Чи не забагато байдужості?

Понеділок, 18 квітня 2016 15:05

Ліс – це потужний живий організм. Це лабораторія чистого повітря і води, захист від вітру та пилових бур, ерозії ґрунтів, постачальник цінної лікарської та технічної сировини. Це середовище існування тварин і птахів та багатьох живих організмів. Зменшення лісистості на планеті веде до катастрофічних наслідків – глобального потепління, природних стихійних явищ.

Щоб виростити ліс, потрібне не одне покоління людей, а знищити його може наше несвідоме ставлення до нього, тобто звичайна байдужість. На жаль, ми, люди,  часто цінимо те, що втрачаємо. То як же сьогодні ми віддячуємо зеленому другові?

Наприклад, господиня прибрала у себе на подвір’ї, а сміття, що зібрала в поліетиленовий мішок, - до лісу віднесла. А дорогою ще й квітів лісових назбирала – нехай милують її око. Поставила їх  у вітальні, двері зачинила, бо там чисто і ніхто, окрім неї, туди не заходить. Невтямки їй, що вкрала красу у багатьох людей, хто прийде після неї до лісу і квітів тих уже не побачить. А до мішка добрався голодний пес у пошуках їжі, розірвав його, та й полетіли целофанові мішечки по всьому лісу. А там, де осяде мішечок, не виросте вже ні квітка, ні гриб. І це нам байдуже?

Компанія прийшла відпочити до лісу. Обурені: немає де посидіти, сміття навкруги. Знайшли-таки чистеньку галявину, розвели вогнище, приготували шашлики, випили горілки – та так і полишили сміття на галявині. Добре хоч вогнище загасили. І ще на одну чисту галявину стало менше в лісі. І це нам байдуже?

Придбали люди хатинку, та не все в ній так, як хотілося б. Вивалили піч, лежанку, дах поміняли. А будівельне сміття куди? Звичайно, до лісу. Навантажили грузовик, додали інший хатній непотріб (телевізор, лампи, баночки з невідомими речовинами) та й вивезли. І лежить гора сміття. Сніги покривають – не накриють, дощі поливають – не розмиють, сморід такий – птахи облітають! І сохнуть могутні дуби та вікові сосни, бо все, що змилося дощами, пішло в ґрунт, у підземні води. І це нам байдуже?

Ми хочемо жити по-європейськи. Та спочатку потрібно перебудувати свою свідомість. Ніхто нам кращого життя на тарілці не принесе, окрім нас самих. Людська байдужість – це наша корупція у ставленні до природи, її треба долати. Тож починаймо із себе.

 

Тетяна Коноваленко, с. Руська Поляна

 

 

НАШЕ  ЖИТТЯ І  СМІТТЯ

 

Чарівне все навкруг весною:

Травичка, сонце, квітники,

Та поряд, де ступнеш ногою,

Частенько бачиш смітники:

Пакети, шкірка із банана,

Чийсь черевик, квиток і носовик,

Пачки з-під сигарет, чийсь бинт від рани,

А на зупинках… то сміття – 

на цілий грузовик!

Коли це стали ми такими?

Ще предок наш давно колись

Знав, що негідно гидить для людини,

Й лопатку за собою ніс.

Чисто не там, де прибирають,

Не там, де з палкою стоять,

А там, де всі не накидають,

Де душі від сміття  болять.

Ніхто нічого нам не винен,

Своє життя будуємо самі,

Не сміття кожен полишать повинен,

А дарувать красу оцій Землі.

То що робить? Не говорити,

Як всім погано, про незатишність села,

А закачати рукава і так зробити,

Щоби земля віночком зацвіла!

 

Людмила Клименко, с. Руська Поляна

 

 

ЯДУЧИЙ  ДИМ – ЗАГРОЗА  УСІМ

 

Ядучий, повзучий, лихонесучий

Хвастань волохатий гіркущо-давлючий,

Чорнявий, вертлявий і надмір жахливий,

Хворобопідступний не лиш для безсилих.

 

Усе це один – убивця-дим,

Убивця-дим – загроза усім.

 

Щороку у небо хвоста піднімає,

Здоров’я у жителів сіл забирає.

Тож час зрозуміти: від нас це залежить,

Чи здіймуться ввись заклобучені вежі,

Чи випустим  «джина» хвостатого в небо,

Чи скажемо разом: нам диму не треба!

 

Світлана Корчинська, с. Руська Поляна

Оцініть матеріал!
(0 голосів)