Ластівки

Понеділок, 11 квітня 2016 14:52

ЛАСТІВКИ

Ой, думки мої,

ластівки мої,

ви летіть у нестримнім вирі

через океан на широкий лан –

на Вкраїну, в далекий вирій…

 

Ви летіть туди,

де цвітуть сади,

де любов у солов’їнім слові…

Сніжна білість хат

між зелених шат

і співучі лани шовкові…

 

Там не слави дзвін,

не геройський чин –

там без битви тяжка поразка…

Той багатий край –

в дійсності  не рай,

він ще тільки майбутня казка.

 

 

 

О, навчи мене, мудра природо

О, навчи мене, мудра природо,

як у серці робити погоду.

Як дощами шуміти,

як сонцем світити,

не хмуритися, не хмаритися,

а як блискати, то й гриміти,

а як плакати, легко, м’яко, – так,

щоб зросли з того білі квіти..

 

О, навчи мене , любе листя,

Як мовчати з глибоким змістом,

Як шуміти співуче і гучно,

Із людськими серцями співзвучно.

 

 

ЗЕЛЕНИЙ  ТАНЕЦЬ

Дерево – зелена танцівниця,

Квітами заквітчана спідниця…

Та для кого ж ці веселі танці

На леваді, до схід сонця вранці?

 

  – Я не знаю, так я зустрічаю

Сонця схід і вітровий привіт.

Тільки той,хто сам в полоні мрій,

Зрозуміти може танок мій.

 

 

ЛЕБЕДИНЕ  ОЗЕРО

Хмари влаштували виставу.

Самі для себе – глядачі й актори.

Обступили небо, як верби коло ставу,

Блакитноводі спокійні простори.

 

І стоять білі верби довкіл чистого ставу.

Вистава успішно проведена.

Найбільша із хмар лебідкою стала

І виплила на середину.

 

 

 

Краще бути стрункою лозинкою

Краще бути стрункою лозинкою,

Ніж діжею, на глобус схожою,

Краще бути у полі травинкою,

Ніж огрядною штучною рожею.

 

Краще бути осяянням свічки,

Ніж в системі магнітною шпулькою.

Краще бути краплиною річки,

Ніж великою мильною булькою.

 

 

 

Я  І  ТИ

Тебе я з ним зустріла, і нараз

Одна одній ми глянули у вічі.

Порушити боялась кожна з нас

Табу цієї мовчазної стрічі…

 

Мене обпік його очей вогонь,

І серце стало, як суцільна рана…

Знайомимось. Дружина ти його,

А я… колись була його кохана…

 

Яка ти гарна! Різьблені уста,

Класичний ніс, очей блакить небесна…

А я ж така звичайна і проста

Супроти тебе, признаюся чесно…

 

І все ж, сама не знаючи чому,

Усім своїм єством відчула непомильно:

Від тебе я любіша все ж йому,

Мене в тобі шукає він так пильно…

 

Бо прочитала я в його очах,

Чому тебе узяв він за дружину:

За усміх мій, за брів свавільний змах

І погляду подібність невловиму.

 

ЩАСЛИВА

Сховавшись в під’їзді від зливи,

зустріла я жінку вродливу.

Спитала її: «Ти щаслива?»

Сказала вона: «Так, щаслива.»

По світі блукавши немало,

я мало щасливих стрічала,

тому-то її запитала:

 – А як же ти щастя впіймала?

 – Я птаха того не ловила,

Він сам мене взяв на крила.

Найменшу частиночку тіла

Наснажила дивна сила…

 – І що ж принесло тобі щастя:

кар’єру, натхнення, причастя,

браслетами вкриті зап’ястя

чи захист-броню від нещастя?

– О ні, я бідачка без даху,

тому уподібнена птаху,

що мерзне, дубіючи з жаху –

ніхто не врятує бідаху!

 – А де ж твоя суджена пара?

 – Він іншу узяв, із бульвару.

  – А діти? – Загибли в пожарі.

 – А ти? – Я ніщо, я –  примара.

 – Як можеш ти, зраджена мати,

себе ще й щасливою звати?

 – По шлюбі півроку посвяти

я щастя носила, як шати.

Зазнала я райського дива!

Хоч щастя минуло, як злива,

я щастям колишнім щаслива,

як дощиком зронена нива.

 

СТАРІСТЬ

Старість надходить? Той що же?

Чом її мовчки терпіти?

Трощіть її огорожі!

Є такі, що не хочуть старіти!

Подагру з порога женуть,

Ривком виправляють артрити,

Спиняють в термометрах ртуть,

Виштовхують з м’язів бурсити.

Геть ліки! Хоч паки і паки

Атакують серцеві атаки.

І все ж, це ще не ознаки,

Що груша зірвалась з гілляки!

Поборюймо хирні хвороби,

Бо ми – діячі, не нероби!

 

От скоро стану я зовсім старенька

От скоро стану я зовсім старенька,

І не цвістиме в серці маків цвіт…

Та спогадів дорогоцінна жменька

Теплом і світлом звеселяє світ.

 

Закохані блакитноокі юнки,

Я співчуваю вам і так боюсь,

Що ті несамовиті поцілунки,

Обвикнувши, наскучаться комусь…

 

Але вогонь п’янкого божевілля

Призначено усім нам пережить,

І навіть після шлюбного весілля

Про нього в серці згадку бережіть!

 

А я, похила яблунька старенька,

В поезіях розквітну знов і знов

І віршами, як ваша рідна ненька,

Благословляю молоду любов.

Ганна Черінь, штат Флорида (США)

 

Оцініть матеріал!
(0 голосів)