Ми до тебе, Тарасе, приходим,
покладаєм у квітах вінки,
бо зумів ти своєму народу
показати шляхи на віки.
Та насправді це ти нам назустріч
йдеш із Словом правдивим своїм.
Ти – учитель, а ми – твої учні,
Україну разом збережім!
Чи зуміємо врешті вчитатись
у рядки твої до пуття?
Чи зуміємо врешті встати
в боротьбі за нове життя?
Скільки треба нам іще часу,
щоби скинути рабства тягар?
Ти щороку приходиш, Тарасе,
І в серцях роздмухуєш жар.
Дай нам віри, що із попелища
Україна відродиться все ж,
і над вільним світом найвище
ти у славі її пронесеш!
Світлана Корчинська, с. Руська Поляна
