ЗВІДКИ ВЗЯЛИСЯ ГРОШІ?

П'ятниця, 20 жовтня 2017 09:49

Система товарообігу давня, як і наша цивілізація. З незапам’ятних часів люди обмінювалися продукцією власного виробництва. В різні періоди історії роль грошового еквівалента виконували бивні мамонтів, хутро тварин, зерно, метали тощо. Платіжна система постійно вдосконалюється – від стародавніх злитків до пластикових карт та криптовалюти. Її розвиток не припиняється й сьогодні. І хто знає, якими будуть гроші в майбутньому…

Світ до появи грошей

Потреба обмінюватися товарами – вагома складова соціального розвитку людства. Ранній суспільний поділ праці і зародження виробництва сприяло виникненню торгівлі. У давнину торгівельний процес являв собою обмін одних продуктів чи виробів на інші. Але із збільшенням обсягу товарів така система втратила свою практичність, адже необхідності одного товаровласника не завжди збігалися з вподобаннями іншого. Це спричинило потребу в запровадженні загального торгівельного еквівалента. Спочатку в його ролі виступала найбільш популярна продукція. У землеробських племен таким посередником було зерно, у скотарів – худоба. Цю ж функцію виконувало хутро, шкіра, тканини. Після виокремлення ремісництва в самодостатній вид суспільної діяльності (I­II тисячоліття до нашої ери), роль грошового еквівалента стали виконувати металеві бруски з міді, бронзи, трохи пізніше заліза. Золото та срібло набуло широкого використання три тисячі років тому. Так, у Стародавньому Єгипті гроші мали вигляд золотих браслетів, які носили на руках. У Греції в обігу перебували масивні металеві злитки із благородних металів. Кочові племена Східної Європи та Центральної Азії використовували наконечники стріл.

Подальший розвиток ремесел і торгівлі викликав необхідність стандартизації платіжного матеріалу. Питання щодо місця, де вперше приступили до випуску грошей традиційного типу (монет) залишається відкритим. Деякі вчені називають Китай, посилаючись на знайдені злитки круглої форми та фіксованої ваги, датовані XII століттям до нашої ери. Проте більшість сучасних істориків визначають початком монетного карбування VIII­VII століття до нашої ери. Батьківщиною перших грошей стали грецькі міста Малої Азії.

Стародавні гроші

Перші монети являли собою злитки овальної форми з державним тавром, яке засвідчувало належну вагу та якість. З’явилися вони вперше у місті Лідія. Карбувалися з електрума – природного сплаву золота та срібла. Техніка виготовлення таких монет була доволі простою – нагрітий заготовок металу визначеної ваги клали на ковадло і притискували одним або кількома металевими прутами, а зверху били молотком. Один бік у цих монет був гладким, а другий – мав заглиблення.

Але такі гроші можна було легко підробити. Тому згодом техніку виготовлення вдосконалили – замість прутів почали використовувати штемпелі, а в ковадлі робили заглиблення з певними зображеннями.

Перші монети із золота викарбували також в Лідії, за правління царя Креза. Незважаючи на це, в переважній більшості тогочасних регіонів Європи все ще переважав натуральний обмін.

Первинним осередком зародження класичної грошової системи, поряд з Малою Азією, вважається Північне Причорномор’я. Кожна грецька колонія тут карбувала власну монету. На них, як правило, зображували тварин­покровителів міст­держав, богів, міфічних героїв, правителів, культові предмети. Найбільш оригінальними знаками оплати були ольвійські «дельфіни». Ці монети мали відповідну назві форму і випускалися на честь Аполлона Дельфійського, культ якого тривалий час панував в Ольвії. Дельфіноподібні монети стали першими грошима, виготовленими з бронзи.

Масового поширення та системного використання гроші набули за часів розквіту Стародавнього Риму. Перший монетний двір тут відкрили в храмі Юнони в IV столітті до нашої ери. Звідси в обіг ввели мідні монети. Також римляни карбували срібні денарії, золоті ауреуси, латуневі (мідно­цинковий сплав) дупондії і сестерції. На початку нашої ери римські гроші набули надзвичайно широкого поширення. Ними користувалися у Європі, Північній Африці та на Близькому Сході. Срібний денарій можна по праву вважати першою міжнародною валютою.

А от в країнах Тихоокеанського регіону – Китаї, Японії та Кореї – монети карбували із заліза та чавуну. Задля зручності у використанні, по центру монети робили квадратний отвір – такі гроші нанизували на нитку і носили на шиї.

Поширеним платіжним засобом в державах Східної Африки та Південної Азії були равлики каурі. Їх добували на Мальдівських островах Індійського океану і тривалий час використовували замість монет. Цікаво, що багато каурі виявили під час археологічних досліджень у Пскові та Новгороді. Це дає підстави вважати, що вони «ходили» й на Східнослов’янських територіях.

Від златників до рублів

Першими грошима, з якими познайомилися наші пращури, були монети грецького та римського виробництв. Також, територією України «ходили» арабські срібні дирхеми та золоті візантійські соліди. Останні послужили прототипом для створення найраніших вітчизняних грошей – златників та срібляників. Їх карбування розпочалося за князя Володимира Великого, наприкінці X століття, одразу після прийняття християнства. Про це свідчать зображення Ісуса Христа на одному із типів срібних монет і на всіх золотих. Вага срібляників (зараз відомо понад 340 екземплярів) коливалася в межах від 2,9 до 3,3 грамів, вага златників (виявлено всього 11 штук) сягала від 4 до 4,4 грамів.

Сини Володимира продовжили справу батька. Відомі срібні монети з іменами Святополка та Ярослава Мудрого. Але відсутність власної сировини унеможливлювала налагодження масштабного виробництва. Поряд із вітчизняними монетами в обігу Київської Русі ходили й іноземні гроші. Златники та срібляники мали більш державницьке, аніж економічне значення – вони проголошували тогочасній Європі про суверенітет і могутність Київської Русі.

Починаючи з XI століття, провідне місце в товарно­грошових відносинах східних сло’вян дістається давньоруській гривні. Перша згадка про неї зустрічається в «Повісті минулих літ». Щодо етимології терміну «гривна», то її пов’язують з назвою золотого чи срібного обруча – прикраси, яку носили заможні люди. З часом гривну починають використовувати як платіжний засіб. Залежно від форми вона поділялася на декілька типів: київська, новгородська, чернігівська. Найпоширенішою була київська гривна, яка мала вигляд шестикутного (ромбоподібного) срібного злитку вагою 140–160 грамів.

В XIII столітті на Русі з’являється нова грошова одиниця – рубль. Його вартість становила половину вартості гривни. Звідси й етимологія назви – рубати. Адже, щоб його отримати, необхідно було розрубати срібний злиток навпіл.

Протягом XIV­XVII століть теренами України «ходили» чеські, литовські, польські, татарські, монгольські, турецькі та московські гроші. Широкого поширення також набули німецькі, голандські, швейцарські та іспанські таляри.

Дискусійним залишається питання щодо виробництва українських грошей в добу Гетьманата. Існує ряд історичних джерел, які засвідчують факт карбування власних монет за Богдана Хмельницького. Так, у головному архіві давніх актів Варшави знайдено лист подільського воєводи до Короля Речі Посполитої. У ньому воєвода скаржиться на свавілля гетьмана, який карбує власну монету. Окрім того, у донесенні московського посла цареві Олексію Михайловичу вказувалося: «…А в Чигирині Богдан Хмельницький робить власні гроші, а на тих грошах з одного боку зображено меч, а з іншого – його ім’я». Не залишається ніяких сумнівів щодо економічних та політичних мотивів власної емісії. Не зважаючи на це, дослідникам досі не вдалось відшукати жодної грошової одиниці, яку б можна було, бодай гіпотетично, приписати Богдану Хмельницькому. Хто знає, можливо скарби українського гетьмана ще чекають свого відкривача.

Обіговий матеріал, поширений в Україні після Хмельниччини, був надзвичайно строкатим. Уніфікації грошова система набула за реформи Петра I, яка відбулась на початку XVIII століття. Базовими грошовими одиницями стали срібний рубль та мідна копійка. Тоді змінився й вигляд монет: вони набули сучасної зовнішності – правильні круглі форми, випуклі рельєфні малюнки та написи з зазначенням номіналу і дати випуску. На багатьох монетах спостерігалося подвійне зображення вартості: у словесному виразі та відповідною кількістю крапок для неписьменних і незрячих.

Цікавою можна вважати спробу Катерини II карбувати рублі з міді. Результатом такої авантюри став випуск «Сестрорецького рубля» – монети вагою понад кілограм. Через надзвичайну непрактичність і складність у виготовленні до обігу вона так і не потрапила.

До кінця XVIII століття російські гроші витісняють всі інші знаки оплати та на двісті років монополізують український фінансовий простір.

Метал чи папір?

Новим еволюційним поступом у вдосконаленні грошової системи світу стала поява паперових банкнот. Вперше їх використали в Китаї у IX столітті. Тим не менш, повністю витіснити з обігу металеві монети їм не вдалося і ось вже понад тисячоліття вони співіснують. Що стосується Європи, то винахідниками паперових чеків тут були тамплієри. А от перші банкноти випустив Банк Стокгольма в 1661 році.

Хоча історія паперових грошей на теренах України сягає часів правління Катерини II (асигнації випускалися із 1769 року), широкого поширення вони набули лише у другій половині XIX століття. Українці більше довіряли «металу» і власні накопичення тримали в золотих монетах.

За Миколи I відбувається спроба налагодити випуск платинових монет. Використання платини для виробництва обігових грошей – непересічне у світовій історії явище. Пов’язане воно з відкриттям родовищ цього металу на Уралі. Загалом випускали три нетипові для імперії номінали – 3, 6 і 12 рублів з відповідною вагою 10, 20 і 40 грамів. Але карбування монет із тугоплавкої платини виявилося занадто складним для російської металургії. Окрім цього, у народі нові гроші не отримали популярності, люди надавали перевагу звичним сріблу та золоту. Тому затію з експлуатацією платини у фінансовому господарстві невдовзі залишили.

В цей час на Західній Україні розраховувалися австрійськими платіжними знаками. Тут «ходили» золоті крони, срібні гульдени та мідні крейцери.

Першими дійсно українськими грошима можна вважати національну валюту УНР. 5 січня 1918­го випустили пробну партію банкнот номіналом 100 карбованців. Згодом світ побачили купюри в 200, 400, 500 і 1000 карбованців. Вже в березні відбулася фінансова реформа, згідно з якою головною грошовою одиницею проголошена гривня. Відповідне рішення прийняли за пропозицією Михайла Грушевського. Воно мало підкреслити спадкоємність традицій національного грошового обігу, започаткованих ще в Київській Русі. Виробництво платіжних знаків продовжили й за часів Гетьманату та Директорії. Так, за Павла Скоропадського випускалися купюри великих номіналів у 1000 і 2000 гривень. Поряд з гривнями та карбованцями «ходили» ще й шаги­марки – паперовий аналог розмінних монет. У 1919 році Директорія оголосила про забезпечення золотого вмісту української валюти. Задля цього почали збирати усе наявне золото та срібло для випуску монет. На золотих гривнях планувалось розмістити бюст Тараса Шевченка, а на срібних – будинок Центральної Ради. Але розпочати їх карбування так і не вдалось через більшовицький наступ. Поразка українських національних урядів призвела до припинення обігу національної валюти, а на переважній більшості території України запанувала радянська грошова система.

Сучасні українські гроші виготовляли за кордоном

Відродження національної грошової одиниці відбулося вже після проголошення Незалежності. 14 листопада 1991 року Президія Верховної Ради ухвалила постанову «Про національну валюту в Україні», а вже на початку наступного року в обігу з’явилася купони­карбованці. Тоді ж було створено державну комісію із проведення грошової реформи.

Молода країна переживала часи гіперінфляції, рівень якої досяг астрономічних показників, перевищивши у 1993 році 10000%! В результаті, для розрахункового користування виготовили банкноти номіналами п’ятсот тисяч та мільйон купонів.

Рік 1995 став знаковим в історії вітчизняного фінансового господарства. Саме тоді відкарбували першу українську ювілейну монету – 200 тисяч карбованців, присвячених «50­річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні».

На 1996 рік макроекономічна ситуація значно поліпшилася, це створило необхідне підґрунтя для введення твердої національної валюти. 2 вересня в обігу з’явилася гривня.

Виготовлення власних грошових знаків вимагало від України створення національного банкнотно­монетного виробництва. Починати довелося практично з нуля. Тому перші купони та гривні виготовили за кордоном. Купюри номіналами від 1 до 20 гривень друкували в Канаді, від 50 до 200 у Великій Британії, а карбуванням українських монет займався італійський монетний двір. Одночасно з цим відбувалися роботи з налагодження власного виробництва. Так, у березні 1994 року відкрили вітчизняну банкнотну фабрику. Значно складніше було організувати виготовлення монет. Спорудження Київського монетного двору тривало упродовж трьох років. Генеральним підрядником зведення цього провідного підприємства України став Австрійський монетний двір, який має більш ніж 300­річний досвід монетного виробництва. У листопаді 1997­го КМД випустив першу партію монет, а за півроку вийшов на повну потужність. Вітчизняна монетарня розрахована на щорічний випуск до півтора мільярда одиниць металевих грошей.

Сьогодні в Україні гроші випускають не лише для обігу, але й у колекційних цілях. Вже на ранніх етапах вітчизняного карбування виокремилися певні канони виробництва ювілейних та пам’ятних монет. Так, монети низьких номіналів (від 1 до 5 гривень) виготовляють з алюмінієвої бронзи, мельхіори чи нейзильберу (мідно­нікелево­цинковий сплав), 10 і 20 гривень – зі срібла, а вищі номінали – із золота. Найрідкіснішими та найдорожчими ювілейками звісно ж є золоті монети. Загалом за більш ніж двадцятирічну історію вітчизняного фінансового господарства виготовлено понад півтисячі коммеморативних монет. Окремої згадки потребують ювілейні серії присвячені «Стародавнім містам України», «Відродженню української державності», «Героям козацької доби», «Народним музичним інструментам», «Флорі і фауні України», «Фінальному турніру чемпіонату Європи з футболу 2012 року».

Що далі?

Вдосконалення грошової системи триває: у світі з’являються нові способи здійснення платіжних операцій. Розвиток банківської сфери посприяв масштабному поширенню безготівкових розрахунків, і з кожним роком фінансова галузь все більше заглиблюється в електронний вимір. Нині можемо користуватися різними видами цифрових платіжних систем, серед яких WebMoney, Skrill, PayPal. Вже зараз існує окрема електронна валюта Bitcoin, якою користуються мільйони людей у світі. До речі, за останній час вартість криптовалюти суттєво зросла. Так, ціна одного біткоіна у серпні 2016 року складала 574 $, а вже через рік сягнула рекордних 4367 $.

Також існує ідея створення персональних (іменних) електронних грошей, які неможливо викрасти або використати без відома власника. Цікавий факт – створення таких знаків оплати може завдати нищівного удару по корупції, адже всі платіжні операції матимуть чітку персональну належність.

Зазираючи в майбутнє, можна припустити, що вже незабаром готівка поступиться місцем електронним грошам.

Артем Яковлєв,

за матеріалами досліджень канд. іст. наук, доцента Григорія Голиша

Оцініть матеріал!
(0 голосів)