Реалії домашнього насильства: соромно говорити чи варто заявити

П'ятниця, 27 жовтня 2017 11:11

Не боятися повідомити про насильство щодо себе в сім'ї, викликати поліцію, зафіксувати тілесні пошкодження у лікарні, скористатися допомогою психолога і, головне, наважитися перетнути межу, за якою власноруч збудувати нове життя – про це наша розмова з  заступником директора Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, психологинею Наталією Козієнко.

Набирай «102»

Коли твоїм ворогом стає близька людина, а сім’я перетворюється на поле битви, досить часто в розпачі й страху жінки не знають до кого звертатися.

– Якщо говорити про модель дій в разі домашнього насильства, то потерпіла особа має, перш за все, викликати 102. Правоохоронні органи на місці події приймають заяву від потерпілої особи та фіксують тілесні ушкодження, якщо такі були, – коментує Наталія Вікторівна.  – Відповідно до спільного наказу Міністерства внутрішніх справ  та Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, впродовж трьох днів правоохоронні органи повідомляють відділ у справах сім’ї, молоді та спорту Черкаської РДА про факт насильства. Комісія по запобіганню насильства в сім’ї за потреби розглядає отримане повідомлення. Залежно від того, що виявлять, приймають рішення – чи це буде супровід, чи надання послуг Центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Якщо насилля було пов’язано з дитиною, то відповідно буде залучена Служба у справах дітей.

Це по моделі. А, як свідчить практика, бригаду поліції можна чекати і годину, а можна і п’ять. Після реформування цієї служби кількість дільничних інспекторів в селах  зменшилася вдвічі, як і екіпажів швидкого реагування у відділі поліції. Якщо буде кілька викликів одночасно, то правоохоронні органи не в першу чергу виїздитимуть на так звані «побутові сварки». І побої інколи потрібно буде знімати  у травмпункті чи місцевій лікарні. А потім жертва насильства має не тільки заявити, а й довести, що проти неї скоїли злочин.

Стереотипи перетворюють домашнє насильство на епідемію

Психологи кажуть, що жінки не наважуються звільнитися від домашнього тирана не тому, що немає куди піти, як вони самі себе переконують. А тому, що діють український менталітет, стереотипи  і взірці виховання, закладені в дитинстві. А тим більше, коли говоримо про жінку, яка проживає в сільській місцевості. Тому коли їй пропонують допомогу, а не співчуття, – відмовляється, обираючи позицію жертви. Аргументи такі: «А що ж буде, як я залишуся сама. А кому мої діти потрібні?». А на запитання: «А що ви взагалі від чоловіка мали? Будинок – ваш, гроші – ваші, ви працюєте на кількох роботах. Що він?». «Ну, він же мужчина», – звучить у відповідь. Ось таке виявляється ментальне сприйняття та стереотипи. Головне, щоб був чоловік. «А як же це дитина буде без батька?». А те, що батько на очах у дитини лупцює матір, сприймається так: «Ну нічого. Майже всі так живуть. Б’є значить любить». По великому рахунку, модель не працює. Наразі статистика невтішна. Лише 3% жінок, які звернулися за допомогою, наважуються змінити своє життя.

– Перший крок жінки до волі – не боятися і не соромитися розповісти про насилля щодо себе і обов’язково звернутися за психологічною підтримкою. Такі психологи є в Центральній районній лікарні, у нас, в Центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Окрім того, можна звернутися до фахівців із соціальної роботи. Вони працюють в 11 селах нашого району. Якщо фахівці не можуть зарадити в цій ситуації, то повідомляють нам і ми домовляємося про зустріч із сім’єю чи лише жінкою, – радить психологиня. – Головне – щоб жінка мала бажання змінитися й вийти зі стану жертви.

Соціальний психолог є й у Третій черкаській міській лікарні. Звернувшись за допомогою, жінка повинна зрозуміти, що їй потрібно працювати над собою. Якщо вона стовідсотково прийняла рішення і їй байдуже, хто і що про неї думатиме, якщо вона переступає через страх, що чоловік знову підніме на неї руку, і робить певні дії, тоді кривдник не матиме над нею влади. Він або змінюється, або зникає з її життя. До речі, без скандалів. Так відбувається у 70 % випадків. Тим жінкам, які приходять поплакатися і повернутися до звичного способу життя, фахівці, кажуть, допомогти не в силі.

Як захищає жертв насилля закон

Разом з тим і практика ведення справ по домашньому насиллю не дуже багата. Насильнику, зазвичай, вручають офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї.

– За адміністративним кодексом насильнику загрожують виправні роботи від 40 до 100 годин. З наступного року, відповідно до законодавчих змін, за рішенням суду звинувачений  буде зобов’язаний пройти корекційну програму, що включає 12 занять, в органах пробації, – розповідає про нововедення, які незабаром вступлять в дію, Наталія Вікторівна.

А поки жінки, які наважилися заявити на свого кривдника і довести справу до суду зізнаються, що чоловік, відробляючи на виправних роботах, «пиляє» дружину по максимуму. Заявки на кшталт «Я ж работаю, бо ти мене посадила» – це лише квіточки. Хоча працює по чотири години протягом 10 днів. У випадку, коли жінка має твердий намір притягнути чоловіка до відповідальності, їй необхідно мати на руках рішення судмедексперта. Таким чином можна показати, як розвивалися події. Довести, що побиття відбувалися циклічно. І не відступати від свого рішення. Тоді можна притягнути й до кримінальної відповідальності. Проте одиниці наважуються пройти всі етапи.

Чи можна попередити домашнє насильство?

Зазвичай, кажуть, негативну подію краще попередити, аніж потім ліквідувати наслідки.

– Фізичному насильству зазвичай передує психологічне та економічне. Якщо жінка чи чоловік (дуже рідко, але такі випадки теж трапляються) психологічно дозволяють собі бути жертвами, вони з часом стануть і фізичними жертвами. Відчувши  психологічний тиск у свій бік, вже потрібно приймати рішення. Профілактика фізичного насильства в тому, аби не допустити його. Яким чином? Відчули нерівність у сім’ї, приниження, тиск –  на цій стадії насилля треба за допомогою звертатися до психолога. Тоді до фізичного насильства справа не дійде, – зауважує пані Наталія.

При цьому у практиці психологів відсутні випадки, коли жінки, покінчивши із побутовою тиранією, сказали, що “після” стало гірше, ніж “до”. В такому випадку найефективніше спрацьовує групова робота. Потерпілі  розпочинають між собою говорити, відкриватися.

– Проблема в тому, що емоції, почуття, думки, страхи  вони поховали глибоко в собі. Коли жінка починає проговорювати проблеми і чує, що поруч з нею в людини така ж ситуація, вона відчуває підтримку. А підтримка – це найголовніше. Вона дає їй відчуття сили та енергії. В неї тоді з’являється бажання і натхнення робити та змінюватися, – зауважує Наталія Вікторівна.

Потрібна допомога

На жаль, в Черкаському районі реабілітаційного центру, де жінка могла б отримати прихисток, якщо до неї було застосоване насилля, немає. При безпосередній загрозі життю та здоров’ю членів родини, що постраждали від насильства в сім’ї, їх можуть відправити для тимчасового проживання в Центр соціально-психологічної допомоги у Смілі. Проте й тут працівники соціальних служб зіштовхуються із труднощами. Відповідно до постанови, аби направити туди потерпілу особу для тимчасового проживання, від Центру направляють письмову заяву особи, документ, що засвідчує особу, та виписку з медичної картки. Після кількох місяців перебування в Центрі місцева влада має надати соціальне житло для такої жінки. 

А його в селах немає. Якщо в місті можна знайти для таких людей хоча б поверх гуртожитку чи декілька кімнат, то в сільській місцевості відшукати вільне житло дуже важко. А переоформити його під соціальне ще складніше. Потім медичні довідки. Людина пережила насильство, їй зараз немає куди подітися. Як вона збере цей пакет документів? Єдине, що рятує, – громадські організації при релігійних громадах, де людям дадуть прихисток на рівні церкви. Тож питання створення Реабілітаційного центру для постраждалих від домашнього насилля залишається відкритим. Фахівці кажуть, такий проект потребує значних капіталовкладень та правильного оформлення пакету документів. Але цей шлях вартий того, бо ціна питання – людські життя.

Якщо ви зіткнулися  хоча б з одним пунктом цього списку, можливо, вам час звернутися по допомогу

Психологічне насильство

Ви відчуваєте постійний контроль за тим, що ви робите, з ким бачитеся чи розмовляєте. Вас принижують, дають образливі прізвиська, в присутності інших, виставляють на посміховисько, поводяться, як із служкою, погрожують, залякують, провокуючи емоційну невпевненість.

Економічне насильство

Вам забороняють працевлаштуватися, разом з тим видача грошей відбувається лише за проханням, тільки на прожиття й під звіт.

Сексуальне насильство

Вас змушують до небажаних сексуальних контактів, або ж використовують як сексуальний об’єкт.

Куди телефонувати

102 – диспетчерська служба поліції

64-13-51 – відділ у справах сім’ї, молоді та спорту Черкаської РДА

64-46-69 – Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Черкаської РДА

71-23-30 – Служба у справах дітей

386 (з моб.) – Міжнародний правозахисний центр “Ла-Страда”, Київ

8 800 500 33 50 – “Гаряча лінія” з питань запобігання насильству

Спілкувалася Наталія Усенко

Оцініть матеріал!
(0 голосів)