Від кронки до швидкісних електропотягів: коротка історія залізниці

П'ятниця, 24 листопада 2017 09:23

Розвинута транспортна система – вагома складова економічного розвитку країни, а також запорука добробуту її громадян. Транспортні сполучення немов артерії суспільного організму, які безперервним рухом підтримують життєдіяльність усієї держави.

Наразі одним із найпопулярніших видів громадського транспорту у світі залишається залізниця. Вітчизняна залізниця забезпечує 82% вантажних і майже 50% пасажирських перевезень, що здійснюються усіма видами сучасного транспорту. Послугами Укрзалізниці за рік користуються понад 440 мільйонів осіб і перевозиться близько 390 мільйонів тонн вантажу. Сьогодні у розпорядженні українських залізничників перебувають локомотиви – електровози та тепловози, моторвагонні рухомі склади на зразок дизельних потягів, рейкових автобусів та електропоїздів, а також швидкісні двосистемні потяги «Hyundai» і «Тарпан».

Колись вагони запрягали кіньми

Залізниця, у тому звичному вигляді, в якому вона існує тепер, виникла не відразу. Вона зазнала тривалого поетапного і поскладового розвитку. Її три головні елементи – рейковий шлях, перевізні засоби та тяглова сила, вдосконалювалися відокремлено один від одного й пройшли тривалий історичний шлях до того моменту, коли їх об’єднали у єдину систему. Так, кам’яні рейкові колії (так званий діолк), були відомі людству ще за часів Стародавньої Греції. Вони застосовувалися з метою трансферу морських кораблів суходолом через Коринфський перешийок. У XV столітті рейкові доріжки експлуатувалися на шахтах та родовищах держав Західної Європи. Ці колії мали вигляд деревинних брусів, якими переміщувались завантажені рудою вагонетки, обладнані ребордами – з’єднаними між собою колісними парами. З поступовим розвитком промисловості та гірничої галузі на зміну деревинним коліям прийшли залізні рейки. Одночасно з цим у вагонеток з’явились колеса та гальма. Першим наземним рейковим шляхом вважається «Волатонська вагонна дорога». Цей шлях, довжиною понад три кілометри, спорудили у 1603 році для перевезення вугілля між гірничими селищами поблизу Ноттінгему, що у Великобританії.

У XVIII столітті в багатьох державах Європи рух вагонеток рейковими шляхами здійснювався за допомогою тяглової сили коней або ж завдяки використанню трасового канату. Тривалий час рейкові колії використовувалися виключно для транспортації вантажів, але ситуація змінилася у 1801­му році, коли між англійськими містами Вандзверт та Кройдон відкрили першу рейкову дорогу, призначену для перевезення пасажирів. Щоправда, це була звичайна конка – вагони запрягалися кіньми. Варто зазначити, що такий вид транспорту прийшовся людям до вподоби, і у 1806­му році відкрилася перша кінна залізниця з регулярними перевезеннями, яка пролягала між уельськими містами Свонсі і Мамблза. У цей час також виникає ідея створення спеціальних пасажирських вагонів, що відрізнялися б значно вищим рівнем комфорту, у порівнянні зі звичайними вагонами. Конка Свонсі і Мамблза діяла до 1877 року, допоки коней не замінили паровозами.

Ноу-хау XIX століття

Застосування кінної тяги суттєво обмежувало вагу вантажу, швидкість і пасажиромісткість потягів. Разом з тим, внаслідок Наполеонівських війн зросли світові ціни на зерно – утримувати коней стало недешевим задоволенням. Промисловці почали задумуватися про застосування парових технологій. Перший локомотив, який використовував у своїй роботі парову машину як двигун, створив англійський винахідник Річард Тревітік. У 1811 році відбулась невдала спроба перемістити вагонетки з вугіллям за допомогою паровозу – тоді техніці не вистачило потужності й паротяг став буксувати на місці. Подальші вдосконалення вирішили проблему потужності, але ноу­хау не відразу «прижилося» у консервативній Британії. Окрім того, залізо, необхідне для спорудження паровозів, мало високу вартість на той час, а у перспективності розробки все ще існували сумніви.

Паротяг Тревітіка був далеким від ідеалу й мав купу недоліків у своїй конструкції. Тому в наступні роки різні інженери здійснювали спроби спроектувати власний паровоз. Найбільш вдалими виявилися розробки Джорджа Стефенсона, котрий у 20­х роках XIX століття не лише сконструював декілька вдалих моделей паротягу, але й переконав великих промисловців у революційності технології. Результатом здійсненої роботи стало будівництво першої у світі залізничної дороги спеціально призначеної для руху паровозів. Залізниця довжиною сорок кілометрів пролягла між містами північно­східної Англії Стоктоном та Дарлінгтоном. Спочатку дорога слугувала для вивезення вугілля з місцевих шахт в окрузі Дарлінгтона до порту в Стоктоні. Завдяки модернізації залізниці у 1833 році дорога Стоктон­Дарлінгтон отримала риси, властиві сучасним залізничним дорогам. Її обладнали додатковими коліями та оснастили сигналізацією. Ця залізниця продемонструвала усьому світу реальну ефективність і економічну доцільність використання паротягів.

Перша залізнична дорога, що за своїми масштабами мала загальнодержавне значення, відкрилась у 1830 році та сполучила промисловий центр Манчестер з портовим Ліверпулем. Інноваційна технологія настільки стрімко розповсюджувалась, що до початку 1850­го року загальна протяжність залізничних шляхів у Великобританії сягнула 11 тисяч кілометрів.

З середини XIX століття у світі розпочинається «залізничний бум». Шляхи сполучення споруджують у Німеччині, Франції, Російській Імперії та інших державах. Особливих масштабів будівництво залізничних доріг набуло в США, де вже у 1830­му році відкрили першу в країні залізницю громадського користування з пасажирським рухом. На початку громадянської війни протяжність залізничних колій в Америці сягала понад 30 тисяч кілометрів.

Перша вітчизняна залізниця запрацювала у 1861 році

На території України, з її історичною та природною своєрідністю, залізничні мережі, як й інші галузі господарського комплексу, розвивалися нерівномірно. На формування вітчизняної залізниці значний вплив справило те, що будувалася вона здебільшого в інтересах різних держав, під владою котрих колись перебувала Україна.

Ідею будівництва залізничних шляхів для руху паротягів на теренах українських земель вперше висловив винахідник Володимир Гур’єв у 1825 році. Він вважав за необхідне сполучити Одесу із Північними регіонами Російської імперії. Треба відзначити, що задум мав економічне обґрунтування, адже цілком вирішував проблему, пов’язану із транспортуванням сільськогосподарської продукції українського Півдня та промислової сировини із районів Донбасу й Кривого Рогу. Незважаючи на очевидні переваги, необхідність будівництва залізничного шляху царський уряд усвідомив лише після поразки у Кримській війні.

А от найперша вітчизняна залізниця для паровозів запрацювала на Західній Україні у 1861 році. ЇЇ довжина становила 97 кілометрів – від Львова до Перемишля.

У 1865 році почала функціонувати перша залізниця на Півдні України – залізничними шляхами з’єднали Одесу та Балту.

Остання чверть XIX – початок XX століття стали часом бурхливого будівництва. На теренах України з’явилися три основні осередки будівництва залізничних магістралей: Південно­Західний район, промисловий регіон Донбасу і Кривого Рогу, де споруджувались Донецька і Катерининська залізниці, а для зв’язку центральних регіонів імперії з морем будувалась мережа Південних залізниць.

До початку XX століття на теренах України сформувалися основні залізничні системи. Оскільки вони були побудовані у великих промислових і сільськогосподарських районах, то за своєю довжиною і навантаженістю стали найпотужнішими серед залізничних шляхів Російської імперії.

Із середини XX століття розпочинається впровадження моторвагонних рухомих складів, які використовують електричну тягу. Серед такого виду транспорту – добре відомі нам трамваї та потяги метрополітенів. У цей же час паровоз витісняє більш сучасний тип локомотивів – тепловоз, оснащений двигуном внутрішнього згорання (переважно дизельним).

Сильних збитків та руйнувань вітчизняна залізниця зазнала в період двох світових війн. Відновити довоєнний рівень залізничного господарства вдалось лише у 50­х роках.

Після здобуття Україною незалежності, для управління залізничним транспортом 14 грудня 1991 року Кабінет Міністрів України видав постанову «Про створення Державної адміністрації залізничного транспорту України». Цим документом було утворено Укрзалізницю – державне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, національний перевізник пасажирів та вантажів.

Сьогодні значна увага приділяється електрифікації залізниць. У результаті зростає швидкість рухомого складу, пропускна спроможність магістралей та ефективність їх використання. Наразі усі найбільш вантажонапружені магістралі України є електрифікованими. Окрім того, Укрзалізниця експлуатує швидкісні електропоїзди корейської марки «Hyundai HRCS2» й вітчизняний «Тарпан ЕКр1». Ці потяги спроможні розвивати швидкість до 200 км на годину.

Артем ЯКОВЛЄВ

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Календар

« Січень 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31