююча мить! Відтепер Мошни мають ще одну «родзинку», яка розповідає про історію села та його мешканців! – каже Богдан Вікторович. – Спорудження монумента відбулося завдяки Володимиру Шимановському, який допоміг нам у виготовлені пам’ятника, й місцевому підприємцю Станіславу Воскобійнику, що безпосередньо долучився до його встановлення.

Урочисте відкриття Пам’ятника першому пароплаву на Дніпрі відбудеться за кілька тижнів, у День села Мошни.

Пам’ятник затопленим поселенням у Худяках

Понад п’ятдесят років тому біля Кременчука на Дніпрі збудували гідроелектростанцію. Для цього затопили 85 сіл на Черкащині, серед яких і Худяки. Й досі під водою можна розгледіти рештки будівель.

14 жовтня 2009 року в цьому селі встановили перший в Україні пам’ятник затопленим поселенням. Кошти на його створення надійшли від гранту, що виграла асоціація «Агенція сільського розвитку». Ініціатором установлення монумента була жителька Худяків Марія Євтушенко, яка є головою асоціації.

– Затоплення села – болюча тема для старшого покоління. Постанову про переселення та будівництво Кременчуцького водосховища прийняли 1957 р. Коли відбувалися ці події, я ходила до 4-го класу. Добре пам’ятаю старе село – хати, вулиці, природу… Люди зі сльозами на очах «переносили» рідні домівки «нагору». Це було тяжко й морально, й фізично. Корчували дерева, засипали колодязі й, навіть, кладовища переміщували, – пригадує Марія Іванівна. – З одного боку – це була добра справа, бо утворилося нове село з потужною інфраструктурою. З іншого – пам’ятки історії, природи та й, взагалі, людське життя пішло під воду. Старенькі бабці й досі згадують своє життя в старому селі. Зберуться на вулиці й починають розмови: «А пам’ятаєш, пам’ятаєш…» Виникла думка – треба увіковічнити.

Ідея створення пам’ятника затопленим селам належить завідувачеві Музею історії села Худяки Василю Квітці. Він горів бажанням поставити в селі такий пам’ятний знак. Та на все потрібно кошти. Тоді було написано проект «Відродження історичної пам’яті села Худяки», який подали до Фонду Стефана Баторія. Для його здійснення виділили 6 тис. грн. Та це зовсім мізерні кошти для встановлення пам’ятника такого масштабу. І все-таки Марія Євтушенко змогла вмовити скульптора Єгора Терехова взятися за цю справу.

– Спочатку він сказав, що за ці гроші хіба букви виб’є. Та коли я розповіла йому про переселення і про те, наскільки це важливо й потрібно нашим людям, Єгор погодився. І не пошкодував ні на хвилину, як побачив стареньких бабусь із ціпками, що так зворушливо зі сльозами на очах клали до пам’ятника квіти, – розповідає Марія Іванівна.

Скульптурна пам’ятка з’явилася в Худяках ще й завдяки зусиллям місцевих жителів, депутатів сільської ради, приватних підприємців та Худяківської школи. Вони безкоштовно надавали, хто що міг: пісок, дріт, прути, дозволяли підключатися до електромережі.

– Якби не громада, то й не красувався б над Дніпром у селі пам’ятник затопленим селам, – переконана Марія Євтушенко.

Юлія САВЧЕНКО

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Календар

« Вересень 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30