Хлопець з Нечаївки переможець Всеукраїнського чемпіонату з фехтування

П'ятниця, 09 листопада 2018 12:50

 «Я ніколи не здамся і не дам себе зламати», - мені подобаються ці слова з пісні групи «Сталь», - ділиться чемпіон-паралімпієць,  візочник Володимир Лавріненко. – Можна сказати, що вони стали своєрідним девізом для мене. Нещодавно хлопець здобув «бронзу» на Всеукраїнському чемпіонаті з фехтування для осіб з ураженнями опорно-рухового апарату.

І спортсмен, і студент

Володимир займається фехтуванням лише рік – а має вже декілька нагород. Звання кандидата в майстри спорту він отримав за три місяці після того, як взяв до рук шпагу. Торік хлопець здобув «срібло» на Чемпіонаті України, а весна цього року принесла «срібло» під час змагань за Кубок України.

-                 Мені подобається фехтувати. Свого часу про можливість зайнятись спортом мені розповіла знайома, яка також «на візку». Але тоді в мене не було як приїздити на тренування, - розповідає спортсмен-паралімпієць. – Тепер у мене водійські права і я власноруч корегую «пересування».

Щоранку Володимир приїздить на автівці з Нечаївки, де живе разом із батьками, до Черкас.  Тут він навчається в Черкаському філіалі Київського національного університету технологій та дизайну. Здобуває фах програміста. А по обіді – п’ять днів на тиждень тренується в Черкаському «Інваспорті». Повернувшись додому, ще з годину «відпрацьовує точність уколів». Говорить, що «заняття спортом допомагають загартовувати волю й тримати себе у кращій фізичній формі».

 Його тренерка Людмила Миколаївна Шкалікова завжди підбадьорює:  «успіхи є». Але він не задоволений результатами останніх змагань. Переконаний, що «може краще».

-                 На цьому чемпіонаті  я виступив не дуже добре. Розгубився, - констатує він. – А фехтувати довелось проти паралімпійців, які вже по 5-6 років у команді. Тому «легких» супротивників не було, усі – досвідчені.

«Готуватись  до змагань почав через місяць після операції»

Підготовці до Всеукраїнського чемпіонату з фехтування цього разу Володимир зміг присвятити лише два місяці. В серпні йому зробили чергову операцію на спині – «декомпресію».

-                 20 серпня мене виписали з лікарні, а через місяць я вже почав тренуватись, - пригадує він. – Я народився з переломом хребта. Потім був неправильний діагноз, з часом почав шкутильгати. У 2003 році мені зробили «не дуже вдалу»  операцію – встановили пластину і я сів на візок.  Ця операція третя. А взагалі-то має бути ще одна. Ризики дуже великі, а шанси на одужання – незначні. Тому я поки що не готовий до неї морально. Та й  фінансово також.

Володимир ділиться, що не опускати руки попри будь-які обставини йому допомагає сила характеру й бажання рухатись вперед.

«Хочу допомагати іншим. Дзвоніть»

Володимир Лавріненко по закінченню університету планує продовжити своє навчання у фізкультурно-спортивному навчальному закладі. Він мріє стати тренером.

-                 Я хочу допомагати іншим. Таким «візочникам», як я, - ділиться він. – Навіть коли перебуваю у лікарні, завжди детально розпитую фахівців «що і до чого». І про особливості хвороб, і про нюанси догляду та реабілітації. Потім розповідаю іншим. Завжди намагаюсь хоч чимось допомогти тим, хто цього потребує. Коли був на Львівщині в таборі спортивної реабілітації, тренував дівчинку,  - пригадує спортсмен-паралімпієць. – І в санаторії також намагався підтримати інших. Адже дуже важливо, щоб людина вчасно отримала правильну інформацію.

Наприкінці розмови Володимир просить надрукувати у статті номер його мобільного телефону. Пояснює: «Можливо, хтось із візочників сидить вдома і думає, що життя втрачено». Але з етичних міркувань та з причини збільшення випадків мобільного шахрайства, ми пропонуємо спочатку зателефонувати до редакції газети за номером (0472)64-86-55.

Спілкувалась Ілона Левченко

Оцініть матеріал!
(0 голосів)