«Рівноправність – не яблуко навпіл поділити»

П'ятниця, 27 жовтня 2017 13:24

 

Любов Ропало про кар’єру, гендерні питання та «сродну працю»

 

Громадську діяльність і політичну активність раніше пов’язували винятково з чоловічою сферою, проте впродовж останніх років у цій царині з’явилося чимало впливових жінок, які здатні скласти їм конкуренцію.  Аби познайомити з ними наших читачів, ми розпочинаємо спецпроект «Жіночі обличчя лідерства» на Черкащині. Сьогодні наша розмова з Любов’ю Ропало, координаторкою питань стратегічного планування Агенції регіонального розвитку.

 – Пані Любове, розкажіть нашим читачам, з чого розпочалась Ваша історія?

Моя теперішня історія розпочалась з Євромайдану і триває майже чотири роки. Ті події настільки вплинули на мене, що я, як-то кажуть, з головою занурилася в громадський сектор. Це час як особистого зростання через постійні навчання, поїздки, відкриті заходи, дослідження, так і поступового втілення набутих знань, вмінь у себе вдома, на Черкащині.

 – Ви вирішили піти в ту сферу, яка здебільшого  перебуває під чоловічим управлінням. Чому обрали кар’єру юриста?

Переконана, що майбутня доля людини визначається в батьківській сім’ї. Нас у батьків троє – троє дівчат з досить значним розривом у роках. Я найстарша з сестер. Відтак з раннього віку доводилось брати на себе відповідальність за безліч  речей, особливо коли поруч з тобою стоїть малеча одна одну менша. Це в першу чергу вплинуло на мій вибір професій та видів діяльності. Але в нашій сім’ї ніхто й ніколи не вказував, де жіноча, а де чоловіча сфера діяльності. «Люба, ти ж дєвочка…» і тому подібне я вперше почула поза сім’єю. І дуже дивувалася, чому це дівчаткам не личить лазити по деревах або потрібно постійно ходити в платтячку, або хорошим дівчаткам не личить подекуди бути розумнішими за хлопців. Спершу, нікуди правди діти, вигравала за рахунок дівчачої схильності догодити батькам та інколи посидючості. Проте розбитий ніс та постійно збиті колінки повертали до непосидючої реальності. Така собі суміш дівчачого Петрика П’яточкіна і Капітошки. Тож щодо юриста свою мрію втілила лише у 2011 році, коли за плечима вже були вища освіта історика та доволі значний трудовий стаж викладача гуманітарних дисциплін.

 – Чим запам’ятався Вам перший проект?

Це моя участь як тренерки, ментора в україно-польсько-канадському проекті «Сильні локальні громади». Ми організували та провели два триденні тренінги для учасників (учасниць) чотирьох районів області, як і було визначено за умовами проекту. А також забезпечили супровід громадських ініціатив у двох районах області. В результаті тільки по цьому проекту в 2015-2016 рр. в область вдалось залучити близько 300 тисяч гривень.

 – Які ідеї та проекти Ви втілюєте в життя сьогодні?

Наразі я зосереджена на діяльності в рамках завдань Агенції регіонального розвитку. Це, можна сказати, робота моєї мрії. «Нудно» не буває. А ще можна працювати у так званому віддаленому режимі і часто це себе виправдовує. Люблю гнучкий графік, бо водночас і відповідально, і драйвово, адже дотримуюся правила – коли зголосилась на певну ділянку роботи, то будь добра роби. Звітування (маємо в Агенції щоденну синхронізацію, щотижневі, щомісячні звіти, які займають до 10 хвилин в день) покаже хто є хто. Адже якщо заплановане не втілюється в конкретні результати, то й оприлюднювати не буде чого. Звісно, для нас публічне звітування не самоціль, головне продуктивність. А її складно виводити, коли домінує ще з радянських часів переконання, що продуктивність можлива тільки в промисловості, там, де виробляють, клепають, монтують, будують, а от робота з людьми задля посилення їхніх компетенцій, тобто здобуття нових сучасних знань, вмінь, не продукт, бо як ти його «помацаєш».

Проте головним зараз є участь в робочих групах восьми об’єднаних територіальних громад області з напрацювання ними стратегій розвитку для своїх громад. Тобто у співпраці з колегами від програми U-LEAD, якою передбачена фінансова та просвітницька підтримка реформи децентралізації Європейським Союзом, супроводжую процес формування планів розвитку громад на середньострокову перспективу.

 – Які завдання ставить перед собою Агенція регіонального розвитку, де  Ви є координаторкою питань стратегічного планування?

Наше завдання – об’єднувати зусилля людей для розвитку потенціалу Черкащини. Зараз працюємо над розробкою стратегій, енергоефективністю, відкриттям школи підприємництва, щось подібно до бізнес-інкубатора, просуванням експорту. Агенція – це партнерство бізнесу, влади й громадськості для розвитку територій. Це такий собі інструмент збалансування інтересів сторін та посилення Черкащини серед інших областей. Більше про нас можна дізнатись на нашому сайті rda.ck.ua, а також на сторінці у Фейсбуці.

 - Розкажіть про свою команду.

- Наша команда – це вісім молодих, енергійних, заповзятих, з роєм цікавих ідей в голові людей, які не звикли шукати простих шляхів. В команду потрапили за конкурсом. Директор Агенції Іван Подолян, проектний менеджер з енергоефективності Антон Нємєц, проектний менеджер з розвитку підприємництва Тамара Турченяк, проектний менеджер з комунікацій Юлія Паркер, юрист Анна Окрепка і волонтерка Корпусу Миру Кортні Коупленд. Більшість з нас вільно володіє англійською.

 - Чи часто вам доводиться поступатися в прийнятті рішень? Наскільки важливо навчитися йти на компроміс?

Зараз компроміс подекуди сприймається через призму «ну ось ми зторгувались…». А для мене компроміс – це результат узгодження позицій сторін певного переговорного процесу. І головне у цьому процесі – озвучити всі деталі предмета обговорення. Включаємо вміння формулювати прицільні запитання, щоб була можливість зафіксувати все, що хвилює кожну зі сторін.

Поступатися в роботі доводиться не часто, бо маю роль своєрідного ментора, тобто того, хто посередині, такий собі провідник між двома сторонами. Проте, коли мова заходить про мої, так би мовити, кордони, то найпринциповіше озвучую одразу, ніби попереджую. Наприклад, для участі в великому проекті на Сході України (Донеччина, Луганщина підконтрольна Україні) мені було вкрай принципово проводити тренінги там рідною мовою – українською. Тоді при відборі частину з кандидаток в проект хвилював рівень особистої безпеки на територіях, де буде реалізовуватись проект, тобто наскільки це близько до зони бойових дій. Ну а мене хвилювало, що я там при всій своїй вихованості не хочу і не буду толерувати мову. І, уявіть, не довелось – там є великий запит на українське!

І хай опісля цього мене назвуть націоналісткою чи нетерпимою до інших мов, то це не так. Я терпима, але доти, доки мені й моїм однодумцям не вказують, якою мовою маємо говорити, вчитись і т.ін. Для мене відмовитись від рідного, зокрема мови, історії, традицій, це втратити зв'язок, в першу чергу, з батьками. І такою я була завжди.

 – Як змінилося Ваше життя з Проектом ЧЕСНО Фільтруй.Суд?

Завдяки цьому проекту ще більше переконалася, що я в потрібному місці в потрібний час. Хоч і була моя роль у ньому переважно аналітична. Я займалася пошуком і аналізом великих обсягів інформації про суддів та їх діяльність. А ще отримала чудових друзів-колег по всій Україні, бо цей рух – велика всеукраїнська мережа. Проте з 15 жовтня цього року я вже не  координаторка цього проекту в Черкаській області, адже людина не може бути скрізь одночасно. А оскільки я не люблю «халтури», то знайшла собі заміну. Маю надію він ще краще за мене спрацює за цим напрямком.

 - Що порадите колегам і колежанкам, які зіштовхуються з брудними іграми політичних конкурентів чи бізнесменів, чиї інтереси зачепила ваша громадська діяльність?

Є така психологічна вправа, яку я собі умовно називаю «ефект скла», тобто бачу, але не чую, а значить не включаюсь. Це правило застосовую в першу чергу до власного життя. А от за всим, що відбувається в місті, області спостерігаю завдяки Фейсбуку. Ця мережа – клондайк людських відносин та  контактів, там стільки всього між рядків криється. Завдяки Фейсбуку можеш побувати в усіх місцях одночасно.

 - Що для вас означає успішна кар’єра?

Робити те, до чого маєш схильність, та те, що краще за все виходить. Я прихильниця «сродної праці» за Сковородою.

 - Поговорімо про везіння. Чи воно є запорукою  досягнення кар’єрних висот для жінки? Або ж терпінням і працею всього добудеш?

Везінням є якщо ти наполеглива, цілеспрямована та маєш сміливість ризикувати…Іншого везіння не знаю.

 - Ви багато спілкуєтесь з жінками в громадах. Що їм заважає активно займатися громадською та політичною діяльністю?

Стереотипи та брак сміливості й віри в себе, або нерозуміння навіщо воно їм. Хоча тут мені можуть відповісти: ти там знаєш, хто які життєві обставини має…

 – Існує думка, що чоловікам часом легше домогтися високих посад. Статистика лише підтверджує цей факт – керівні посади і в корпоративному, і в урядовому секторі за чоловіками. Що, на Вашу думку, потрібно зробити, щоб ситуація змінилася? І чи варто її змінювати?

Однозначно варто. Єдиного рецепту не маю і немає. Все повино відбуватись еволюційно. Підростаюче покоління вже далеко не таке, яким було раннє пострадянське. Прояв сексизму і в’їдливі зауваження щодо активності сучасної жінки в сфері політики, бізнесу чи громадської діяльності я переважно чула від старшого покоління і, що більш прикро, – не лише від чоловіків.

 –  На вашу думку, чи існує в Україні гендерна нерівність? Як нам досягти рівноправності між чоловіком і жінкою?

Так, існує. Але спершу бажано дійти до спільного розуміння чоловіками та жінками сенсу гендеру. Бо він  не для того, щоб пересварити нас, а для забезпечення потреб та інтересів з якомога більшим урахуванням позицій кожної зі сторін. Ця рівноправність це не одне й те ж, що яблуко поділили навпіл чи рівну кількість цукру в дві чашки чаю додали. І я так думаю, всі карти тут плутає обране формулювання «рівноправність».

Спілкувалася Наталія Усенко

Оцініть матеріал!
(0 голосів)