Ігор Максименко, винний ентузіаст, сомельє та винороб з Умані. Виготовленням крафтових вин займається вже четвертий сезон.

– Для мене крафтове вино – це вино, в основі процесу виготовлення якого стоїть якість, постійний пошук та експеримент. Я не страждаю гонитвою за кількістю, бо не ставлю за мету штамповане виробництво. Мої вина ексклюзивні та зроблені з натхненням, в основі яких сталий асортимент вибраних сортів винограду з півдня України, – каже пан Ігор.

логотипНа фестиваль у Буки привіз виготовлене власноруч перше вино 2015 року. Виноград для нього того ж року привіз із дослідних ділянок Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» з-під Одеси. Переробляв на вино, застосовуючи елементи кахетинської технології:

– Кахетинська, чи то грузинська технологія виготовлення вина передбачає настоювання та бродіння його тривалий час на гілочках та з вичавками. Можна й до місяця. Я тримав два тижні. Але цього було достатньо. Чим більший відсоток спирту в суслі, тим більше розчиняється речовин – з кісточки, з гілочки. Щоб зберегти аромат вина, треба його настоювати при нижчій температурі, навіть охолоджувати.

Розповідає, що виготовленням вина займається вже чотири сезони. Доти пробував себе в торгівлі, будівництві та інших сферах. Потім познайомився із земляками, які вирощують в Умані виноград, виготовляючи з нього потім вино.

– В одного мого знайомого є сто сортів винограду, які він примудряється вирощувати в нашому кліматі – півсотні столових, придатних до споживання, і стільки ж технічних, з якого виходить потім смачне вино. Коли я вперше скуштував приготовлене ними вино, для мене це був культурний шок – як в Умані можна виростити виноград і виготовити такі смачні вина, – розповідає винороб.

На початковому етапі та впродовж двох років вино виготовляв у парі з колегою. Він ділився з Ігорем власною технологією, якою користуються винороби Одещини, розробленим фахівцями Інституту ім. Таїрова.

– Разом з тим, я відвідував виставки та тренінги, де збиралися кращі винороби з усієї країни і ділилися іншими технологіями виготовлення вина. Я був вражений їхнім смаком. Тоді в мене з’явилося бажання та визріла ідея виготовляти вина за іншими технологіями. Відтепер наші з колегою вина, з одного ж винограду, який ми привозимо з півдня України разом, кардинально відрізняються, – розповідає пан Ігор.

А нещодавно був на конкурсі виноробів, що проходив в Одесі. Там з-поміж 180 зразків, презентованих кращими виноробами України, його вина «Мерло» й «Сапераві» посіли два другі місця. З ними чоловік працював упродовж трьох місяців. Назви винам дає від сортів винограду – «Аліготе», «Розе», «Одеський чорний», «Каберне».

– До речі, варто сказати, що Одеський чорний – це чисто український сорт винограду і навряд чи ви його знайдете де-небудь ще. Його вивели перехресним запиленням виноградів – Алікан буше у Каберне совіньйон. Із цих двох сортів з’явився сорт Аліберне, але звична його назва Одеський чорний. Його точно оцінять любителі соковитого смаку і гіркуватості. З кожним ковтком відчувається аромат чорносливу, шовковиці та димні нотки, – зауважує чоловік.

Винороб поділився секретами виготовлення вина. Цей процес порівнює з написанням картини:

– Виробляти вино – це як малювати картину. У вас є полотно, фарби, задумка, але це ще не картина. Так само є виноград і базове вино – це дитина. А коли ви підходите до нього з технічними моментами, приміром, охолодження під час настоювання, охолодження під час ферментації – все це малює вино. Гарне вино – це картина, яку майстер писав впродовж півроку чи рік.

Відтак, свої вина виготовляє за двома технологіями – білою та червоною. Біла передбачає виготовлення вина із чистого соку, видавленого з винограду. Тоді дуже мінімальний контакт із шкіркою, одразу починається процес ферментації (бродіння) з використанням чистих культурних дріжджів, або на диких дріжджів. А червона технологія передбачає, що виноград тривалий час під час мацерації настоюється, а потім включається процес ферментації, коли переробляються цукри в спирт. В одній із пляшок із білим вином показує осад.

– Якщо ви виготовляєте біле вино за класичним білим методом, то, щоб отримати яскраве, прозоре вино, його треба фільтрувати кілька разів. А мені якось захотілося зробити його насиченішим. Тому я зробив біле вино з осадом. Цей процес називається ботонаж. Він збагачує вино речовинами, які є в дріжджах, – каже винороб. – Це вино настоювалося п’ять днів на шкірці, і досі знаходиться на осаді в бочці. Осад – це показник натуральності. Мені потрібно, щоб тут були залишки дріжджів, які будуть з роками, розчиняючись, додавати вину аромату, а з іншого боку, дріжджі – це захист для вина.

келихиСмакувати вина – це ціла наука. Аромат у вині залежить від сорту винограду – це, так званий первинний аромат, вторинні аромати з’являються у вині під час бродіння, а третинні – під час пляшкової витримки. Зберігати вина можна в будь-якому приміщенні, дотримуючись сталого температурного режиму. Єдина вимога – щоб не було різких перепадів.

– Кожен сорт вина – це особливий набір смаків та ароматів. Завдання келиха – допомогти нам їх правильно розкрити і відчути. Для деяких вин узагалі існують спеціальні келихи, з яких п’ють саме це конкретне вино. Оцінюють напій трьома способами – око, нюх, смак. Спершу, сколихнувши вино в келиху, на око оцінюємо густину, концентрацію, насиченість, колір, прозорість, потім аромати – перший (над келихом), другий (низ і верх келиха), третій (коли він буде майже порожній і ви відчуватимете речовини, що матиме вино через кілька років), смак – через смакові рецептори.

За словами сомельє, на смак вина впливає також келих, з якого ви його п’єте. Келих – це ключ до вина. Маючи зв’язку ключів, ви зможете відкрити для себе повноту смаків багатьох вин, отримавши насолоду.

Тож, на запитання, що корисніше – сік чи вино, пан Ігор аргументовано доводить, що другий напій.

– Вино – це ферментований продукт, який розбиває складні речовини на прості, які значно легше засвоюються організмом. До ферментованих продуктів ми зараховуємо кисломолочні продукти, яблука, квашену капусту. Це набагато корисніше, – каже винороб, радячи, яке вино краще обрати: – Аби відчути сортовість вина, раджу обов’язково скуштувати вина новозеландських виробників з долини Мальборо. У них унікальна технологія виготовлення із застосуванням безкисневої мацерації. Їхні вина мають неповторні та концентровані аромати.

Наталія УСЕНКО

На одній зі світлин у гончарки Анжели Драч з Буків Маньківського району є колишній президент України Віктор Ющенко. Він низько схилився над столом, вщент заставленим виробами мисткині, обираючи собі сувенір. Жінка одна з небагатьох майстринь в Україні, яка виготовляє смоляні глиняні вироби.

Подвір’я в Анжели Драч заставлене її глиняними виробами. Де живе, там і працює. Аби їх не ходили красти та не били «добрі односельці», деякі з них вона виставляє за воротами над дорогою. Вартість виробів стартує від 50 грн і вище. Вдома проводить і майстер-класи, навчаючи ремеслу ліпнини туристів, які приїздять до неї на екскурсію з усієї України.

Як зізнається жінка, колись вона в Україну їздила – брала активну участь у ярмарках у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові, на святах у Музеї Івана Гончара та різних етнофестивалях, зокрема «Прикарпатський вернісаж», «Трипільське коло», «Мамай-фест», «Київська Русь», «Країна мрій» в Києві, Херсоні, Криму, Івано-Франківську, Коломиї, а тепер до неї їдуть.

Анжела Драч закінчила Канівське професійно-технічне училище. Печі для випалювання виробів виготовляє сама. Була у знаменитих гончарів на практиці у Польщі та Криму, об’їздила майже всю Україну. Її навіть запрошували працювати за кордон, проте жінка відмовилася покидати рідні Буки. Ентузіазм до ліплення з глини їй передався від матері Любові Василівни Драч. А перші вчителі були з місцевої художньої школи.

– Я сама родом з Вінницької області. А проживали деякий час на Буковині. У Чернівецькій області і Анжела народилася, – розповідає пані Любов. Вона привезла на базар у Буки продавати глиняні вироби доньки, поки та проводила екскурсії для туристів Буцьким каньйоном. Серед виробів – горщики, варенички-свистунці, полумиски, миски, фігурки черепахи, баранчиків, коників, корівки та ін. – Спершу нам дуже складно жилося в Буках після переїзду до чоловіка. Я просила його повернутися на Буковину, проте він був проти. Так ми й віднайшли своє призначення тут, у Буках.

У жінки, крім Анжели, ще дві доньки і син. Кожен з них має свою справу. Син з купи металолому може зробити техніку. Старша донька має професію, пов’язану з будівельної справою. Анжела пов’язала долю з гончарством. Самому старшому внуку пані Любові 32 роки, а найменшій внучці – 5 років. Всього їх у неї четверо.

– Ось це шурхалко. Ще тисячу років тому діти гралися такими іграшками, бо інших не було. До речі, у Легедзино знайшли шматочок такої цяцьки, – демонструючи іграшку, розповідає Любов Василівна. Ззовні вона нагадує звичайне яйце, в якому цокотять кульки. – Всередині звичайні кульки глини. Воно виготовляється все разом. Висушується і випікається. До речі, коли внучці було чотири рочки, вона зі шматочку глини, що залишився зробила колорадського жука-свищика. Потяг до мистецтва – це вже наш сімейний дар.

Печі для випалювання виробів Анжела Драч виготовляє сама. На її подвір’ї їх три. Ще одну облаштувала на батьківському подвір’ї. До речі, гончарні круги для неї теж у свій час зробив батько. Вироби виготовляє з місцевої глини, а також привозить із сусідніх сіл та районів.

– Копають наші люди криниці, а на глибині від 5 метрів і глибше йде глина. Ось всю ту глину ми возиками і перевозимо додому, – розповідає пані Любов.

Серед виробів Анжели Драч в око впадають горщики, полумиски та фігурки не коричневого, а майже чорного кольору. Буцька гончарівна одна з небагатьох в Україні, яка працює в цій техніці – перед тим, як ставити в піч виріб, вона його обмащує смолою, а готовий – натирає до блиску. Такою технікою, як відомо, наразі в Україні володіють троє гончарів – її учитель з Громів Уманського району, а ще майстер з Чернігівської області.

Наталія УСЕНКО

12 квітня на зборах сіл Кумейки та Гута Межиріцька, що в Черкаському районі, громада дала попередню згоду на співпрацю з інвестором ДП «Перемога Нова» Групи МХП, а саме на розміщення в адміністративних межах Кумейківської сільради потужностей підприємства.

Раніше Кумейки мали статус населеного пункту, який постраждав від наслідків Чорнобильської трагедії, тож у місцевих жителів було чимало побоювань щодо екологічної складової майбутнього партнерства. Втім, аргументовані докази ДП «Перемога Нова» щодо безпечності свого виробництва переважили сумніви селян і вони вирішили спробувати. Підприємство, в свою чергу, вже за тиждень після зборів почало втілювати перший інвестиційний проект – «Соціальний магазин».

Ще з дев’ятої години п’ятниці 19 квітня біля кумейківського Будинку культури починають збиратися люди. Всі чекають на прибуття автомобіля, який везе громаді куряче м`ясо. Програма «Соціальний магазин» розрахована на малозабезпечені верстви населення та дає можливість купити до 5 кг курятини за пільговою ціною в 15 грн за 1 кг. Вона вже давно реалізується в Будищенській та Свидівоцькій сільрадах, з минулого року почала працювати і в Тубільцівській. За словами секретаря Кумейківської сільради Людмили Яківець, у списках сьогодні 278 людей. Це пенсіонери, інваліди та багатодітні сім`ї, є також ветеран АТО.

Нарешті машина прибуває і люди починають гуртуватися в чергу. Хтось з них посміхається, на обличчях інших відчувається тривога – раптом м’яса на всіх не вистачить? Головний бухгалтер сільради Тетяна Бойко, яка звірятиме продаж за списками, заспокоює людей та просить їх не утворювати натовп.

Перед початком роботи «магазину» сільський голова Віра Іващенко та заступник директора ДП «Перемога Нова» Геннадій Штефан звертаються до громади з маленькими виступами. Представник інвестора говорить про важливість початку співпраці підприємства та громади, партнерські відносини та готовність компанії наповнювати бюджет сільради, перейматися проблемами людей.

У свою чергу, очільниця Кумейок розповідає, що той важкий економічний стан, в якому перебуває село вже багато років, не може продовжуватися вічно. З її слів, співпраця з ДП «Перемога Нова» допоможе громаді у вирішенні її головних проблем, сприятиме розвитку та розквіту Кумейок та Гути Межиріцької. Але для цього потрібна підтримка інвестора, бажання йти йому назустріч.

 Після цього відбувається урочисте перерізання червоної стрічки, і зі словами присутніх «Господи, поможи» та «З Богом» розпочинається робота «Соціального магазину».

Поки перші покупці забирають своє м`ясо, ми спілкуємося з людьми у черзі. Запитуємо, як вони ставляться до появи у селі інвестора? Яким вбачають майбутню співпрацю? Чого чекають від ДП «Перемога Нова» в першу чергу?

Пенсіонерка Любов Олексіївна пересувається за допомогою паличок. Видно, що ходити їй важко, але пропустити приїзд «Соціального магазину» вона не могла.

– Дуже добре, що інвестор до нас прийшов, бо немає зараз ніякої перспективи, нікому ми непотрібні, навіть автобуси до нас майже не ходять, – каже Любов Олексіївна. Вона сподівається, що у молоді скоро буде робота, здійснюватиметься допомога пенсіонерам, на її кутку по вулиці Гетьмана Павлюка нарешті з’явиться освітлення, в селі покращиться стан доріг.
– В мене шестеро онуків і я б дуже хотіла, щоб у них в житті все було добре. Хай ДП «Перемога Нова» нам всім допомагає, особливо нашим дітям і внукам. 

– Це дуже важливий крок для нашої громади, – стверджує зооветеринар Володимир Безуглий, який прийшов купувати м`ясо для своєї матері. – Підтримую всіх людей, які голосували за співробітництво з ДП «Перемога Нова». Сам багатьох перед зборами переконував, наводив їм приклади з минулого. Бо в нас як було? Інвесторів ми не хотіли, хотіли самі хазяйнувать. Ще на початку 2000-х років були пропозиції розміщення в нас курників «Нашої Ряби», але так воно тоді заглохло, то і живемо ми з тих часів все гірше і гірше.

У «Соціальному магазині» Володимир Ількович вбачає велику допомогу для села.

– Що вам сказати? Ви ж самі знаєте, яка зараз пенсія, які ціни в магазинах та на газ. А 15 грн за кілограм м`яса – це дуже велика підтримка для пенсіонерів, яких в нас десь 70% села. В мене мати похилого віку, вона вже майже не ходить, доглядаю за нею. Тому дякую нашому новому партнеру за таку допомогу.

Говорячи про майбутнє, Володимир Безуглий має великі надії на збільшення місцевого бюджету та інвестиції ДП «Перемога Нова» у інфраструктуру села. Водночас наголошує, що село своєю згодою підтримує українського виробника.

– Для мене важливо, щоб ми в Україні підтримували наших вітчизняних виробників, в цьому мій патріотизм. Чого в нас буде вирощувати іноземний інвестор, коли є свої? Краще, щоб українці на своїй землі керували, ніж хтось з-за кордону, якому ти нічого не доведеш.
Також, на думку зооветеринара, є велика загроза того, що на малопродуктивних та деградованих землях сільради з часом розмістять смітники або навіть місце для утилізації старих боєприпасів чи хімічних відходів. Згадує, що колись ці ідеї активно обговорювалася, але на щастя поки що не були реалізовані.

«Хай краще в нас пташники стоять, робота буде, село процвітатиме. Ніж черкаське та канівське сміття лежить або небезпечні хімікати, – підсумовує Володимир Ількович.  

– В наших селах стає все більше пенсіонерів і все менше працюючих людей. Це і не дивно, молодь же тікає, бо роботи немає. Тому, думаю, нові робочі місця і допомога інвестора для нашого села дуже важливі, – розповідає пенсіонер Іван Постіл. – Раніше в нас був колгосп, він удержував школу і садочок, молоком забезпечував. А зараз нема такого… У школі на харчування дітей дають 5 чи 6 гривень, як ти дитину на ці гроші прогодуєш? М’яса вони взагалі не бачать. Але саме головне і саме перше – робочі місця. Співпраця з «Перемогою» нам дуже допоможе, село буде жити – впевнений Іван Павлович.

– В нас вже була колись можливість поставити в Кумейках курятники, але ж тоді не схотіли – згадує пенсіонер Ніна Прокопівна. – А я «за» була, і тепер «за». У зверненні, яке нам депутати носили, підписалася, на зборах проголосувала. В мене син працює на автобусі в МХП, він може м’ясо дешевше купити, але в інших такої можливості нема. 

Здебільшого коло автомобіля ДП «Перемога Нова» можна побачити людей похилого віку, але є тут  і представники молоді. Мати трьох дітей Альона Шульгіна купуватиме м’ясо для батьків пенсіонерів та для своєї багатодітної сім`ї. В жінки троє дітей 3, 6 та 8 років, тому вона дуже переживає щодо подальшої роботи кумейківських садочка та школи, а також місцевої амбулаторії.

– Для мене головне, щоб школа і садочок працювали, а мої діти вчилися в них, а не їздили невідомо куди за багато кілометрів, – каже Альона. – Так само і з амбулаторією. Якщо в нас її заберуть і буде тільки ФАП, то теж доведеться їздити в інші села. Тому якщо «Перемога Нова» дійсно планує допомагати селу, я це тільки підтримую і виступаю за будівництво.
Важливим, на її думку, є також питання роботи. Зараз пані Шульгіна працює на пилорамі і каже, що це доволі важка для жінки праця. Поява нових робочих місць на пташниках стане для села досягненням, тому що з’явиться вибір, де працювати. Першочерговими вона бачить проекти ремонту доріг та закупівлі ігрового майданчику в дитячий садочок.  

А от для колишнього завідуючого фермою, а зараз пенсіонера Андрія Бараненка однією з найголовніших проблем Кумейок та Гути Межиріцької є розчистка дренажних каналів.

- На зборах багато казали про недостатню кількість води. Так от кількість чи нестача води залежить не від підприємства, а від природи. Нам же треба не запускати, що погіршується, а вчасно на це реагувати, – авторитетно стверджує Андрій Васильович. – Розчистити дренажні канали, почистити заболочені 30 гектарів на Брідку. Тоді і рибина в нас буде, і качка, і звірок.

Також він розповідає про поступове вимирання сіл та як це можна виправити.

– На моєму кутку в селі пустує 37 хат! Дороги не робляться, сніг взимку не прогортається. Щоб зупинити молодь в Кумейках, нам дуже потрібне виробництво. Тому я за інвестора, хай працює.

– Велике спасибі – дякують представникам ДП «Перемога Нова» дві жіночки пенсійного віку, які щойно придбали курятину. Просять про ремонт дороги на вулиці Гетьмана Павлюка, перепитують, чи буде приїжджати «Соціальний магазин» в майбутньому.

– Головне, щоб інвестор нас не ображав і допомагав нам, – каже одна з них. – Хто ж іще про нас подбає?

Для пенсіонера Івана Шадирі, який підтримує розміщення потужностей інвестора, важливим є поява у селі робочих місць, яка зупинить вимирання села.

– Я за курятники, – наголошує Іван Кирилович. – За допомогу пенсіонерам і роботу для молоді. Нам би всім це дуже допомогло. І велике дякую за м’ясо! 

У маючого групу інвалідності Анатолія Станіславовича вже давно немає сумнівів щодо необхідності партнерства з інвестором.

– І раніше, і зараз я підтримував і підтримую будіництво в нас пташників ДП «Перемога Нова». В мене свати в Березняках, я з ними їздив на ознайомчу екскурсію до однієї з бригад підприємства, що коло Мошен. Так от хочу сказати, що там немає ніяких запахів, про які говорять противники «Нашої Ряби». І люди, які неподалік живуть, це теж підтверджують. Потім ще у Будищі на бригаді був, теж ніякого смороду немає.

Крім самого Анатолія Станіславовича, м’ясо також можуть купувати його жінка та мати. Це хороша підмога для всієї сім’ї.

– Ми не знаємо, що буде завтра, чи буде працювати школа, садочок. Тому не можна від такого інвестора відмовлятися. Дочка в мене вчилася на еколога, закінчила магістратуру. І що ж – роботу за спеціальністю не знайшла. Маючи таку освіту, їздила в Чехію сади обрізати. Хоча була б тут робота, то і не їздила б нікуди, а вдома працювала.

Поспілкувавшись з покупцями, звертаємося з питанням про важливість «Соціального магазину» до місцевих медиків.

- Для наших пенсіонерів це однозначний плюс. Якщо пенсіонер вже фізично не може тримати вдома курей, корів або свиней, він купує м`ясо в магазині. Та як йому це зробити, коли він отримує сьогодні 1500-2000 грн, а в тому ж магазині м’ясо коштує 80 грн? Звичайно, коштів йому не вистачає, – зауважує старша медична сестра Наталія Кріт. – В той же час в раціоні пенсіонерів, як і малих дітей, обов`язково має бути присутня щоденна норма білкової їжі. Бажано при цьому, щоб це було не жирне свиняче м’ясо, а дієтичне куряче. Тому коли наші люди похилого віку та багатодітні сім`ї отримують можливість купувати курятину за 15 грн, цьому можна тільки радіти.

– Проект «Соціальний магазин» є для наших людей дуже позитивним та оздоровчим – погоджується з колегою фельдшер Юлія Будник. – Статистика старіння народу та демографічних втрат в Україні невблаганна, Кумейки тут не виключення. Тому маємо велику надію, що разом з ДП «Перемога Нова» нам вдасться покращити медичну сферу в наших селах. «Соціальний магазин», обіцяний інвестором клінічний аналізатор та наше спільне прагнення зберегти в Кумейках амбулаторію – все це слугуватиме здоров’ю людей.

– Ми націлені на довгі роки плідної співпраці з Кумейківською сільською радою, – говорить заступник директора ДП «Перемога Нова» Геннадій Штефан. – Початок роботи «Соціального магазину» – лише перша цеглинка на цьому шляху, попереду ще чимало роботи та багато нових добрих справ. Головне, щоб ми робили все з громадою разом, як справжні партнери.

Через три години роботи «Соціального магазину» центральна площа Кумейок поступово пустішає. Курятини вистачило на всіх людей зі списків сільради, люди йдуть усміхнені та задоволені.

Весь апарат сільської ради, який активно допомагав у роботі «магазину» працівникам ДП «Перемога Нова», нарешті може перепочити. 

– Я дуже переживала, щоб все сьогодні було добре, щоб всі люди зі списків змогли придбати м`ясо і ми ні про кого не забули – підсумовує цей насичений день сільський голова Віра Іващенко. – І я дуже рада, що сьогодні отримала допомогу кожна сім’я, де є пенсіонер або інвалід, кожна багатодітна сім’я. Головне ж, громада відчула сьогодні, які позитивні зміни можуть статися в нашій сільраді. Впевнена, що нам вистачить розуміння та усвідомлення важливості цих змін. Бо це наш вибір свого майбутнього.

Дошкільний навчальний заклад «Сонечко», що у селі Лозівок Черкаського району, днями отримав нову пральну машину. Оскільки застаріла техніка не підлягала ремонту, колектив дитсадка змушений був шукати підтримки від благодійників. Допоміг придбати і особисто передав техніку народний депутат від Черкащини Владислав Голуб.

«Пральною машиною ми користувалися 17 років. Торік відремонтували її за власний кошт, потім вона знову вийшла з ладу і нині не підлягає ремонту. Ми тривалий час шукали, хто нам допоможе вирішити проблему, зверталися до місцевих депутатів. А тим часом перебивалися, як могли, носили прання додому, – розповіла завідуюча ДНЗ «Сонечко» с. Лозівок Марія Козодой. – Потім звернулися до громадської приймальні народного депутата Владислава Голуба. Щиро дякуємо за те, що змогли допомогти».

Минулого тижня в рамках роботи на своєму виборчому окрузі Владислав Володимирович навідався у дитсадок і особисто передав колективу пральну машинку.

«Це найменше, що ми можемо зробити, аби полегшити роботу колективу і догляд за дітьми. Приємно, що нам вдалося віднайти спонсорські кошти на придбання техніки», – зазначив нардеп.

За словами Владислава Голуба, найважливішими пріоритетами в розвитку держави мають бути якісна освіта і медицина, а тому діти повинні отримувати найкраще, а їхнє навчання і виховання – відповідати європейським зразкам.

Нагадаємо, у 2018 році на розвиток освіти в Черкаському районі нардеп залучив понад 2 млн грн з державного фонду соціально-економічного розвитку. Кошти були спрямовані на заміну вікон, придбання комп’ютерної та побутової техніки у школи та дитсадки, а також на капремонт каналізаційної системи та влаштування біологічної очисної установки у Мошнівській ЗОШ.

П’ятьма майданчиками вже поповнилася цього року спортивна інфраструктура Черкаського району. Три з них встановили в населених пунктах Степанківської ОТГ: Степанках, Хацьках і Бузукові. Ще по одному – в Думанцях та в одній із військових частин, що в Дубіївці.

На урочисте відкриття спортивних об’єктів у Степанківській та Хацьківській школах у понеділок, 8 квітня, завітав народний депутат Сергій Рудик. Майже 800 тис. грн державної субвенції на їх придбання та монтаж у населених пунктах 198-го округу в межах Черкаського району він «вибив» торік. Встановлювати тренажери почали вже цьогоріч – щойно дозволили погодні умови.

– У попередні роки, аби кошти на соціально-економічний розвиток не «згоріли», сільські голови часто підписували акти «невиконаних» робіт, я їх навіть називаю так – невиконаних, або ж доробляли роботи поспіхом. Уже другий рік за моїм наполяганням кошти такої субвенції є перехідними. Тож тепер ті самі майданчики не потрібно вкопувати в мерзлу землю, можна дочекатися теплої погоди і встановити їх за всіма правилами, – зазначає Сергій Рудик.

За словами директорів шкіл Катерини Яценко та Володимира Рожелюка, нові тренажери сприятимуть не тільки урізноманітненню дозвілля та покращенню фізичної форми, а й зростанню спортивних досягнень дітей. Тож депутату вручають подяку за допомогу в розвитку спорту та благоустрою навчальних закладів. Та найбільше радіють школярі – під час перерви на майданчиках немає жодного порожнього тренажера.

Цього ж дня спортивний майданчик відкривають і в одній із військових частин, що в Дубіївці. Адже, як зазначив Сергій Рудик, тренажери потрібні не тільки дітям у навчальних закладах, а всім, хто любить спорт і дбає про свою фізичну форму та здоров’я!

Найближчим часом у населених пунктах району, що входять до 198 виборчого округу, мають змонтувати ще два дитячі та три спортивні майданчики. Відтак їх загальна кількість сягне 36 одиниць. Крім цього, в Червоній Слободі діє міні-футбольне поле зі штучним покриттям. Ще два такі ж добудовують у Леськах та Хуторах. На цей рік також заплановане будівництво баскетбольно-волейбольного майданчика у Червоній Слободі.

– Ще на початку своєї каденції поставив перед своєю командою завдання, щоб у межах округу не було жодного населеного пункту, де б не було встановлено дитячого та спортивного майданчика. Адже жителі маленьких сіл мають таке ж право на гідні умови життя, дозвілля, виховання та навчання своїх дітей, як і жителі великих міст. Завдання виконав і навіть перевиконав. Ба більше – у нас вже є населені пункти, де діє і дитячий майданчик, і спортивний, та ще й міні-футбольне поле. Переконаний: вони покращать дозвілля дітей та заохотять молодь займатися спортом на свіжому повітрі замість проводити час за комп’ютером чи займатись невідомо чим, – підсумував Сергій Рудик. 

Сьогодні багатодітні мами з сіл Черкаського району зібралися разом, аби відзначити наступаюче свято весни, краси та любові – 8 Березня. Урочистий захід для них організувала очільниця Черкаського районного комітету багатодітних родин, дітей-сиріт та дітей-інвалідів Ніна Вурсіченко за підтримки нардепа Владислава Голуба, керівництва Черкаського району, громадських та релігійних організацій, а також спонсорів і благодійників.

На жаль, через хворобу сама Ніна Миколаївна не змогла бути присутня за заході, проте, ми сподіваємося, щирі слова подяки та побажання скорішого одужання від його учасників додадуть їй здоров’я та сили швидше повернутися до своєї улюбленої роботи.

У неї відкрите серце, зауважує пастор Юрій про керівницю громадської організації Ніну Вурсіченко, бажаючи їй швидшого одужання:

– Вона ним готова весь світ обігріти, здобрити, змилосердити. Вона ніколи не зупиняється. Про це знають її родичі тут, що живуть в Україні, і ті, що за кордоном. Вона каже: «Мені треба, бо діти йдуть до школи, а в них немає рюкзаків чи зошитів, чи іншого шкільного приладдя». І через її наполегливість, звідусіль приходить допомога, про яку вона просить. Бо всі бачать її щире бажання допомогти іншим. Тому я вірю, що Господь зцілить її.

Привітати присутніх зі святом завітали народний депутат України Владислав Голуб, голова Черкаської РДА Анатолій Яріш, обласний військовий комісар Євген Курбет.

– На жаль, торік Бог забрав мою маму до себе. Тому я хочу побажати всім присутнім тут поспішати піклуватися про своїх рідних та близьких щодня, аби зігріти їх своїм теплом та любов’ю, – зауважив у виступі народний депутат України Владислав Голуб. – Вочевидь, забираючи одне, Господь дарує інше – тому торік він подарував мені доньку. Тепер я щасливий тато трьох дітей – сина та двох доньок. Усім матерям у залі я бажаю міцного здоров’я, позитивних вражень, посмішок, добрих емоцій, жіночого щастя, щоби ви раділи своїм дітям, сім’ям, а життя ваше було сповнене добротою, любов’ю та теплом.

Від нардепа всі присутні жінки отримали подарункові набори.

– Я бажаю, щоб ви відчували постійну турботу, шану, повагу від ваших рідних і близьких. Божого благословення, успіху та щастя, – побажав у вітальному слові багатодітним мамам голова Черкаської РДА Анатолій Яріш, подякувавши тим, хто долучився до організації заходу – пастору Юрію та нардепу Владиславу Голубу.

 Разом з тим, Анатолій Яріш виконав приємну та почесну місію – вручив посвідчення «Мати-героїня» Лілії Конкіній та Ірині Шепель з Хуторів, а також Тамілі Костриці з Яснозір’я. Указ про присвоєння почесного звання цим жінкам Президент України підписав торік у грудні.

Таміла та Микола Костриці з Яснозір’я виховують п’ятьох дітей, з них – одна трійня. Костриці дуже хотіли третю доньку, а натомість з нею народилося ще двоє синів. Так родина стала багатодітною. Сьогодні трійні по 12 років: Артем мріє стати хірургом, Максим – відкрити власний ресторан, а Юлія бачить себе у сфері косметології.

Старший син Віталій одружився. Таміла та Микола вже рік як стали бабусею та дідусем. 18-річний Богдан закінчує навчання в технікумі.

 – Легко не було. Тримаємо для себе господарство. Зранку беремося поратися самі, аби зібрати всіх до школи, а вже як повертаються діти, то беруться допомагати, – розповідає 43-річна Таміла. Окрім того, жінка доглядає ще хвору матір.

За вагомий внесок у підтримку підопічних громадської організації багатодітних родин, допомогу в організації святкових та урочистих заходів, а також вирішення побутових проблем Владислав Голуб, Анатолій Яріш та Євгеній Курбет отримали подяки від Черкаського районного комітету багатодітних родин, дітей-сиріт та дітей-інвалідів.

 Подібні заходи громадська організація за підтримки нардепа Владислава Голуба організовує вже декілька років поспіль. Нардеп каже, що як багатодітний батько знає, що дітям в першу чергу треба тепло та любов батьків, а батькам – впевненість у завтрашньому дні.

– Тому коли ми зустрічаємося з Ніною Миколаївною, аби обговорити потреби багатодітних родин, проекти, які вона хоче для них зорганізувати, я намагаюся використати всі свої можливості, аби допомогти їй, – зауважив нардеп. – Усе, що вона робить для вас, для дітей-сиріт та інших родин, що потребують опіки і мають певні потреби – це значуща робота. Для мене ваша подяка – найкраща відзнака того, що я і моя команда йдемо у правильному напрямку, працюючи з відкритим серцем для вас.

Євген Курбет, обласний військовий комісар, який також очолює громадську організацію «Лад», привітав присутніх зі святом весни, краси та любові.

– Тривалий час вважалося, що жінка може реалізувати себе лише в материнстві та родині. А суто чоловіча справа – професійна та громадсько-політична сфера. Сьогодні перед жінкою відкриті всі двері, за якими вона може обрати шлях за покликанням серця. Сьогодні поруч із чоловіками військову службу за контрактом проходять понад 25 тисяч жінок. Понад тисячу з них мають офіцерське звання. У цій залі зібралися жінки, які себе реалізували в материнстві. Міжнародний жіночий день – це справді особливе свято, бо це свято матері, берегині, яка дарує свою любов, створює сімейний затишок, надихає любов’ю все навколо. Хочу побажати всім казкового настрою, уваги та поваги в родині, нехай здійсняться всі ваші заповітні мрії, в країні буде мир, а в кожній родині – злагода, любов, благополуччя та достаток, а діти будуть здоровими і щасливим.

Від громадської організації «Сини Черкащини» всі присутні в залі жінки з нагоди свята отримали в подарунок квіти.

Наталія УСЕНКО

Про затребувані професії, пропозиції постійної та тимчасової зайнятості, ситуацію на ринку праці Черкаського району наша розмова із директором Черкаської районної філії Черкаського обласного центру зайнятості Олександром Гриценком.

-         Олександре Миколайовичу, яка сьогодні ситуація на ринку праці району  із попитом та пропозицією робочої сили?

-         За 9 місяців поточного року ми можемо спостерігати позитивну динаміку. Зокрема, статус безробітного отримали на 6,9% менше громадян, ніж торік. Позитивна динаміка спостерігається завдяки збільшенню попиту на робочу силу на ринку праці. Кількість роботодавців, які подали інформацію про вакансії до районної філії, збільшилась на 13,3% порівняно з минулим роком, що на 8% більше, ніж показник по області. Це, в свою чергу, сприяло збільшенню надходження кількості вакансій на 9,2%. Місцевими роботодавцями подано до районної філії 1336 вакансій, з них 97,5% укомплектовано. В середньому тривалість укомплектування вакансій не перевищує трьох днів. Активна співпраця фахівців філії з роботодавцями району дає свої результати. З початку року отримали роботу 1396 осіб, що на 9,1% більше, ніж за відповідний період минулого року. Варто відзначити, що цьогоріч на 50% більше осіб отримали роботу ще до набуття статусу безробітного.

-         Які, на Вашу думку, проблемиспостерігаються на ринку праці сьогодні, яких кадрів не вистачає?

-         Основною проблемою ринку праці району є кваліфікаційно-професійний дисбаланс. Сьогодні переважна більшість випускників шкіл намагаються вступити до вищих навчальних закладів і все менше отримують професійно-технічну освіту. На сьогодні на ринку праці є потреба у електрозварювальниках, слюсарях, токарях, пекарях, водіях, столярах, працівниках сфери послуг: продавцях, швачках, кухарях, офіціантах, охоронцях, медсестрах. Працівники сільського господарства також достатньо затребувані: трактористи, птахівники, тваринники, робітники з обслуговування сільгосптехніки. Аби виправити цю ситуацію в майбутньому, ми вже зараз активно проводимо профорієнтаційну роботу зі шкільною молоддю.

-         А що ж сьогодні робити тим, хто має професію чи спеціальність, попит на яку відсутній?

-         Для таких осіб коштом Фонду соціального страхування на випадок безробіття організовується професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації. Це дозволяє підвищити конкурентоспроможність на ринку праці тих, хто бажає змінити професію на затребувану. З початку 2018 року 324 людини пройшли навчання на замовлення роботодавця та для започаткування власної справи. З них 99,7% були працевлаштовані після закінчення навчання.

-         А якщо відсутні вакансії? Чи пропонує служба зайнятості альтернативу?

-         Головне завдання Служби – зробити безробітного активним гравцем на ринку праці, тому ми відслідковуємо найменші зміни цього ринку та реагуємо на них. Якщо немає вакансій для постійного працевлаштування, ми залучаємо клієнтів до тимчасової зайнятості. Так, вже 336 осіб з початку року були залучені до громадських та інших робіт тимчасового характеру. Така робота людям дає додатковий заробіток, а роботодавцям – знайти тимчасових працівників для виконання певного обсягу робіт. Громадські роботи, організовані спільно з органами місцевого самоврядування, мають переважно соціальну спрямованість. Протягом останніх декількох років безробітних залучаємо до оформлення житлово-комунальних субсидій. Такі роботи організовуються на умовах співфінансування. Черкаська районна філія співпрацює у цьому напрямку з Управлінням праці та соціального захисту населення Черкаської РДА, Яснозірською та Червонослобідською сільськими радами. З початку року 79 безробітних були зайняті саме на таких роботах. На їх фінансування за звітний період витрачено 186 тисяч гривень коштів Фонду на випадок безробіття.

Відновлений Будинок культури та нові енергозберігаючі вікна у дитячому садочку – із бюджетів та завдяки спонсорам. Сучасні зупинкові комплекси, дитячі та спортивні майданчики – за власний кошт. Перелік втіленого у селах Думанці та Чубівка можна ще довго перераховувати. Усе це за три роки каденції там реалізував молодий сільський голова Сергій Кукушкін. У 27 років він із підприємництва прийшов працювати в орган місцевого самоврядування. Як змінював села – розповів нам в інтерв`ю.

– На початку листопада виповнюється три роки, відколи Ви стали сільським головою. Чому у 2015­му балотувалися саме у Думанцях?

– У 2009 році ми з родиною почали займатися якісною питною водою. У Черкасах та й в навколишніх селах із цим завжди були проблеми: ви ж знаєте, яка вода тече з наших кранів. Це було якраз через рік після економічної кризи, внаслідок якої наша родина залишилася без доходу. Якісну воду шукали у багатьох села, але найкращу знайшли саме у Думанцях. Тут у нас не було ні родичів, ні знайомих. Але саме це село у 2009­му дало нам можливість на прожиття та розвиток. То хіба ми могли не допомагати селу? Разом з батьком, як підприємці, власними силами виготовили та встановили дитячий спортивний майданчик, підтримували і дитсадок, і школу, і церкву. Якщо до нас зверталися люди, то намагалися завжди піти назустріч і допомогти. Жителі це бачили і ще у 2011­му просили нас із батьком взяти участь у виборах.

– Але Ви вирішили почекати із таким рішенням?

– Так, хоча у мене вже тоді були такі думки. Однак у 2011­му я ще був дуже молодий. Ми з батьком просто продовжували допомагати Думанцям, а через п’ять років, коли почалася нова передвиборча кампанія, я вже вирішив спробувати свої сили. Це було спонтанне рішення – в останній день швидко зібрав і встиг подати документи! За себе майже не агітував, бо знав, що село мене підтримає, адже за роки підприємництва люди побачили дії, а не слова. І жителі обрали мене головою сільської ради зі значною перевагою у голосах.

– Які перші проблеми вирішували вже на посаді?

– Пригадую, щойно провів нараду з апаратом сільської ради, як на вулиці до мене підійшла директор Будинку культури. У приміщенні протікала покрівля, що ніякі заходи не могли проводити. Я одразу взявся за цю справу – звернувся до районної ради, до нашого обласного депутата. У результаті знайшов співфінансування: ми об’єднали три бюджети і відремонтували покрівлю. Це було перше моє досягнення як сільського голови. Бо це масштабний проект, немаленька цифра – майже півмільйона гривень. Для порівняння – бюджет села на той час становив півтора мільйона.

– Тож тепер у Думанцях проходять і концерти, і дискотеки?

– Так. Як для молоді, так і для старшого покоління це позитив. Але, щоб відновити роботу, довелося ще й придбати музичне обладнання. Коли я прийшов на посаду, то стабільно раз на тиждень возив колонки в ремонт, щоб відбулася дискотека. Вони були старі, тож постійно рвалися. Тому я знайшов спонсора – і тепер у нас шикарний звук. Окрім того, за рахунок спонсорів придбав тенісний стіл у заклад. А у 2017­2018 роках ми ще й замінили вікна й двері у Будинку культури. Разом із працівницями власними силами робимо ремонт. Тепер там буде ще й дуже затишно.

– Сергію Володимировичу, читали на вашій сторінці у Фейсбук, що у дитячому садочку в Думанцях також замінили вікна і встановили дитячий майданчик?

– Так, у ДНЗ «Ялинка» усі вікна нові й енергоощадні. І майданчик ми встановили біля дитсадка, щоб не лише дошкільнята там гралися, а й доросліші дітки. Для мене взагалі принципово, щоб у селах працювали і розвивалися дитсадки та школи. Але одним майданчиком ми не обмежилися. У нас два села в сільській раді – Думанці і Чубівка – а самі Думанці лісом поділені на дві частини. У центральній ми з батьком ще раніше за власний кошт встановили майданчик, а от на «Хуторі» дітям не було, де гратися. Я домовився з народним депутатом і там ми теж його обладнали. Крім того, ще й у Чубівці, де взагалі ніколи не було майданчика. До речі, для Чубівки я також звернувся до нардепа і він профінансував придбання та встановлення спортивного майданчика. Якщо немає коштів у бюджеті села, я завжди шукаю альтернативу, де знайти фінансування і зробити об’єкт.

– За два місяці закінчується рік, тож можна говорити про проміжні підсумки роботи. Що вдалося зробити у селах Думанецької сільради за 2018 рік?

– Насамперед, ремонт дороги, на який із народним та обласним депутатами ми вибили 3,8 мільйона. Вона була в такому жахливому стані, що просто неможливо було їздити. На жаль, це не капітальний, а поточний ремонт. Але ми уже відновили п’ять із дванадцяти кілометрів. А ще ми нарешті забезпечили житлом наших дітей­сиріт. Вважаю, це одним із найважливіших наших досягнень. Три місяці кропіткої і наполегливої роботи. Доводилося просто­таки вибивати гроші з держбюджету, щоб придбати будинок саме дітям із нашого села. А за кошти сільського бюджету ми закупили енергозберігаючі вікна та вхідні двері, щоб діти в хаті не мерзли. У Черкаському районі цьогоріч лише два села отримали таке фінансування: Думанці і Хутори. А з останнього важливого – і Думанці, і Чубівка нарешті засяяли. За сприяння обласного депутата відремонтували освітлення на наших вулицях.

– Чи знаходите час на відпочинок? Бо з розмови видається, що ви постійно на роботі.

– Роботі я й справді віддаю більшість свого часу. Щодня їжджу з Черкас у село, бо сам проживаю в обласному центрі. Можу й на вихідних приїхати і стати до роботи – для мене немає проблем самому щось відремонтувати, прибрати чи встановити. На останніх вихідних, наприклад, власноруч встановлював знак «Думанці» на в’їзді в село. Ми з батьком його виготовили за власний кошт, як і знак «Чубівка». Та, попри роботу, щодня приділяю увагу синові. Отак і відпочиваємо. А для себе залишаю трохи часу рано­вранці – бігаю кроси і займаюся боксом. Ну а давнє моє хобі – це автоспорт. Цього року з другом ми посіли перше місце в етапах авторалі у Черкасах у класі запорожця.

 

МИ ПОЦІКАВИЛИСЯ У ЖИТЕЛІВ, ЩО У ДУМАНЦЯХ ТА ЧУБІВЦІ ЗМІНИЛОСЯ ЗА ТРИ РОКИ

Надія Ткаченко, пенсіонерка

Перше, що впадає в око, це відновлення освітлення вулиць в обох селах. А то ж було, як ніч прийде, то страшна темнота і у Чубівці, і у Думанцях. Друге – це ремонт Будинку культури. Там протікала покрівля, а жителям чи збори проводити, чи заходи, то самі розумієте, неможливо було. Чи депутат там допомагав, чи хто, але важливо, що це ініціатива голови сільської ради. Ми бачимо, що він як поставив собі щось за мету, то намагається усіма силами зробити заплановане. Важливо ще й те, як до людей ставиться. Оце дивлюся: стоять люди чи йдуть із церкви. Їде голова сільської ради Сергій Кукушкін, зупиняє машину, забирає їх і підвозить. Така от людяність.

 Галина Андреєва, освітянка

Ми вже 18 років живемо на вулиці Зеленій, а освітлення з’явилося уперше за багато років. Встановили зупинки – на перехресті Чорнявки, на повороті із Чигиринської до села (зупинки Сергій Кукушкін із батьком виготовляють та встановлюють за власний кошт – прим. ред.). Зазвичай, там люди стояли просто неба, бо це ж траса, під дощем і вітром, – не було, де сховатися. А ще в нас покращився стан дороги. І Будинок культури «окультурився» – дах перекрили, вікна замінили, ремонт відбувається. А особисто для мене з важливих змін – це встановлення знаку Голодомору. Ще як я працювала у Думанецькій школі, тоді теж знак «зробили»: купу землі нагорнули, поставили дерев’яний хрест і більше нічого. А Сергій Володимирович зробив окультурений пам’ятний знак жертвам Голодомору.

У Бузівській об’єднаній громаді, утвореній торік, взялися будувати нове громадянське суспільство, де місцевим жителям буде комфортно жити, навчатися, працювати та відпочивати у своєму селі, а не мігрувати за кордон. Для цього в Бузівській ОТГ розробили власну програму розвитку та реалізації потенціалу сільського населення, орієнтовану на європейські взірці, працюють над стратегією розвитку до 2025 року, тут підняли прапор Євросоюзу, а ще чекають на волонтера Корпусу Миру США, який впродовж двох років працюватиме поруч з ними в громаді. Як їм це вдалося, дізналися журналісти газети «Сільські обрії».

 

– В основі успіху нашої громади я бачу лише людей, які ефективно та якісно виконують свою роботу. Ми стали створювати робочі місця і залучати людей, які вміють працювати, а не призначати керівників на ці місця, – зауважує сільський голова Олександр Фуркало. – Ми залишаємося жити тут і наші діти живуть тут, тому завдання нашої команди, а це депутати сільської ради та жителі села, зробити життя громади максимально комфортним.

  Поруч із сільською радою у Бузівці облагороджена територія, де розміщені три камені. За словами Олександра Фуркала, вони символізують об’єднання громад. У центрі – Бузівка, як центральна садиба, поруч – Зелений Ріг, а третій – то перспектива, адже громада планує розширюватися і чекає в своїй родині «поповнення». Натепер населення Бузівської ОТГ – 2500 жителів. Тут діють дві потужні релігійні общини – православної віри та християн-баптистів, завдяки чому, як вважає очільник громади, молодь залишається жити в селі.

 

«Прозорий офіс» сільського голови

Структура громади, відповідальні за виконання на певних ділянках роботи, навіть основні напрями стратегії розвитку – все це прозоро візуалізовано на стінах кабінету сільського голови. Керівник каже, що ремонту робити тут поки не збирається, бо дуже мало часу проводить тут. В основному – в роз’їздах. Приміром, із 48 останніх робочих днів 22 у поїздках – Польща, Київ, Запоріжжя, Черкаси…

– Тут кожен може побачити, коли і який обсяг роботи повинен зробити, виконав її чи ні, – зауважує сільський голова. – І від відповідальності за «не роботу» вже не сховаєшся. Сам щомісяця звітую перед жителями громади про виконану роботу та освоєні суми через Фейс­бук­сторінку громади. Що, коли і за які кошти зробили. Сьогодні це найоперативніший засіб комунікації та донесення інформації.

  23-24 серпня  над адмінбудівлями в Бузівці та Зеленому Розі замайоріли три прапори – України, Євросоюзу та Бузівської ОТГ. Щодо герба на останньому, то над його розробкою працювали місцеві школярі. Сільська рада оголосила конкурс на кращий проект. Отримали 12 робіт. Конкурсна комісія з них обрала один, який доповнила, а переможниця – учениця Бузівської ЗОШ – отримала одну тисячу гривень винагороди.

 Зробили ставку на громадські організації

Натепер їх в Бузівській ОТГ чотири. З їхньою допомогою в громаді планують залучати кошти міжнародних фондів на розвиток всіх напрямків діяльності. Нещодавно сформували ГО «Об’єднання Бузівчан».

– Ми плануємо використати всі можливості, які дають подібні об’єднання, аби зробити життя наших односельців максимально комфортним, – каже керівник об’єднання Дмитро Шилюк. – Першим завданням визначили придбання реамобіля для громади. У нас є «швидка допомога», але автомобіль старий і далі району не виїде. А, щоб врятувати людину, все важить – і час, і обладнання транспорту. Уже знайшли міжнародних партнерів, які готові з нами працювати. Це початок нашої діяльності.

Дмитро Федорович переконаний, запроваджена в громаді Програма розвитку громадянського суспільства та процеси децентралізації відкрили нові шляхи та можливості для розвитку обох населених пунктів, які утворили громаду.

– Сьогодні не стоїть питання – як нам сказали, так і робимо. Навпаки, сьогодні ми зробили вибір, прийняли рішення, а тепер і відповідаємо за його наслідки, – каже пан Дмитро, якого люди обрали депутатом сільської ради. – Навіть якщо 50 % наших планів здійсниться, це вже кардинально змінить життя в громаді.

«Зарядили» і отримали волонтера в громаду

Ще торік в листопаді Бузівська ОТГ зареєструвалася в проекті, який реалізує Корпус Миру США в Україні «Розвиток громад».

– Тут дуже все просто: «заряджаєш і відпускаєш», а потім чекаєш на результат. Так виходить і з нашими проектами. Ми надсилаємо заявки скрізь, де бачимо вигоду для розвитку нашої громади. Відтак, ще в листопаді подалися й на цей проект. Буквально минулої п’ятниці прийшов лист, що до нас приїде волонтер із США, який впродовж двох років працюватиме з нами та навчатиме нас, – каже сільський голова. – Окрім того, він може організовувати гуртки для занять з дітьми чи дорослим населенням. Ми сподіваємося, що завдяки йому жителі нашої ОТГ ще й знання іноземної мови покращать.

Загалом метою співпраці буде допомога Бузівській ОТГ стати економічно та соціально стабільною через посилення громадянського суспільства та покращення ділового середовища.

Щоб молодь залишалася в селах

Для цього в громаді взялися втілювати проект «Реалізація та розвиток населення Бузівської ОТГ». Він передбачає створення умов для реалізації потенціалу кожного жителя об’єднаної громади. З цією метою взялися формувати відповідний майданчик. Для кожної вікової групи населення вже відібрані підходящі заняття та вказаний графік роботи. Такі інформаційні бюлетені отримають всі жителі громади.

– Наше завдання не залишити нікого осторонь. Ми обрали для роботи три напрями – спорт, культура та освіта, – ділиться напрацюванням Олександр Вікторович. – Для організації спортивних заходів в громаді призначили окрему людину. Це і заняття футболом, волейболом, баскетболом, тенісом, міні­футбол, бокс, шахи, шашки, тренажери і так далі. Щодо розвитку культури, то в Бузівській громаді є два духові оркестри. Дитячий духовий оркестр цьогоріч взяв гран­прі в області. «Обличчям» нашої культури є Дмитро Дмитрович Мулик, який присвятив їй своє життя. Окрім того, в нас функціонує народний аматорський хор, організували оздоровчу аеробіку та заняття з хореографії для різновікових груп, а в планах ретро­клуб. Це буде клуб за інтересами для людей поважного віку. Якщо говорити про освіту, то, приміром, торік в Бузівській школі не проводилося гурткової роботи. На це були різні причини – то не було підходящого вчителя, то коштів для оплати його роботи. Цьогоріч ми розпочинаємо заняття в «школі лідерів», «англійському клубі», «основи інформаційних технологій», «умілі ручки», «сильні, сміливі та спритні», «образотворче мистецтво» та ін. Одні вчителі просто взяли додаткове навантаження, а для деяких гуртків прийняли на роботу нових молодих спеціалістів.

У Зелений Ріг планують відправляти автобус, який підвозитиме дітей на гуртки в Бузівку. Частина з них проходитиме на базі школи, а частина – в місцевому будинку культури. До речі, з об’єднанням перед громадою постало кілька викликів – взяти на баланс освіту та як співпрацювати із районними позашкільними закладами освіти, де навчаються діти з Бузівки та Зеленого Рогу.

– Освіту ми взяли на свій баланс, хоч дуже боялися, чи впораємося з цим навантаженням, адже спершу не було ні досвіду, ні кадрів, – пригадує сільський голова. – Проте вже бачимо, що зробили правильний крок. Ми вже зекономили 1,5 мільйона гривень, які в наступному році плануємо вкласти в зміцнення матеріально­технічної бази Бузівського ЗЗСО, де навчаються діти з обох населених пунктів. Цьогоріч ми з бюджету громади вклали в матеріально­технічне оснащення Бузівської школи вже 100 тисяч гривень. Окрім того, натепер працюємо над тим, аби здешевити вартість харчування дітей в школі для батьківської плати. Досі плата становила 12 гривень. Зараз думаємо над тим, щоб її зменшити, як мінімум, удвічі. Зовсім оплачувати харчування дітей місцевому бюджету не «по кишені» та й жителі громади мають брати спільну участь у його формуванні. Окрім того, в нас зараз постало питання створення власної Школи мистецтв в громаді. У районній дитячій музичній школі заявили, що вже не можуть прийняти наших 18 дітей. І це при тому, що цьогоріч з бюджету громади ми спрямували на дитячу музичну школу майже 200 тисяч гривень субвенції. Ми вже провели розрахунки й бачимо, що, оплачуючи заробітну плату вчителів, комунальні послуги та енергоносії, ми витрачатимемо менше, а послуги надаватимемо не менш якісно та професійно.

  ДНЗ «Суничка» в Зеленому Розі відвідують 18 дітей. Його облаштували з частини приміщення колишньої школи. Школа у Зеленому Розі вже два роки як не працює. За словами в.о. старости Оксани Єршової люди дуже переживають за збереження приміщення, тому сподіваються, що тепер в громаді знайдуть йому достойне використання.

– Якщо змінити цільове призначення, там можна зробити своєрідний Центр дозвілля, що об’єднає різні напрямки, – каже пані Оксана. – Над цим проектом зараз спільно працюють бузівські та зеленорізькі депутати. Хоч останніх лише троє у місцевій раді, проте зеленорізьку громаду чують. Дітей шкільним автобусом підвозять в Бузівський ЗЗСО.

 Пожежну охорону створять за європейським взірцем

На базі старого приміщення амбулаторії у громаді планують створити Центр безпеки. Він об’єднає пожежну охорону, поліцію та медичну допомогу. Натепер працюють над відповідним проектом.

– Плануємо, що в пожежній частині працюватиме лише водій, команду сформуємо з добровольців­жителів села. До речі, це звичайна практика в багатьох польських гмінах.  На випадок надзвичайної ситуації повідомлення надходить на 101, звідки відбудеться переадресація на нашу пожежну охорону. Волонтери отримуватимуть смс­повідомлення про надзвичайну ситуацію і діятимуть вже відповідно до інструкції, – коментує Олександр Фуркало. – Думаю, що для таких добровольців, як преференцію від громади, ми можемо дати пільги по сплаті податку на землю.

А поки що добровільна пожежна охорона розмістилася на базі одного із старих гаражів сільської школи. З Жашківського районного управління ДСНС громаді передали на баланс несправний пожежний автомобіль, над яким «почарували» місцеві «кулібіни» і він запрацював. Серед них і Іван Пісківець, який став керівником добровільної пожежної охорони Бузівської ОТГ. Сформували її з місцевих жителів, які зголосилися на волонтерській основі допомогти. Уже чотири рази виїздили гасити пожежі в селі – будинки горіли і сміттєзвалище.

– Повністю перебрали двигун, замінили електрику та «начиння», – розповідає Іван Іванович. – Інструктаж провели нам працівники ДСНС, а дещо й самі знали, як робити. На вправність перевіряли один одного.

 Серед тих, хто справився з такою «перевіркою», – Михайло Лавренюк. Він пенсіонер.

І чоловік велосипедом за хвилину доїхав до гаража з дому на виклик керівника добровольців. Михайло – водій пожежної машини.

– В принципі, я недалеко й живу, але вперед гнало не це, а важливість ситуації та необхідність допомогти, – каже пан Михайло. – Взагалі в нас громада гуртується, щоб допомогти за потреби. Хоча й тих, у кого «хата з краю» теж вистачає. Такі зазвичай висловлюють своє невдоволення у негативних коментарях через ту ж саму Фейсбук сторінку громаду, або вказують, що й коли треба зробити, а самі лише збоку спостерігають за роботою.

Яблука «переробили» на лавки

Більшість робіт в громаді люди роблять на добровільних засадах.

– Нам передали 16 гектарів «занехаяного» садку. Ми оголосили, що потрібні добровольці зібрати опалі яблука. Гуртом назбирали більше 5 тонн. Отримали за них трохи більше 4 тисяч гривень. Ці кошти вирішили використати на благоустрій території населених пунктів – облаштувати лавки в селах. Придбали метал. Лісництво нам дало безкоштовно лісу­кругляку, знайшлися майстри, які його розпиляли на дошки. Зараз вони сохнуть. Потім ми їх фарбуємо і робимо 15 лавочок, які облаштуємо в Зеленому Розі і Бузівці, – розповідає сільський голова. – З матеріалу, який залишився, зробимо вказівники вулиць в населених пунктах, в дитячий садок – столик і лавки.

Як центральна садиба гроші поділила

Перше, що вирішила зробити місцева влада після утворення ОТГ, – дорогу до Зеленого Рогу та сільський водогін у Бузівці. Для Зеленого Рогу дороги – найболючіша тема, адже більшість тих, що проходять селом, державного значення. А значить ремонтувати їх за кошти місцевого бюджету «зась». Проте це громаду не зупинило, бо нею щодня курсував шкільний автобус з дітьми. Механізм, який не суперечитиме законодавству та вирішить проблему людей, місцеві владці напрацьовували із фахівцями Черкаської ОДА.

– По кілька разів на тиждень в область їздили, але свого досягли – зробили півкілометра під’їзної дороги до Зеленого Рогу, на що витратили майже 1,8 мільйона гривень, – розповідає сільський голова. – З них майже 1,2 мільйона з обласного бюджету, півмільйона кошти інфраструктурної субвенції, 31 тисяча з місцевого бюджету та 108 тисяч – внески благодійників. Вздовж дороги ще обладнаємо тротуарну доріжку.

Цією дорогою до Бузівської школи шість разів на день проїздить шкільний автобус. Він підвозить учнів із Зеленого Рогу і ще двох сусідніх сіл – Сабадаш та Безпечне, які в перспективі мають приєднатися до громади. 

Другу половину інфраструктурної субвенції спрямують на капітальний ремонт сільського водогону. Мають проект, і підприємство «АгроВільд Україна» днями розпочинає ремонтні роботи. 

Отримали більше мільйона спонсорської допомоги

На території громади працюють кілька таких потужних господар­ств – СТОВ «Злагода», ПСП «Канюківське», ТОВ «Золото ланів – 2015», а також ПрАТ «Черкасирибгосп», ІП «АгроВільд Україна», Бузівська хлібопекарня, одноосібники, 70­-80 ФОПів, які займаються вирощуванням квітів, огірків, помідорів, свиней, риби, виготовляють хлібобулочні вироби, крупи та ін.

– Натепер ми працюємо над наповненням бюджету громади, а не лише розраховуємо на субвенції з держави. Приміром, в червні нам передали землі за межами населеного пункту, а тепер громада запустила механізм боротьби з недобросовісними орендарями, які користувалися землею багато років, але не сплачували за неї податки. У нас немає своїх і чужих, а є громадські інтереси і партнерські відносини. Є домовленість і дії за законом. Разом з тим, ми переглянули податки і для одноосібників, піднявши їх до 1% з 0,3 %. Для них не на багато більше, а для громади – суттєвий плюс, – заявляє керівник Бузівської ОТГ.

До об’єднання бюджет Бузівки становив 3,8 мільйона гривень, а в Зеленому Розі – 830 тисяч гривень, після – спільний зріс до 14,3 мільйона, з яких 6,3 мільйона власних надходжень.

Адміністративні послуги наблизили до людей

У громаді  вирішили допомогти людям з оформленням домо­володінь.

– У сільській місцевості це проблема. Відтак, вирішили допомогти людям – формуємо пакети їхніх документів, передаємо централізовано до районної архітектури і забираємо результат, – розповідає сільський голова. – У Жашків людям їхати не потрібно зайвий раз.

Аналогічно роблять і в Зеленому Розі. Хоч там апарат і скоротили, а до Бузівки кілька кілометрів добиратися, люди за довідками туди не їдуть.

 – Хіба що комусь треба в інших справах, і він хоче ці довідки власноруч отримати. Тоді їдуть самі, – каже Оксана Єршова.

До речі, за роботами із благоустрою закріпили конкретних виконавців, замість того, щоб створити надбудову – комунальне підприємство.

– У кого є трактор, вивозить побутове сміття (до речі, щосереди по 3­4 мішки з двору безкоштовно, – авт.), маєш інструменти і золоті руки – ремонтуєш неполадки водогону, є людина, яка доглядає за порядком на сільському кладовищі, обкошує узбіччя і так далі. Тобто де­факто комунальне підприємство діє, але де­юре я поки що не бачу потреби його створювати. Думаю, що згодом, коли ми матимемо значні надходження до бюджету громади, тоді й говоритимемо про розширення структури, – зауважує Олександр Фуркало. 

Наталія УСЕНКО

Мокрокалигірська об’єднана територіальна громада Катеринопільського району була серед першопрохідців об’єднавчих процесів на Черкащині. Вже третій рік поспіль тут впроваджують децентралізаційні реформи. Як це відбувається в сфері освіти та медицини, дізнавалися «Сільські обрії».

Виділили півмільйона гривень на навчання «своїх» лікарів

Спершу шукали спеціалістів, які б зголосилися працювати в громаді, по всій області. Навіть будинок із земельною ділянкою для охочого переїхати в громаду придбали. Даремно. Тоді вирішили «виховувати кадри самотужки».

-                 На сесії ухвалили Цільову програму підготовки лікарських кадрів для закладів охорони здоров’я Мокрокалигірської обʹєднаної територіальної громади з перевагою для молоді, яка проживає в громаді. Відтак, виділили півмільйона гривень з сільського бюджету на навчання у медичних вишах трьох спеціалістів, - розповідає очільниця громади Вікторія Пипа. – Натепер за цією програмою навчається двоє спеціалістів: лікар-педіатр, який перейшов на другий рік навчання інтернатури у Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця  і наступного року його чекають у громаді,  та випускниця Мокрокалигірської ЗОШ,  яка вступила на перший курс  Вінницького медичного університету.

У громаді створили Центр первинної медико-санітарної допомоги Мокрокалигірської сільської ради, до якого ввійшли дві амбулаторії загальної практики сімейної медицини та чотири ФАПи. Тобто, у кожному населеному пункті обʹєднаної територіальної громади є медичний заклад. Їх, до речі, впродовж трьох років ремонтували. Так, зробили поточний ремонт  приміщення Мокрокалигірської амбулаторії загальної практики сімейної медицини, частину якого реконструювали під реабілітаційний центр для учасників АТО та осіб з обмеженими фізичними можливостями. За кошти ДФРР та інфраструктурної субвенції тут планують зробити капітальний ремонт. А поки що в амбулаторію придбали стоматологічну установку вартістю понад 75 тисяч гривень та кардіограф за 30 тисяч. Відремонтували ФАП у Єлизаветці та  котельню амбулаторії загальної практики сімейної медицини в Ярошівці.   

Відмовилися від газу й будують нову українську школу

Натепер у громаді повноцінно працюють Мокрокалигірська та Ярошівська ЗОШ І-ІІІ ступенів, а також чотири ДНЗ «Ромашка» у Мокрій Калигірці, «Веселка» у Сухій Калигірці, «Малятко» у Єлизаветці, «Тополька» у Ярошівці. Тобто жодного освітнього чи дошкільного закладу не оптимізували.

-                 Створення Нової української школи – складне завдання, але за цим – майбутнє України і кожної громади. Вже давно назріло оновлення змісту освіти,  зорієнтованої на життя та потреби дитини, забезпечення високої кваліфікації педагогічних кадрів та низка інших новацій. Для цього необхідно змінити і просторово-предметне оточення, програми та засоби навчання, забезпечити проектну, командну  діяльність у педагогічному процесі. Освітній простір потребує широкого використання ІТ-технологій, нових мультимедійних засобів, оновлення навчального обладнання, приведення у належний стан приміщень і комунікацій, комфортність довезення учнів до навчальних закладів, створення умов для фізичного розвитку учнів, - розповідає Вікторія Пипа.

Реалізуючи стратегічну освітню ціль, громада вже  придбала 20 нових комп’ютерів, нові меблі, шкільне обладнання, створила мобільні робочі місця для учнів. Крім того, для комфртного підвезення школярів із найвіддаленіших мікрорайонів громади шляхом співфінансування з обласного та місцевого бюджету купили шкільний автобус. Натепер завершили благоустрій пришкільної території. Коштом місцевого бюджету повністю оновили котельню Мокрокалигірської ЗОШ – там встановили два сучасні твердопаливні котли.

-                 Зекономлені на відмові від газу кошти спрямуємо на розбудову Нової української школи, - заявляє Вікторія Вікторівна.

До речі, на завершальній стадії капітальний ремонт сільського спортзалу у Мокрій Калигірці, який вдалося здійснити за рахунок інфраструктурної субвенції (понад 1,2 млн грн).

 

Сторінка 1 з 3