СЛІДАМИ ВКРАДЕНОЇ ІСТОРІЇ

Понеділок, 28 серпня 2017 09:43

Щорічно з багатої на археологічні пам’ятки української землі незаконно «підіймають» тисячі унікальних артефактів історії. Після перепродажу на чорному ринку − вони осідають в приватних колекціях та назавжди втрачаються для наукових досліджень.

На території України неофіційні археологічні розкопки з метою наживи були відомі ще за часів СРСР. Але масового характеру так звана чорна археологія набула з кінця 90­их років. Це явище за масштабами свого деструктивного впливу на збереження історичної спадщини не має аналогів.

Для ведення такого роду польових робіт зовсім не обов’язково мати спеціальні навички чи вміння, достатньо придбати лопату та металошукач. Вартість останніх стартує від чотирьох тисяч гривень. Вивчення відповідної наукової літератури дозволить відшукати місця з багатими археологічними шарами. Така доступність процесу пошуку й породжує масовість цього явища. Нерідко буває, що чорні археологи мають обладнання потужніше, ніж офіційні наукові групи. Воно й не дивно, адже вартість проданих артефактів з надлишком покриває усі витрати.

Правовий бік питання

Відносини, пов’язані з охороною археологічних пам'яток та знахідок, регулюються Законом України «Про охорону археологічної спадщини». Згідно зі статтею №10 цього Закону право на проведення наукових досліджень археологічної спадщини надається виключно археологам, які мають практичний досвід проведення археологічних робіт та виконують вимоги законодавства України про охорону культурної спадщини: «…Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних та підводних робіт для пошуку об'єктів археологічної спадщини або пов'язаних з ними рухомих предметів за відсутності передбаченого законом дозволу, зокрема на використання металошукачів, детекторів неоднорідності ґрунту чи будь­якого іншого пошукового обладнання або відповідної технології, є незаконним».

У статті 298 Кримінального кодексу України чітко зазначається, що незаконне проведення археологічних робіт на об'єкті археологічної спадщини карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років.

Але довести причетність конкретної особи до чорного копу не так вже й просто: потрібно виявити місце нелегальних розкопок, знахідки, свідків.

Якщо ж буде доведено осквернення поховань, то на порушника чекатиме вже інша стаття Кримінального кодексу, яка передбачає за подібні дії до восьми років ув'язнення. Однак відомих прецедентів її застосування до нелегальних копачів ще не було.

Для того, щоб офіційно займатися археологічними роботами, необхідно отримати відповідний кваліфікаційний документ в Інституті Археології Національної академії наук України. Для цього потрібно бути науковцем. Дозволи на проведення археологічних розвідок та розкопок надаються за умови дотримання археологом вимог охорони археологічної спадщини та наявності у нього документа, виданого кваліфікаційною радою, створеною відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Наразі в Україні офіційно зареєстровано 150 археологів. Для порівняння, в сусідній Польщі їх шість тисяч. Порахувати ж точну, або хоча б приблизну чисельність адептів чорної археології не береться ніхто. Вчені припускають, що мова йде про тисячі нелегальних шукачів.

Науковці про чорну археологію

– Археологія – це не лише пошук речей давнини, це збір інформації про наше минуле – культуру, традиції, торгівельно­економічні зв’язки, міграції та війни, революції та перевороти. Пам'ятки, добуті нелегально, не реєструються, не обліковуються і не потрапляють до наукового обігу. Їх цінність, як матеріалу для дослідження, нівелюється, – пояснює директор Черкаського міського археологічного музею Середньої Наддніпрянщини, археолог Михайло Сиволап.

Відомий вчений розповів, що неодноразово зустрічав у мережі інтернет оголошення щодо продажу унікальних історичних знахідок.

– Часто доводиться бачити на чорному ринку артефакти, які ми, науковці, знаходимо раз на десятиліття. Це можуть бути й рідкісні екземпляри нумізматики, як от нещодавно проданий золотий ауреус римського імператора Коммода. Знайдена в Чигиринському районі монета пішла з молотка на інтернет­аукціоні за 200 тисяч гривень. А ще пригадую мідну сокиру віком 5 тисяч років, що продавалася на площі Богдана Хмельницького в Черкасах. В Україні лише три музеї мають подібний артефакт! – розповідає Михайло Сиволап. – Бували навіть випадки, коли шукачі скарбів пропонували мені придбати рідкісні предмети або анонімно передавали їх до музею. Але такі знахідки втрачають свою наукову цінність, адже невідомо, де саме вони були знайдені й в комплексі яких археологічних прошарків. На жаль, ці речі вже не представляють інтерес для досліджень.

Автентична інформація, котру містять археологічні знахідки, відкривається лише вченим. В руках людини, яка не має відповідної освіти, черепки залишаться лише черепками, але при цьому втрачають свою інформативність. Тому надзвичайно важливо, щоб віднайдені пам’ятки одразу потрапляли на вивчення до спеціалістів.

– Чорні археологи – ніякі не археологи, – запевняє старший науковий співробітник Інституту Археології НАН України Дмитро Куштан. – Це просто нелегальні шукачі, які не мають ні спеціальних знань, ні навичок для ведення пошуку. Здійснюючи розкопки, вони більше псують, ніж знаходять. І коли науковці досліджують розграбовані поховання та кургани, то вже не можуть сформувати комплексного уявлення про ту чи іншу пам’ятку, бо втрачається її історична цілісність. А це накладає відбиток на вивчення та розуміння нашої минувшини, адже історія – це книга, а привласнені шукачами скарбів артефакти – викрадені з неї сторінки.

Річний обіг чорного ринку археологічних знахідок в Україні оцінюється в декілька сотен мільйонів доларів. З кожним роком ця цифра лише зростає, а кількість ласих до швидкого збагачення авантюристів невпинно збільшується.

Що стосується Черкаського району, то він вважається одним з найбагатших на артефакти районів області. Науковці запевняють, що тут присутні пам’ятки переважної більшості археологічних культур Середньої Наддніпрянщини. Важливі історичні відкриття на території району були зроблені в XX столітті. Так у Мошнах дослідники відшукали поселення Тшинецької культури, поширеної в добу бронзи. Поблизу Вергунів виявили нетипове для регіону поселення Білозерської культури, а Червона Слобода відома знахідками, що відносяться до Черняхівської культури.

– Землі Червоної Слободи, Лесьок, Худяків та Сагунівки – містять величезну кількість історичних пам’яток, – запевняє Михайло Сиволап. – В районі розливу Дніпра я знаходив унікальні залишки стоянок первісних людей часів середнього кам’яного віку (XII­VII тисячоліття до нашої ери), сліди древніх аріїв та поселення різноманітних культур доби нового кам’яного періоду, мідного та бронзового віків. Ще у 90­х роках на території села Леськи, разом з колегами, мені вдалось дослідити 28 курганів різних епох. Проблема нелегального копу не була тоді настільки поширеною і серед чисельних знахідок вдалось відшукати речі з благородних металів. Деякі з них зараз експонуються в Черкаському міському археологічному музеї Середньої Наддніпрянщини та Черкаському обласному краєзнавчому музеї.

Насичена пам’ятками археологічних культур та свідченнями бурхливих історичних подій минулого, земля Черкащини приваблює увагу як професійних науковців, так і мисливців за скарбами.

Чорні археологи вважають себе «копачами»-романтиками

Самі чорні археологи називають себе «копачами» і вважають свою діяльність найбільш романтичним з існуючих занять.

– Пошук скарбів – немов наркотик, спробувавши раз вже не можеш відмовитися, – каже копач Олег (ім’я змінено – авт.). – Я знаю багатьох успішних хлопців, які маючи гроші та власний бізнес, хоча б раз на тиждень їдуть «в поля», задля азарту, гострих відчуттів та яскравих емоцій.

За словами Олега, він розпочав займатися чорною археологією 10 років тому. Спочатку через цікавість і надлишок вільного часу. Поступово хобі стало приносити непоганий прибуток і перетворилося на основний вид діяльності. Зараз на розкопках Олег проводить по 2­3 дні на тиждень, решту часу витрачає на реставрацію і продаж знайденого. Збуває речі переважно через Інтернет.

Активні археологічні роботи ведуться в період з квітня по жовтень. Решту часу копачі проводять за вивченням історичної літератури, архівних документів та топонімічних карт. Це надає необхідні знання для визначення місць пошуку та ідентифікації знайденого.

На території Черкаського району найчастіше копають біля сіл Леськи, Худяки, Сагунівка. Трохи рідше – в районі Мошен. Хоча сам Олег відзначає, що останнім часом майже не шукає поряд з Черкасами.

– Черкаський район рясніє рідкісними знахідками, але відшукати їх стає все складніше. За декілька останніх років з’явилося дуже багато конкурентів, які перерили передмістя Черкас вздовж і впоперек. На глибині 30­50 сантиметрів знайти щось цінне можливо, але складно, – каже він.

Територія Черкащини була, як "прохідний двір" – тут жили безліч народів, після яких залишилося чимало археологічних артефактів, але наближеність району до обласного центру зумовила його надактивну розробку чорними археологами. В зв’язку з цим, місцеві копачі все частіше шукають щастя деінде. Найпопулярнішими місцями нелегального копу в Черкаській області є Трахтемирів (Канівський район), Холодний Яр, Медведівка, Стецівка (Чигиринський район), Стеблів (Корсунь­Шевченківський район) та басейн річки Рось.

Особливою популярністю користується Державний історико­культурний заповідник Трахтемирів та села в його околицях. За свідченнями археологів, ця територія була заселена людьми ще у період середнього палеоліту (близько 100 тисяч років тому). Починаючи з тих часів, ці землі стали свідками існування багатьох культур: скіфської, зарубинецької, черняхівської та ранньослов’янської. За доби козацтва Трахтемирів був столицею українських гетьманів. Зрозуміло, що копати тут суворо заборонено, територія охороняється законом. Але це не зупиняє чорних археологів. На питання щодо незаконності та сумнівності такої діяльності з точки зору моралі, Олег скептично посміхається.

– Всі цінні предмети історії, рано чи пізно, опиняються в приватних колекціях, – каже він.

Копачі не звикли хизуватися своїми знахідками перед людьми, що не входять до їх кола. Тим не менш, Олег розповів, які артефакти трапляються найчастіше.

– Переважний відсоток знахідок складають монети: античні, царські, радянські. Багато з них потрапляють до нас в жахливому стані, деякі навіть неможливо ідентифікувати. Серед цінних знахідок: гроші античних полісів Північного Причорномор’я, європейські талери, ефімки, дореформені копійки­чешуйки, золоті та срібні рублі імператорської Росії. Царицею полів ми жартома називаємо 5 копійок Катерини II. Пригадую, одного разу знайшов цілий глечик з такими монетами, – хизується Олег.

 Окрім монет, до рук шукачів скарбів часто потрапляють наконечники стріл, ґудзики, рештки стародавніх знарядь праці, уламки кераміки, різноманітні прикраси – браслети, фібули, колти, підвіски, енколпіони, персні з благородних та інших металів. Серед обрядових предметів трапляються амулети­лунниці ­ прикраси у формі півмісяця. Виготовлялися вони переважно із бронзи та срібла. Населення Київської Русі використовувало їх в якості оберегів.

Знайти такі речі, як кінська збруя, обладунки, коштовний посуд, зброя, іконопис – серед чорних археологів вважається неабияким успіхом

– Цьогоріч в Чернігівській області відкопали цікаву реліквію – натільну ікону квадріфолійної форми. Вік предмету десь 900 років. Ймовірно, ікона належала князю або наближеній до нього особі. Така знахідка могла б стати центральним експонатом будь­якого державного музею, – запевняє Олег.

Натомість безцінний артефакт було продано за 400 тисяч гривень.

З розповіді Олега розумієш, що дороговартісні знахідки трапляються не часто. Більше того, потрібно добре знати, де саме шукати. Тому для переважної більшості авантюристів пошук скарбів залишається лише захоплюючою розвагою.

Серед копачів виокремлюється група осіб, які займаються пошуком артефактів виключно заради вивчення минувшини.

 – Ми «не торгуємо історією», – зауважує копач Володимир (ім’я змінено – авт.). – Всі знайдені речі реставруються, вивчаються та зберігаються вдома. Я і мої товариші не копаємо на територіях історико­культурних та археологічних пам’яток. Поховання і кургани ми теж не турбуємо, шукаємо лише в полях, лісосмугах і на занедбаних пляжах. Ми маємо офіційно зареєстровані спільноти, на зборах котрих ділимося знаннями та історіями про власні знахідки.

За словами Володимира, займатись розкопками його спонукає любов до досліджень.

– Розкопки об’єднують людей, яких цікавить вивчення історії та краєзнавства. Участь в археологічних пошуках і дослідження власноруч знайдених речей дає змогу доторкнутись до сивої давнини, – каже він.

 Щоправда, з зізнань самого «дослідника», такі наукові потяги не завжди схвально сприймаються місцевими жителями, земельні ділянки котрих стають майданчиками археологічних пошуків.

Чорні археологи нерідко проводять розкопки на замовлення.

– Знаю тих, хто копає під замовлення і шукає конкретні речі певного періоду або напряму. Замовниками можуть бути як українські колекціонери, так і їх закордонні колеги, – розповідає Олег.

Неоголошена війна офіційній археології

Вражаючі масштаби нелегальних археологічних пошуків – серйозна проблема сучасності. Вона не має суто української належності та притаманна багатьом країнам світу. Для прикладу, однією з умов вступу Румунії до Європейського Союзу, було розв’язання відзначеного питання. При підтримці влади, правоохоронним органам вдалося переловити і пересаджати більшість чорних копачів країни всього за рік.

В Україні проблема ускладнюється відсутністю системного підходу до її вирішення. Металошукачі є загальнодоступним обладнанням і перебувають у вільному продажі. Серед чисельних інтернет­сайтів, присвячених нелегальним розкопкам, можна знайти всю практичну інформацію для занять чорною археологією. На профільних форумах копачі допомагають один одному ідентифікувати та оцінити знахідки, а аукціони рясніють пропозиціями вигідно продати безцінні речі. Що це, як не цинічне нехтування Законом України «Про охорону археологічної спадщини»?

Такими темпами, років за десять­двадцять, у вчених вже не буде можливості отримувати нові артефакти для досліджень. А непаспортизовані знахідки перетворяться з наукового матеріалу в звичайний антикваріат – давній, красивий, але не більше того.

Кожна археологічна реліквія має інформативне наповнення виключно в контексті місця, де її було виявлено. Для прикладу, знаходить в Черкаському районі вчений археолог візантійську монету – солід доби правління Юстиніана І. І що він бачить? Свідчення ранніх торгівельно­економічних зв’язків між Візантійською імперією та східними слов’янами, зародження тісних зовнішньополітичних стосунків, які за декілька століть визначатимуть геополітичну ситуацію у Східній Європі. А що бачить мисливець за скарбами, знайшовши ту саму монету? Лише предмет старовини із благородного металу, який можна вигідно продати або, в кращому випадку, залишити у власній колекції. І щойно копач дістане монету з землі, вона втратить 99% своєї наукової цінності.

Наразі неможливо переоцінити катастрофічний вплив нелегального копу на історичну науку. Саме існування цього явища – це неоголошена війна офіційній археології. І допоки вона триватиме, ніхто не зможе гарантувати збереження нашої історичної спадщини.

Що ж, можливо, сучасним шукачам скарбів варто було б пригадати, яка доля спіткала розкрадачів єгипетських гробниць. Взявши те, що тобі не належить – ніколи не здобудеш ні щастя, ні спокою.

Артем Яковлєв, фотоhttp://mandrivnic.livejournal.com/37812.html 

Оцініть матеріал!
(0 голосів)