Можливо, це ти ?

Вівторок, 07 лютого 2017 08:12

У кожного свої проблеми, і тільки ми можемо знайти рішення. Але найбільше проблем у святковий період. Особливо напередодні  Дня всіх закоханих.

    Розповім я вам про одного хлопчика. Це дуже добрий юнак, проте його зовнішній вигляд часто всіх відлякував. Круглі окуляри із тріснутим склом, сорочка із помітними плямами і старі штани. Руки завжди в кляксах від ручки. Ви не лякайтеся так. Хоча він і бруднуля, його серце найдобріше у світі.

12 лютого

- Знову це, свято,-Колько вдарив ногою сніг. - Доведеться зателефонувати сестрі.

    У школі кожного року проводився бал до Дня  закоханих, проте крім люблячої сестри, з хлопцем ніхто не погоджувався йти.

-Залишається тільки до ночі залипати в комп'ютері,-міркував далі хлопець.

    Закинувши ранець, куди очі гляділи, Коля пішов на кухню перекусити. Щось зашуроділо на полиці, він відкрив дверці, і з шафи вилетіла рожева хмарка.  Вона підлетіла до хлопця і закружляла над ним, перетворившись у немовля із крильцями і луком за спиною.

-Ти хто?

-Темнота, - немовля театрально підняло очі вверх, - так я ж Амур.

-Хто?

-Нам зверху обридло слідкувати за тобою, тільки-но поглянь на себе. Брудний, весь в кляксах, навіть окуляри і ті зіпсовані. Чи тобі не соромно приходити із сестрою на танці?

-Та я,-Коля відвів погляд вбік,-так вийшло.

-Все, годі. Менше балачок . Особисто я збираюся діяти, а ти?

-А що потрібно робити,-хлопчик пожвавішав, втім поглянувши на руки, різко змінився.

-Ходімо, мені потрібні тканина, голка і нитки.

    Наші герої плідно працювали всю ніч, тому під ранок Коля тихо сопів, схилившись над столом. Прокинувшись, юнак відчув утому, йому здалося, що все це сон, проте новий одяг лежав на ліжку.

13 лютого

-А я думав, скільки соня може спати?- як завжди демонстративно підняв очі вверх.-Швидше вдягайся і ходімо.

   На вулиці було доволі прохолодно. Вітер з кожного кутка намагався щіпнути за щічки чи торкнутися пальців.

-А тобі не холодно, ти ж в одній сорочці і то простій, змерзнеш.

-За мене не хвилюйся, крім тебе, мене ніхто не бачить. Ходімо в парк.

   Хлопець сів на лавочку, очікуючи "жертву". Минуло багато часу, як я вгледів дівчину, яка вигулювала собаку.

-Гей, Амуре, я не бачу тебе.
-Поглянь назад, ось я тут.
-Як думаєш, можливо, до неї підійти?
-Звісно. Навіщо ж ми тут.

   Коля встав, пригладив рукою волосся.

-  Привіт!- усміхаючись, мовив він.

   Дівчина поглянула на нього, провела поглядом, ніби оцінювала Колю, скривила обличчя і пішла далі.

-Ось бачиш,- хлопець втратив веселий настрій , - я ж говорив, потрібно телефонувати сестрі!

- Припини вішати носа, чи це остання дівчина? Дивися.

   Амур клацнув пальцями. Собака зірвалася з мотузка і побігла вперед, підсковзнувшись, дівчина впала прямо в багнюку. Люди, які йшли поруч , сміялись, не приховуючи цього.

-Ходімо звідси,- всміючись мовив Амур.

- Навіщо ти так з нею?

-А мені весело. Буде знати , як  перед гарним хлопцем обличчя кривити.

   Наші герої подалися далі, зайшовши в кафе. Сівши за столиком , помітили гарну дівчину. До неї підійшов офіціант і подав тістечко з чаєм. Дівчина оглянулася , зрозумівши , що за неї ніхто не дивиться, почала їсти. Чи могли б ви уявити: їла вона з великою жадобою, а після витерла руки скатертиною і голосно сьорбала чай.

-Побігли ,- мовив амур і, взявши Колю за руку, потягнув до виходу.

-Ти можеш собі уявити, така мила, хто б міг подумати.

-Давай забудемо це,- зітхаючи мовив Коля.

-Та годі тобі, ходімо до Палацу спорту, там каток відкрили.

-Але ж я не вмію кататися.

-Хіба?-Амур поглянув з недовірою і клацнув пальцями.- Ходімо перевіримо.

   За вікнами Палацу гарно розгледіти, хто майстер у катанні, просто кажучи, вміє триматися на ногах, і хто новачок, катається  носом по льоду. Але сьогодні присутні ковзалися вміло, навіть бездоганно. Амур з Колею переглянулися, і в їх погляді можна прочитати лиш одне, що вони згодні сюди зайти.

-  Куди це ви зібратися?- суворим поглядом просвердлив їх охоронець.- Чи читати не вмієте?- він вказав на таблицю, де написано , що сьогодні для відвідувачів вхід заборонено.

- Але ж …,- не міг вгамуватися Коля,- дівчата катаються.

- Сьогодні можна  тільки для збірної з фігурного катання, все зрозуміли? А тепер швидко звідси.

   В останню мить Коля глянув у вікно, де вгледів зацікавлений  погляд. Дівчинка всміхнулася і помахала їм.

-Я думаю, нам потрібно зачекати тут,- сказав Амур.

   Минула не одна година, як вийшла дівчинка.

-М-м-м  гарненька, що ж не прогав удачі.

- Та я …- знітився хлопець. Коля відчув болючий удар , потерши шию, він підійшов до дівчинки.

- Привіт , - Маринка усміхнулася. Діти заговорили і кудись попрямували.

   Виявляється, ще вчора наш Колько був невпевнений у собі, а зараз іде з дівчиною , та ще й проводжає її до будинку.

- Ну ось ми прийшли.

- Знаєш, у мене в школі проводиться бал,- хлопець зупинився і краєм ока поглянув на Маринку, дівчина різко спалахнула рум’янцем ,-я б хотів , щоб ти пішла зі мною.

- Я не проти.

   Колі було весело на душі, йому хотілося стрибати , співати, навіть злетіти, проте крил він не мав.

-А що я казав,- почувся знайомий голос.

14 лютого

   Одягнувшись у костюм, Коля приміряв метелика біля дзеркала. Такий гарний юнак, не можливо впізнати вчорашнього простака.

- Амуре , ти де?- покликав Коля.

- Що я бачу, невже це ти? Гей, юначе, поверни нам Колю.

   Вони засміялися.

   Зал був гарно прикрашений, не можливо впізнати шкільний спортзал.

   Коля стояв біля входу , а Маринка з іншої сторони.

- Чому ти тут стоїш, давай вперед!

-А ти ?- запитав хлопець.

   Втім його зараз це не хвилювало, він не міг відвести погляду від дівчини.

-Що ж, Колю, моя допомога тобі більше не потрібна, на цьому моменті ми прощаємося. Поглянь, скільки в мене роботи,- немовля вказало на тих хлопців, хто, підперши стіни, дивилися на танцюючих.

    Коля обійнявся з Амуром і пішов до зали.

    Саме ж немовля, обертаючись, витирало сльози і мовило про себе: «Кого ж обрати?» Потім підняло погляд і вигукнуло: «Можливо, це ти?»

 Амірханян Анжела, учениця 9 класу Дубіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Оцініть матеріал!
(0 голосів)